У п’ятнадцять років кохання несподіване й дивніше дивного. Навіть якщо світ довкола — підступно жорстокий. Репресії на кожному кроці. На всіх доносять, усюди — контроль, звичне покарання — карцер. Ніхто нікому не вірить. Удома й у школі кожен намагається затаїтися. І раптом мама вирішує сховати Ярину від переслідувань. А потім відбувається те, про що вона могла хіба що мріяти.
2066 рік
Незбагненним чином Ярина опинилася в місті, яке сяє оманливою безтурботністю. Багато його мешканців і не здогадуються, що все зовсім не так, як видається. Ярина загадкова для них, а їй непросто їх розуміти. Далі — каскад несподіваних подій: зустріч із тим, у кого закохана і хто бореться із системою; знайомство зі штучним інтелектом; підступ, зрада і вимушено фатальні вчинки, до яких була готова, але вони нагнітають неспокій.
На початку 22-ого століття 16-річна Ярина живе в тоталітарній державі, де все дуже погано і злиденно, бо всі ресурси ідуть на війну із силами спротиву, яка триває вже 60 років. Наприклад, діти ходять в школу тільки тому, що там дають обід, хоча здебільшого замість навчання радше промивають мізки, вдовбуючи в голови, як треба бути слухняним громадянином і ненавидіти ворогів режиму. Цікаво, що попри ці зусилля і те, що вона рік провела у спеціальному таборі перевиховання, де промиванням мізків займалися ще інтенсивніше, Ярина ставиться до дискурсу режиму досить критично і потайки закохана у портрет вбитого на початку війни лідера опозиції, якого школярам демонструють як головного ворога. Аж раптом вона потрапляє на 60 років у минуле, коли протистояння ось тільки має початися: рівень економічного добробуту в суспільстві досить високий, але режим ось починає монополізувати владу, а громадські організації, які хочуть цього не допустити, ось починають виступати з протестами. Отже, Ярина дістає можливість і особисто познайомитись зі своїм кумиром, і попередити його та соратників про певні події, про які вона знає з уроків історії, щоб дати їм більше шансів.
Мені дещо забракло психологічно переконливішого змалювання того, як персонажі дійшли до тих переконань, які мають, попри пропаганду. Скажімо, їхньої обумовленості історичним і соціальним контекстом, в якому виростають. Але, мабуть, для цього книжка мала б бути удвічі довша. Сподобалось, що це не якась абстрактна країна, а хоч і кількома штрихами прописаний, але виразно київський простір. І фінал мені теж видався дуже вдалим - спойлерити не буду, бо я вдячна, що мені самій його не заспойлерили (тут у відгуках достатньо згадок про фінал, але досить акуратних, так що у мене не було попередніх очікувань щодо нього). Але, по-моєму, це дуже правильний для книжки на тему громадянської відповідальності месидж.
***
Перечитала ще раз з дослідницької потреби, і щось я вже не можу залишити першопочатково виставлені 4 зірочки. (Якщо слідувати моєму правилу, що нічому не додаватиму рейтингу тільки за те, що "ура, нарешті щось у такому жанрі з'явилося українською")
Мені дуже сподобалось. Особливо вразила кінцівка, було дуже несподівано. Читала на одному подиху. Якщо чесно, то хотілось б більше, іноді сюжет розгортався аж занадто швидко. Але здається, що це особливості повісті. І чесно, я хотіла б прочитати подовження. А ще я хочу самоходи!
"А історія нікого не вчить, тому й повторюється". І як би прикро не було, але це підтверджує не лише дана книга, а й вся історія людства. Відверто кажучи, я вже застара, щоб читати книги про підлітків й так само відверто не надто люблю їх, але фантастична повість (я б сказала, що й з елементами антиутопії та соціальної фантастики) в українському літературному сегменті - звучить як щось приємне. Дві часові лінії. Два різних світи. Один - яскравий світ достатку, який котиться в прірву терору, забуваючи поняття свободи й демократії, та другий - безбарвний, авторитарний і безнадійний, до якого й пройшов трансформацію перший за якісь півстоліття. Й головні герої, з цих зовсім різних світів, об'єднані спільною метою - змінити минуле заради майбутнього. Тут є і подорожі в часі, і штучний інтелект. Зринають моральні дилеми стосовно того чи прийнятні жертви на шляху до мети. А герої сповнені прагнення йти проти системи, не бути безіменними гвинтиками без права голосу й показати, що це право чогось та варте, бо навіть проста байдужість до нього й не бажання думати власною головою - в перспективі небезпечні речі. Я зловила відсилки на Стругацьких, і на Кінга й, звичайно, Орвелла. Хоча зі слів авторки, їх там нема. Так само я зловила й кілька фейспалмів стосовно любовної лінії й маю кілька питань стосовно фантастичної складової. Взагалі хотілося б більше деталей, аби краще розуміти обидва світи цієї історії, але в рамках формату повісті - це, мабуть, проблематично.