What do you think?
Rate this book
Хто завгодно, тільки не я
У цій збірці оповідань Галина Крук воєдино сплетені ніжні, інтимні, а часом і моторошні переживання. Герої книжки десь бродять поміж нас, однак лиш на цих сторінках ми зможемо прочитати їхні думки. Тут і карантинні хроніки зі справжніми тривогами і розрадами, які довелося пережити кожному з нас. І відчуття втрати, коли замість людини залишається лише стара фотокартка. І телефонні розмови, які все ніяк не можуть відбутися, бо абоненти один для одного недоступні…
Спокусливі, емоційні, близькі — історії в «Хто завгодно, тільки не я» зіткані з почуттів. І, попри назву, вони про нас. Саме про нас.
Спокусливі, емоційні, близькі — історії в «Хто завгодно, тільки не я» зіткані з почуттів. І, попри назву, вони про нас. Саме про нас.
176 pages, Hardcover
Published January 1, 2021
6 people are currently reading
171 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 24 of 24 reviews
July 11, 2022
Od zbioru opowiadań Hałyny Kruk, ukraińskiej poetki debiutującej jako prozaiczka, Biuro Literackie rozpoczyna serię “Nowy europejski kanon literacki”. Mam nadzieję, że kolejne wybory wydawnictwa będą równie dobre, jak pierwszy tytuł, bo “Ktokolwiek, tylko nie ja” czyta się zachłannie w jeden wieczór.
Kwarantanna Marii i jej rodziny przebiegała bez większych problemów. Dzieci przeszkadzały od rana do nocy, mąż co chwilę podjadał, a bohaterka opowieści Hałyny Kruk postanowiła obejrzeć wszystkie opery świata. - Szósty dzień kwarantanny postawił jednak zasadniczą kwestię: ktoś musi wyjść na zewnątrz.
"Kogo gotowi są poświęcić, jeśli wszystko pójdzie wedle najgorszego scenariusza"?
"Ktokolwiek, tylko nie ja" to prozatorski debiut znanej polskim czytelnikom i czytelniczkom ukraińskiej poetki, Hałyny Kruk. Niejednorodna stylistycznie książka jest czymś na przecięciu powieści i zbioru opowiadań. Z jednej strony poznajemy kilkanaście bohaterek, których życie koncentruje się wokół utraty, tęsknoty czy traumatycznych momentów. Z drugiej - wszystkie one układają się w epicką nieomal opowieść o kobiecości.
Więcej - https://www.empik.com/empikultura/ksi...
Kwarantanna Marii i jej rodziny przebiegała bez większych problemów. Dzieci przeszkadzały od rana do nocy, mąż co chwilę podjadał, a bohaterka opowieści Hałyny Kruk postanowiła obejrzeć wszystkie opery świata. - Szósty dzień kwarantanny postawił jednak zasadniczą kwestię: ktoś musi wyjść na zewnątrz.
"Kogo gotowi są poświęcić, jeśli wszystko pójdzie wedle najgorszego scenariusza"?
"Ktokolwiek, tylko nie ja" to prozatorski debiut znanej polskim czytelnikom i czytelniczkom ukraińskiej poetki, Hałyny Kruk. Niejednorodna stylistycznie książka jest czymś na przecięciu powieści i zbioru opowiadań. Z jednej strony poznajemy kilkanaście bohaterek, których życie koncentruje się wokół utraty, tęsknoty czy traumatycznych momentów. Z drugiej - wszystkie one układają się w epicką nieomal opowieść o kobiecości.
Więcej - https://www.empik.com/empikultura/ksi...
March 17, 2022
"чому я ніколи не можу позбутися цього аналізування, мовби в мої мізки від народження вмонтували якийсь підлий пристрій, який мусить усе безперестанку аналізувати?"
"Хто завгодно, тільки не я" - це моє знайомство з творчістю автору і воно досить успішне. Мабуть це тому, що і стиль авторки, і героїні цих оповідань виявилися дуже близькими мені.
