What do you think?
Rate this book
Безладдя і смерть
Добірка оповідань молодої шотландської авторки Елен Макклорі занурює читача в міфічні історії, мережані темрявою та світлом, прихованими людськими страхами та складними долями. «Безладдя і смерть» через жах і відразу провадить читача до відкриття його власних темних закутків, лікуючи та відтіняючи його внутрішні суперечності.
176 pages, Hardcover
Published January 1, 2020
11 people are currently reading
356 people want to read
About the author
Helen McClory
12 books208 followersHelen McClory lives in Edinburgh and grew up between there and the isle of Skye. Her first collection, On the Edges of Vision, was published by Queen's Ferry Press in August 2015 and won the Saltire First Book of the Year 2015. Her second collection, Mayhem & Death, was written for the lonely and published in March 2018.
There is a moor and a cold sea in her heart.
There is a moor and a cold sea in her heart.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 19 of 19 reviews
March 23, 2019
Mayhem & Death is a collection filled with sea, mystery, birds, darkness, and hints of light. It is made up of short pieces—many only a couple of pages long—and also a fantastic closing novella, Powdered Milk, which is atmospheric and very fitting to close the collection. Other highlights amongst the lyrical writing include: ‘The Inciting Incident’, which feels like a lens to view telling stories and what you do and don’t say; ‘Folk Noir’, which gives snippets of a countryside noir that makes you want more; ‘A Voice Spoke To Me At Night’, which features a mystery voice and has a strangely relatable narrator; and ‘Take Care, I Love You’, which is a hauntingly good poem about loneliness.
McClory’s collection makes me want to use the term “damp gothic”: it is suffused with an eerie sense of water and nature, whilst also being very much about people and the modern day. A lot of the stories have a kind of looming mystery, even (or indeed especially) the very short ones, many of which make you want to immediately go back and read them again, to take in the phrases and the atmosphere. There is a lot of strangeness and hints of unpredictable, but also somehow these pieces of writing feel very fitting for the contemporary world.
Mayhem & Death is the kind of collection you’ll want to give to writer friends and people who love lyrical and strange books. The shorter pieces create tiny atmospheres and stories in concise and clever ways and the novella Powdered Milk is difficult to stop reading as you find yourself drawn into a claustrophobic world.
McClory’s collection makes me want to use the term “damp gothic”: it is suffused with an eerie sense of water and nature, whilst also being very much about people and the modern day. A lot of the stories have a kind of looming mystery, even (or indeed especially) the very short ones, many of which make you want to immediately go back and read them again, to take in the phrases and the atmosphere. There is a lot of strangeness and hints of unpredictable, but also somehow these pieces of writing feel very fitting for the contemporary world.
Mayhem & Death is the kind of collection you’ll want to give to writer friends and people who love lyrical and strange books. The shorter pieces create tiny atmospheres and stories in concise and clever ways and the novella Powdered Milk is difficult to stop reading as you find yourself drawn into a claustrophobic world.
July 28, 2018
I'm not going to lie, this book won me over right from the start with its opening dedication, "for the lonely."
I love story collections for many reasons, and yet what often happens in almost all of them is an inconsistency in quality from story to story; although it would be wrong of me to say that this is due to stories being lesser than others. A writer wouldn't have committed the time it takes to craft it if the telling didn't matter to them. For me, the unevenness of story collections is usually a result of the reader connection to any particular story. I've read collections where some stories have cut me to the core, no matter how often I read them, where others simply don't do much for me at all.
So for me, Mayhem and Death is my favorite of Helen McClory's writing to date. As a reader, I have always felt a strong connection to stories that appeal to those who often find themselves very lonely.The sum whole of Mayhem and Death feels like a companion. To read leisurely when you find quiet moments of the day, to wrap you up in beauty of McClory's prose. To luxuriate in the cold, and be warmed by it. This is Helen McClory finding her stride.
