50% ліків на планеті Земля призначаються неправильно. На тій самій планеті 50% пацієнтів приймають ліки не так, як треба. Не дуже оптимістично, авжеж. Додайте до цього альтернативну медицину, гомеопатію, інста-гуру без медичної освіти, які роздають свої поради направо і наліво, та натренованих нашим «профілактичним» вживанням антибіотиків бактерій — і отримаєте повну картину.
Книжка лікаря й автора популярного блогу про медицину MED GOblin Андрія Сем’янківа — це своєрідний путівник медичними нетрями: від того, як працюють ліки й що ховається за народною медициною, гомеопатією та стовбуровими клітинами, і до конспірології та навичок розпізнавання призначених фуфломіцинів.
Чому бактерії на підлозі лікарні небезпечніші за ті, що живуть у вашій кухні? Як поширюються антивакцинаторські міфи, і навіщо королеві гомеопат? Чому антибіотики зазвичай можна поєднувати з алкоголем (і до чого тут пиво, гонорея і сифіліс)? Що насправді роблять оксолінова мазь і гематоген та чи варто обклеювати своє тіло тейпами? А також про фітотерапію, інгаляції з вареної картоплі, дієти, уколи, пуповинну кров та інші прогресивні (насправді не дуже) методики розповідає автор книжки, пояснюючи водночас, як критично аналізувати медичну інформацію.
Андрій Сем’янків — лікар та автор блогу про медицину MED GOblin, кандидат медичних наук.
Понад 14 років працював в анестезіології та інтенсивній терапії. Крім лікарської практики, Андрій брав участь у міжнародних клінічних дослідженнях, навчав цивільних і військових медиків.
Свій блог у соцмережах почав вести під час роботи за кордоном. Відтоді Андрій пояснив десяткам (якщо не сотням) тисяч людей, що пацієнт має право знати, чим і чому його лікують, що лікарі — теж люди, які можуть помилятися, медицина — це не таємниці для обраних, а чіткі наукові знання, і що кожен мусить брати на себе відповідальність за власне здоров’я й лікування.
Написала легко, з купою гумору і цікавих історій, чудово вичитана. Найважливіше для мене, що це не просто підбірка-довідник спростованих сумнівних методів лікування чи фуфломіцинів. Тоді б книжка мала б дуже коротке життя, бо світ бездоказової медицини стрімкий і мінливий. Автор пропонує читачеві орієнтир для критичного мислення і аналізу інформації в галузі медицини. У вступі - міркування про складність шляху доказовості. Врешті, якщо аналізувати, перевіряти, читати статті з адекватних джерел - це все займає час і часто не приносить 100% відповіді, треба зважати на ймовірності, вираховувати оптимальні варіанти, думати. Куди простіше пристати до солодкої простоти якоїсь чергової теорії заговору чи магічної медицини. Я дізналась багато нового, корисного і цікавого для себе. Інформація заточена під українські реалії, що, безперечно, плюс. А ще її можна купити в електронному варіанті, що взагалі шикардос :)
Слава українському наукпопу, котрого стає все більше і більше. І приємно, що такі ось видання реально якісні за своїм викладом, незгірші від подібних закордонних. Окремо потішило, що в книжці справді зроблено акцент на наших постсовкових реаліях (підозри, що це введення у світ доказової медицини може виявитись переказуванням якихось уже давно написаних на цю тему західних блогів чи видань, розвіялись). На свій подив, довідався про декілька фуфломіцинів, котрі я або близькі колись довірливо використовували.
І хотілося б сказати про практично ідеальну вичитку й редактуру, якби не один серйозний провтик. Згадуючи дослідження на тваринах, автор відсилає до розділу про етику, якого, курча, в книжці просто немає.
Ніколи не рекомендую медичну літературу чи нон-фік на медичну тематику людям, які не дотичні до медицини. Ніколи, але для цієї книги зроблю виняток.
Десь вже більше трьох років читаю пости MedGoblin на фейсбуці, тому коли @vikhola.ua анонсували вихід його книги, я не змогла пройти повз. Ох, вона повинна бути в моїй бібліотеці! Но вона з'явилася в продажі, я її взяла. Так-так, відгук довго чекав свого часу, я знаю.
Попри всі мегаочікування, сподівання та надії, книга не розчарувала. І це прекрасно.