Дивно, але саме в час війни мені почала заходити коротка проза, яку я ніколи не любила. Бо ця коротка проза відтворює ті миттєвості, тих людей і ті історії, які є зараз. І думаєш, лиш би залишити за собою хоча б спомин.
"Хто завгодно, тільки не я" - це моє знайомство з творчістю автору і воно досить успішне. Мабуть це тому, що і стиль авторки, і героїні цих оповідань виявилися дуже близькими мені.
Дивно, але саме в час війни мені почала заходити коротка проза, яку я ніколи не любила. Бо ця коротка проза відтворює ті миттєвості, тих людей і ті історії, які є зараз. І думаєш, лиш би залишити за собою хоча б спомин.
March 16, 2023
Атмосферна книга-подорож, створена для того, щоб випасти з реальності та поринути в спогади.
Круте оформлення, душевні історії, деякі з яких зачіпають ті самі спогади та дають змогу порефлексувати.
Післясмак вишні.
Круте оформлення, душевні історії, деякі з яких зачіпають ті самі спогади та дають змогу порефлексувати.
Післясмак вишні.
December 10, 2023
добре побудований порядок оповідань: на початку тужливі, далі чуттєві, а у кінці кумедні.
от ті, що посередині, сподобалися найбільше) і добре, коли книжка може розсмішити.
а ще ілюстрації екстрачудові.
от ті, що посередині, сподобалися найбільше) і добре, коли книжка може розсмішити.
а ще ілюстрації екстрачудові.
March 26, 2022
Досить посередня збірка, очікувала більшого(
З усіх оповідань сподобались лише 3 - «Рибина», «О паура» та «Tabula Rasa»…
З усіх оповідань сподобались лише 3 - «Рибина», «О паура» та «Tabula Rasa»…
August 3, 2023
Okropna. Pomysły na te opowiadania są infantylne, morały banalne, a humor wąsaty. Ta książka ma 110 stron, w tym spora część zajęta przez ilustracje. Męczyłam ją cztery dni. Zabrała mi chęci do czytania (a nawet życia), utopiła mnie w otchłani tiktoka.
November 24, 2024
Ця збірка оповідань мені чимось віддалено нагадувала віршовану по-білому збірку «Молоко і мед» Рупі Каур, яку й переклала Галина Крук. Наприклад, перше оповідання — чуттєве. А друге викликало спомин, як любив маленьким потеревенити з незнайомими бабусями в потязі. Напевно, коли так чинять у дорослому віці — це дійсно може багато що сказати про людину:
«Задоволена життям людина не стане так просто теревенити на пляжі з незнайомою і явно старшою відвідувачкою після закінчення роботи. Сидіти і втикати в цей тисячі разів бачений пісок і в ці розмірені хвилі, по яких, здається, можна вивіряти метроном».
Також запам’яталося оповідання «Цицьки». Чи сподобалося — сказати не можу. Трагікомічно. Аж шкода стало гіперфіксованого чоловіка.
«До теми дітей пан Голавський згрубша ставився так, як пані
Голавська до теми грудей: навіщо перейматися тим, чого в тебе й так нема».
А також оповідання про листування з дитиною мами в Італії. Коли думаєш, — чи то інтернет поганий, чи то син розмовляти з тобою не хоче. І карантинне. Іронічне:
«Мама Марії, яку не випускали на вулицю гуляти, пройшовши стадії заперечення, гніву, торгу й депресії, нарешті вийшла на стежку прийняття й сумирно гуляла кухонним балконом: п’ять кроків уперед, а потім ті ж п’ять кроків назад, слава богу, балкон їм дістався вузький, але довгий».
«Кіт, про всяк випадок, іще два дні не вилазив з-під
дивана — а раптом теж захочуть постригти»!
«Ніхто не здивувався від крику Марії, кожен знав, що
світ тепер ніколи не буде таким, як раніше. І ніхто з них ніколи не буде таким, як раніше. Навіть бузок».
Як часто буває в мене зі збірками оповідань — були й такі оповідання, що не запам’ятались. Але авторський стиль загалом сподобався.
