What do you think?
Rate this book
Ласощі для Медора
«Ласощі для Медора» — збірка есеїв, які Андрій Бондар написав упродовж 2017–2020 років. Есеїстика тут є способом досліджувати і осмислювати світ через власну систему цінностей і досвіду. За інтелектуальним роздумом прозирає відвертість, а у формі короткої прози ховаються глибші сенси й часом несподівані висновки: порожнечу можна наповнити, визначення «падіння з висоти власного зросту» може стосуватися не лише травмування тіла, але й морального падіння, яке завжди відбувається з висоти власної етичної конструкції, а втрати згодом можуть обернутися набутками, варто лише поглянути на них під іншим кутом зору.
272 pages, Hardcover
Published January 1, 2021
7 people are currently reading
65 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 17 of 17 reviews
March 13, 2024
Є декілька українських авторів, котрі пишуть так, що всі їхні тексти малої прози я читаю одразу по тому, як тільки вона з'являються на "Збручі".
Так пише, звісно, Тарас Прохасько, так пише, очевидно, Софія Андрухович, так, безсумнівно, пише Андрій Бондар.
Якби моя пам'ять на тексти та сенси була кращою, то одного їх прочитання в інтернеті було би цілком достатньо, але позаяк вона такою не є, то я залюбки цю малу прозу перечитую вже в паперовому варіянті трохи згодом. І окрім інтелектуальної насолоди від читання, також тішуся легкому лоскоту впізнавання. "Це ж було вже!" – сказав би Леонід Кучма. "Ну і нехай!" – відповідаю я.
Тексти Андрія Бондара рідко бувають компліментарними до їхніх персонажів та читачів. Зрештою, десь же є всі ті люди, які голосували два роки тому за несмішного кловна, вони нікуди не зникли, а пандемія не зважає ні на чини, ні на ранги, ні на матеріальний достаток, ні на інтелектуальний потенціал — косить усіх без розбору.
В той самий час вони теплі, добрі, нехай і не надто оптимістичні.
Зізнаюся, я не завжди розуміюся на проблематиці, яку так хвацько тасує автор, не кожного разу мені вистачає розумової потуги, щоби помітити всі зв'язки та зробити правильні висновки.
А втім, вже хоча б впізнавання на сторінках книги вулиць міста, в якому ми з Андрієм Бондарем живемо, по якому гуляємо й посеред якого нерідко перетинаємося, дозволяє мені любити його тексти та чекати появи наступних.
Так пише, звісно, Тарас Прохасько, так пише, очевидно, Софія Андрухович, так, безсумнівно, пише Андрій Бондар.
Якби моя пам'ять на тексти та сенси була кращою, то одного їх прочитання в інтернеті було би цілком достатньо, але позаяк вона такою не є, то я залюбки цю малу прозу перечитую вже в паперовому варіянті трохи згодом. І окрім інтелектуальної насолоди від читання, також тішуся легкому лоскоту впізнавання. "Це ж було вже!" – сказав би Леонід Кучма. "Ну і нехай!" – відповідаю я.
Тексти Андрія Бондара рідко бувають компліментарними до їхніх персонажів та читачів. Зрештою, десь же є всі ті люди, які голосували два роки тому за несмішного кловна, вони нікуди не зникли, а пандемія не зважає ні на чини, ні на ранги, ні на матеріальний достаток, ні на інтелектуальний потенціал — косить усіх без розбору.
В той самий час вони теплі, добрі, нехай і не надто оптимістичні.
Зізнаюся, я не завжди розуміюся на проблематиці, яку так хвацько тасує автор, не кожного разу мені вистачає розумової потуги, щоби помітити всі зв'язки та зробити правильні висновки.
А втім, вже хоча б впізнавання на сторінках книги вулиць міста, в якому ми з Андрієм Бондарем живемо, по якому гуляємо й посеред якого нерідко перетинаємося, дозволяє мені любити його тексти та чекати появи наступних.
