Цей роман — про людину, яка присвятила життя збагаченню й процвітанню Святого престолу й картезіанського ордену. Ім’я її – Дефан. На початку XIV сторіччя він починав кар’єру смиренним послушником у монастирі ШартрездеВільнев, а закінчив її кардиналом й управителем скарбниці папського двору. Саме він створив унікальну фінансову систему, відкривши нові джерела прибутку й заклавши основи сучасної економіки. Він перший почав співпрацювати з банками, «монетизував» віру, заклав основи книготоргівлі, ввів систему безготівкових розрахунків і створив продукти, які принесли світову славу картезіанцям. Хто, наприклад, не чув про знаменитий лікер «Шартрез»? Це теж Дефан! Видатне життя – як велика екзистенційна пригода на межі епохи Відродження.
Якщо вас цікавить, як жили Провінціали (мешканці Провансу) в чотирнадцятому столітті – Ви знайдете чимало цікавих подробиць.
Якщо Ви чули про “Авіньйонський полон” пап, але дотепер не цікавилися – чому раптом папський престол виїхав з Рима – Вам буде цікаво прочитати про це.
Ви хочете знати, як в Європі з’явилися перші банки, і як церква зайнялася мирськими справами – розгорніть книгу.
Якщо економіка Середньовіччя для Вас абстракція, проте Ви хотіли знати, “як це було насправді” – читайте “Провінціал”.
Чернечі ордени – ці символи “похмурого”, а часом і “стражденного” Середньовіччя – насправді були точками росту і розвитку суспільства – Силіконовою долиною і Голівудом чотирнадцятого століття.
Роман без любовних історій для дорослих – немов книжка без картинок і діалогів для дітей. Але “Провінціал” не такий. І любові, і середньовічної еротики буде вдосталь.
Вам може здаватися, що в треченто людям були чужі чуттєві задоволення, але роман розвіє цей міф. Любов, страждання, порочність – всього цього було вдосталь, і все це відбувається з героями твору. Незважаючи на те, що частина з них одягнена в ряси.
Особистість чи держава? Свобода творчості чи дотримання усталених канонів? Вірність ієрархії або вільність у поводженні з кар’єрою? Заповіді, смертні гріхи, або власні уявлення про мораль? Шана чи вшанування? Соціальне схвалення або спроба побудувати своє життя самостійно? Ці філософські питання червоною ниткою проходять крізь текст “Провінціала”.
Уперше почувши про цю книгу у 2019 році, я передовсім покладав надії дізнатись із неї трішки більше про устрої та механізми існування церковних громад — монастирів. Юнацький розум, звісно ж, трішки романтизував собі це явище. Насправді ж, — нічого романтичного. Як і все в цьому житті — поступово розбудовувана, з докладанням щоденних та послідовних зусиль людьми, згуртованими довкола спільної мети, якою у випадку церковних громад є служіння Господові.
Та й книга насамперед трішки не про це. Хоч у ній і відображено, через призму бачення людини котра, імовірно, прекрасно розуміє як функціонує бізнес, побут та внутрішні, функціональні процеси монастиря, спекулювати на тему того, яких речей хотів нас навчити цією книгою автор — неможливо без знання сфери професійної зацікавленості автора, а саме — маркетингу.
Автор протягує прозорими нитками вздовж сюжету, демонструючи на прикладі життєпису головного героя, конкретні способи експлуатації особливостей людської натури, задля розповсюдження та забезпечення жаданості свого продукту. Тож текст, по осмисленню, сприймається радше як спроба автора, в портфоліо котрого вже є пара літературних праць, поекспериментувати із форматом, пропонуючи таким чином своїм читачам щось незвичне, при цьому лишаючи книзі легкий флер професійної літератури.
Обраний жанр, а саме — історичний роман, робить мене злегка упередженим у судженнях, адже історичні романи, то здавна моя слабинка. Коли оповідаєш у подібних книжках про цікаву історичну постать, у твоїх руках опиняється широкий арсенал інструментів для додання до тексту якоїсь 'перчинки', що значно урізноманітнить процес читання. Таким інструментом для автора стали частини сюжетної лінії котрі передовсім демонструють нам те як історична постать дала початок тим речам та явищам із котрими уже ми, кількасот років по тому, маємо справу щоденно чи принагідно.
Елізабет Фінч — персонажка однойменного роману Джуліана Барнза, неодноразово розмірковувала над тим яким могло б бути суспільство якби не сповідувало монототалітарну релігію. Читаючи історичний роман про життя монастирської господи одразу після ЕФ, мимоволі ловиш себе на думці що за цікавим збігом обставин, одразу після філософського дискурсу на тему впливу монотеїстичності релігії на суспільство, маєш можливість отримати погляд зсередини на те як аванпост однієї з таких релігій функціонує із середини.