«Задоволена життям людина не стане так просто теревенити на пляжі з незнайомою і явно старшою відвідувачкою після закінчення роботи. Сидіти і втикати в цей тисячі разів бачений пісок і в ці розмірені хвилі, по яких, здається, можна вивіряти метроном».
Також запам’яталося оповідання «Цицьки». Чи сподобалося — сказати не можу. Трагікомічно. Аж шкода стало гіперфіксованого чоловіка.
«До теми дітей пан Голавський згрубша ставився так, як пані
Голавська до теми грудей: навіщо перейматися тим, чого в тебе й так нема».
А також оповідання про листування з дитиною мами в Італії. Коли думаєш, — чи то інтернет поганий, чи то син розмовляти з тобою не хоче. І карантинне. Іронічне:
«Мама Марії, яку не випускали на вулицю гуляти, пройшовши стадії заперечення, гніву, торгу й депресії, нарешті вийшла на стежку прийняття й сумирно гуляла кухонним балконом: п’ять кроків уперед, а потім ті ж п’ять кроків назад, слава богу, балкон їм дістався вузький, але довгий».
«Кіт, про всяк випадок, іще два дні не вилазив з-під
дивана — а раптом теж захочуть постригти»!
«Ніхто не здивувався від крику Марії, кожен знав, що
світ тепер ніколи не буде таким, як раніше. І ніхто з них ніколи не буде таким, як раніше. Навіть бузок».
Як часто буває в мене зі збірками оповідань — були й такі оповідання, що не запам’ятались. Але авторський стиль загалом сподобався.
June 15, 2024
Досить цікавий формат подачі різних думок. Давно не читала коротких історій. Кожна має свій сенс і наштовзує на певні роздуми.
March 30, 2025
Гарна збірка коротких оповідань для спокійного читання: якісь трохи сумні, деякі змусили глибше відчути власні емоції, є дотепні, що викликали посмішку та навіть сміх уголос)
September 7, 2022
Деякі оповідвння такі журбинні, що хапають за живе, емпатичні і сентиментальні. Протк, не всі. Загалом, на один вечір непогана книга. Ілюстрації і дизайн книги на високому рівні👍
November 17, 2023
дуже теплі історії, які легко читаються, але займають затишне місце в душі. На фоні війни це як заглянути в своє попереднє життя, так воно було не ідеальне, зі своїми складнощами і викликами, але воно було без війни.
Тих людей, яких ми покинули колись, більше нема, — каже їй при зустрічі Василина й розповідає свою правду: — Одного дня настає така мить, коли ти вирішуєш кинути все це й повернути додому, до сім’ї. Не кажеш нічого домашнім — вирішуєш зробити несподіванку. Попереджаєш господарів, знаходиш собі заміну, якось нервово допрацьовуєш останні дні, бігаючи у вільний час по магазинах у пошуках подарунків. Весь час думаєш, як воно буде, як вони зрадіють. Роздаровуєш подружкам усі ті нехитрі пожитки, якими обросла тут за сім років. Подумки прощаєшся з усім, що трапилося тобі тут: і добрим, і поганим. Думаєш, що тобі бракуватиме цього, але ж там ти потрібніша, бо твоє життя, твої діти — там. На кордоні український митник здере з тебе двадцять євро ні за що — а що поробиш, у цій країні держслужбовці звикли так виживати, проти цього не попреш. Майже дорослі діти зустрінуть тебе з радістю, особливо подарунки. Радість стане натягнутою, коли ти скажеш, що не плануєш повертатися назад. Тобі ніде буде розкласти свої речі, бо в кожного своя кімната і своя шафа. Ти не зможеш вклинитися в їхнє життя, бо воно звикло протікати без тебе. Бо ти для них — конверт чи переказ із сотнями євро, голос у телефонній трубці, якого можна попросити купити те чи те, автомат для здійснення бажань. Син дивитиметься на тебе вовком, коли скажеш йому, що нема потреби купувати новий дорогий мобільний телефон, якщо попередньому нічого не бракує. Донька, закопиливши губу, заявить, що не ходитиме в тих шмотках, які продаються тут, у цьому шкарадному китайському чи турецькому ширпотребі. А що — ти сама їх привчила до нового, блискучого, найкращого. Відмовляючи собі в усьому, лікуючи гострий зубний біль прикладанням сала. Бо це ж так дорого, щонайменше сто євро, дітям вони потрібніші. Твої зіпсовані зуби — не їхня проблема. Через кілька місяців ти зрозумієш, що тобі нема тут місця, що ти сама зі своїми проблемами і зі своїм поглядом на життя їм не потрібна. “̋Ти винна в усьому, чого в нас нема”, — дорікатимуть вони тобі. “Я винна в тому, що вони такі”, — дорікатимеш ти сама собі. Ти не витримаєш і поїдеш, бо якщо не поїдеш так, то поїдеш головою», — підсумовує Василина.
