What do you think?
Rate this book
Чорний хліб
Це історія маленької жінки, якій довелося розбиратися з викликами долі по-чоловічому. Її єдиного сина, Омрина, вбили одноплемінники, свої. Поки він тонув, вони забивали його баграми, бо забирати в морських духів їхню здобич — погана прикмета. Але ще гірше — забрати в матері її дитину. Тому слід поквитатися з винними. З тими, хто правив те жорстоке дійство, і з тими, хто мовчки спостерігав. Поквитатися так, як заведено в її народу, коли за певних обставин люди — це неначе ще одна здобич. Свої чи чужі — однаково. Для когось це називатиметься помстою. Для неї — справедливістю.
Це історія, що починається в пізні радянські часи на холодному північному березі, де простіше зустріти вовка, аніж людину, а закінчується через багато років на півдні України.
Це історія Лилєкей.
Про автора:
Фоззі (Олександр Сидоренко) — учасник гурту «Танок на Майдані Конґо», письменник-прозаїк, журналіст. Автор романів «Сопровождающие лица», «Темнеет рано», «Червоні хащі» та багатьох інших.
Це історія, що починається в пізні радянські часи на холодному північному березі, де простіше зустріти вовка, аніж людину, а закінчується через багато років на півдні України.
Це історія Лилєкей.
Про автора:
Фоззі (Олександр Сидоренко) — учасник гурту «Танок на Майдані Конґо», письменник-прозаїк, журналіст. Автор романів «Сопровождающие лица», «Темнеет рано», «Червоні хащі» та багатьох інших.
- GenresUkraine
288 pages, Hardcover
First published April 1, 2021
2 people are currently reading
116 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 20 of 20 reviews
June 24, 2021
Друга прочитана мною книжка Фоза. Після «Червоних Хащів» я вже мав уявлення про його стиль, але «Чорний Хліб» все перевернув з ніг на голову. Спочатку вона давалась важко, інколи таке буває, і лиш десь почитавши 1/3 я почав кайфувати від сюжету, все почало змінюватись досить швидко (часом занадто). В загальному книга сподобалась, хочеться щоб за їі мотивами зняли фільм чи серіал, думаю вийде не гірше ніж «Спіймати Кайдаша»
July 14, 2022
Цікава вийшла історія, Фоззі вчергове мене приємно здивував!
February 20, 2023
Читати було дуже цікаво:
і сильна жінка протагоніст(ка); і мисливсько-виживальницькі історії, які мені відгукувалися то Іваном Багряним, то Джеком Лондоном; і прекрасно описана психологія людей; і увага до різних етносів. Чудова книга
і сильна жінка протагоніст(ка); і мисливсько-виживальницькі історії, які мені відгукувалися то Іваном Багряним, то Джеком Лондоном; і прекрасно описана психологія людей; і увага до різних етносів. Чудова книга
November 21, 2021
Аж дивно читати такого цинічного Фоззі. По-приємному дивно. По-дивному приємно.
Перед прочитанням власне книги раджу кожному ознайомитися із фінальними титрами (остання сторінка книги) від самого Фоззі. Це додає такої приємної домашньої душевности до перебігу подій, та й, відповідає на питання «Чому саме чукчі?», щоб не придумувати зайвого й не будувати аналогій.
Книга й події несуться немов потяг із центру Європи за полярне коло. Перші рядки відбуваються перед розвалом совка, завершується дійство в середині 2000х. Помаранчева Революція вже прогриміла, проте старі порядки залишилися.
Попри силу-силенну другорядних персонажів, у них не заплутуєшся і усі вони органічно вписуються до сюжету не створюючи відчуття, що вони існують лише тут-і-зараз, щоб виключно направити головну героїню у потрібне русло.
Коли сюжет [логічно] завершився, лишилося ще половина книги. Здивовано гмикнувши у моїй голові закрутилися ймовірні сценарії розвитку, й, на щастя, жоден із них не справдився.
Саме на цій середині книги наш потяг подій робить зупинку, усі виходять на перон, перепочивають десять хвилин, розглядають одне одного, та рушають далі.
Фоззі росте як письменник з кожною наступною книгою. І цілком заслуженим є його перебування у лонг-лісті книги року BBC (на час написання відгуку) лиш ще один тому доказ.