I love story collections for many reasons, and yet what often happens in almost all of them is an inconsistency in quality from story to story; although it would be wrong of me to say that this is due to stories being lesser than others. A writer wouldn't have committed the time it takes to craft it if the telling didn't matter to them. For me, the unevenness of story collections is usually a result of the reader connection to any particular story. I've read collections where some stories have cut me to the core, no matter how often I read them, where others simply don't do much for me at all.
So for me, Mayhem and Death is my favorite of Helen McClory's writing to date. As a reader, I have always felt a strong connection to stories that appeal to those who often find themselves very lonely.The sum whole of Mayhem and Death feels like a companion. To read leisurely when you find quiet moments of the day, to wrap you up in beauty of McClory's prose. To luxuriate in the cold, and be warmed by it. This is Helen McClory finding her stride.
April 3, 2025
більшість оповідань цієї збірки я прочитала навесні минулого року, але, як не дивно, дуже добре пам'ятаю майже всі. вони повні незайнятого простору, безкраїх широт, туги, холоду, води й самотності. а ще місцями згадувалася ліспектор та її драматично-екзистенційні потоки свідомости.
October 7, 2024
high 4.5 i loveeeed this
April 18, 2018
Mayhem & Death, by Helen McClory, is a collection of short stories, of varying length, from a writer whose bio informs us, ‘There is a moor and a cold sea in her heart.’ Her writing reflects this. It is rich in imagery, powerful and shadowed. Deep within the bowels of her carefully chosen words, reflections of the ordinary are made dark, lonely, threatening. However inspiring the view on the surface of an individual’s life may be, under McClory’s piercing gaze its desolate depths are revealed.
Yet these stories are deliciously compelling, an antidote for those who baulk at the recent trend for ‘Up Lit’, who wish to challenge their fears in our troubled times rather than escape them. Whilst offering a hat tip to the macabre in places, this collection revels in the living. Told with a scent of folklore in style, the tales remain vividly contemporary.
Automaton Town is one of the more surreal stories. The setting evokes a large country house – lawns, ballroom, servants. A model of a town is purchased, transported with some difficulty and set up for viewing. A key winds the mechanism and its components start to move. The resident family, riveted in their plush chairs, soon recognise the lives being modelled as actions and truths that generally go unnoticed are exhibited for all to see.
Such inventive thinking threads its way through many of the tales. In A Voice Spoke to Me at Night the narrator encounters a figure from the past and ponders why they have been chosen for this visitation. Their life is mundane, at times lonely, but largely nondescript. What is revealed is the generally unacknowledged determination of individuals to continue, however pointless daily life can at times appear. The tale is wistful yet retains a spirit of optimism.
Elements of the prose are akin to poetry and many of the stories allow for a degree of interpretation. The Expectation of a Job Well Done could be a metaphor for the sacrifices required to attain desired achievements, and how these will transform the subject. The protagonist willingly follows the instructions he is given, performing to an audience who remain indifferent to the damage he inflicts on himself. By the end he has become ‘other than he had been in all his days thus far’. It is not clear if these changes will be considered an improvement.
A favourite story of mine was The Romantic Comedy which opens with ‘You want the wrong things.’ The protagonist is the epitome of every heroine of romantic films, now determined to no longer acquiesce to her assigned role.
No more smiling on cue. No more men standing too close explaining how to exist, believing, if left to your own devices, you’d not quite manage such a feat.
She rides her horse away from the ‘town of unacknowledged debasement’ where she is regarded by a man who offers roses and then feels anger at her decision to choose autonomy.
Another tale I particularly enjoyed was Take Care, I Love You. This transcribes a section from the Wikipedia article on the Fermi Paradox and answers each point as though it were a questionnaire about the everyday. Somehow this innovative structure works, offering snapshots of how alienating modern living can be. It is poignant yet wryly amusing.