Їй пощастило: у неї тут нова родина. У неї тут нові діти. Старі діти, як казав у розмові Івасик, залишилися там. Неля боїться, що Івасик стане таким черствим, як вони. Неля боїться, що все сказане Василиною, — щира правда.
Неля в темряві шепоче своє «о паура».
стр. 81 «О ПАУРА»
Під зеленою, виявляється, була бежева, а під бежевою — біла. Пам’ять — химерна штука, вона записує новіше поверх попереднього, у неї чомусь нема функції «зберегти як».
стр. 89 TABULA RASA
Я не знаю, як так стається, але не раз бачила потім, що хвороба заганяє людину, наче ловець нещасного звіра. стр. 90 TABULA RASA
Іноді бути свідком чужого щастя — це стати трохи до нього причетним. Зберегти, зафіксувати, дозволити йому тривати поза часом, проникати крізь простір, промовляти, коли самої людини вже нема і вже ніхто з живих її не бачить, не знає, не пам’ятає.
стр. 105 МИТТЄВЕ
Тих людей, яких ми покинули колись, більше нема, — каже їй при зустрічі Василина й розповідає свою правду: — Одного дня настає така мить, коли ти вирішуєш кинути все це й повернути додому, до сім’ї. Не кажеш нічого домашнім — вирішуєш зробити несподіванку. Попереджаєш господарів, знаходиш собі заміну, якось нервово допрацьовуєш останні дні, бігаючи у вільний час по магазинах у пошуках подарунків. Весь час думаєш, як воно буде, як вони зрадіють. Роздаровуєш подружкам усі ті нехитрі пожитки, якими обросла тут за сім років. Подумки прощаєшся з усім, що трапилося тобі тут: і добрим, і поганим. Думаєш, що тобі бракуватиме цього, але ж там ти потрібніша, бо твоє життя, твої діти — там. На кордоні український митник здере з тебе двадцять євро ні за що — а що поробиш, у цій країні держслужбовці звикли так виживати, проти цього не попреш. Майже дорослі діти зустрінуть тебе з радістю, особливо подарунки. Радість стане натягнутою, коли ти скажеш, що не плануєш повертатися назад. Тобі ніде буде розкласти свої речі, бо в кожного своя кімната і своя шафа. Ти не зможеш вклинитися в їхнє життя, бо воно звикло протікати без тебе. Бо ти для них — конверт чи переказ із сотнями євро, голос у телефонній трубці, якого можна попросити купити те чи те, автомат для здійснення бажань. Син дивитиметься на тебе вовком, коли скажеш йому, що нема потреби купувати новий дорогий мобільний телефон, якщо попередньому нічого не бракує. Донька, закопиливши губу, заявить, що не ходитиме в тих шмотках, які продаються тут, у цьому шкарадному китайському чи турецькому ширпотребі. А що — ти сама їх привчила до нового, блискучого, найкращого. Відмовляючи собі в усьому, лікуючи гострий зубний біль прикладанням сала. Бо це ж так дорого, щонайменше сто євро, дітям вони потрібніші. Твої зіпсовані зуби — не їхня проблема. Через кілька місяців ти зрозумієш, що тобі нема тут місця, що ти сама зі своїми проблемами і зі своїм поглядом на життя їм не потрібна. “̋Ти винна в усьому, чого в нас нема”, — дорікатимуть вони тобі. “Я винна в тому, що вони такі”, — дорікатимеш ти сама собі. Ти не витримаєш і поїдеш, бо якщо не поїдеш так, то поїдеш головою», — підсумовує Василина.