«Це – моє, а це – зовсім моє»
Перед прочитанням власне книги раджу кожному ознайомитися із фінальними титрами (остання сторінка книги) від самого Фоззі. Це додає такої приємної домашньої душевности до перебігу подій, та й, відповідає на питання «Чому саме чукчі?», щоб не придумувати зайвого й не будувати аналогій.
Книга й події несуться немов потяг із центру Європи за полярне коло. Перші рядки відбуваються перед розвалом совка, завершується дійство в середині 2000х. Помаранчева Революція вже прогриміла, проте старі порядки залишилися.
Попри силу-силенну другорядних персонажів, у них не заплутуєшся і усі вони органічно вписуються до сюжету не створюючи відчуття, що вони існують лише тут-і-зараз, щоб виключно направити головну героїню у потрібне русло.
Коли сюжет [логічно] завершився, лишилося ще половина книги. Здивовано гмикнувши у моїй голові закрутилися ймовірні сценарії розвитку, й, на щастя, жоден із них не справдився.
Саме на цій середині книги наш потяг подій робить зупинку, усі виходять на перон, перепочивають десять хвилин, розглядають одне одного, та рушають далі.
«Люди – як собаки: поки маленькі – всі хороші, а далі вже від породи залежить»
Фоззі росте як письменник з кожною наступною книгою. І цілком заслуженим є його перебування у лонг-лісті книги року BBC (на час написання відгуку) лиш ще один тому доказ.
January 21, 2022
Часом чи не єдиним стимулом жити далі залишається бажання помсти. Головна героїня підходить до цього дуже методично, майже без емоцій - продумує кожен крок, кожну деталь. Не дивно, Лилекєй одна з найкращих мисливців на Чукотці, поспіх їй не притаманний.
Її історія помсти за загибель єдиного сина розтягується в часі і просторі: протягом більш ніж 15 років, від Чукотки до України. Фоззі вдалося чудово змалювати цей перехід.
Книжка тримала мене в захопленні від 1-ї сторінки до післямови.
Її історія помсти за загибель єдиного сина розтягується в часі і просторі: протягом більш ніж 15 років, від Чукотки до України. Фоззі вдалося чудово змалювати цей перехід.
Книжка тримала мене в захопленні від 1-ї сторінки до післямови.
November 3, 2024
Здивований.
Як написано в післямові й деяких відгуках — сюжет ґрунтується на оповідках батька автора: одна з них — про жінку-чукчу, що мститься за свого сина.
Тобто сюжету на такий обсяг небагато. Книжка нединамічна. Стиль автора простенький. Але разом то все влучне і реалістичне: тримає так, що не хотілося відриватися; хоч і є моменти, де очікував пожвавлення. Особливо на початку історії.
Показано в’язниці, протистояння чукчів з росіянами (чого варте тільки скорочення імені головної героїні Лилєкей на Лілю, бо так зручніше; та і взагалі ставлення в тюрмі; проте при цьому саме Лилєкей — недобра, жорстка і дивна, звісно; хоча бажання помсти — це якраз природно), потрапляння в Україну, а саме на Миколаївщину, в Первомайськ, який ще часто називають «на Бузі».
Нормальне таке знайомство: тут уже мало хто скорочує ім’я, хоч і вважають татаркою і найголовніше — її приймають. Але оскільки я писав, що сюжету тут, на мій погляд, малувато — зупиняюсь і завершу тим, що це — хороша книжка. Відтепер про Фоззі знатиму не лише як «ТНМК».
Як написано в післямові й деяких відгуках — сюжет ґрунтується на оповідках батька автора: одна з них — про жінку-чукчу, що мститься за свого сина.
Тобто сюжету на такий обсяг небагато. Книжка нединамічна. Стиль автора простенький. Але разом то все влучне і реалістичне: тримає так, що не хотілося відриватися; хоч і є моменти, де очікував пожвавлення. Особливо на початку історії.
Показано в’язниці, протистояння чукчів з росіянами (чого варте тільки скорочення імені головної героїні Лилєкей на Лілю, бо так зручніше; та і взагалі ставлення в тюрмі; проте при цьому саме Лилєкей — недобра, жорстка і дивна, звісно; хоча бажання помсти — це якраз природно), потрапляння в Україну, а саме на Миколаївщину, в Первомайськ, який ще часто називають «на Бузі».