"Медицина доказова і не дуже" Андрій Сем'янків @medgoblin_forever - це показова книга "як треба писати про медицину в українських реаліях". Доступно і легко, для медиків і пацієнтів, життєво і чесно - мені сподобалося абсолютно.
Мені пощастило, що вчилась я не так давно, то і знання у мене вже не "совкові", але ось цей неприємний осадок "мілдронатів та аутизму після вакцинації " у медицині залишається. Хто-зна ще скільки часу це будуть виштовхувати в смітники, але говорити про це треба.
Від фуфломіцинів, доцільність використання яких я не змогла зрозуміти за всі роки навчання (крім ефекту плацебо) до обґрунтування потрібності вакцин та кількості стереотипів навколо них(не лише в Україні).
Я отримала фантастичне задоволення від прочитання даної книги. Ох, а своєрідний медичний гумор зробив книгу абсолютно неповторною.
Гарна база посилань і почасти досконала аргументація, яка, однак подана у формі, привабливій здебільшого для молоді. Думаю студенти медики, яких дратує засилля псевдонауки, трохи заспокоять собі нерви, проте антивакцинатори навряд чи її придбають.
Кльова. Не те, щоб медицина прям була моєю улюбленою темою - взявся радше тому, що опинилась під рукою і чув хороші відгуки, але потішила добряче. Якщо коротко, то Андрій (ака MED GOblin) тут дає коротко вводну по основам критичного мислення та доказовості в медицині, а також розбирає багато конкретних прикладів "фуфломіцинів" і чому вони не працюють.
Структурно книга розділена на три частини - перша вступна про основи критичного підходу до лікування загалом, друга більше про конкретні приклади, які можна зустріти в Україні, а третя - щось на кшталт висновків і узагальнення, знов таки з прикладами. Проте, як на мене, розбиття це радше умовне, бо кожна містить якісь загальні роздуми і конкретні приклади, просто з трохи різними акцентами. Власне, нмд книга все ж більш про конкретні приклади ліків і курйози, з епізодичними нагадуваннями про необхідність критично до всього цього ставитись і не вестись на дешеву рекламу. Що напевно добре для читача, але мені трохи замилуювало структуру оповіді.
З хорошого потішила дотепність, що кагбе й очікувано.) Дуже потішило, що автор всюди нагадує і топить за критичне ставлення і здоровий глузд, при цьому роблячи це без зверхньості до читача і, напевно, можна навіть сказати з любов'ю ггг. Також було цікаво читнути про деякі конкретні ліки й методики, які й мені траплялись, як от інгаляції, дихальні "вігвами" над кастрюлею у дитинстві - це ми теж проходили.)
З того, що зайшло неідеально - легке відчуття розмитості структури, про яке вже згадував. Ну і суто моє особисте (не в претензію автору чи книзі) - за рахунок опори на реальні приклади, людині яке не дуже в темі і не дуже розбирається в ліках (як я), деякі глави можуть читатись трохи поверхнево, бо бракує контексту. Проте це радше дрібні зауваження, бо для широкого читача з цим все має бути ок.
То ж загалом задоволення від прочитання отримав, користь теж, по деяким лікам і моделям поведінки зробив собі поміточки в голові, що треба мати на увазі. Книга легко писана і на наших теренах дуже актуальна. Власне, з цих причин я б її сміливо додав до шкільної програми з валеології чи що там діти зараз вчать про здоров'я. :)
Після цієї книги, я змушений створити поличку favorites і засунути цю книгу туди. Адже, хочеться підкреслити, що це, мабуть, одна із найсмішніших та найцінніших книг які, я читатиму за своє життя.
Особливо сподобались наступні тези: - Які необхідні критерії у дослідженнях мають бути дотримані, щоб ми могли відділяти ефективні ліки проти неефективних. - Як економіка впливає на створення нових ліків, які можуть бути маніпуляції у процесі запровадження досліджень з боку спонсорів. - Як розвалити пострадянську медицину не використовуючи матюків.
Було відчуття, що я з автором спілкуюсь, де він у смішній манері роз'яснює питання на які я довго не мав відповідей. Її також можна було б назвати, як: "Посібник, як вижити у світі некомпетентності пострадянської (і не тільки) медицини".
Величезним відкриттям було: згідно зі стандартами західної медицини, лікар здебільшого "надає рекомендації", щодо лікування, а відповідальність лежить на пацієнті чи приймати це чи ні. Хух, це сильно)
Андрій Сем’янків це такий автор і блогер, якого я раніше не знала, а тепер підпишуся завдяки Віхолі (взагалі початок року у мене виходить дуже сфокусовааний на видавнитві "Віхола" через зелену тисячу від держави і я зовсім про це не шкодую, - дуже хороше видавництво)
Отже про книжку.