Їй пощастило: у неї тут нова родина. У неї тут нові діти. Старі діти, як казав у розмові Івасик, залишилися там. Неля боїться, що Івасик стане таким черствим, як вони. Неля боїться, що все сказане Василиною, — щира правда.
Неля в темряві шепоче своє «о паура».
стр. 81 «О ПАУРА»
Під зеленою, виявляється, була бежева, а під бежевою — біла. Пам’ять — химерна штука, вона записує новіше поверх попереднього, у неї чомусь нема функції «зберегти як».
стр. 89 TABULA RASA
Я не знаю, як так стається, але не раз бачила потім, що хвороба заганяє людину, наче ловець нещасного звіра. стр. 90 TABULA RASA
Іноді бути свідком чужого щастя — це стати трохи до нього причетним. Зберегти, зафіксувати, дозволити йому тривати поза часом, проникати крізь простір, промовляти, коли самої людини вже нема і вже ніхто з живих її не бачить, не знає, не пам’ятає.
стр. 105 МИТТЄВЕ
This entire review has been hidden because of spoilers.
April 2, 2025
Галина Крук — Хто Завгодно, Тільки не Я
А хто казав, що життя легке?
Такі життєві історії, від яких серце і радіє, і плаче, і сміється. Галина Крук відома, як поетеса, але іноді в її роботах можна побачити і прозу. Цього разу це збірка оповідань, в яких авторка звертається до душі кожного з нас і піднімає питання, в яких, напевно або можливо, кожен з нас бував (або буде👀). Ми всі такі різні, але при цьому в нас багато спільного — одне життя на всіх у світі повному випадкових знайомих, страхів, радостей, печалі, закоханостей миттєвих і не дуже, спогадів, обмежень. Збірка оповідань може сподобатись кожному, хто готовий буде відкрити серце та почути його співи.
Про що?
У цій збірці оповідань Галина Крук воєдино сплетені ніжні, інтимні, а часом і моторошні переживання. Герої книжки десь бродять поміж нас, однак лиш на цих сторінках ми зможемо прочитати їхні думки. Тут і карантинні хроніки зі справжніми тривогами і розрадами, які довелося пережити кожному з нас. І відчуття втрати, коли замість людини залишається лише стара фотокартка. І телефонні розмови, які все ніяк не можуть відбутися, бо абоненти один для одного недоступні…
Враження
Це моя перша книжка Галини Крук. І, думаю, не остання, якщо вона ще напише прозу, так як поезія — ну взагалі не моє. Я починаю її читати, вимикається мозок, бачу букви — не бачу сенсу. Якось так.
Але от проза мені її дуже сподобалась. Попри те, що поезію не розумію і не читаю, написані оповідання поетично і дуже красиво. І життєво. В кожній історії можна побачити або себе, або тих, кого знаєш. В кожного з нас хоча б раз кровило серце через кохання, кожен з нас втрачав рідних, кожен з нас проживав ковід. А куди ж без нього😅 Памʼятаєте? В нас одне життя на всіх. І спогади в нас одні і ті самі. Тільки фарби інші. І досвід. Але спогади — це те, що нас поєднує. І навіть, якщо ви побачите незнайому людину на пляжі, і почнеться невимушена розмова, і навіть якщо у вас різниця у віці є — все одно знайдеться про що поговорити.