Нормальне таке знайомство: тут уже мало хто скорочує ім’я, хоч і вважають татаркою і найголовніше — її приймають. Але оскільки я писав, що сюжету тут, на мій погляд, малувато — зупиняюсь і завершу тим, що це — хороша книжка. Відтепер про Фоззі знатиму не лише як «ТНМК».
August 7, 2025
Сильна, майстерно написана, яскрава, колоритна книга.
Моє перше довгоочікуване і довговідкладуване знайомство з Фоззі як автором.
Дуже приємне знайомство! Йду вибирати, яку з його книг прочитати наступною!
Моє перше довгоочікуване і довговідкладуване знайомство з Фоззі як автором.
Дуже приємне знайомство! Йду вибирати, яку з його книг прочитати наступною!
April 22, 2021
Для мене ця книга - пригодницька повість. Головна героїня - жінка і до того ж немолода. Але автор примушує її не поратися по хаті або зітхати над власною долею, а діяти: планувати, вирішувати, мститися.
Частина подій відбувається на Чукотці, це теж цікаво, тому що наші автори частіше пишуть про наші терени, іноді дотягуються до Європи, але за Полярне коло - це дуже далеко, і дуже цікаво. Мабуть це й була причина, що я купила книгу такого невеличкого обсягу.
Події тут відбуваються швидко, але герої не зливаються в невиразну масу, коли прочитаєш книгу і пам`ятаєш, що була цікава, але не більше. Тут другорядні герої запам`ятовуються, жінки сподобалися найбільше - вони дуже різні.
Кінця роману хотілося б іншого, більш фантастичного. Наприкінці ця історія почала перетікати у більш звичну. Для мене, як наче крапку не поставили (без спойлерів точніше сказати не вийде).
Частина подій відбувається на Чукотці, це теж цікаво, тому що наші автори частіше пишуть про наші терени, іноді дотягуються до Європи, але за Полярне коло - це дуже далеко, і дуже цікаво. Мабуть це й була причина, що я купила книгу такого невеличкого обсягу.
Події тут відбуваються швидко, але герої не зливаються в невиразну масу, коли прочитаєш книгу і пам`ятаєш, що була цікава, але не більше. Тут другорядні герої запам`ятовуються, жінки сподобалися найбільше - вони дуже різні.
Кінця роману хотілося б іншого, більш фантастичного. Наприкінці ця історія почала перетікати у більш звичну. Для мене, як наче крапку не поставили (без спойлерів точніше сказати не вийде).
July 6, 2021
З дитинства пам'ятаю ці анекдотичні стереотипи про тупих чухчів, з допомогою яких ткали уяву про навколишній світ.
Та книга "Чорний хліб" є гарною противагою цьому примітивізму з якого зіткана уява про тамтешніх жителів.
В книзі оповідається до болю жива історія жінки, жительки цього далекого сходу і далекої півночі, Чукотки. Там існує своя віра, свої погляди і свої традиції... Та материнська любов та сама. Як і бажання віддати всі борги ... навіть коли для цього потрібно перетнути континент зі сходу на захід.
Та книга "Чорний хліб" є гарною противагою цьому примітивізму з якого зіткана уява про тамтешніх жителів.
В книзі оповідається до болю жива історія жінки, жительки цього далекого сходу і далекої півночі, Чукотки. Там існує своя віра, свої погляди і свої традиції... Та материнська любов та сама. Як і бажання віддати всі борги ... навіть коли для цього потрібно перетнути континент зі сходу на захід.
January 13, 2025
історія має право на існування.
трохи по-блокбастерськи, канєшно, але в головній ролі не Стейтем і алілуя.
на разок - можна глянуть, але щоб прям захопило повністю, то сумніваюсь.
чомусь мені здалась незвичною манера письма (до неї за деякий час вдалось звикнути), втім перших сторінок 200 йшло непогано. але остання третина книги як з якоїсь іншої історії приклеєна.
в моїй голові до ладу не в'язалась.
як добрий день.
судячи з відгуків інших людей, для знайомства з письменницькою творчістю Фоззі треба брати якусь іншу його роботу
трохи по-блокбастерськи, канєшно, але в головній ролі не Стейтем і алілуя.
на разок - можна глянуть, але щоб прям захопило повністю, то сумніваюсь.
чомусь мені здалась незвичною манера письма (до неї за деякий час вдалось звикнути), втім перших сторінок 200 йшло непогано. але остання третина книги як з якоїсь іншої історії приклеєна.
