Чифтоядците се завръщат

Lichožrouti #2

by Pavel Šrut, Павел Шрут, Красимир Проданов (Translator)

Хитовата детска книга, която се превърна в съперник на „Хари Потър“ в Чехия, роди новите любимци на деца и възрастни по света – загадъчните същества, които винаги изяждат само единия чорап от чифта и затова все ни се налага да го търсим, но напразно.

Чифтоядците се завръщат - включи с в чорапеното приключение

Романът спечели най-престижната чешка литературна награда „Магнезия Литера” и дори бе обявен за Книга на десетилетието.

Чифтоядците се завръщат по-забавни и смели от всякога. Историята се развива на бързи обороти – главният герой Хихльо е в Африка, за да открие родителите си, но откъм Прага се задава тъмна сянка… Гангстерът Дедерон Камата е жив и решен да преследва смъртния си враг дори до края на света. Единствено братовчедът Рамчо се осмелява да му се противопостави… И ето ги и двамата в девствените африкански гори. Междувременно пък Хихльо се оказва доброволен заточеник в чифтоядския дворец на благодетеля сър Джеймисън. Интригата се заплита още повече, когато на сцената излиза и дивашкото племе на Поклонниците на чифтоядското цвете. А на всичко отгоре Хихльо… се влюбва.

Павел Шрут (1940-2018) е сред водещите чешки детски писатели. Галина Миклинова (р. 1970) е най-популярният съвременен илюстратор на детски книги в Чехия. Двамата създават три книги за чифтоядците, като всяка от тях има самостоятелен сюжет. Пълнометражният анимационен филм по тях бе гледан от близо 3 млн. души само в Чехия. През 2020 г. в Прага отвори врати Музей на чифтоядците.

Genres: Childrens, Czech Literature

160 pages, Paperback

First published January 1, 2012

About the author

Pavel Šrut was a Czech poet and writer. After graduating in 1967 from the Charles University in Prague where he studied English and Spanish, Šrut worked as an editor in a publishing house. Since 1972, he is a freelance writer and translator. Together with poets such as Ivan Wernisch and Petr Kabeš, Šrut belongs to the famous generation of Czech poets who published their first books in the 1960s. Like so many of his contemporaries, he was not allowed to publish books of his poems during the Soviet occupation, except for books for children. His work is often done together with an award-winning Czech painter and illustrator Galina Miklínová (e. g. Verunka a kokosový dědek (2004) which is included on the IBBY list, as is his 1992 book Kočičí král which is a collection of English, Irish, Scottish and Welsh fairy-tales) and lyrics for Czech musicians like Petr Skoumal, and Framus Five.
Apart from his celebrated poetry and books for children, he is also a translator from English and Spanish. His translations include books of Dylan Thomas, Robert Graves, D. H. Lawrence, Leonard Cohen, John Updike, Federico García Lorca, and others.

Reviews

[Vityska · Rating 5 out of 5]

Шкарпеткожери повернулися, і не самі, а з новими пригодами, які завели їх аж до Африки! Друга книга «шкарпеткожерської» серії від Павела Шрута та Галіни Міклінової виявилася значно динамічнішою, ніж перша. Тут уже менше шкарпеткожерології, зате більше мандрів і відкриттів.

Після драматичних подій першої книги життя персонажів кардинально міняється. Професор Кадержабек, висміяний науковою спільнотою, не покидає наміру переконати усіх в існуванні шкарпеткожерів, а новина про диких африканських представників цього виду додає йому неабиякого запалу. Хихотунець, засумувавши за батьками, приймає сміливе рішення — вирушити на їхні пошуки до Африки (добре, що туди їде вантажівка з написом «Прага-Танзанія»! 🙂 Тим часом Ножака Дедерон, вожак шкарпаткожерів-шакалів, не загинув, як гадали усі, а, зализавши рани, вирішив поїхати на пошуки нової слави — таки-так, в Африку. Двоюрідний брат Хихотунця Рамік, дізнавшись про це, відважно вирушає за ним, аби попередити брата про небезпеку. Словом, всі дороги ведуть на гарячий континент, і читач вирушає туди слідом за героями.

А там чекають нові дивовижі: раптом виявляється, що не всі африканські шкарпеткожери голодують — декого загодовують до напівпритомності у Домі щастя сера Джеймсона (так-так, того самого, який створює віскі!), у заростях джунглів ховається дике плем’я Шанувальників шкарпеткожерської квітки, а в хатинці відлюдника мешкає мудрий і просвітлений йогін Магавішна. Тамтешні шкарпеткожери не менш яскраві — колишній цирковий артист товстунчик Бумка, його приятель (також охочий попоїсти смачних шкарпеток) Дев’ятка, харизматична чорненька красуня Кава, кістляві і високі, мов примари, й ворожі до чужинців Шанувальники. З усіма ними не раз перетнуться шляхи головних героїв. Крім цього, вони нарешті знайдуть Рамона і Румілу, Хихотунцевих батьків. А ще по кілька разів втікатимуть з полону, блукатимуть, рятуватимуть друзів, мандруватимуть наземним і повітряним транспортом і призведуть до авіакатастрофи. Отож, читачу занудьгувати не доведеться 🙂