The collection finishes with a longer work, picking up on characters from the opening story. Powdered Milk imagines an experimental, deep water station that has been set up to study how a group of people would survive long term if cut off from everyone else, as would happen on a long space flight. Initially the carefully selected volunteers have internet access and regular supply drops. When these cease they are entirely on their own, not knowing if this cutoff has been planned, if it is a failure in the technology, or if there has been some cataclysmic event above. Thus they cannot be sure if their situation will ever change, if this is it until death. As a study in the purpose of hope, the need for a possibility of change, I found this story fascinating.
The themes and their presentation throughout are full, rich and impressive in scope and inventive thinking. There is a degree of experimentation but each tale remains accessible. This is a recommended read.
My copy of this book was provided gratis by the publisher, 404 Ink.
Yet these stories are deliciously compelling, an antidote for those who baulk at the recent trend for ‘Up Lit’, who wish to challenge their fears in our troubled times rather than escape them. Whilst offering a hat tip to the macabre in places, this collection revels in the living. Told with a scent of folklore in style, the tales remain vividly contemporary.
Automaton Town is one of the more surreal stories. The setting evokes a large country house – lawns, ballroom, servants. A model of a town is purchased, transported with some difficulty and set up for viewing. A key winds the mechanism and its components start to move. The resident family, riveted in their plush chairs, soon recognise the lives being modelled as actions and truths that generally go unnoticed are exhibited for all to see.
Such inventive thinking threads its way through many of the tales. In A Voice Spoke to Me at Night the narrator encounters a figure from the past and ponders why they have been chosen for this visitation. Their life is mundane, at times lonely, but largely nondescript. What is revealed is the generally unacknowledged determination of individuals to continue, however pointless daily life can at times appear. The tale is wistful yet retains a spirit of optimism.
Elements of the prose are akin to poetry and many of the stories allow for a degree of interpretation. The Expectation of a Job Well Done could be a metaphor for the sacrifices required to attain desired achievements, and how these will transform the subject. The protagonist willingly follows the instructions he is given, performing to an audience who remain indifferent to the damage he inflicts on himself. By the end he has become ‘other than he had been in all his days thus far’. It is not clear if these changes will be considered an improvement.
A favourite story of mine was The Romantic Comedy which opens with ‘You want the wrong things.’ The protagonist is the epitome of every heroine of romantic films, now determined to no longer acquiesce to her assigned role.
No more smiling on cue. No more men standing too close explaining how to exist, believing, if left to your own devices, you’d not quite manage such a feat.
She rides her horse away from the ‘town of unacknowledged debasement’ where she is regarded by a man who offers roses and then feels anger at her decision to choose autonomy.
Another tale I particularly enjoyed was Take Care, I Love You. This transcribes a section from the Wikipedia article on the Fermi Paradox and answers each point as though it were a questionnaire about the everyday. Somehow this innovative structure works, offering snapshots of how alienating modern living can be. It is poignant yet wryly amusing.
The collection finishes with a longer work, picking up on characters from the opening story. Powdered Milk imagines an experimental, deep water station that has been set up to study how a group of people would survive long term if cut off from everyone else, as would happen on a long space flight. Initially the carefully selected volunteers have internet access and regular supply drops. When these cease they are entirely on their own, not knowing if this cutoff has been planned, if it is a failure in the technology, or if there has been some cataclysmic event above. Thus they cannot be sure if their situation will ever change, if this is it until death. As a study in the purpose of hope, the need for a possibility of change, I found this story fascinating.
The themes and their presentation throughout are full, rich and impressive in scope and inventive thinking. There is a degree of experimentation but each tale remains accessible. This is a recommended read.
My copy of this book was provided gratis by the publisher, 404 Ink.
April 16, 2018
Mayhem & Death is the second book by Helen McClory that I've read, and I'm pleased to say is just as great as her novel, Flesh of the Peach. I have found her writing to be consistently surprising, in that it does things I wasn't expecting. Not twists, as such, but her narratives take sudden left turns that leave you re-reading sections and making wild exclaimations in public places.