Я бачу цю роботу дуже терапевтичною. Не витрачай час на людину, яка не може бути з тобою зараз і завжди, яке б не було палке кохання; памʼятай про рідних і будь з ними до останньої секунди, навіть якщо вони тебе лякають і в останні хвилини зовсім на себе не схожі; працюй над собою і покращуйся, якщо тобі погано; просити допомогу можна і нужно; тримайся своїх, коли у світі безлад.
Висновки
Кожна історія надихне зробити свій висновок; допоможе побачити інші відтінки палітри емоційних барв, почути багато слів і зрозуміти де забагато води, відчути тепло; а десь дасть зрозуміти, що або кого доведеться відпустити, якби це не було важко, тому що треба далі плисти — в кожного з нас своя місія і свої задачі.
А хто казав, що життя легке?
Такі життєві історії, від яких серце і радіє, і плаче, і сміється. Галина Крук відома, як поетеса, але іноді в її роботах можна побачити і прозу. Цього разу це збірка оповідань, в яких авторка звертається до душі кожного з нас і піднімає питання, в яких, напевно або можливо, кожен з нас бував (або буде👀). Ми всі такі різні, але при цьому в нас багато спільного — одне життя на всіх у світі повному випадкових знайомих, страхів, радостей, печалі, закоханостей миттєвих і не дуже, спогадів, обмежень. Збірка оповідань може сподобатись кожному, хто готовий буде відкрити серце та почути його співи.
Про що?
У цій збірці оповідань Галина Крук воєдино сплетені ніжні, інтимні, а часом і моторошні переживання. Герої книжки десь бродять поміж нас, однак лиш на цих сторінках ми зможемо прочитати їхні думки. Тут і карантинні хроніки зі справжніми тривогами і розрадами, які довелося пережити кожному з нас. І відчуття втрати, коли замість людини залишається лише стара фотокартка. І телефонні розмови, які все ніяк не можуть відбутися, бо абоненти один для одного недоступні…
Враження
Це моя перша книжка Галини Крук. І, думаю, не остання, якщо вона ще напише прозу, так як поезія — ну взагалі не моє. Я починаю її читати, вимикається мозок, бачу букви — не бачу сенсу. Якось так.
Але от проза мені її дуже сподобалась. Попри те, що поезію не розумію і не читаю, написані оповідання поетично і дуже красиво. І життєво. В кожній історії можна побачити або себе, або тих, кого знаєш. В кожного з нас хоча б раз кровило серце через кохання, кожен з нас втрачав рідних, кожен з нас проживав ковід. А куди ж без нього😅 Памʼятаєте? В нас одне життя на всіх. І спогади в нас одні і ті самі. Тільки фарби інші. І досвід. Але спогади — це те, що нас поєднує. І навіть, якщо ви побачите незнайому людину на пляжі, і почнеться невимушена розмова, і навіть якщо у вас різниця у віці є — все одно знайдеться про що поговорити.
Я бачу цю роботу дуже терапевтичною. Не витрачай час на людину, яка не може бути з тобою зараз і завжди, яке б не було палке кохання; памʼятай про рідних і будь з ними до останньої секунди, навіть якщо вони тебе лякають і в останні хвилини зовсім на себе не схожі; працюй над собою і покращуйся, якщо тобі погано; просити допомогу можна і нужно; тримайся своїх, коли у світі безлад.
Висновки
Кожна історія надихне зробити свій висновок; допоможе побачити інші відтінки палітри емоційних барв, почути багато слів і зрозуміти де забагато води, відчути тепло; а десь дасть зрозуміти, що або кого доведеться відпустити, якби це не було важко, тому що треба далі плисти — в кожного з нас своя місія і свої задачі.
November 5, 2025
Господи, я нарешті її дочитала!
Це була справа принципу. І навіть, десь на середині, була пара непоганих оповідань, але спитайте мене про що вони були - я не згадаю.
Можливо, якщо читати її не після Деревʼянка, то мовна стилістика не буде так гостро врізатись в очі, але мені так не повезло.
