What do you think?
Rate this book
12 унцій любові
Це історія про хлопця на ім’я Тимофій. Або ж — Тимко. Його юність акуратно розтягнулася на буремні дев’яності в провінційному місті, а молодість прийшла разом із переїздом до столиці й неспокоєм початку нульових. Це вкрай проста і щира історія дорослішання на фоні непростих часів. З першими закоханостями, бешкетом, літніми таборами й усіма відповідними незручностями. А ще в цій історії багато спорту: трохи футболу, а тоді карате і зрештою — боксу. Спорту, що виявляється надійним щитом, за яким у безпеці проростає ліризм — щоб, наснажений за ці роки накопиченими переживаннями, зануренням у світ залишених дідом книжок та спогадами про дитинство, розквітнути творчим поривом, який уже не стримати.
289 pages, Hardcover
Published January 1, 2021
1 person is currently reading
19 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 5 of 5 reviews
September 8, 2021
«12 унцій любові»
⠀
Сергій Демчук
⠀
Темпора, 2021
⠀
Це не історія про легенду боксу…
⠀
Ми навіть не знаємо чим саме вона закінчиться для головного героя книжки Тимохи.
⠀
Звичайного живого хлопця.
⠀
Ким він стане?
⠀
Менеджером, фізруком, політиком чи вантажником?
⠀
Ми бачимо лише частинки його життєвого шляху:
⠀
перемоги в кімоно, перша закоханість та поразки в Elite, пригоди сільського Тома Сойєра.
⠀
Це про дорослішання і вибір. Помилки й примирення.
⠀
Величезні можливості та зазвичай марні сподівання.
⠀
І силу волі.
⠀
Мені дуже подобається читати авторів моєї «вікової категорії».
⠀
Це, як тимчасовий квиток у минуле.
⠀
Дитинство.
⠀
Дорослішання.
⠀
А вже від книжки залежить, які спогади вона зачепить.
⠀
Ця книжка була теплою.
⠀
Цитата:
⠀
«Я так багато тренувався, що на весняних канікулах навіть знепритомнів від перевтоми. Захопився мистецтвом Брюса Лі, хотів перевершити його. Тож влаштував собі три тренування на день. Уранці бігав на стадіоні, удень брав боксерські рукавички і благав Багряного спарингувати зі мною в павільйоні дитсадочка, а ввечері йшов до спортзалу. А тоді десь за тиждень такого режиму якось встав, щоби переключити канал на телевізорі (пульта в нашого «Електрона» не було), відчув запаморочення - і тільки геп під тумбочку. І не можу підвестися.»
⠀
Про книжку:
⠀
«Це історія про хлопця, на ім'я Тимофій. Або ж — Тимко. Його юність акуратно розтягнулася на буремні дев’яності в провінційному місті, а молодість прийшла разом із переїздом до столиці й неспокоєм початку нульових. Це вкрай проста і щира історія дорослішання на фоні непростих часів. З першими закоханостями, бешкетом, літніми таборами й усіма відповідними незручностями. А ще в цій історії багато спорту: трохи футболу, а тоді карате і зрештою — боксу. Спорту, що виявляється надійним щитом, за яким у безпеці проростає ліризм — щоб, наснажений за ці роки накопиченими переживаннями, зануренням у світ залишених дідом книжок та спогадами про дитинство, розквітнути творчим поривом, який уже не стримати.»
⠀
#примхливачитака
⠀
Сергій Демчук
⠀
Темпора, 2021
⠀
Це не історія про легенду боксу…
⠀
Ми навіть не знаємо чим саме вона закінчиться для головного героя книжки Тимохи.
⠀
Звичайного живого хлопця.
⠀
Ким він стане?
⠀
Менеджером, фізруком, політиком чи вантажником?
⠀
Ми бачимо лише частинки його життєвого шляху:
⠀
перемоги в кімоно, перша закоханість та поразки в Elite, пригоди сільського Тома Сойєра.
⠀
Це про дорослішання і вибір. Помилки й примирення.
⠀
Величезні можливості та зазвичай марні сподівання.
⠀
І силу волі.
⠀
Мені дуже подобається читати авторів моєї «вікової категорії».
⠀
Це, як тимчасовий квиток у минуле.
⠀
Дитинство.
⠀
Дорослішання.
⠀
А вже від книжки залежить, які спогади вона зачепить.
⠀
Ця книжка була теплою.
⠀
Цитата:
⠀
«Я так багато тренувався, що на весняних канікулах навіть знепритомнів від перевтоми. Захопився мистецтвом Брюса Лі, хотів перевершити його. Тож влаштував собі три тренування на день. Уранці бігав на стадіоні, удень брав боксерські рукавички і благав Багряного спарингувати зі мною в павільйоні дитсадочка, а ввечері йшов до спортзалу. А тоді десь за тиждень такого режиму якось встав, щоби переключити канал на телевізорі (пульта в нашого «Електрона» не було), відчув запаморочення - і тільки геп під тумбочку. І не можу підвестися.»