This is a series of short stories and flash fictions, closing with the novella Powdered Milk. Each story is haunting, mysterious, and often very strange, even more so for their sudden endings, fragmentary nature, and obliqueness. Characters are dealing with loneliness and isolation, and many stories are evocative of the deep ocean. There is a pervasive sense of despair and longing.
All of these are written of course, in McClory's intense, poetic style, that remains extremely readable, while being beautiful and rugged.
I encourage everyone who reads this to pay close attention, and to think about things carefully. My own interpretation of this collection is that there is something more going on that immediately meets the eye.
This is a series of short stories and flash fictions, closing with the novella Powdered Milk. Each story is haunting, mysterious, and often very strange, even more so for their sudden endings, fragmentary nature, and obliqueness. Characters are dealing with loneliness and isolation, and many stories are evocative of the deep ocean. There is a pervasive sense of despair and longing.
All of these are written of course, in McClory's intense, poetic style, that remains extremely readable, while being beautiful and rugged.
I encourage everyone who reads this to pay close attention, and to think about things carefully. My own interpretation of this collection is that there is something more going on that immediately meets the eye.
Read
October 26, 2024That was wow. I really liked the structure, where the first chapter is the “beginning of the story,” then most of the chapters are diary entries found by the mother in the first chapter, and in the final chapter, we find out what happened to her daughter—but it’s not stated directly. Maybe I overthought it and my conclusions are wrong, but I came to those conclusions, and that’s why I love this book.
[below quotes from the book in Ukrainian, because I read it in that language]
Френсіс, нараз стривожена неприхованою моторошністю головної назви, намагалася обдумати всі значення слова «удар». Старомодне, суто чоловіче слово. Означає дію, коли б’ють. Або колють чи трощать. Книжка невелика. Це слово, думала Френсіс, дурнувате й недоречне, Мадлен, напевне, десь підхопила його.
Але помирає навіть гора. Подумайте про всі гори, які, напевне, стояли ще до того, як мавпи ходили. Або під час доби заледеніння, коли опустився білий покрив і вирівняв їх, коли повільні річки криги роздирали їхні схили. Подумайте про гори, коли з них зсувалися тонни і тонни зеленого ґрунту, каміння, рослин, верескливих і ревучих тварин, подумайте про землетруси, обвали, трощі, каменепади, тишу, ненастанний тупіт по землі, хтось приходить у гори з вибухівкою, пожирає їхні тіла задля торгівлі золотом і плитняком.
Зими набагато давніші за весни. Тоді й життя давніше за смерть, думала вона, бо смерть потребує життя.
Але яка користь із цього всього, зі свободи бути тут або там, в егоїстичній дірі тут чи в егоїстичній дірі там?
Коли голка проколює мені шкіру й виходить із неї, та точка сяє, мов зірка. Я потребую когось, щоб розповів мені до того, як мене поранять, сказала я ― мовчки.
Привид ― це уявлення про моральний наслідок несправедливих дій ― або принаймні їхньої можливості ― за межами звичайних рамок правосуддя
Завтра ― це для підозрюваних. Він підозрює свою смерть.
Насолода ― це тінь, що падає на твоє обличчя, затуляє очі, палає почуттями, які лякають і переконують.
Ходи зі мною, ходи зі мною, в погреб, де лампочка тріщить, хитається, знаючи, що вона тільки повторює давні ритми, знаючи, що вона буде за межами дому, де я вдарилася об іншу форму, наче паличка об магічний капелюх, і мертвий кролик стає живим і тупає. Ходи зі мною або ні, тож хатні привиди йдуть за мною, як ти йшов за мною, сядь близенько, коло клавіш, мелодія надто близько, звуки музики, як і я, самотні без тебе, ця насолода, в пітьмі, до єднання, до зради, до вимовляння мого ім’я твоїм голосом. Я тримаюся за горло й намацую пульс. Я мружу очі крізь видива репнутої шиї, бруд розливається по мені, і кров теж. Липка або суха й порепана, вона змивається, наче нічого не було, але позаду лишається ніч і все, що ми зробили. Навіть вимовити слово «кров» ― уже переступ. Я тендітна. Я безсоромна у вбранні поета, яке уявив собі Голівуд. Ти бачив мене тепер, як я зникаю над спаплюженими полями, і через музику дозволь мені отримати насолоду, нехай мої шляхи будуть закриті, бо передусім тільки я, теж спаплюжена, із метрономічним пульсом, можу чути, як вона тепер змінюється.