Написано легко, цікаво і жваво. Затягує. Є добра доля сарказму, яка допомагає "перетравити" прочитане і краще засвоїти. Але і просто здорової мови тут досить, і це дуже цінно.
У мене загалом досвід читання був різним. В першій половині книжки я зустрічала тільки ті речі, у які самі не вірила, тому читати було супер весело, а от в другій вже такі і з якими сама стикалась. Чи досить цієї книжки, щоби поколихнути віру багатьох - напевно, на жаль, ні. Але поставити кілька запитань читачеві точно допоможе.
Особливо вдячна за розділи про стовбурові клітини новонароджених, дієти-худання і масу жира і м.язів, антибіотики, плацебо, уколи vs таблетки та вакцинацію. Що ще тут є цікавого: мультивітаміни (вітамін Д закрема), фітотерапія, промивання кишечника, бади, телегонія, заряджена вода і багато іншого. Також тут є відомі препарати, які у нас доступні, і ноді навіть лікарями рекомендуються. І є інструкція про те, як перевірити чи препарат насправді ок чи ні. Це плюс. Чи я однозначно мотнулась в доказову медицину і більше нічого тепекр чути не буду - ні. Думаю до всього треба ставитись без "зміщень в одну сторону". Але деякі хороші моменти я собі взяла.
Іноді виникали запитання чи коментарі, на які у книжці відповідлі не було, але так з усіма книжками. Раджу для ознайомлення усім, хто готовий прочитати і подумати.
Маса корисної і цікавої інформації, від якої мозок закипав🤯, ну це якщо пробувати запам'ятати багато всього. Вихід був, каюсь, я почав перескакувати абзаци 🤷♂️, далі сторінки. Зупинявся на цікавому, і трохи понаклеював стікерів. Є тут про метод лікування "подихати на карпоплею", повеселило, виявляється це все не допомагає, а можна при цьому ще гірше собі зробити, пара небезпечна. Оце ми колись ризикували :)))) Робота по цій книзі зроблена серйозна, а ще тут купа qrкодів з цікавою певно інфою - не перевіряв, але вірю що там тоже топ.
Книга доволі неоднорідна, якісь розділи більш цікаві і корисні, якісь слабші і складніші для сприйняття. Мені не вистачило структури і систематизації матеріалу, місцями все ж було відчуття, що це збірка фейсбук постиків, а не цілісна книга. Тим не менше, думаю, кожен тут знайде щось цікаве для себе. Особливо цінними є розуміння того як проводяться клінічні дослдіження, а також практичні поради щодо того як розпізнати фуфломіцин. Незрозуміло хто цільова аудиторія, бо читачі MED GOblin та Уляни Супрун основи вже знатимуть, а от люди не з цієї фейсбук-бульбашки можуть навіть і не вловити сарказму Сем'янківа, або цей сарказм їх остаточно відштовхне. P.s. - дуже приємне видання, Віхола тішить.
Як виявилось, Сем'янків пише не тільки класні трилери, але і цікаво розкриває тему медицини. І там, і там Андрій дуже органічно наповнює текст гумором (особливо чорним), вміє тримати увагу читача, і магічним чином робить так, що однаково важко відірватись від книги - чи це детективний трилер про паталогоанатома, чи про те, наскільки все непросто з медициною.
Це книга, яку хочеться дати тим, хто звик кашель та температуру відразу лікувати антибіотиками, хто досі вірить в гомеопатію, хто плюється від вакцинації, хто п'є ліки для здоров'я печінки, при цьому не змінюючи стиль життя та раціон. Багато "фактів" про медицину, які ми чули протягом життя, зруйнуються в міру того, як ви читатимете цю книгу. Наприклад, я не знав, що під час лікування антибіотиками можна вживати алкоголь (але це не означає, що треба бухати коли на антибіотиках), що ситуація з дослідженнями про вплив тих чи інших ліків на людину вкрай критична, що тааак багато ліків, які нам призначають, в кращому випадку просто не вбивають нас, не кажучи вже про лікування.