в моїй голові до ладу не в'язалась.
як добрий день.
судячи з відгуків інших людей, для знайомства з письменницькою творчістю Фоззі треба брати якусь іншу його роботу
April 2, 2023
Цю книгу я прочитала за 1.5 вечора, буквально не могла відірватися. Могла б і швидше, але робота і уроки мають свої плани на мене. Книга надзвичайно захоплююче написана. Історія чукотської матері, що прагне помститися за сина, починається у радянські часи на півночі і завершується на території України вже в часи незалежності. Дуже рекомендую
June 29, 2025
Я прид��ала цю книжку давно, підкупила анотація, але все ніяк не бралася за неї. Навіть не знаю чому, було таке враження, що вона потребує спеціального настрою, що мені, людині з глибокою совіцькою травмою, яка уникає книжок про той період, буде важко її читати, що до цього треба приготуватися.
А далі туман перед очима, тільки пам’ятаю шурхіт сторінок і як я їх гортаю, гортаю... Читалося напрочуд швидко, попри те, що це аж ніяк не назвеш легким чтивом. Але книжка так написана, що от реально гортаєш сторінку за сторінкою і немає того відчуття втоми від тексту, яке часто буває під час читання складних книжок. Щодо моєї совіцької травми, яка зазвичай відвертає мене від читання книжок про цей період, бо надміру боляче, гадаю, тут мені чимало допомогли луораветлани. Адже я обожнюю читати книжки, які допомагають зануритися в якусь екзотичну для мене культуру бодай краєчком.
Луораветлани — це народ зі славною історією, спаплюженою і спотвореною узькими. Узькі називають їх чукчами і розповідають про них принизливі анекдоти. Певним чином це перегукується з нашею долею, тож не дивно, що український автор вирішив про них написати. Для нього чимало важить і досвід його родини, і те, що така історія справді мала місце, тільки ніхто не знає, як вона насправді закінчилася. Завершення її він придумав.
Отже, головна героїня, Лилєкей, — досвідчена мисливиця, яка з разу в раз отримує за це нагороди. Але навіть орден Трудового Червоного Прапору не спонукає місцевих узьких її поважати. «Ну треба ж і їм щось дати», «Якось забагато для чукчі, грамоти з неї вистачить» — ось як вони кажуть. Лилєкей доволі погано розуміє життя «білих», адже ніхто не намагався їй його пояснювати, та й навіщо? В неї є власне життя, власна спільнота. Щоправда, жити в її межах, за її правилами не можна. Бо видаючи тобі документи, місцевий писар обов’язково вигадає тобі ім’я на російський манер, а ще висмокче з пальця якесь по-батькові та прізвище. Так Лилєкей стала Лілією Іванівною Сатаровою, а її син Омрин — Андрієм.
Короткими штрихами нам показують ставлення совіцької імперії до упосліджених народів, а заразом нагадують про совіцьке життя, яке так часто нині романтизують. От серйозно, якщо хочете зняти полуду з очей симпатика совіцького, дайте йому побільше таких книжок, як оця. Людина ж мого покоління чи старша знайде тут чимало знайомих деталей, які навіюють аж зовсім не приємну ностальгію. Від них дрижаки беруть.
Лилєкей знає, що корупція володарює в цьому світі, та вміє заводити потрібні зв’язки. Хутряні хабарі «потрібній людині» відкривають потрібні двері: цього разу вона приїхала просити за Омрина, якого можуть забрати в армію та відправити на війну в якусь чужу спекотну країну (так ми дізнаємося чіткі часові рамки). Їй вдається домовитися про це, але з дому надходить жахлива звістка: Омрин (Андрій, кажуть вони) раптово загинув. Якийсь нещасний випадок у морі. Полювали на моржа, не втримався у човні...
Лилєкей знає, що це значить. Адже за вірою луораветлан, якщо так сталося, людина має стати жертвою моря, це воля духів. Її не рятуватимуть, радше заб’ють на смерть. Саме це сталося з її сином. Віра зобов’язує прийняти долю, але вона не згодна. Тепер перед нею лежить шлях помсти. Її об’єкти відомі: двоє луораветлан, які були у човні, та двоє студентів, яким заманулося вирушити з цікаве сафарі. Вони всі винні: хтось убивав її дитину, а хтось мовчки дивився на це.