Фармакос (φαρμακός) ― ритуальна жертва або вигнання якогось людського цапа розгрішення, щоб попрохати про зичливість якогось бога.
А загалом справді має значення не форма КІНЦЯ, а секунди перед ним. Здебільшого саме цієї миті жінка відчуває ігристу суміш виклику і поразки. Сльозина котиться по щоці й потрапляє в рот, сльозина як лагідний наплив, сльозина як заклик «Спонукай мене»
Катаклізм ані в середньовічному значенні, ані в сучасному; це георгіанське значення руїни ― виразно сформоване і вкрай очевидне для чуттів.
Місто, що немов каже тобі, мовляв, це твоя провина, що ти ніколи не знаєш, чого хочеш.
Це життя, починаєш думати ти, можливо, життя, прожите в плині історії досучасного сторіччя. Або всієї людської історії, що розповідає ту або ту величну оповідь, для розуміння якої тобі потрібний час, коли ти упорядкуєш свої думки і подбаєш про свою безпеку.
Коли настає осінь, я знаю, що рік постарів і невдовзі скінчиться, ще один рік, і я не маю ніяких конкретних думок про це, хіба що відчуваю непевну занепокоєність.
― Nolit timere, ― мовив чоловік. Протягом ночі він кілька разів повторював ці слова, і згодом я глянула, що вони означають. Латиною вони означають «не бійся». Я мало не почала заводити. Може, вже й почала, не пам’ятаю. Може, й гавкала, як собака.
Самотність ― страхітлива річ, хоч де ви є. Думаю, ця сила могутніша за любов, бо це своєрідна любов до всіх, що ніколи не має взаємності. Тож у такому разі вона, може, й не така страшна, це своєрідна палюча сила, яка може давати щось взамін, якщо ви маєте її в собі, якщо вона промениться з вас.
Кумедна річ, як часто ви смієтесь, коли знаєте, що приречені, але характер вашого прокляття виявляється дуже спокійним, точнісінько вашим.
Якоїсь миті Медді мало не запитала Етана й Едварда, хто, на їхню думку, першим стане канібалом. Але навіщо робити ставки заздалегідь? Був ще вечір, щоб подумати про це.
[below quotes from the book in Ukrainian, because I read it in that language]
Френсіс, нараз стривожена неприхованою моторошністю головної назви, намагалася обдумати всі значення слова «удар». Старомодне, суто чоловіче слово. Означає дію, коли б’ють. Або колють чи трощать. Книжка невелика. Це слово, думала Френсіс, дурнувате й недоречне, Мадлен, напевне, десь підхопила його.
Але помирає навіть гора. Подумайте про всі гори, які, напевне, стояли ще до того, як мавпи ходили. Або під час доби заледеніння, коли опустився білий покрив і вирівняв їх, коли повільні річки криги роздирали їхні схили. Подумайте про гори, коли з них зсувалися тонни і тонни зеленого ґрунту, каміння, рослин, верескливих і ревучих тварин, подумайте про землетруси, обвали, трощі, каменепади, тишу, ненастанний тупіт по землі, хтось приходить у гори з вибухівкою, пожирає їхні тіла задля торгівлі золотом і плитняком.
Зими набагато давніші за весни. Тоді й життя давніше за смерть, думала вона, бо смерть потребує життя.
Але яка користь із цього всього, зі свободи бути тут або там, в егоїстичній дірі тут чи в егоїстичній дірі там?