Рекомендую пропустити передмову, краще прочитайте її вкінці, тоді вона загострить ваші власні враження :)
Це була справа принципу. І навіть, десь на середині, була пара непоганих оповідань, але спитайте мене про що вони були - я не згадаю.
Можливо, якщо читати її не після Деревʼянка, то мовна стилістика не буде так гостро врізатись в очі, але мені так не повезло.
Рекомендую пропустити передмову, краще прочитайте її вкінці, тоді вона загострить ваші власні враження :)
October 14, 2023
Від самісінького початку, хоч і сподобалась фраза із анотації, що «.. читання, є одним із способів витримати мудрість світу. Т. Прохасько», було не дуже цікаво. Але потім текст пішов дуже легко, дуже влучно та дотепно.
Серед цих оповідань є трагічні і комічні. Спосіб передати трагедію і життєву драму був дуже вишуканий - найбільш вразило оповідання «Рибина»». Щодо гумористичих моментів, то авторці вдавалось і досить добре пожартувати.
Загалом книжка досить своєрідна, оригінально оформлена.
Серед цих оповідань є трагічні і комічні. Спосіб передати трагедію і життєву драму був дуже вишуканий - найбільш вразило оповідання «Рибина»». Щодо гумористичих моментів, то авторці вдавалось і досить добре пожартувати.
Загалом книжка досить своєрідна, оригінально оформлена.
June 4, 2024
Дуже приємно та тепло від того як уміло Галина Крук зберегла поетичність і легко грається словами в прозі.
Ця збірка це смачний набір оповідань: одні чуттєвіші, інші більш комічні, а в деяких взагалі сильний вайб такої собі галицької Керрі Бредшоу.
Різноманітність тем і настроів все ж має спільні риси - це живі, справжні, подекуди аж надто рідні історії.
Ця збірка це смачний набір оповідань: одні чуттєвіші, інші більш комічні, а в деяких взагалі сильний вайб такої собі галицької Керрі Бредшоу.
Різноманітність тем і настроів все ж має спільні риси - це живі, справжні, подекуди аж надто рідні історії.
Read
April 4, 2022Мені сподобались ілюстрації вони неймовірні . Трішки зачепили оповідання «Рибина» і «О паура» всі інші не зрозуміла про що ,кому і для чого , мені було нудно , дивно , а потім ще раз нудно . Хоча можливо комусь до душі .
June 5, 2024
Книга із життєвими історіями, які легко читаються та гарно оформлені. Погляд зі сторони на відносини, дорослішання, переоцінку, трамви, інтимний погляд, карантинні будні. Ідеальна для дороги чи вечірнього читання. Переносить в світ героїв цих історій. Дякую!
September 23, 2025
Це був цікавий досвід, на правду деякі оповідки непогані і взагалом я розважилась. Більшість мені, нажаль, не сподобалась. Мені більше до смаку поезія авторки.
Окрім цього в книзі дуже гарні ілюстрації. Їх було цікаво розглядати.
Окрім цього в книзі дуже гарні ілюстрації. Їх було цікаво розглядати.
October 6, 2022
І книга, і ілюстрації дуже сподобались і відгукнулись.
Оповідання читаються легко і більшість залишають поле для рефлексій
Оповідання читаються легко і більшість залишають поле для рефлексій
December 16, 2023
chyba jednak jestem większą fanką poezji Hałyny
January 13, 2024
Карантинні хроніки Марії вивезли усю збірку. Їх - хайлі рекоменд.
February 7, 2025
Не книжка, а американські гірки. На початку плакала, в кінці ржала як коняка)
September 24, 2025
Збірка оповідань, що так чи інакше чіпляє. Тут і страхи, і втрати, і радості, і сумніви. Книжка доволі меланхолійна, сюжетних поворотів мало, тому любителям екшну ця рефлексійність не підійде.
December 31, 2023
I think these are some of the most interesting as well as incredibly engaging short stories i have read. The issues raised in each story could really apply to anyone, which translates into an ease of reading and understanding the dilemmas and problems of the characters. I would love to read another book by this author.
Displaying 1 - 24 of 24 reviews