Загалом було цікаво та корисно. Але викликало сум і зневіру про стан медицини в Україні. І останніми роками бачиш, коли школи та універи не працюють то через коронавірус, то через війну, а онлайн формат навчання це ні про що, то це лякає. Бо ці люди будуть лікувати нас через 5-10 років. Медична освіта і так була не дуже, а тепер діло пахне катастрофою. Звісно, не хочеться нагнітати, але перспективи такі собі. І головний меседж тут - будь ласка, намагайтесь не доводити до того, щоб отримувати болячки і дозволяти системі вас добити. Фізична активність, адекватний раціон, самостійне вивчення теми медицини, вакцинація - це те, що точно нам не завадить.
Рекомендую ознайомитись з книгою, дати почитати батькам та родичам, бо на деякі речі вона справді відкриває очі. Це може когось врятувати та комусь допомогти.
«Мораль цієї історії дуже проста. Коли людина дуже хоче в щось повірити, вона вірить. Не вдаючись до здорового глузду, мозок (особливо розумний) знайде тисячу виправдань для найдурнішої дурні. Навіть талановитий науковець, на жаль, може бути повним йолопом.»
9/10 🐢 Якщо вас (як і мене) лікували в дитинстві диханням над картоплею чи оксоліновою маззю або призначали антибіотики від усіх недуг (особливо грипу) (тут мушу подякувати медичній освіті моєї мами, яка такого не допускала), то вам слід прочитати цю книгу. Ваше дитинство то не врятує, але принаймні збереже час (і певно гроші та здоровʼя) вашим дітям.
Книга – чудовий приклад цінного українського наукпопу. В ній є кілька вагомих недоліків (про них згодом), але я свідомо не знижував оцінку, бо користі вона принесе в багато разів більше, якщо ви таки надумаєте її читати. Тут максимум зібраних популярних міфів про медицину і доказова/і не дуже база багатьох препаратів, з якими ви, ймовірно стикалися. Ну і звісно ж питання вакцин, антибіотиків, дієти, гомеопатії, БАДів і народної медицини.
Із особистих відкриттів: я переглянув (і змінив) своє ставлення до вітамінів та БАДів і був вражений дізнатися, що ліки в які вірив є фуфломіцинами.
Із недоліків: - в цьому наукпопі «наук» більше ніж «попу». Читати простолюду подекуди складно і якщо ви не фанат медичних тем - знудитеся швидко (хоча книгу запросто можна юзати як довідник) - Багато надлишкової інформації. В прикладах багато інформації про препарати, які, на мою думку, рідко зустрічаються, що можна було би про них і не згадувати - Можливо, автор хотів аби ця книга була корисною і лікарям і пацієнтам. Не впевнений що це вийшло, бо для лікарів інформації замало, для пацієнтів - читати заскладно
Але. Книга 100% варта уваги і дуже би хотілося, щоби кожен її прочитав (хоча би окремі її частини)
В первую очередь автор пытается приучить читателя критически мыслить. Что уже неплохо. А затем рассказывает о всяких любопытных фактах, мифах, исследованиях и фуфломицынах, которые хоть и подаются с юмором, если вдуматься, так то страшное дело. Не знаю как вы, а я далеко не всегда гуглю то, что мне назначают, а потом ещё ищу доказательные статьи на эту тему. Ты доверяешь врачу (а если это же тебе назначают еще и разные врачи, то зачем сомневаться) и, собственно, идёшь в аптеку без задней мысли. А вот автор книги нас мотивирует чаще задумываться. Не сочтите за эйджизм, но эту книгу я бы рекомендовала подарить мамам, папам, бабушкам и тд, для расширения горизонтов. П.С. подача материала в лёгкой и приятной форме, заставит вас проглотить книгу буквально за день-два.
Навіть якщо ви не цікавитесь медициною (що після 25 років життя буває рідко, бо походи до лікаря стають усе усвідомленішими і частішими), то цю книгу усе одно варто прочитати. Вона саркастична, цікава, з купою посилань на реальні дослідження. Допомагає зрозуміти, чому БАДи та гомеопатія не вирішать усіх ваших проблем, а ще й можуть створити нові. Ну, а ще дуже класно пояснюється, що таке клінічні дослідження, які методи застосовуються, як перевірити їх доцільність. Також автор не обійшов і деякі жахи мого дитинства, по типу дихан��я картоплею 😅 в кінці книги є 25 класних порад, які допоможуть знайти хорошого лікаря.