⠀
Про книжку:
⠀
«Це історія про хлопця, на ім'я Тимофій. Або ж — Тимко. Його юність акуратно розтягнулася на буремні дев’яності в провінційному місті, а молодість прийшла разом із переїздом до столиці й неспокоєм початку нульових. Це вкрай проста і щира історія дорослішання на фоні непростих часів. З першими закоханостями, бешкетом, літніми таборами й усіма відповідними незручностями. А ще в цій історії багато спорту: трохи футболу, а тоді карате і зрештою — боксу. Спорту, що виявляється надійним щитом, за яким у безпеці проростає ліризм — щоб, наснажений за ці роки накопиченими переживаннями, зануренням у світ залишених дідом книжок та спогадами про дитинство, розквітнути творчим поривом, який уже не стримати.»
⠀
#примхливачитака
September 7, 2021
Коли я вперше взяв до рук книжку «12 унцій любові», то подумав: "ай, знову щось про кохання, написане чоловіком". І вже хотів, було, відкласти книжку й забути, але мій погляд затримався на обкладинці. Що ж ми на ній бачимо: Феміда на шальках терезів тримає з одного боку боксерську рукавичку, а з іншого розбите серце. Це змусило мене трішки детальніше заглибитись в сенс цієї назви. Якщо це книжка про кохання, то чому на обкладинці боксерська рукавичка? І тому саме 12 унцій? Чому не, скажімо, 5 кілограмів? Чи не 164 фунти? Виявляється, автор вже в назві сховав невеличку пасхалку для причетних. Всі, хто хоч трохи займається, чи займався боксом, знає, що 12 унцій – це вага універсальної боксерської рукавички. Це вже цікавіше, ніж чергова книжка про кохання, чи не так?
Про що ж ця книжка? Направду, так одразу навіть затрудняюсь сказати. Це книжка про становлення чоловіка, про дорослішання, про спорт і трішки про любов. Але сам автор каже, що це книжка про покоління. З цим важко не погодитися, адже, хоч в моєму дитинстві й не було футболу, не було карате чи боксу, але, читаючи, я часто вгадував в цих реченнях себе. Сергій Демчук дуже тонко відчув дух дев’яностих – початку двотисячних і, розказавши історію Тимофія, розказав історію практично будь якої дитини, яка виростала в Україні цих років.
Окремо варто відмітити незвичний стиль книжки. Вона складається з трьох частин. Перша частина ведеться від першої особи, тобто ми ніби і є Тимофієм, який розказує про своє життя в невеликому містечку. Друга частина вже ведеться від другої особи і ми вже ніби трохи відсторонено спостерігаємо за головним героєм в великому місті. Ну і третя частина, як легко здогадатися, ведеться від третьої особи і повертає нас назад до самого початку, де Тимко зростає в селі.
Звісно, це художня книжка, не документальна. І хоч в ній і немає класичного "зав’язка-кульмінація-фінал", але читати її легко, бо герой справжній, живий, йому віриш. Вона буде цікава тим, хто хоче згадати не такі давні часи своєї юності, тим, хто хоче переосмислити перші десятиліття Незалежної України, а також тим, хто хоче проаналізувати те, що сформувало нас такими, як ми сьогодні є.
Про що ж ця книжка? Направду, так одразу навіть затрудняюсь сказати. Це книжка про становлення чоловіка, про дорослішання, про спорт і трішки про любов. Але сам автор каже, що це книжка про покоління. З цим важко не погодитися, адже, хоч в моєму дитинстві й не було футболу, не було карате чи боксу, але, читаючи, я часто вгадував в цих реченнях себе. Сергій Демчук дуже тонко відчув дух дев’яностих – початку двотисячних і, розказавши історію Тимофія, розказав історію практично будь якої дитини, яка виростала в Україні цих років.
Окремо варто відмітити незвичний стиль книжки. Вона складається з трьох частин. Перша частина ведеться від першої особи, тобто ми ніби і є Тимофієм, який розказує про своє життя в невеликому містечку. Друга частина вже ведеться від другої особи і ми вже ніби трохи відсторонено спостерігаємо за головним героєм в великому місті. Ну і третя частина, як легко здогадатися, ведеться від третьої особи і повертає нас назад до самого початку, де Тимко зростає в селі.
Звісно, це художня книжка, не документальна. І хоч в ній і немає класичного "зав’язка-кульмінація-фінал", але читати її легко, бо герой справжній, живий, йому віриш. Вона буде цікава тим, хто хоче згадати не такі давні часи своєї юності, тим, хто хоче переосмислити перші десятиліття Незалежної України, а також тим, хто хоче проаналізувати те, що сформувало нас такими, як ми сьогодні є.