Коли голка проколює мені шкіру й виходить із неї, та точка сяє, мов зірка. Я потребую когось, щоб розповів мені до того, як мене поранять, сказала я ― мовчки.
Привид ― це уявлення про моральний наслідок несправедливих дій ― або принаймні їхньої можливості ― за межами звичайних рамок правосуддя
Завтра ― це для підозрюваних. Він підозрює свою смерть.
Насолода ― це тінь, що падає на твоє обличчя, затуляє очі, палає почуттями, які лякають і переконують.
Ходи зі мною, ходи зі мною, в погреб, де лампочка тріщить, хитається, знаючи, що вона тільки повторює давні ритми, знаючи, що вона буде за межами дому, де я вдарилася об іншу форму, наче паличка об магічний капелюх, і мертвий кролик стає живим і тупає. Ходи зі мною або ні, тож хатні привиди йдуть за мною, як ти йшов за мною, сядь близенько, коло клавіш, мелодія надто близько, звуки музики, як і я, самотні без тебе, ця насолода, в пітьмі, до єднання, до зради, до вимовляння мого ім’я твоїм голосом. Я тримаюся за горло й намацую пульс. Я мружу очі крізь видива репнутої шиї, бруд розливається по мені, і кров теж. Липка або суха й порепана, вона змивається, наче нічого не було, але позаду лишається ніч і все, що ми зробили. Навіть вимовити слово «кров» ― уже переступ. Я тендітна. Я безсоромна у вбранні поета, яке уявив собі Голівуд. Ти бачив мене тепер, як я зникаю над спаплюженими полями, і через музику дозволь мені отримати насолоду, нехай мої шляхи будуть закриті, бо передусім тільки я, теж спаплюжена, із метрономічним пульсом, можу чути, як вона тепер змінюється.
Фармакос (φαρμακός) ― ритуальна жертва або вигнання якогось людського цапа розгрішення, щоб попрохати про зичливість якогось бога.
А загалом справді має значення не форма КІНЦЯ, а секунди перед ним. Здебільшого саме цієї миті жінка відчуває ігристу суміш виклику і поразки. Сльозина котиться по щоці й потрапляє в рот, сльозина як лагідний наплив, сльозина як заклик «Спонукай мене»
Катаклізм ані в середньовічному значенні, ані в сучасному; це георгіанське значення руїни ― виразно сформоване і вкрай очевидне для чуттів.
Місто, що немов каже тобі, мовляв, це твоя провина, що ти ніколи не знаєш, чого хочеш.
Це життя, починаєш думати ти, можливо, життя, прожите в плині історії досучасного сторіччя. Або всієї людської історії, що розповідає ту або ту величну оповідь, для розуміння якої тобі потрібний час, коли ти упорядкуєш свої думки і подбаєш про свою безпеку.
Коли настає осінь, я знаю, що рік постарів і невдовзі скінчиться, ще один рік, і я не маю ніяких конкретних думок про це, хіба що відчуваю непевну занепокоєність.
― Nolit timere, ― мовив чоловік. Протягом ночі він кілька разів повторював ці слова, і згодом я глянула, що вони означають. Латиною вони означають «не бійся». Я мало не почала заводити. Може, вже й почала, не пам’ятаю. Може, й гавкала, як собака.
Самотність ― страхітлива річ, хоч де ви є. Думаю, ця сила могутніша за любов, бо це своєрідна любов до всіх, що ніколи не має взаємності. Тож у такому разі вона, може, й не така страшна, це своєрідна палюча сила, яка може давати щось взамін, якщо ви маєте її в собі, якщо вона промениться з вас.
Кумедна річ, як часто ви смієтесь, коли знаєте, що приречені, але характер вашого прокляття виявляється дуже спокійним, точнісінько вашим.
Якоїсь миті Медді мало не запитала Етана й Едварда, хто, на їхню думку, першим стане канібалом. Але навіщо робити ставки заздалегідь? Був ще вечір, щоб подумати про це.
