Роман про кількох людей під час Революції Гідності. Про людей, в яких вона ввійшла; людей, що до неї байдужі; людей, що небайдужі до неї, але її не розуміють.
Зізнаюся, спочатку було важко виокремлювати персонажів один від одного, втім потім з деякими сумно було прощатися. Вдова Лариса, що їздить на Майдан; її литовський племінник Алекс, який хоче вивчити українську мову; Соломія, що возить їжу людям на Майдані й інколи відповідає на повідомлення колишньої співробітниці-емігрантки Наталки.
Повідомлення — то був перший гачок, який мене зачепив. Наталка вважає, що:
«Україна, як віз, що тягнуть у різні боки»
«Коли бачу фото присутніх на майдані, мені сумно. Абсолютно не виникає ніякого захоплення та ілюзій... Боже, бережи Україну!»
«Піду, поїм борщу. У нас були гості. Приїжджав молодший син чоловіка з дружиною. Я спекла штрудель і зробила салат із крабовими паличками, зварила аж 5 літрів борщу. Усе в українських традиціях. Правда, пончики до кави були американські».
Ще вона любить Київ як красиве місто і бідкається, що ж із ним зробили.
А Соломія їй на то відписує:
«Чого люди хочуть від Європи — сказати важко, мало хто має ілюзії з цього приводу. Єдине, чого вони хочуть від цього підписання — НЕ БУТИ З РОСІЄЮ. І всі усвідомлюють, що після травматичного розлучення з тираном буде важко. Але ти ж і сама це пережила, тепер ідеш своїм шляхом. А ще люди НЕ ХОЧУТЬ, щоб якийсь прем’єр вирішував це за них ще й за їхньою спиною».
«Я не мрію, що прокинуся завтра, а навколо Відень чи Париж. Але я точно не хочу прокинутися і побачити за вікном російську глибинку. Може, це генетична пам’ять, не знаю».
«Ти поїхала. Знайшла місце, де можеш жити гідно в кимось логічно збудованому світі, хоч і життя твоє не безхмарне, знаю. Але чому ми, ті, хто залишилися на батьківщині, мусимо чекати ще десятиліттями, поки все саме собою складеться, як треба, а нас тим часом нами ж обрані вважатимуть тут за лайно?! Якщо ти розумніша за нас усіх і знаєш, як треба зробити інакше, — прилітай, вийди на Майдан, розкажи, навчи. Раптом, і правда , чимось допоможеш?»
«Картопля зварилася, роблю засмажку й повезу гаряче на Майдан. Там люди мерзнуть».
Звісно, ще є Ларисина сусідка Вероніка, що намагається влаштувати особисте життя і Майдан їй заважає; безіменний чоловік на боці силовиків, але попри таких персонажів, снайперські кулі, дим і вогонь на Майдані, загальна атмосфера книжки неймовірна тепла: наприклад, її виражено в хорових співах, концерті Вакарчука (кумедний епізод, коли людина зіштовхнулася з ним випадково то вже точно — озірковилася пилом), а ще на Майдані зустрічається кохання…
Книжка максимально сподобалася.