July 18, 2021
Колись, коли ще красти бульо гріх, найщасливішою миттю серфінгу по хвилях ще непуганного інтернету був момент знаходження якогось дуже співзвучного тобі автора у Живому Журналі. Тоді ти радісно, як ламантин у водах Білого моря, занурювався у його дописи, і читав, читав, читав. Аж поки не виносило тебе, знесиленного, на перший допис на кшталт «ну ось я завів собі днєвнічок». Це означало кінець твоєму плаванню, але сулило регулярні пирнання, але вже не на таку глибину, у майбутньому. Звісно, якщо ти волів підписатися на цього автора.
Відкрита і прочитана збірка есеїв Бондара «Ласощі для Медора» нагадала мені саме те відчуття щасливого борсання у хвилях раптом знайденого цікавого дописувача. Понад 50 коротеньких замальовок, які Андрій Бондар писав протягом 2017-2020 років у своїй колонці на «Збручі», і, якщо ти слідкував за порядком денним політичної і суспільної кухні, то легко без особливих зусиль можеш зрозуміти привід, який змусив автора заточити свій гострий олівець і сісти за колонку.
Зібрані під однією палітуркою вони на виході з моря – читай «книги» – дають читачу напрочуд повну та яскраву картину останніх трьох років. Картинку інколи шокуючу у своїй неприглядності, але завжди щиру та відверту.
Лаконічні, багатосенсові, сповнені якоїсь світлої мудрої самоіронії ці есеї абсолютно не втрачають актуальності. Ну бо як може втратити актуальність саме життя, яке, хоч і змінюється щодня, все одно залишається стало бєстолковим та суєтним, важким та нестерпним, але єдиним і інших не маємо?
Есеї, які можна або прочитати за кілька годин всі, або – і це кращий варіант, повірте! – розтягувати по одному-два на кожний вечір або під ранкову каву з лавандою, або навіть нашвидкуруч, але так само по одному, переглядати на бігу, просто на ескалаторі, або у звичному міському корку. У всіх випадках сталим залишається одне: їхня доречність моменту.
Щаслива мати цю книжку у своїй колекції і впевнена, що до певних її замальовок буду інколи повертатися у майбутньому. Бо інакше що ж ще ми тут робимо, як не насолоджуємось красивим словом та гострою думкою, що його породила?
Відкрита і прочитана збірка есеїв Бондара «Ласощі для Медора» нагадала мені саме те відчуття щасливого борсання у хвилях раптом знайденого цікавого дописувача. Понад 50 коротеньких замальовок, які Андрій Бондар писав протягом 2017-2020 років у своїй колонці на «Збручі», і, якщо ти слідкував за порядком денним політичної і суспільної кухні, то легко без особливих зусиль можеш зрозуміти привід, який змусив автора заточити свій гострий олівець і сісти за колонку.
Зібрані під однією палітуркою вони на виході з моря – читай «книги» – дають читачу напрочуд повну та яскраву картину останніх трьох років. Картинку інколи шокуючу у своїй неприглядності, але завжди щиру та відверту.
Лаконічні, багатосенсові, сповнені якоїсь світлої мудрої самоіронії ці есеї абсолютно не втрачають актуальності. Ну бо як може втратити актуальність саме життя, яке, хоч і змінюється щодня, все одно залишається стало бєстолковим та суєтним, важким та нестерпним, але єдиним і інших не маємо?
Есеї, які можна або прочитати за кілька годин всі, або – і це кращий варіант, повірте! – розтягувати по одному-два на кожний вечір або під ранкову каву з лавандою, або навіть нашвидкуруч, але так само по одному, переглядати на бігу, просто на ескалаторі, або у звичному міському корку. У всіх випадках сталим залишається одне: їхня доречність моменту.
Щаслива мати цю книжку у своїй колекції і впевнена, що до певних її замальовок буду інколи повертатися у майбутньому. Бо інакше що ж ще ми тут робимо, як не насолоджуємось красивим словом та гострою думкою, що його породила?
November 8, 2024
В ідеальному світі я так веду свій щоденник.
Короткі есеї на щодень, щоб пороздумувати про те і про се. Food for thought в чистому вигляді.
Зізнаюсь, купила суто через назву - хто ж цей Медор і що за ласощі. Не читала я Ренара, отакий я ігнорамус, але і про мене автор подбав і не залишив напризволяще з цією загадкою. В захваті!
