На коні й під конем. Блакитна дитина

На коні й під конем #1-2

by Anatoliy Dimarov, Анатолій Дімаров

Анатолій Дімаров (1922—2014) — відомий український письменник, мемуарист, лауреат Шевченківської премії (1981). У дитинстві пережив Голодомор в Україні 1932—1933 років, воював на Південно-Західному фронті, побував в окупації, командував партизанським загоном, отримав поранення. Увесь цей життєвий досвід пізніше відбився у творах письменника, зокрема й у захоплюючих книжках для дітей.

В автобіографічних творах «На коні й під конем» і «Блакитна дитина» розповідається про дітлахів передвоєнних років. Ось уже кілька поколінь читачів радіють і сумують, ростуть і дорослішають разом із головним героєм Толиком. І якщо на перших сторінках книжки вони знайомляться із звичайним маленьким хлопчиком, в міру слухняним, в міру бешкетним, то розлучаються вже з солдатом, який за один день зрозумів, що таке війна, людське життя і смерть. Ця правдива і неймовірно лірична історія, часом весела, часом сумна, безперечно, буде цікава кожному читачеві, спонукаючи до осмислення життя.

320 pages, Hardcover

First published January 1, 1973

About the author

Anatoliy Dimarov (ukr. Анатолій Дімаров), real name Anatoliy Harasiuta (ukr. Анатолій Гарасюта) — Ukrainian writer.

For Ukrainian profile, see: Анатолій Дімаров

Reviews

[Anna-Liliya Kokora · Rating 5 out of 5]

Читаючи, зловила кайф.

UPD.2025

Вдруге читаю повість, і як же інакше мені розкрився текст.

Вперше я стежила за пригодами героїв, і вони мені були цікавіші, аніж у хлопців з Тореадорів з Васюківки. А вдруге я дивилась на "задній план" тексту. І знаєте, як же хєрово люди жили в совку! То тобі згадка про голодовку словами дитини (Голодомор), то мама, яка носить сукню, і вона єдина й найкраща, хоч три роки тому, син, бавлячись, зрізав з неї усі гудзики, бо іграшок інших не було. То костюм, на який дитині відкладають два роки поспіль, бо грошей нема. То вчителі, які тремтять при згадці НКВД, то йобнутий сусід, який б’є дітей кропивою за крадені яблука.

Дуже хєрово жили. Незмінним є лиш одне - діти, завжди залишаються дітьми, навіть в умовах тотального піздєца довкола. Як от зараз.

І велике питання, чи це ми дорослішаємо, чи це життя робить нас злими, цинічними, серйозними, переляканими і нещасними.

Книжку рекомендую. Одна з моїх улюблених.

[Ганна Халімон · Rating 5 out of 5]

Як мама двох бешкетників я просто жахалася від бурхливої фантазії і пригод головного героя і його друзів, але і своє дитинство згадувала, літо в селі... Усе так: і за чужі абрикоси, груші від сусідів перепадало і в джерельній воді пів дня жабенят ловили, і з городом бабці допомагали, глуху кропиву свиням рвали, і меншу сестру мала, яку весь час треба було із собою брати, і без цукерок якось обходилися, мокрий хліб посипав цукром і смакуєш, а ще як масло є, то взагалі рай, і на які ж височенні дерева вилазили, не боялися, і на автобусі містом зайцем кола намотували, потай від батьків у ліс бігали, що вже й про перші шкільні роки казати, йой... Одним словом чудова книжка, життєва, часом смієшся, часом сумуєш, часом і сльози покотяться (особливо коли мама Толю в армію проводжала, бо і в мене ж син підростає, або котраст між мирним життям і війною, отой щемкий фінал). Повість поділена на окремі оповідання, які стають все довшими і довшими, але не менш цікавими.
Цей моє перше знайомство з Дімаровим. Тепер хочу перечитати усе його творче надбання.

"З гіркого досвіду знав, що дорослі мають свої, відмінні од наших, погляди на речі, і те, що нам здається нормальним та бажаним, часто-густо викликає у них роздратування.
Незрозумілі вони, оці дорослі! Так, наче забули, як самі колись ходили до школи."
"Коли б дорослі знали, як тяжко жити підліткові, скільки неприємностей звалюється на нього, які прикрощі чекають його на кожному кроці, вони ставилися б до нас із більшим співчуттям і не так часто хапалися б за реміняку, лозину чи віник."
"Не знаю також, чому дорослих не чіпали собаки, не товкли барани, не хвицали коні. Чи вони, дорослі, знали якесь слово, що кожного разу цілі та неушкоджені повертались додому?"