Ми пройдемо цей шлях разом із нею, але він виявиться куди як довшим, ніж можна було б очікувати. Тож нам покажуть совіцьку (і постсовіцьку, можна подумати, в них там щось змінилося тоді) колонію для ув’язнених, а тоді разом із Лилєкей вирушимо в мандрівку, яка завершиться в Україні, вже незалежній. Тут можна було б іще багато казати, бо книжка торкається дуже багатьох питань (зокрема впливу імперії на українців), але тут ніяк не обійтися без спойлерів.
Єдине, що для мене залишилося трохи загадковим, — це назва. Хіба розглядати її алегорично; там на початку як певну цінність (так і було за Совітів) на стіл викладають бородинський хліб, а потім Лилєкей порівнює своє життя з пайкою: оце видали поганеньку, а оце кращу.
Попри те, що книжка вийшла давно, її ще можна купити, й я щиро рекомендую це зробити тим, хто поціновує таку тематику. Я вдячна долі, що, попри вагання, взяла її і нарешті прочитала. Раніше я знала Фоззі як музиканта, а тепер він відкрився мені й як письменник, і то дуже крутий. Щоправда, забракло редактури: десь персонажка киває головою, погоджуючись, і робить жести руками, десь епізодична персонажка то Оксана, то Ірина. Але це не псує загального враження.
А далі туман перед очима, тільки пам’ятаю шурхіт сторінок і як я їх гортаю, гортаю... Читалося напрочуд швидко, попри те, що це аж ніяк не назвеш легким чтивом. Але книжка так написана, що от реально гортаєш сторінку за сторінкою і немає того відчуття втоми від тексту, яке часто буває під час читання складних книжок. Щодо моєї совіцької травми, яка зазвичай відвертає мене від читання книжок про цей період, бо надміру боляче, гадаю, тут мені чимало допомогли луораветлани. Адже я обожнюю читати книжки, які допомагають зануритися в якусь екзотичну для мене культуру бодай краєчком.
Луораветлани — це народ зі славною історією, спаплюженою і спотвореною узькими. Узькі називають їх чукчами і розповідають про них принизливі анекдоти. Певним чином це перегукується з нашею долею, тож не дивно, що український автор вирішив про них написати. Для нього чимало важить і досвід його родини, і те, що така історія справді мала місце, тільки ніхто не знає, як вона насправді закінчилася. Завершення її він придумав.
Отже, головна героїня, Лилєкей, — досвідчена мисливиця, яка з разу в раз отримує за це нагороди. Але навіть орден Трудового Червоного Прапору не спонукає місцевих узьких її поважати. «Ну треба ж і їм щось дати», «Якось забагато для чукчі, грамоти з неї вистачить» — ось як вони кажуть. Лилєкей доволі погано розуміє життя «білих», адже ніхто не намагався їй його пояснювати, та й навіщо? В неї є власне життя, власна спільнота. Щоправда, жити в її межах, за її правилами не можна. Бо видаючи тобі документи, місцевий писар обов’язково вигадає тобі ім’я на російський манер, а ще висмокче з пальця якесь по-батькові та прізвище. Так Лилєкей стала Лілією Іванівною Сатаровою, а її син Омрин — Андрієм.
Короткими штрихами нам показують ставлення совіцької імперії до упосліджених народів, а заразом нагадують про совіцьке життя, яке так часто нині романтизують. От серйозно, якщо хочете зняти полуду з очей симпатика совіцького, дайте йому побільше таких книжок, як оця. Людина ж мого покоління чи старша знайде тут чимало знайомих деталей, які навіюють аж зовсім не приємну ностальгію. Від них дрижаки беруть.
Лилєкей знає, що корупція володарює в цьому світі, та вміє заводити потрібні зв’язки. Хутряні хабарі «потрібній людині» відкривають потрібні двері: цього разу вона приїхала просити за Омрина, якого можуть забрати в армію та відправити на війну в якусь чужу спекотну країну (так ми дізнаємося чіткі часові рамки). Їй вдається домовитися про це, але з дому надходить жахлива звістка: Омрин (Андрій, кажуть вони) раптово загинув. Якийсь нещасний випадок у морі. Полювали на моржа, не втримався у човні...