Я не маю нині, як і тоді не мав, жодних притомних відповідей на жодне з серйозних питань світобудови - і це мене сильно турбує. Я дуже переймаюся тим, що життя неминуче спливає, що ілюзій усе менше, а болю все більше, що немає розради, немає довіри, що люди їдять одне одного - навіть без солі, що людина насправді невиліковно самотня, хоч би скільки вдавала щось інше в цьому дзвінкому, рухливому і збіса різнокольоровому світі. І цей відчай залишився зі мною, як моя "дорожня мапа" - від початку 1990-х, коли я входив
у доросле життя. Це можна було би назвати "кармою", але православним не годиться розкидатися ризикованими метафорами.
Іноді мені здається, що справжня несвобода не в тому, що тобі забороняють, а в тому, що тобі наказують робити.
Наше життя триває. Триває у спогадах більше, ніж у пошуках. Бо пошуки і є добре замаскованими спогадами. Спогадами про втрачене "я", яке ніколи не було таким, як ми собі уявляємо
Короткі есеї на щодень, щоб пороздумувати про те і про се. Food for thought в чистому вигляді.
Зізнаюсь, купила суто через назву - хто ж цей Медор і що за ласощі. Не читала я Ренара, отакий я ігнорамус, але і про мене автор подбав і не залишив напризволяще з цією загадкою. В захваті!
Я не маю нині, як і тоді не мав, жодних притомних відповідей на жодне з серйозних питань світобудови - і це мене сильно турбує. Я дуже переймаюся тим, що життя неминуче спливає, що ілюзій усе менше, а болю все більше, що немає розради, немає довіри, що люди їдять одне одного - навіть без солі, що людина насправді невиліковно самотня, хоч би скільки вдавала щось інше в цьому дзвінкому, рухливому і збіса різнокольоровому світі. І цей відчай залишився зі мною, як моя "дорожня мапа" - від початку 1990-х, коли я входив
у доросле життя. Це можна було би назвати "кармою", але православним не годиться розкидатися ризикованими метафорами.
Іноді мені здається, що справжня несвобода не в тому, що тобі забороняють, а в тому, що тобі наказують робити.
Наше життя триває. Триває у спогадах більше, ніж у пошуках. Бо пошуки і є добре замаскованими спогадами. Спогадами про втрачене "я", яке ніколи не було таким, як ми собі уявляємо
Read
November 7, 2025DNF. Колись, можливо, повернусь. Після ста сторінок не можу назвати жодного есею, який би мене торкнувся.
December 22, 2024
Якби не кицька, я так би і не познайомилась із творчістю автора. Його "І тим, що в гробах" стояла на моїх полицях доволі давненько, і я вже не планувала її читати. Але одного дня кицька дістала її з полиці і я вирішила: добре, давай почитаємо. І це було прекрасно! Тому подальше знайомство з автором було лиш питанням часу.
"Ласощі для Медора" прочитані, і це знов прекрасно! Це на 100% мої тексти. Настільки мені подобається світогляд автора, його кут зору на різні речі та вміння перетворювати буденні речі на філософські роздуми. Тепер я в пошуках "Церебро")
"Ласощі для Медора" прочитані, і це знов прекрасно! Це на 100% мої тексти. Настільки мені подобається світогляд автора, його кут зору на різні речі та вміння перетворювати буденні речі на філософські роздуми. Тепер я в пошуках "Церебро")
October 17, 2022
Добре що це пишеться і читається, говориться і слухається, переповідається, запам'ятовується а дещо, забувається.
December 25, 2021
Книга заслуговує на премію Шевельова. Як на мене, потрібна більш прискіплива редакторська робота (радостІ - радостИ в одному есе). <Поновлено 25/12/2021 після відгуку автора - це різні відмінки, тому до редакторів претензій не залишилось>. Цікавий погляд, цікаві висновки. Рекомендую до прочитання.
October 12, 2021
Це збірка авторських есе, написаних Андрієм Бондаром у 2017-2020 роках для zbruc.eu. Для тих, хто любить якісні есе - ще більше текстів автора шукайте на цьому сайті.