Веселі пригоди і кумедні малюнки (до речі, мій дворічний син дуже вподобав смішні мордочки шкарпеткожерів і вже кілька днів намагається їх скопіювати :)) ) — це те, чого від книжки чекають дітлахи, і вони це отримають. Батькам і загалом дорослим, крім цього, хочеться, аби книжка несла в собі якусь Глибоку Мудрість чи проговорювала виховні моменти. Заспокою: у книжці «Шкарпеткожери повертаються» і це є! На щастя, без прямих повчань, зате з доброю іронією (і, я б навіть сказала, стьобом).

Окрім загальнолюдських і загальноприйнятих для дитліту цінностей (дружба, відданість, симпатія), Павел Шрут говорить про важливість свободи (як фізичної, так і можливості робити вільний вибір), про те, що силоміць ти нікого не перевиховаєш і не ощасливиш, про шкідливість гіперопіки, про те, що узалежненість від чогось (дурманного запаху квітки, легенд, упередження щодо чужинців) зі сторони виглядає смішно і примітивно, тому її варто позбутися. Як на мене, деякі з цих тем явно розраховані не на дітей-читачів, а на їхніх батьків, і це класно — бо, читаючи дітям (з дітьми), вони отримують для себе хорошу тему «на подумати», а може, й переглянути свій стиль виховання. Зрештою, донести дітям важливість і ціну свободи, зовнішньої і внутрішньої, — це теж потрібно.

До плюсів «Шкарпеткожерів» (як першої, так і другої частини) варто віднести і класний переклад, здійснений Олександром Стукалом. Перекладач не цурається зрідка вживаних слів та діалектизмів і дуже доречно вписує їх у текст. Ні, ніякої «непозбувної бентеги». Але на фразі «Хоч вони й були з усього племені найкмітливіші, але часом і трохи макоцвітні» мені хотілося сміятися і плескати в долоні від радощів. Бо ж наскільки це «макоцвітні» красивіше (і дотепніше!) звучить, ніж, наприклад, «навіжені», «дурні» чи «пришелепкуваті»!:)

Цитата:

«Брама заскрипіла й відчинилася.

Товстунці й пампушки з Дому щастя висипали на дорогу.

Світило сонце, і його промені бавилися в зеленому листі пальм.

Вітерець доносив духмяні пахощі джунглів.

А вдихнувши їх, усі вже знали, що на них чекає.

На них чекає непевність, яку називають таким урочистим і прекрасним словом «свобода».

Так, друга частина шкарпеткожерської серії мені сподобалася навіть більше, аніж перша. Тепер чекаємо на третю — «Шкарпеткожери завжди поряд». Сподіваюся, вона буде не менш (а може, й більш) цікавою, динамічною, мудрою, іронічною і смішною 🙂

Дякую Видавничому дому «Школа» за можливість прочитати цю книжку.

[Iryna Khomchuk · Rating 5 out of 5]

Осінньо-зимова холоднеча й шкарпетки — нероздільні поняття. Тож саме час узятися читати продовження пригод шкарпеткожерів — дивних створінь, які харчуються... шкарпетками. Якщо вони є, звісно, — ці шкарпетки. Бо ж не скрізь така погода, як нині у нас за вікном. В Африці, скажімо, шкарпетки рідко хто носить, тож і шкарпеткожери там голодують. І їм треба гуманітарна допомога. І навіть місіонери-шкарпеткожери. Саме такими й стали батьки Хихотунця — головного героя трилогії, на пошуки яких подався наш уже улюблений шкарпеткожерчик у другій книзі трилогії.

Герой, до речі, нещодавно візуалізувався й ожив на екрані — мультиплікаційну екранізацію пригод цих прикольних істот радимо переглянути: знято цікаво, захопливо, а головне — картинка відповідає образам, створеним Ґаліною Мікліновою. Тож у нас із сином візуальний пазлик склався. І картинку доповнюватимемо далі, бо вже приступили до читання наступної, третьої, книги пригод любителів шкарпеток.

[Tomas Bilek · Rating 5 out of 5]

Lichožrouti jsou zábavní, tajemní a u nás doma moc oblíbení.

[Jules · Rating 4 out of 5]

Lichožrouti nejsou taková dětská kniha, ze které bych byla odvařená a úplně paf, ale je to fajn příběh, ke kterému se ráda vracím.

[Elik.7 · Rating 4 out of 5]

ještě napínavější než první díl

[Eliška · Rating 3 out of 5]

I absolutely love the main idea of this series, it's funny, sensible and intersting. However the plot is quite predictable, repetitive and (for children) maybe a bit too dark.