Пальці поміж піском

by Степан Процюк

Genres: Ukrainian Literature

224 pages, Hardcover

Published January 1, 2020

About the author

Степан Процюк народився 13 серпня 1964 року у селі Кути, Бродівський район (нині — Буський район) на Львівщині у сім'ї політв'язня. Через декілька років родина переїхала до Івано-Франківської області. Степан Процюк закінчив Івано-Франківський педінститут та аспірантуру Інституту літератури НАН України. Кандидат філологічних наук. Викладає сучасну українську літературу в Прикарпатському університеті Івано-Франківська. Одружений, має двох синів. З 1995 до 2017 року був членом Національної спілки письменників України.

Reviews

[OKSANA ATAMANIUK · Rating 2 out of 5]

КНИГА «ПАЛЬЦІ ПОМІЖ ПІСКОМ»
Степан Процюк
Видавництво Наш Формат
2021
⠀
Мені складно оцінювати цю книжку, вона мені була не цікава і на диво примітивна.
⠀
Це як читати шкільний твір.
Мені не шкода було героїв.
Мені було не страшно.
Просто ніяк.
Іноді гидливо від російських цитат та нецензурних слів.
Хоч автор присмачив текст купою метафор та "думок", це книжку не покращило, а навпаки.
⠀
Зазвичай ця тема мене дуже чіпляє.
Мій прадід був "розкуркулений" та засланий до Сибіру.
Але не цього разу.
⠀
Цитата:
⠀
"Усе навколо пливло, роздвоювалося й троїлося в химерних конфігураціях. Зверху, замість споконвічних зір, кружляли серпи з молотами. Федір перехрестився.
...Надлюдської висоти колони з піску. Все тоне в його пучинах: любов і ненависть, пориви до щастя і плани на світову революцію. Пісок засипає долю й душу, всміхаючись і насміхаючись...
Федір ясно побачив не покритий асфальтом Хрещатик, а вологі від крові губиська піску, який був справжнім асфальтним
покриттям столиці. Губиська плавно перетікали в розпливчасте демонічне лице чи то молодика-місяця, чи то серпа для міщан і молота для всіх одурених.
Йому не треба було лютитися чи стрілятися, бо це викличе
лише регіт. Уся територія лежала біля ніг червоного Піску, що
возсідав на центральному жертовнику. Лише поклони й покора можуть урятувати Федорів талант."
⠀
Про книжку:
⠀
"Життя — це «один вибраний сценарій зі знехтуваних або відхилених багатьма іншими». Що вибирає хлопчик Сосо: священство чи тиранію? Що обере композитор Федір: кохання всього життя чи шлюб з нелюбою жінкою заради кар’єри? Як заслужена артистка потрапить до психіатричної лікарні? Чи зречеться студент Іван ідеї про соборну Україну і що вибере його друг-націоналіст Микита?
На тлі радянської України 1950-х і культу Сталіна розгортаються драми людей, які роблять свій вибір у світі болю і страждання. Проминає усе, тільки жага до життя «має подекуди шанси вистояти під усіма пальцями перемін і піском зречення...».
⠀
#примхливачитака

[Vasyl Bartovshchuk · Rating 2 out of 5]

Навіщо Процюк поліз у радянщину, не розумію. Оці всі російськомовні діалоги йому не вдались. У героїв по суті немає якихось особливих історії. Ну тобто таких біографій, які би вражали у контексті радянської доби. Це не твір про реальних людей, а для вигаданих персонажів біографії посередні як на 50-ті роки. Тобто, якщо це твір про загальну совіцьку атмосферу, то він дещо запізнілий. Десятиліттями раніше це міг би бути вартісний твір. Зараз же сучасники не візьмуть з нього нічого нового. Сталін вже шикарно зображений у "Дітях Арбата" Рибакова, поцілунок щурів у "1984" Орвелла, катування у психіатричних лікарнях у "Карнавалі історії" Леоніда Плюща, катування націоналістів у "Саду Гетсиманському" Багряного, а упівці в десятках чи й сотнях інших творів... Хронологія теж хромає. Ну яка Шевченківська премія за Кириченка?? Вона була заснована щойно 1961 року. Власне, літературне розчарування року. Шкода...