Оскільки Бондар любить рефлексувати так само, як і я, то мені чистий кайф від його текстів. Чим далі ці есе у часі - тим сильніші власні рефлексії. Схоже, ми "варимося" у одному котлі, тобто у одній і тій самій фейсбучній бульбашці, тож читати книжку було дуже комфортно. Усі минулі срачі, трагедії, шкандали... усе відчуття нерозуміння та шоку від виборів 2019 року, безкінечне "лупайте сю скалу" за українську мову та, навіть, пандемія - все це вже було обсмоктано і виплюнуто зі всіх фб-шпарин свого часу. (хоча "мовне питання" щоразу актуальне). Я читала Андрія Бондара, кивала головою, погоджуюсь, але струни мого серця книжка не зачепила. Емоції "до теми" залишилися у минулому - тоді, коли й писалися ці тексти.
Щиро дякую за "літературні есе" про Джозефа Конрада та "Кордон" Капки Касабової. Буду читати.
І, мабуть, вдячна за шпиньки письменника у бік його читачів. Тих, що ведуть читацькі щоденники на Goodreads та виголошують вироки книжкам у Instagram. Любіть нас, не любіть, але ми вас читаємо. А ви все ж читаєте нас. А це вже майже діалог.
Оскільки Бондар любить рефлексувати так само, як і я, то мені чистий кайф від його текстів. Чим далі ці есе у часі - тим сильніші власні рефлексії. Схоже, ми "варимося" у одному котлі, тобто у одній і тій самій фейсбучній бульбашці, тож читати книжку було дуже комфортно. Усі минулі срачі, трагедії, шкандали... усе відчуття нерозуміння та шоку від виборів 2019 року, безкінечне "лупайте сю скалу" за українську мову та, навіть, пандемія - все це вже було обсмоктано і виплюнуто зі всіх фб-шпарин свого часу. (хоча "мовне питання" щоразу актуальне). Я читала Андрія Бондара, кивала головою, погоджуюсь, але струни мого серця книжка не зачепила. Емоції "до теми" залишилися у минулому - тоді, коли й писалися ці тексти.
Щиро дякую за "літературні есе" про Джозефа Конрада та "Кордон" Капки Касабової. Буду читати.
І, мабуть, вдячна за шпиньки письменника у бік його читачів. Тих, що ведуть читацькі щоденники на Goodreads та виголошують вироки книжкам у Instagram. Любіть нас, не любіть, але ми вас читаємо. А ви все ж читаєте нас. А це вже майже діалог.
March 21, 2022
Ух ти! Таке ось в мене враження від книги...!
3 дні, три воєнні дні - саме стільки знадобилось мені, щоб поглинути есеї автора, написані протягом 2017-2020 років. В умовах коли країну, в якій ти виріс і зростав, бомблять російські танки, гинуть люди, а сон твоїх батьків щоденно перериває сирена і похід в укриття, важко відволіктись на щось важливіше, аніж щохвилинну перевірку новин. Спроби допомогти жінкам і їхнім ще не народженим дітям, які під авіаударами залишають свої домівки, перетворюючись на біженців, переселенців з центру Європи, стають все більш вдалими, а коло підтримки і порозуміння в країні, де живеш кілька останніх років, збільшується до невпізнаваності...! Ще півроку тому слово "біженець" для нас було прототипом людини з Сирії, чи Афганістану. Сьогодні ж це наша реальність, наш біль і наші 2,5 млн. жінок і дітей у різних куточках європейського континенту...
Звісно, у книзі не про це йдеться. Та якщо простежити сюжетну задумку автора, то у кожному з есеїв знайдеться відповідь на питання "чому?" Чому так важливо було усі роки після незалежності (не говорячи вже після Кримської анексії 2014 р.) спілкуватись українською, чому не варто було та ліберально ставитись до наших східних сусідів, чому потрібно було присікати кожен прояв не поваги до української освіти, культури, книговидання, музики, способу життя зі сторони російського агресора,
Зрештою, культура це не про рецензії в Instagram, а цінності - не лише про пізнавально-грантові поїздки у Європу; "добро не завжди перемагає зло" як прагнула нам втовкмачити пострадянська школа, і не кожен, хто каже "єдніство" має на увазі спільні інтереси....