Прекрасна, корисна і цікава книга. З побічним ефектом для мене: перевірила два препарати, які відносно недавно мені призначали і до яких у мене були питання. В одному - діюча речовина з непідтвердженим лікувальним ефектом, в іншому - всі статті, що знайшла, тільки авторів пострадянського простору. Отак. Після цього мені стало зрозуміліше, чому за кордоном рідко дають щось серйозніше за ібупрофен, а в нас виписують наліво й направо препарати «може не поможе, але не повредить». Менше знаєш краще спиш. Тож, хто не боїться спати гірше, читайте.
Я зустрічав багато нарікань, що в наукпоп виданнях Віхоли зустрічається достатньо недоречних жартів, без яких цілком можна було обійтись, не втративши інтересу до книги. Я читав раніше такі видання Віхоли, як "Пташині історії" Наталії Атамась, де був цілком допустимий рівень жартів, тобто небагато, і трилогію про українську мову Ольги Дубчак (от там їх було побільше, і справді деякі були недоречні, як-то про Вінника - я підозрюю, що саме Ольга Дубчак, як головна редакторка Віхоли, ненав'язливо спонукає решту авторів "жартувати", щоби книжки читались цікавіше). В цій книзі МедГоблін майже і не жартує, тим не менш, вона читається досить легко та жваво, що доводить те, що справді цікавій книжці жарти непотрібні. Багато чого я знав, але деякі моменти були відкриттям, як-то інформацію про пуповинну кров, і ще купу всіляких фактів, за що я справді вдячний автору.
П'ятірочка від мене, але є одне "але", як то кажуть. А може й не одне. Книжка круто розвінчує міфи досить грунтовною аргументацією, яскравими прикладами і ненав'язливим сторітелінгом. Однак написана вона "моєю" мовою - мовою людини, яка і так є адептом доказової медицини. Чи переконає вона антивакцинаторів, любителів пити пілюлі пригоршнями "для профілактики", прихильників тієї ж гомеопатії? Навряд. Чому? Бо автор дуже критично показує, що "є моя думка (=доказовій науці), а є неправильна", і оту "неправильну" сторону можна не чути, не розуміти її потреб (у безпеці, у розуміні, у турботі перш за все, а вже потім у правоті). Коротше, зверхність і знецінення згадані в цій книжці, але автор - теж не без гріха. Так-так, цей відгук суб'єктивний, а як інакше?)) Просто мені хотілось дати почитати цю книгу мамі, яка он травами лікується і чекає файзера, бо "коронавак - не то пальто", а тим часом дельта підкрадається. Не справдились мої очікування, але це мої проблеми, так. Тим не менш, книжку їй обов'язково "підсуну" - кількома історіями з неї вона вже зацікавилась, і на тому спасибі.
Ще одна невеличка ремарка - не лише тон оф войс, але і мова викладу не сприятиме сприйняттю (пробачте за каламбур) цієї книги старшими і "менш інтернетними" поколіннями. Не всі такі "просунуті" і вживають сленг та англіцизми а-ля з передач Майкла Щура (велнес-компанії, рандомно, по дефолту, треш і ще безліч інших прикладів по всьому тексту книги). А ще багато сарказму і лише інколи з приміткою не сприймати жарт всерйоз. Почуття гумору у всіх різне, не кожному під силу й під настрій сприймати сарказм чи іронію як належне. Мені зайшло, але мучить питання: чи не будуть інші думати "що за дурниці пише автор"? Хотілось би помилятися.
Словом, очікувалось, що це книга для широкого загалу, але на жаль, це не так. Дуже вузька ЦА, але це якраз room for improvement для автора, хіба ні?) Попри все, люто раджу книгу до прочитання незалежно, чи потрапляєте ви в ту "маладьожну" аудиторію. Як мінімум книга подарує кілька пізнавальних вечорів, як максимум - озброїть додатковими аргументами на цій війні із "мракобіссям" ;) Дякую Андрієві за цю грунтовну працю, буду чекати продовження.
Дуже пізнавальна й корисна книга, яку варто прочитати кожному, адже всі ми час від часу хворіємо й стикаємося з медициною - як доказовою, так і не дуже. Шкода лише, що за життя довелося вжити стільки різноманітних фуфломіцинів - і за призначенням лікарів, і без нього.
Хотілося б більше глибини в аргументації та детальної концентрації на кожній темі. Деколи здається, що все описано занадто швидко й поверхово. Або ж це я не змогла достатньо проникнути у суть викладених ідей.
