What do you think?
Rate this book
Учителька німецької
В Іспанії йде громадянська війна. Республіканський уряд намагається врятувати найдорожче: дітей і золотий запас країни. Це історія про двох іспанських дівчаток, які під час громадянської війни у 1936 році волею долі потрапили в Україну і залишилися тут на все життя. Це були непрості дівчата. Таємницю свого походження вони берегли до останнього дня, непростою виявилася їхня історія...
254 pages, Hardcover
Published May 1, 2019
1 person want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 of 1 review
March 3, 2023
У 1936-1938 роках під час громадянської війни в Іспанії було ухвалено рішення про вивезення дітей із сімей республіканців в інші країни, аби вберегти їх від війни. Серед країн, до яких вивозили дітей, був і СРСР: сюди потрапило 2895 дітей віком від 5 до 12 років. Якщо вірити рос-Вікіпедії, то дітей розміщували у спеціалізованих дитбудинках або у будинках відпочинку. Під час війни вже на теренах країни рад дітей евакуювали на схід. На відміну від інших країн, які повернули малих іспанців на батьківщину ще у 1939 році, совєти з цим не поспішали. Лише у 1957 році було підписано міжурядову угоду і в рідні краї повернулося (аж) 412 дітей.
Чесно кажучи, я про цей момент історії не знала взагалі. А між тим в Україні досі живуть нащадки тих іспанських дітей. І, судячи з історії Людмили Холодняк, не всі навіть про це знають. Про своє іспанське коріння Людмила дізналася перед маминою смертю: за день до трагічного дня та розповіла дочці про своє походження, як вона потрапила з сестрою до СРСР та їхнє подальше життя. Все це жінка тримала в таємниці все своє життя. Після таких «новин» Людмила взялася досліджувати історію та навіть розшукала кількох вихованців Таращанського дитбудинку, в якому розмістили частину привезених іспанців. Більше десяти років Людмила збирала матеріали для книги про маму, а потім випадок звів її із Іриною Власенко, яка цю книгу і написала. З роману, чи то пак белетризованої біографії, видно, що життя вимушених іммігрантів було далеким від оптимістичних рядків у рос-Вікіпедії. Вони настраждалися не менше за пересічних жителів «совка», пережили дві війни, а потім – післявоєнні роки. Звісно, було тяжко всім, але тут треба зважати ще й на те, що діти/молодь були самі у чужій країні, далеко від родин і звичного життя. Якщо відкинути всі авторські емоції та текстові штампи, і залишити лише саму історію, передмову пані Людмили та фото на форзацах – то книжка цікава. Авторка вдало вплітає в сімейну оповідь й інші історичні події, моменти із часів окупації України під час WWII. Якщо б ще ті фото з форзаців були підписані (окрім загального фото випускного класу пані Марії), бо хотілося б все ж таки асоціювати героїв із справжніми людьми.
Чесно кажучи, я про цей момент історії не знала взагалі. А між тим в Україні досі живуть нащадки тих іспанських дітей. І, судячи з історії Людмили Холодняк, не всі навіть про це знають. Про своє іспанське коріння Людмила дізналася перед маминою смертю: за день до трагічного дня та розповіла дочці про своє походження, як вона потрапила з сестрою до СРСР та їхнє подальше життя. Все це жінка тримала в таємниці все своє життя. Після таких «новин» Людмила взялася досліджувати історію та навіть розшукала кількох вихованців Таращанського дитбудинку, в якому розмістили частину привезених іспанців. Більше десяти років Людмила збирала матеріали для книги про маму, а потім випадок звів її із Іриною Власенко, яка цю книгу і написала. З роману, чи то пак белетризованої біографії, видно, що життя вимушених іммігрантів було далеким від оптимістичних рядків у рос-Вікіпедії. Вони настраждалися не менше за пересічних жителів «совка», пережили дві війни, а потім – післявоєнні роки. Звісно, було тяжко всім, але тут треба зважати ще й на те, що діти/молодь були самі у чужій країні, далеко від родин і звичного життя. Якщо відкинути всі авторські емоції та текстові штампи, і залишити лише саму історію, передмову пані Людмили та фото на форзацах – то книжка цікава. Авторка вдало вплітає в сімейну оповідь й інші історичні події, моменти із часів окупації України під час WWII. Якщо б ще ті фото з форзаців були підписані (окрім загального фото випускного класу пані Марії), бо хотілося б все ж таки асоціювати героїв із справжніми людьми.
Displaying 1 of 1 review