Лилєкей знає, що це значить. Адже за вірою луораветлан, якщо так сталося, людина має стати жертвою моря, це воля духів. Її не рятуватимуть, радше заб’ють на смерть. Саме це сталося з її сином. Віра зобов’язує прийняти долю, але вона не згодна. Тепер перед нею лежить шлях помсти. Її об’єкти відомі: двоє луораветлан, які були у човні, та двоє студентів, яким заманулося вирушити з цікаве сафарі. Вони всі винні: хтось убивав її дитину, а хтось мовчки дивився на це.
Ми пройдемо цей шлях разом із нею, але він виявиться куди як довшим, ніж можна було б очікувати. Тож нам покажуть совіцьку (і постсовіцьку, можна подумати, в них там щось змінилося тоді) колонію для ув’язнених, а тоді разом із Лилєкей вирушимо в мандрівку, яка завершиться в Україні, вже незалежній. Тут можна було б іще багато казати, бо книжка торкається дуже багатьох питань (зокрема впливу імперії на українців), але тут ніяк не обійтися без спойлерів.
Єдине, що для мене залишилося трохи загадковим, — це назва. Хіба розглядати її алегорично; там на початку як певну цінність (так і було за Совітів) на стіл викладають бородинський хліб, а потім Лилєкей порівнює своє життя з пайкою: оце видали поганеньку, а оце кращу.
Попри те, що книжка вийшла давно, її ще можна купити, й я щиро рекомендую це зробити тим, хто поціновує таку тематику. Я вдячна долі, що, попри вагання, взяла її і нарешті прочитала. Раніше я знала Фоззі як музиканта, а тепер він відкрився мені й як письменник, і то дуже крутий. Щоправда, забракло редактури: десь персонажка киває головою, погоджуючись, і робить жести руками, десь епізодична персонажка то Оксана, то Ірина. Але це не псує загального враження.
August 15, 2025
Читати книгу довелося швидко — за 4–5 годин у два підходи. Не через те, що не хотілося розтягувати задоволення, а через дедлайн: потрібно було встигнути між обідом і вечором. Така швидкість допомогла зануритися в історію, але залишила певну розгубленість: наскільки сильно вона мені подобається— я так і не вирішила.
Спочатку я підходила до книги як до твору людини, яка не є професійним письменником, а відома мені як музикант. Та вже після прочитання з’ясувала, що у Фоззі за плечима кілька романів і він регулярно пише — як художні, так і журналістські тексти.
(Після невеликої школи з написання художніх творів мені було цікаво дивитися на книгу з точки зору структури. Автор знайомить нас із героями небагатьма, але влучними описами, а головне — через діалоги та вчинки персонажів)
Основою сюжету стала історія, яку батько автора розповів йому зі свого досвіду перебування на Чукотці. Вона начебто читається як міф, а начебто — як етнографічна замальовка про інший народ.
Для мене ця книга — про помсту матері. Це жінка, яка мала великі сподівання на свого сина, вкладала в нього любов і турботу, була непересічною особистістю та однією з найкращих мисливиць. У певний момент її життя визначила мета — відновити справедливість.
Запам’яталися:
Її «подяка» тим, хто погано ставився до неї. Кажу так загально, щоб спойлерів
Прикидання «чукчею», щоб її недооцінювали. Неоднократно.
Момент, коли вона, здавалося, забула про свою мету, але згадка історії самим винуватцем (а потім розлитий борщ, роздратовані люди) все згадалось..
Після розв’язки починаються події, пов’язані з бізнесом, рейдерством, паями, нелегальними оборудками, і помста стає радше стилем життя, ніж разовою дією.
Книга читається дуже легко — без «спотикання». Лише в кінці темп сприйняття падає: можливо, через втому, можливо, через надмір подій, які вже не так органічно зшиваються з основною історією.
Відчуття подвійні: начебто книга сподобалась, начебто зрозуміла головний посил, але лишилося враження, що я упустила щось глибинне. Як з кросвордом: більшість слів відгадано, але кілька лишилися порожніми. Але це нормально — не всі книги треба «розгадувати» до кінця.
Для кого ця книга?
Можливо, для письменників-початківців — як приклад несподіваного ходу. А ще для тих, хто цікавиться культурою та звичаями інших народів і водночас любить історії про особисту справедливість.
Тверда 4 з 5. Можливо, саме з неї я починаю оцінювати інші книги більш прискіпливо.
