«Про російсько—українську війну написано багато спогадів, мемуарів. Cеред цієї літератури — літератури факту, літератури безпосереднього свідчення, прямої мови — трапляються книги, читаючи які, ти забуваєш, що їх писав не професійний автор, а справжній військовий. Ця книга заслуговує на вашу увагу без жодних зауважень з приводу того, що її автор не є справжнім письменником. Друг Словян написав, як на мене, чесну, відверту (місцями — доволі жорстку) книгу, і зробив це цікаво й талановито. Це кінематографічне бачення подій, які автор оцінює зсередини, проза динамічна, проста у викладі, з точними описами персонажів, їхньої мови, їхніх характерів. Oдразу усвідомлюєш, що читаєш сторінки великого літопису, з яких просто на наших очах твориться нова Історія. В цьому випадку вона пишеться серйозно й переконливо».
Спогади командира 1 батальйону 72 бригади про ранні дні Російсько-Української війни - обстріл під Зеленопіллям, захист позицій в Авдіївській промці. Це, звичайно, ті сторінки історії, які потрібно пам'ятати, а ще бої виписані дуже кінематографічно, діалоги дуже жваві, а від розповіді важко відірватися (хоча, скажімо, більшість тих, хто оточує оповідача, залишається радше позивними, ніж об'ємно виписаними постатями, і т.і.). Крім того, це дуже цікаво як джерело інформації - про настрої, про різні деталі (от, скажімо, ви знали/пам'ятали, що на ранніх етапах війни евакуація поранених могла здійснюватися й через Росію? мене це зараз дуже здивувало). Загалом, спасибі вид-ву Білка за те, що видають літературу факту про війну.
кльова книжка. якщо до такого типу літератури доречне застосування слова «кльовий»
у книжці майже 200 сторінок тексту та з десяток кольорових вкладишів із фотографіями. за рахунок постійної динамічности читається дуже швидко, мені вдалося подужати за дві години дороги у потязі.
подобається майже повна відсутність оціночних суджень подій, слів та вчинків у книзі від автора. лише іноді він додає радше власне тлумачення, аніж ставлення до сказаного ним, чи кимось.
у книзі є декілька відверто цинічних епізодів, що все ж повертають читачів до розуміння, що це є записані спогади про війну, війну, що триває й досі. крики, нерви, лайка, смерть. це беззаперечні атрибути війни. є й сльозливі моменти.
Книга, як і каже самий автор, «про величні вчинки простих людей, котрі творять новітню історію». Про перше безпосереднє масоване застосування регулярних військ рф проти ЗСУ і про бої в Авдіївській промці.
Це не сухий виклад подій, а динамічно і з емоціями та переживаннями Олександра. Відверто і щиро. Написано просто про важкі і важливі події в сучасній історії України. Ще в додаток - кілька сторінок фотографій з буднів 72-ої в Авдіївці.
Єдине - невеликий обсяг книги (всього 200 сторінок). Бо тільки втягуєшся в розповідь, як книга закінчується.
Книга закінчується подяками автора родині, людям причетним до появи книги, і головне - воїнам, які були поруч з комбатом Олександром Вдовиченком в Зеленопіллі, в Авдіївці. Я б додав би пару чистих аркушів після цього. Щоб кожен хто прочитає, міг би додати подяку від себе бійцям 72-0ї ОМБр імені Чорних Запорожців. Тому що наша русофобія завжди буде замалою, а вдячність ЗСУ завжди буде недостатньою.