Автор майстерно окреслює корені стереотипів і міфів, які склались у пост-радянській Україні та мучили не лише покоління наших батьків, але й частово тих, кого вони виховували, народжених у 90-х. Таким чином протягом років кожен щось втрачав від цього т.з. "раю на землі", де "все було і давалось безплатно", чи то за замовчуванням пізнішої турбулентності земель, що входили до цього пекла.
А.Бондар описує буденність якою вона є та якою ми хочемо її бачити. Порівнює
київського таксиста й іспанського бомжа, німецького інтелектуала і російського "дискутанта" с Урала; роздумує над матримоніальним минулим і сьогоденням сусідньої польської еліти та заглядає у вікна спокійних і мирних громадян Голландії. Все це у невимушеній атмосфері цитат світового мисленнєвого співровариства. Це трохи створює ефект присутності, ніби опиняєшся з автором у його прожитих історіях і ласуєш солодощами, які залишились від Медора... :)
У моїй бібліотеці книги подібляються на ті,якими я можу поділитись (із усвідомленням загрози, що мені їх просто не повернуть) та ті, про які я можу говорити годинами за чашкою шоколаду, викликаючи інтерес у співрозмовника, а потім сказати, щось на кшталт "ти також собі можеш купити цю книгу". Серед таких О. Забужко, С.Дракуліч, К. Кассабова, Орвел, С. Алєксєєвіч, Л.Плющ та ін. Тепер до цієї (не)скромної компанії з упевненістю додаю А.Бондаря.
Книга написана в чудовому публіцистичному легкому стилі з посиланнями на твори авторів європейської, балканської та загалом світової літератури. Тобто читачу надається можливість не лише "подискутувати" з "Ласощами...", відклавши їх потім на свою бібліотечну табличку, а й продовжити пізнавати художні твори, репортажі та есеї таких же майстрів пера.
3 дні, три воєнні дні - саме стільки знадобилось мені, щоб поглинути есеї автора, написані протягом 2017-2020 років. В умовах коли країну, в якій ти виріс і зростав, бомблять російські танки, гинуть люди, а сон твоїх батьків щоденно перериває сирена і похід в укриття, важко відволіктись на щось важливіше, аніж щохвилинну перевірку новин. Спроби допомогти жінкам і їхнім ще не народженим дітям, які під авіаударами залишають свої домівки, перетворюючись на біженців, переселенців з центру Європи, стають все більш вдалими, а коло підтримки і порозуміння в країні, де живеш кілька останніх років, збільшується до невпізнаваності...! Ще півроку тому слово "біженець" для нас було прототипом людини з Сирії, чи Афганістану. Сьогодні ж це наша реальність, наш біль і наші 2,5 млн. жінок і дітей у різних куточках європейського континенту...
Звісно, у книзі не про це йдеться. Та якщо простежити сюжетну задумку автора, то у кожному з есеїв знайдеться відповідь на питання "чому?" Чому так важливо було усі роки після незалежності (не говорячи вже після Кримської анексії 2014 р.) спілкуватись українською, чому не варто було та ліберально ставитись до наших східних сусідів, чому потрібно було присікати кожен прояв не поваги до української освіти, культури, книговидання, музики, способу життя зі сторони російського агресора,
Зрештою, культура це не про рецензії в Instagram, а цінності - не лише про пізнавально-грантові поїздки у Європу; "добро не завжди перемагає зло" як прагнула нам втовкмачити пострадянська школа, і не кожен, хто каже "єдніство" має на увазі спільні інтереси....
Автор майстерно окреслює корені стереотипів і міфів, які склались у пост-радянській Україні та мучили не лише покоління наших батьків, але й частово тих, кого вони виховували, народжених у 90-х. Таким чином протягом років кожен щось втрачав від цього т.з. "раю на землі", де "все було і давалось безплатно", чи то за замовчуванням пізнішої турбулентності земель, що входили до цього пекла.