Спочатку я підходила до книги як до твору людини, яка не є професійним письменником, а відома мені як музикант. Та вже після прочитання з’ясувала, що у Фоззі за плечима кілька романів і він регулярно пише — як художні, так і журналістські тексти.
(Після невеликої школи з написання художніх творів мені було цікаво дивитися на книгу з точки зору структури. Автор знайомить нас із героями небагатьма, але влучними описами, а головне — через діалоги та вчинки персонажів)
Основою сюжету стала історія, яку батько автора розповів йому зі свого досвіду перебування на Чукотці. Вона начебто читається як міф, а начебто — як етнографічна замальовка про інший народ.
Для мене ця книга — про помсту матері. Це жінка, яка мала великі сподівання на свого сина, вкладала в нього любов і турботу, була непересічною особистістю та однією з найкращих мисливиць. У певний момент її життя визначила мета — відновити справедливість.
Запам’яталися:
Її «подяка» тим, хто погано ставився до неї. Кажу так загально, щоб спойлерів
Прикидання «чукчею», щоб її недооцінювали. Неоднократно.
Момент, коли вона, здавалося, забула про свою мету, але згадка історії самим винуватцем (а потім розлитий борщ, роздратовані люди) все згадалось..
Після розв’язки починаються події, пов’язані з бізнесом, рейдерством, паями, нелегальними оборудками, і помста стає радше стилем життя, ніж разовою дією.
Книга читається дуже легко — без «спотикання». Лише в кінці темп сприйняття падає: можливо, через втому, можливо, через надмір подій, які вже не так органічно зшиваються з основною історією.
Відчуття подвійні: начебто книга сподобалась, начебто зрозуміла головний посил, але лишилося враження, що я упустила щось глибинне. Як з кросвордом: більшість слів відгадано, але кілька лишилися порожніми. Але це нормально — не всі книги треба «розгадувати» до кінця.
Для кого ця книга?
Можливо, для письменників-початківців — як приклад несподіваного ходу. А ще для тих, хто цікавиться культурою та звичаями інших народів і водночас любить історії про особисту справедливість.
Тверда 4 з 5. Можливо, саме з неї я починаю оцінювати інші книги більш прискіпливо.
February 15, 2025
Колись на Таврійських іграх я випадково зустріла Фоззі. Не скажу, що ми вели глибокі філософські розмови, ми були зовсім малі, але навіть тоді в його манері говорити була глибина, яку не відразу помітиш за звичною іронією. Пройшли десятиліття(!), коли я взяла в руки “Чорний хліб”, і мені було цікаво: чи відчую я в тексті ту саму глибину, яку помітила тоді?
І вона там є. Багато глибини, смутку: відчуття життя. Це роман не тільки про історію, а й про людей – простих, складних, смішних і трагічних водночас. Кожна сторінка – це життя, пропущене через авторське відчуття реальності, де запах чорного хліба змішується з гіркотою часу, а короткі, ніби кинуті фрази насправді звучать довго.
Це книга про те, як виживати, коли здається, що далі вже немає дороги. Про силу звичайних людей і про пам’ять, яка залишається в крові. Читаючи, я згадувала тих, хто завжди стояв у тіні великих подій, але саме на їхніх плечах трималася історія. І думала: чорт, Фоззі написав глибоку чесну книгу. Таку, яку варто було прочитати саме зараз.
І вона там є. Багато глибини, смутку: відчуття життя. Це роман не тільки про історію, а й про людей – простих, складних, смішних і трагічних водночас. Кожна сторінка – це життя, пропущене через авторське відчуття реальності, де запах чорного хліба змішується з гіркотою часу, а короткі, ніби кинуті фрази насправді звучать довго.
Це книга про те, як виживати, коли здається, що далі вже немає дороги. Про силу звичайних людей і про пам’ять, яка залишається в крові. Читаючи, я згадувала тих, хто завжди стояв у тіні великих подій, але саме на їхніх плечах трималася історія. І думала: чорт, Фоззі написав глибоку чесну книгу. Таку, яку варто було прочитати саме зараз.
January 18, 2024
думала під час читання - звідки Фоззі про все це знає? такі якісні описи різних локацій, комплексних досвідів, що, дочитавши, і дізнавшись, що на��правді автор ні на Чукотці, ні в тюрмі не був, - аплодую стоячи. за книгою стоїть глибоке і грунтовне дослідження, і те, з якою повагою і розумінням автор оперує характеристиками різних культур, просторів і спільнот, заслужило мою величезну повагу. окрема радість від читання - як якісно відрізняється текст, якщо ведеться мова про різних персонажів. дуже кайфувала від такого у Мартіна, і Фоззі справився не гірше.