May 23, 2018
This was both a hit and miss book for me. Some of the short fiction pages were compelling and wonderful, and others I simply hadn’t a clue what was going on.
Helen McClory can write some masterful pieces - a few of the flash fiction pages I wished were short story length or even novellas.
I really enjoyed the novella at the end of this collection, which definitely bumped this review up a star. The character development was suspenseful and I loved the premise.
Overall I just wasn’t a huge fan of this format and wished some stories were expanded upon and others were simply cut. If it weren’t for the novella I think this review wouldn’t had been as positive as it is.
(Sorry!)
Helen McClory can write some masterful pieces - a few of the flash fiction pages I wished were short story length or even novellas.
I really enjoyed the novella at the end of this collection, which definitely bumped this review up a star. The character development was suspenseful and I loved the premise.
Overall I just wasn’t a huge fan of this format and wished some stories were expanded upon and others were simply cut. If it weren’t for the novella I think this review wouldn’t had been as positive as it is.
(Sorry!)
April 14, 2018
Floored by this brilliant collection. Collection of stories unified by description and imaginations fuelled by the stuff of dreams and nightmares. Deserves to be savoured in wee sips like a fiery schnapps, as although much of these are short flash fiction, they were clearly mined for and crafted pieces slowly perfected.
January 4, 2020
Loved it! Bought on a whim, found it in a pile of donated books at a charity store. Stood out from the old tired books of forbidden romance and war stories. "Powdered Milk" specifically was my favorite of the stories on offer. "Automation town" will stick with me for a bit. Overall i loved this book and its look on loneliness, death and the mayhem inbetween.
January 5, 2026
4＋收录了32个短篇，1个中篇。这些故事的恐怖大多并非源于血腥，而是源于未知与想象力在深海里的无限蔓延，还有平凡但充满钳制感的生活场景，叙事上有些故事也尝试去模拟绘画、电影等表达形式。文风咸涩冷峻，富有感官性，虽然有时依托意象的表达会偏晦涩，但我私心喜爱。有几篇竟留存了几缕昏黄的光，让断裂、潮湿的氛围多了份柔软与暖意。姐还是适合写短篇啊，模糊却锐利，回味无穷。唯一中篇虽与首篇在内容上形成了母女互文但写得略无感。印象深的有17篇，关于生态与女性联手弑男、对性别分离的尝试等。其中喜欢①5，通过描述气味、物件与其它动物来间接讲述男对女的暴力，却异常尖锐清晰；②23，幽暗又明亮的咒语般的抵抗，姐写诗我必读；③30&31&32，人类女性与野性的北极熊、猫头鹰共在，还有费米悖论与个体的照应，慰藉了现代性孤独，而这广漠的寂静也即将发生破裂。//之后写长评。
June 6, 2018
Another darkly glittering collection from one of the best short fiction writers around. I am always so pleased by Helen McClory's work, where the imagination soars, and impressed by her extraordinary sentence-level skill.
December 18, 2018
I loved this bleak, haunting collection. It's full of sharply defined little details that stick in your mind long after you've finished reading. Best enjoyed with black coffee, but maybe something sweet on the side to offset the darkness!
April 22, 2024
3.5* A difficult one to rate. Reading it in one go was probably the wrong way to read this book. The extremely short stories, while very well written, make it difficult to maintain focus. I'll return to this again at a later date, and read it in parts. I think then, it'll have more of an impact.
December 13, 2018
Occasionally excellent.
September 25, 2022
Started this as part of a book club pick but couldn’t get into it so DNFed it unfortunately.
June 9, 2025
The novella at the end of this book, Powdered Milk, and the bleak despair it left in my stomach, brought this from a 4 star read, to a 5.
November 18, 2021
I loved this book - still love it. The writing is intensely beautiful but it's never too much. The stories are haunting and mesmerising - gorgeous wee snapshots which leave images and feelings that linger on long after you've turned the last page.
Displaying 1 - 19 of 19 reviews