[Andrii Shvets · Rating 4 out of 5]

Прекрасна збірка оповідань про пригоди та бідкання хлопця (від малечі до дорослішання). Поєднання Том Сойєра та Тореадорів з Васюківки. Сподобалась позачасовість розповідей, щирість героїв, інколи реготав до сліз

[Ihor Zinchuk · Rating 4 out of 5]

Кожний розділ повістей Анатолія Дімарова «На коні й під конем», «Блакитна дитина» - весела, коротка історія –оповідка про пригоди, бешкетування, дитинство, а згодом дорослішання Толика та його брата Сергійка, їхніх дузів Ванька, Миколи, Соньки. Мене вразила бідність і злидні в повоєнні роки, в якій тоді жили люди, але водночас людяності, готовності допомогти було значно більше, ніж тепер.
Письменник правдиво описує своє життя (сина учительки), те, наскільки йому хотілося гайнути з хлопцями до річки в жаркий день замість того, щоб «полоти помідори» чи «носити воду у відрах, бо то був мій обов`язок». Анатолій Дімаров порушує цілу низку проблем: дорослішання, формування особистості, вміння дружити, вирішувати дрібні суперечки із друзями; несміливі паростки першого кохання до однокласників дівчат та вчительки, у чому боявся зізнатися навіть собі.
В епізоді, коли хворіє Сергійко, а Толя доглядає брата, доки мама пішла на роботу, показано усвідомлення дитиною відповідальності за себе та інших, особливо, молодших дітей. Читач відчуває, що автор прокладає крихітний «місток пам`яті », своїх спогадів, якими так довірливо й щиро ділиться з усіма, хто хотітиме провести затишиний вечір за читанням його повістей. Якщо на перших сторінках творів читач знайомиться зі звичайним маленьким хлопчиком, трохи бешкетним, добрим, іноді слухняним, то на останніх сторінках книги це вже солдат, що на власні очі бачив жахіття війни, смерть, сльози, втрату побратимів.
Це дуже правдива історія – різна й непередбачувана, як саме житя, часом сумна й весела, десь насмішкувато іронічна, коли йдеться про заздрощі між хлопцями, а десь – жорстока, коли описано муки селян, що страждають від голоду, а діти «граючись у гостину печуть млинці з глини, куштують їх на смак і мріють, щоб вони були справжніми.»
Книга буде цікавою, якщо прагнете замислитися над цінністю та складністю того життя, яке пережили наші батьки, дідусі й бабусі, що з такою глибокою пошаною ставилися до кожної зернини, кожної крихти хліба, так необачно струшеної на глиняну долівку старенької глиняної хатинки, яка містить в собі цілий світ материнської любові та тепла її натруджених, лагідних рук.

[Mariia Traskina · Rating 5 out of 5]

Анатолій Дімаров справжній майстер слова посідає одне з чільних місць в українській літературі XX століття, а його творчість є високохудожнім зразком української прози з цікавими сюжетами і яскравим невимушеним гумором, є цікавим і лишається актуальним вже не одному поколінню читачів. Його історії живі, вони ніби дихають.

"На коні й під конем" - автобіографічна книга, написана жартівливо, просто і дуже легко читається. Автор турботливо повертає нас у дитинство, розповідаючи нам захоплюючі історії маленького бешкетника Толіка, який має веселу вдачу і весь час потрапляє в різні ситуації і цим завдає чимало клопоту своїй матері. Ця книга розповідає про дитинство в селі, про дитинство без телефону, телевізору та інших гаджетів, коли ґудзики - це скарб і найцікавіша іграшка, про довгі літні канікули на свіжому повітрі, про радість ганяти босоніж (чого позбавлені міські діти), відчувати дотик землі.

"Обкрадені міські діти! Що вони знають про дотик землі! Про росу, яка щедро оббризкує ноги, коли раненько встати та пробігтися по зарослому споришем подвір'ю. Про лугову оксамитову травицю, яка так ніжно лоскоче підошви. Про приємну прохолоду лісових стежок, що в найпекучіші дні остудять твою напечену шкіру. Про м'який, ні з чим незрівнянний дотик пилюки на збитій дорозі, яка так і пурхне з-під ніг, розтечеться легенькими хмарками!"

І хоча всі історії пронизані неймовірним теплом і світлом, в них відчувається життєвий досвід автора, якому довелося пережити голодомор, війну, окупацію... Тому вони і веселі, і журливі, сповнені страждань водночас.

[Yevtymii Pnivchuk · Rating 5 out of 5]

_ 9/10 _

_ Через місточок:
Тепер я знаю чим надихався Нестайко пишучи Тореадорів з Васюківки. Це буквально та ж атмосфера, тільки в автобіографічному контексті. Це були дуже смішні, щирі та приємні історії ще такої юної й допитливої дитини.

_ В блакитній дитині відбувся дуже різкий перехід від розгульного Дімарова, до зразка для наслідування, якого ставили в приклад його сину😂

_ Ну і на закінчення були солдатські будні і хоча це було зовсім неочікувано, все ж правдоподібно. Загалом мені знову дуже сподобалось, Дімаров і тут не розчарував.

[Natalka · Rating 4 out of 5]

Чудові дитячі спогади, як на мене, краще за славнозвісних "тореадорів". А ось розповідь про армію зовсім не кумедна, прот�� чесна.

[Віктор Максименко · Rating 5 out of 5]

Спогади зі сміхом до сліз, особливо про дитинство!