А.Бондар описує буденність якою вона є та якою ми хочемо її бачити. Порівнює
київського таксиста й іспанського бомжа, німецького інтелектуала і російського "дискутанта" с Урала; роздумує над матримоніальним минулим і сьогоденням сусідньої польської еліти та заглядає у вікна спокійних і мирних громадян Голландії. Все це у невимушеній атмосфері цитат світового мисленнєвого співровариства. Це трохи створює ефект присутності, ніби опиняєшся з автором у його прожитих історіях і ласуєш солодощами, які залишились від Медора... :)
У моїй бібліотеці книги подібляються на ті,якими я можу поділитись (із усвідомленням загрози, що мені їх просто не повернуть) та ті, про які я можу говорити годинами за чашкою шоколаду, викликаючи інтерес у співрозмовника, а потім сказати, щось на кшталт "ти також собі можеш купити цю книгу". Серед таких О. Забужко, С.Дракуліч, К. Кассабова, Орвел, С. Алєксєєвіч, Л.Плющ та ін. Тепер до цієї (не)скромної компанії з упевненістю додаю А.Бондаря.
Книга написана в чудовому публіцистичному легкому стилі з посиланнями на твори авторів європейської, балканської та загалом світової літератури. Тобто читачу надається можливість не лише "подискутувати" з "Ласощами...", відклавши їх потім на свою бібліотечну табличку, а й продовжити пізнавати художні твори, репортажі та есеї таких же майстрів пера.
May 28, 2022
Чудова збірка есеїв філософа Андрія Бондаря. Автор влучно (і часто випадково) помічає буденні ситуації і з спростих спостережень переходить у філософування на глибокі та цікаві теми.
Книжка є своєрідним пульсометром подій в Україні між 2017-2020 роками. Автор помічає тедненціі та тренди розвитку суспільства і, читаючи книгу зараз, у розпалі війни з росією, стає прикро і гірко від того, що ця чорна російська хмара насувалася на нас дуже довго.. а суспільство просто дивилося у іншу сторону.
Сподобалося спостереження про українських молодиків, які в останні роки почали стригтися і робити бороди у стилі кадирова і російських реперів. Я теж давно помітила цю тенденцію, а автор так влучно описав те, що думала і чого боялася я.
Українська мова у книзі розкішна!
Книжка є своєрідним пульсометром подій в Україні між 2017-2020 роками. Автор помічає тедненціі та тренди розвитку суспільства і, читаючи книгу зараз, у розпалі війни з росією, стає прикро і гірко від того, що ця чорна російська хмара насувалася на нас дуже довго.. а суспільство просто дивилося у іншу сторону.
Сподобалося спостереження про українських молодиків, які в останні роки почали стригтися і робити бороди у стилі кадирова і російських реперів. Я теж давно помітила цю тенденцію, а автор так влучно описав те, що думала і чого боялася я.
Українська мова у книзі розкішна!
July 20, 2025
Ця збірка есеїв Андрія Бондара нагадує щоденникові записи. Есеї погруповані за роками написання і тут вам як роздуми, викликані особистими та сімейними турботами, так і думки щодо різних подій у світі та Україні. Багато цікавих думок, хоч і не з усіма погоджуєшся. Написано з іронією та гумором, тож читається легко. Захотіла прочитати й інші книги автора.
July 4, 2021
«Ласощі для Медора» — це збірка есеїстики, впорядкованої за роками написання. Андрій Бондар демонструє розвиток своїх думок щодо соціальних, політичних та культурних питань нашого існування.
Читати варто, щоб відчути смак якісної есеїстики
Читати варто, щоб відчути смак якісної есеїстики
July 19, 2021
a deep thinker. highly recommended!
September 28, 2021
І хоч все це вже читала (і навіть перечитувала), під однією обкладинкою дає інакший ефект - повного занурення у прекрасну, тонку і глибоку есеїстику.
May 18, 2022
Нам потрібно відновити історичний зв‘язок і поновити поколіннєву тяглість.Просто через усвідомлення того,що ворог у нас і тоді і нині той самий.
З книги
З книги
April 13, 2023
Добра есеїстика про усе на світі
April 2, 2023
Я люблю читати дописи Андрія Бондаря у фб. Мені подобаються його есеї на актуальні теми, що стосуються життя українського суспільства сучасного, але часто переплетеного з минулим
Displaying 1 - 17 of 17 reviews