-У вас застуда? Подихайте над картоплею або проінгалюйте розчин декаметоксину. -Почуваєтеся втомлено? Тримайте вітаміни та БАДи для профілактики. -Боїтеся, що ліки шкідливі? То можливо гомеопатія? -У вас мігрені, біль в м'язах? Вам однозначно потрібні тейпи! -А ще з допомогою вакцин вас чипують і роблять безплідними. Якщо вам доводилося мати справу хоч з чимось з вищесказаного, то "Медицина доказова і не дуже" для вас. І не лише для вас. Адже ми живемо у світі мракобісся, яке поширене не лише серед, наприклад, поціновувачів уринотерапії, а й лікарів, які можуть бути некомпетентними й недобросовісними. У своїй книзі Андрій Сем’янків доступно, а ще з гумором та не малою долею сарказму, розвінчує велику кількість міфів, які пов’язані з медициною. Автор пояснює як працює доказова медицина і не наполягає на тому, що ви зобов’язані вірити йому на слово, але апелює до критичного мислення, закликає активно ним користуватися. Дає поради на що варто звертати увагу перш ніж починати приймати той чи інший лікарський препарат, щоб вберегти своє здоров’я та свій гаманець від фуфломіцинів чи новомодних методів лікування. До речі, розділ про фуфломіцини - мій фаворит. Я в повному захваті від нього і моментами мала думки, що з радістю б підкинула автору ще кілька назв, які б чудово доповнили розділ. Дуже важливо пам’ятати, що в будь-якому випадку головну відповідальність за своє життя і здоров’я несемо саме ми. Звісно, кожен має право вірити в те, що йому подобається, і лікуватися тим, чим хоче. Тільки щось з цього в кращому випадку не матиме жодної дії, в гіршому - може нашкодити. Хоча й відсутність дії не завжди є меншим злом, якщо людина потребує негайного лікування, а через такі “ліки” хвороба встигає прогресувати. Медицина - наука не точна. Але вона здатна змінюватися, розвивається, знаходити правильні рішення. І нам теж варто бути такими. Піддавати все сумнівам і шукати доказів, а не просто сприймати на віру те, що безпосередньо стосується нашого життя та здоров’я. Коротше, читайте “Медицина доказова і не дуже”, ставте більше питань, шукайте на них відповіді й мисліть критично.
Книжка загалом сподобалася — є іронія, чіткі пояснення, науковий підхід і просто жарти, щоб розбавити «суху» науку. Прочитала досить швидко) Але з середини книги читалося важкувато, бо з‘явилася певна фрагментарність оповіді, купа незнайомих речовин і тд. Також мені особисто не вистачало бодай трохи реальних прикладів з практики, про живих людей. Думаю, це б полегшило сприйняття книжки і сприяло б кращому запам’ятовуванню. Але в цілому — дякую за просвітницьку роботу! Це важливо ☺️
Цікаво і легко читається, деякі речі для себе відкрила. В цілому автор мотивує нас включати критичне мислення, щодо багатьох речей, як до «новітніх відкриттів» так і до речей до яких ми або наші рідні звикли, бо так робили наші пращури, а треба памʼятати, що медицина на щастя не стоїть на місці. Мене потішило, що багато препаратів про які згадував автор не використовувались мною чи моїм оточенням, але дещо таки пригадала із арсеналу своєі бабусі😅Також для себе знайшла цікавий аргумент для дискусій з антивакцинаторами) Рекомендую книжку для загального розвитку.
Серйозні теми, важливі дослідження. Але не могла подумати, що книгу про медицину можна написати в настільки легкому та іронічному стилі. Тому не дивлячись на всю серйозність проблематики, давно я так не сміялася під час читання. За це дуже вдячна автору 😅
дуже цікава книжка, багато досліджень з посиланнями на них це однозначно 5/5. І написано зрозуміло легко читається. Про гомеопатію, телегонію, народну медицину і багато іншого, точно щось вам відгукнеться і дізнаєтесь щось нове або закріпите існуючі знання
As someone with absolutely no background in medicine, I found this book quite interesting. Did it impart any medical knowledge to me? Not exactly. However, it effectively debunks various myths about alternative medicine by providing references to credible sources. Additionally, it illustrates how legitimate medical research should be conducted and how sponsored studies often lead to biased results.
I would rate it 4 out of 5 stars because some chapters were dull to me, mainly because I was unfamiliar with the medical topics being discussed.
I would recommend this book to everyone, as it has something of value for all readers.