«Моя мандрівка у Країну морпіхів» — це щоденник капелана і морського піхотинця. Під час війни на Сході України отець Андрій Зелінський був пліч-о-пліч із воїнами, ділив із ними їхню тривогу й неспокій, підтримував, проводжав у засвіти бойових побратимів, дивився в очі смерті й цінував кожен новий день.
Ця книжка про те, як важливо прагнути до перемоги і розуміти, що найважливіша перемога — над самим собою; про те, як важливо мріяти, не зупинятися і вірити у нездоланну силу добра.
Чудова книга, навіть більше - щоденник для читання на що день. Звісно, можна прочитати її за один вечір, але чи потрібен такий поспіх? Адже ця книга - це як подорож не лише у Країну надзвичайних людей, це мандрівка дуже щирої й духовно багатої людини, безмежно закоханої у світ! Це дуже інтимна розповідь про одну з частин його серця, його призначення, службу для цих дивовижних людей, що захищають фізичні кордони України. Саме такі книги допомагають захищати духовні кордони кожного з нас, зміцнювати ментальне осердя кожного захисника, що на фронті чи освітній ниві бореться за справжню духовну свободу й незалежність сучасної держави.
Складно навчити мудрості, складно навчити відважності, і не можливо навчити відданості й честі. Молодий капелан показує своє захоплення людьми, котрі обрали барикади замість зручних канап чи роботи в офісі. Ні, зовсім ні, отець Андрій не осуджує останніх, тільки показує важливість вибору, який кожен з нас роботь щоденно у власному житті.
З одного боку, це ніби книга про людей, морпіхів, чия мужність і самопожертва захоплює, мотивує й допомагає рухатись далі. З іншого, це ніби книга зі зміцнення духу, вірності та відданості власним принципам, людяності та любові.
Щоденник, котрий допомагає зрозуміти власні координати людяності та спонукає до руху, відкритості до нових широт і горизонтів. Щоденник, котрий вміщує силу силенну епітетів, метафор і порівнянь, якими тільки можна зобразити красу нашого життя. Щоденник, котрий показує як легко долаються перешкоди, якщо вчишся довіряти собі, своїм ближнім, людям, котрі не зрадять, не підведуть, піднімуть, не дадуть впасти, віддадуть своє життя чи просто залишаться людяними.
"Вирішальним завжди залишається лише крок. Той самий крок, який іноді вимагає стількох зусиль. Життя - рух, який вимагає найважливішого, найщирішого, такого справднього, що згодом, ти відчуватимеш смак тієї особливої перемоги. над самим собою!Відтак перший імпульс до руху - плід нашої свободи...Свобода ж вимагає від кожного відваги і відповідальності". Рух змінює людей, серидовище, в якому ми розвиваємось, змінює наші обрії та мрії, змінює наше серце. та й нас самих. Веде до розуміння важливості й цінності нашого призначення, сенсу нашого буття. Тому бережімо себе, наповнимо свої собори душ інтелектуальним і духовним прочитанням відвертих і щирих листів зі щоденника капелана.
Хороша у своєму жанрі, актуальна і життєствердна (аж нудило часом від свого песимістичного погляду на речі порівняно з авторським життєствердним). Передам в бібліотеку ЗСУ: їм це точно потрібно.
Бажання прочитати викликала (не)випадкова зустріч і нетривале спілкувалася із капеланом, імені якого навіть не знаю. А морська піхота — один із родів військ, якими захоплене моє альтер-его.
Я люблю виділяти у книгах важливе,але у цій книзі хочеться виділити кожен рядок. Кожне слово так влучно попадає до серця.
Цей щоденник написаний впродовж 2016-2018 років, втім, усі історії та сенси відображають сьогодення. Незламність наших воїнів не змінилась, ідея, за яку вони стоять, не змінилась, збільшилась тільки загроза. Проте маючи цінності, про які пише отець Андрій, можна встояти навіть проти смерті.
Жахливо не моя книга. Розриваюся між аналогіями, не знаю яка буде влучнішою:
1. Стрічка фейсбуку чи інтаграму якогось письменника, на якого підписуєшся, бо побачила один гарний текст. А там натомість — самоцитування, повтори, і навіть ті перші гарні рядочки розчинило настільки, що не згадаєш, а що тебе тут зачепило? 2. Збірка мотивуючих цитат.
Коли купую «книгу-щоденник» очікую все-таки якихось персональних історій, першоджерела від людини, яка дуже близько до війни, очікую прочитати про унікальний досвід, максимально від мене далекий і від того ще цікавіший. Отримую 200 сторінок тексту, який можна було стиснути до 20ти (чи до 2ох).
Люблю слухати священників. Але не тих, що бубнять «Кайтесь, грішники, на вас чекає страшний суд!», а тих, що говорять «Бог любить тебе! Відчуй його любов!»
Так, мені захотілося почути капелана Зелінського. Почути, щоб ввібрати в себе, крім важливих і потрібних зараз слів і настанов, його голос.
Непроста книга. Книга, яку не прочитаєш за вечір і не пролистаєш швиденько. Книга, яку треба відчути і ввібрати. Бо вона дає силу і повертає віру!
Моя необізнаність змусила купити цю книгу, бо я подумала, що це щоденник військового, але виявилось, що не зовсім. Капелан - військовий священник, що не бере до рук зброю, а підтримує моральний дух війська. Думаю, це вже багато що прояснює: щоденник майже весь побудований на вірі і проповідях, що, особисто невіруючу мене, не сильно вражали, особливо коли багато тез з сторінки на сторінку просто повторювались. Не знаю, в чому справа, але читання далось мені важко: постійно втрачала увагу, читаючи між словами, загналась в нечитун. А це всього лише 200 сторінок на три годинки! Мені шкода ставити невисоку оцінку, бо автор справді надихає і висловлює гарні думки, та ця книга явно не для мене, в чому я сама виявилась винна. Але все ж, це справді був цікавий досвід сучасної української (і воєнної) літератури, так що не сказала б, що гроші чи час були витрачені дарма. Та щиро порекомендувати цей щоденник я не можу теж.