July 4, 2021
Ще одна історія на полицю «Зростання та дорослішання». And I love it. Ті, хто займався спортом у підлітковому віці не тільки оцінять, а й почнуть рефлексувати на власні спогади. І що дивно, історія не протягує тебе крізь роки відчуттів на спині головного героя, а залишає розгубленого на сторінках та каже: «Далі сам, ніжками».
Три акти символічно поділені на три способи оповідання та на три локації. У першому ми, грубо кажучи, і є той самий головний герой. У другому спостерігаємо збоку на його дії, так би мовити, відсторонено. Третій... Це вже майже розірваний зв’язок, який як звук лунає десь вдалині, знайомий, колись рідний, але тепер майже не важливий.
Що спільного у спорту та жінках? Любов. Та в серці є місця тільки одному/одній...
Три акти символічно поділені на три способи оповідання та на три локації. У першому ми, грубо кажучи, і є той самий головний герой. У другому спостерігаємо збоку на його дії, так би мовити, відсторонено. Третій... Це вже майже розірваний зв’язок, який як звук лунає десь вдалині, знайомий, колись рідний, але тепер майже не важливий.
Що спільного у спорту та жінках? Любов. Та в серці є місця тільки одному/одній...
September 19, 2021
Смачно пише Сергій. Згадав і своє дитинство. Заняття таєквондо та пубертатний період. Ех... Файні часи були:)
July 1, 2022
▪️«12 унцій любові» навіює ті ж відчуття, що і польська література. Принаймні, ту, яку я читав. Нещодавно думав, чому мені подобається польська сучасна література - тому що там легкість і щирість, а завдяки щирості дуже часто – і глибина життєва, філософська, історична.
▪️У «12 унціях любові», як і у польській сучасній літературі, менше або немає пафосу. Найпростіше і найгрубше пояснення, що приходить на думку – можливо, через те, що Польша менше часу перебувала під радянським впливом, ніж Україна. А польська ментальність усе ж ближча до нас, ніж, скажімо, англійська, бодай через географічні причини.
▪️Лукаш Орбітовський пише про повсякденну дійсність і проблеми персонажів, що стикаються з містичним, але разом з тим це відбувається на звичайних вуличках і згадується контекст Польщі 80-90-х. Сергій Демчук хоч і згадує містичне лише трохи, проте щиро пише про 90-ті і 2000-ті в Україні та про повсякденність, і обом чомусь віриш, хоч і розумієш, що це певним чином сконструювано.
▪️Польський письменник Вітольд Ґомбрович у «Порнографії» описував непристойні взаємозв'язки між людьми, доведені до неможливого, і сексуальність там присутня хіба що у символічному плані. Скажімо, хлопець і дівчина з обох боків давлять черв'яка і це певне єднання. Сергій Демчук підмічає деякі такі моменти з життя, які справді трапляються, і які "не налазять на голову". Як на мене, вміння підмітити і описати такі речі – це і про сміливість і талант письменника.
▪️Третя частина «12 унцій любові» про дитинство, і як на мене – це цікава тема, яка має глибину для подальшої творчості, те, чого я хотів би бачити більше. Якщо продовжувати порівняння з польськими письменниками – чому б не згадати Чеслава Мілоша і його «Землю Ульро».
▪️У «12 унціях любові», як і у польській сучасній літературі, менше або немає пафосу. Найпростіше і найгрубше пояснення, що приходить на думку – можливо, через те, що Польша менше часу перебувала під радянським впливом, ніж Україна. А польська ментальність усе ж ближча до нас, ніж, скажімо, англійська, бодай через географічні причини.
▪️Лукаш Орбітовський пише про повсякденну дійсність і проблеми персонажів, що стикаються з містичним, але разом з тим це відбувається на звичайних вуличках і згадується контекст Польщі 80-90-х. Сергій Демчук хоч і згадує містичне лише трохи, проте щиро пише про 90-ті і 2000-ті в Україні та про повсякденність, і обом чомусь віриш, хоч і розумієш, що це певним чином сконструювано.
▪️Польський письменник Вітольд Ґомбрович у «Порнографії» описував непристойні взаємозв'язки між людьми, доведені до неможливого, і сексуальність там присутня хіба що у символічному плані. Скажімо, хлопець і дівчина з обох боків давлять черв'яка і це певне єднання. Сергій Демчук підмічає деякі такі моменти з життя, які справді трапляються, і які "не налазять на голову". Як на мене, вміння підмітити і описати такі речі – це і про сміливість і талант письменника.
▪️Третя частина «12 унцій любові» про дитинство, і як на мене – це цікава тема, яка має глибину для подальшої творчості, те, чого я хотів би бачити більше. Якщо продовжувати порівняння з польськими письменниками – чому б не згадати Чеслава Мілоша і його «Землю Ульро».
Displaying 1 - 5 of 5 reviews