я в глибокому захваті і вдячності від цієї книги.
я в глибокому захваті і вдячності від цієї книги.
This entire review has been hidden because of spoilers.
May 14, 2023
З неочікуваної сторони відкрився для мене Фоззі. Не знала, що він пише. А виявилось пише і досить добре. Тематика незвична і цікава, нетипова головна героїня - мисливця в поселенні на Чукотці. Інші люди, суворі умови виживання , дикі традиції. Це було не захопливе читання, занурення в інше життя.
Друга частина була мені менш цікавою.
Але все одно рекомендую. І сподіваюсь ще продовжити знайомство з Фоззі
Друга частина була мені менш цікавою.
Але все одно рекомендую. І сподіваюсь ще продовжити знайомство з Фоззі
June 15, 2023
Чим запам'ятається? Скоріш за все, нетиповим героєм. Бо по усім соціальним категоріям він скоріше претендент на різноманітні пільги та преференції. Да, не він, а вона, але гендер дуже приглушений.
Ще й самоїд.
Ну тобто сюжет спочатку дуже екзотично віддалений ментально і територіально, і герой нетиповий. І лише потім виринає у реальності, наближеної до Дикого поля.
Ще й самоїд.
Ну тобто сюжет спочатку дуже екзотично віддалений ментально і територіально, і герой нетиповий. І лише потім виринає у реальності, наближеної до Дикого поля.
November 3, 2025
Історія написання чудова. Фоззі історію, яку в дитинстві йому батько розповідав написав в цій книгу. Трохи змінивши кінцівку. Але історія динамічна, багато екшину та жартів від Анжеліки. А головне , що жінка в центрі історії.
не все подобалося мені (деталі тюремних затримань, знущань), але сюжет та опис героїв добрий.
не все подобалося мені (деталі тюремних затримань, знущань), але сюжет та опис героїв добрий.
February 25, 2024
«Коли тобі раптом трапляються хороші люди – не набридай їм потім, зовсім як у столовій – сьогодні дали добавки, а завтра дадуть по шиї».
Це той тип книжки, яких хочеться більше. Це історія, від якої не відірватися, у якій немає нічого банального, кожен герой має свою долю і голос, вона розважає і захоплює. Крім того, це напрочуд класно написано: кожнісіньке слівце на своєму місці, навіть матірне! 😄
📖 Жанр можна визначити, як авантюрний істерн. Героїня – луораветланка, простіше – чукча, дивовижна жінка, якій доводиться швидко і цинічно приймати важкі рішення, які моментально і повністю змінюють її життя. Географія оповіді – від Чукотки до Миколаївської області. Амплітуда характерних героїв – від чукчі до циркової ліліпутки, від типового провінційного мента до харизматичної провідниці, від совєцьких кабінетних діячів до молодої київської журналістки.
❄️ Історія частково базується на розповідях батька Фоззі про роботу у стройотряді на Чукотці і жінку-чукчу, про яку він там чув.
Продовження тут: https://t.me/ukrainian_art_crossroads...
Це той тип книжки, яких хочеться більше. Це історія, від якої не відірватися, у якій немає нічого банального, кожен герой має свою долю і голос, вона розважає і захоплює. Крім того, це напрочуд класно написано: кожнісіньке слівце на своєму місці, навіть матірне! 😄
📖 Жанр можна визначити, як авантюрний істерн. Героїня – луораветланка, простіше – чукча, дивовижна жінка, якій доводиться швидко і цинічно приймати важкі рішення, які моментально і повністю змінюють її життя. Географія оповіді – від Чукотки до Миколаївської області. Амплітуда характерних героїв – від чукчі до циркової ліліпутки, від типового провінційного мента до харизматичної провідниці, від совєцьких кабінетних діячів до молодої київської журналістки.
❄️ Історія частково базується на розповідях батька Фоззі про роботу у стройотряді на Чукотці і жінку-чукчу, про яку він там чув.
Продовження тут: https://t.me/ukrainian_art_crossroads...
September 17, 2025
Чудова книга про помсту героїні за свого сина.
Displaying 1 - 20 of 20 reviews