[Anna Plishak · Rating 2 out of 5]

Повелася на цікаву аннотацію, яка мене підвела.
⠀
Дуже депресивна книга. В ній автор описує 50-ті роки минулого століття. Життя радянських людей на тлі тоталітарної системи. Коли говорити і робити можна тільки те, що накаже "цар". Крок у сторону, вільнодумство - і безжальна машина перемеле тебе, не залишивши і сліду. Як правильно вчинити у такій ситуації - невідомо. Хтось кориться і крокує слідом за стадом; втім знаходяться й ті, хто хоче зламати систему і йде супроти неї.
⠀
Я розумію, що то були важкі часи страху і безнадії. Я розумію, що це важливий період нашої історії. Та книга мене абсолютно не вразила. Не зачепила. Не сподобалась. Вона настільки просякнута негативом, сірістю і штучністю (чого варті лише російськомовні діалоги), що стає ніяково.
⠀
Не раджу до прочитання. Може загнати у нечитун.

[Tetiana Polianska · Rating 3 out of 5]

Книга, яка викликала у мене дуже суперечливі думки. Роман про кохання, яке було знищене, зтерте, принижене. Про ціну, яку довелось заплатити головним героям тільки за те, що жили в радянській Україні, так само поневоленій як і їхні почуття. Про їхні трагічні стосунки на тлі останнього року життя Сталіна та після його смерті. Про несправедливість світобудови, яка змусила їх жити саме в ці роки. Читала і думала, яке щастя, що ті часи, про які пише автор, в минулому. І не потрібно приховувати свої почуття, постійно боятись бути викритими, ховатись, брехати, жити під жорстким контролем людей та обставин тоталітарної країни.

Я прочитала книжку швидко, за один день. І хоч в цілому було цікаво, але виникло багато питань до автора. Спочатку я не могла позбутися безкінечної кількості слів "але" на початку роману. Тобто майже в кожному реченні автор використовував заперечення, і це мене дратувало. Потім він написав, що головний герой підвозив героїню на "жигулях" (нагадаю, що мова йде про 1953 рік). Далі автор кілька разів згадує радянську пісню "Я люблю тебя жизнь", яка була написана пізніше, в 1958 році, і звучати в той час вона просто не могла. А наостанок він вирішив в 50-ті роки запхати слова пісні "Мы не пашем, не сеем, не строим, мы гордимся общественным строем" із кінофільму Рязанова 1987 року. Я вже не орієнтувалась ні в часі, ні в просторі, а тільки відмічала постійні невідповідності в контексті історичного роману. І велика кількість російських матюків теж не приводила в захват (навіть в тих сенсах для чого вони були написані).

Ось такі мої враження від цієї книги. Думаю над тим, чи порадила би я її своїм друзям чи ні? А якщо би і порадила, то лише заради цікавості почути їхню думку про цей роман.

[Kristine Mushkevych · Rating 5 out of 5]

Перші 50 сторінок пішли досить важко, проте після них прочитала книжку за два-три дні. Історія життя людей у тоталітарні і репресивні 50і роки ... смерті в тюрмах ... постійний страх бути зловленими чекістами ... глум над українською мовою ... запроторення в психо-неврологічні диспансери без жодної можливості вийти з вцілілою психікою... Ще багато всього на фоні любовної лінії.

Книжка варта для прочитання усім, хто ще жалкує за радянщиною і "как харашо жилось".

[Anna Kondrics · Rating 3 out of 5]

Анотація стала цікавішою ніж сам текст. Історії героїв нагадав сумнозвісне олів‘є, компоненти як
і переживання\мотиви не поєднуються взагалі.