Jump to ratings and reviews
Rate this book

Вивітрювання

Rate this book
Наскільки справді зміняться люди в екстремальних умовах? Напевно, навіть після кінця світу хтось інтригуватиме та сваритиметься, братиме й даватиме хабарі, буде борсатися заради привілеїв, ширити ненависть або теорії змови – а хтось, навпаки, піклуватиметься про слабких і допомагатиме чужим, прагнутиме справедливості й виявлятиме милосердя, буде любити, навіть жартувати попри все. Чи, може, та сама людина робитиме як одне, так і інше?

176 pages, Hardcover

Published January 1, 2021

Loading...
Loading...

About the author

Artem Chapeye

14 books30 followers

Ratings & Reviews

What do you think?
Rate this book

Friends & Following

Create a free account to discover what your friends think of this book!

Community Reviews

5 stars
85 (28%)
4 stars
125 (41%)
3 stars
72 (24%)
2 stars
14 (4%)
1 star
4 (1%)
Displaying 1 - 30 of 63 reviews
Profile Image for Nika.
418 reviews197 followers
August 4, 2021
Цікава і доволі, на жаль, правдива варіація на тему: а що якщо?
Profile Image for Kira Snow.
79 reviews61 followers
February 21, 2022
Власне, перше враження від книги - що за боги маркетингу її продають?) Обкладинка в один бік тягне, анотація в інший, уривок на звороті - в третій. А тоді ще й суперобкладинку додали - і все геть вийшло з-під контролю! Люди, які роблять книги, схаменіться))

Той текст, що спочатку прикидався історією про ретрит молодого подружжя у Карпатах, виявився постапокаліпсисом - з оголеними метафорами, з яких повивітрювалося "м'ясо" міцно пропрацьованого роману. Задум хороший, але з нього можна було витягнути значно більше.

4ка за живу українську мову. За діалоги, від штучності яких не нудить. За сміливість лайнутися там, де треба, сипонути російсько там, де вона і так сиплеться, і за елементи діалекту не заради красного слівця.
Profile Image for Віталій (Книжкаріум).
143 reviews85 followers
August 14, 2021
От ніби Артем класно пише, розкриває своїх персонажів, дуже детально прописує психологію стосунків і кохання. Але все одно важко переношу його сентиментальну подачу. Сентиментальну в сенсі з глибоким акцентом на драмі, емоціях і людській слабкості. Бо часто виходить драма заради драми, слабкість заради слабкості, без якоїсь переконливої передісторії, ніби інакше й бути не може. Оце трохи вибішує.

Це перша, яку читав з його книжок. Читається легко, щемка і щира, дуже людяна і цим кльова. Але все інше - сетинг, обгрунтування сюжетних поворотів, зрештою характери головних персонажів - воно ніби пущено на самотік, як другорядне і не варте детального розгляду.

Історія про апокаліпсис, в якій він нікому не цікавий - ані автору, ані його персонажам. І тільки читач бідний пнеться шукаючи якісь крихти пояснень) Гг просто постійно в стані меланхолійних рефлексій, то ж його оточуючі події також мало бентежать, включаючи ситуацію з його дружиною. Тобто переживати за неї він звісно переживає, але так щоб якось конвертувати ці переживання в дії то ні, вибачте.

Думаю моя проблема тут в тому, що я очікував постапокаліпсис з його характерними рисами і підходами. А отримав драму про людську слабкість, безініціативність і нездатність опиратись force major. Так то гарна і думаю багатьом цілком зайде, але але.
Profile Image for Ярослава Литвин.
Author 9 books123 followers
February 18, 2022
Як же мені сподобалась ця книжка!!! Ковтнула за вечір, а потім вертілася у ліжку і перетравлювала. Це історія про звичайне подружжя під час апокаліпсису, про вивітрювання не лише людства, але й людяності в тих, хто вижив. Про те, як швидко такі ж самі люди по той бік пунктирної (умовної) лінії стають ворогами. Про те, як насправді деякі "боронять" свою землю, захоплюючи чужу.

І про цей шалений коктейль з розгубленості, страху, відчаю, гніву, надії, який ми маємо сьогодні.

Бо "чи може людина без зброї правильно повестися перед лицем людей зі зброєю?"
Дуже раджу читати усім, хто любить глибоку, емоційну, чуттєву прозу, хоча маю попередити, що може тригерити.

І так, хотілося б побачити екранізацію "Вивітрювання".
Profile Image for Marcus (Lit_Laugh_Luv).
748 reviews1,548 followers
Review of advance copy received from Publisher
March 21, 2026
[3.5 stars] A quiet dystopian book that conjures up memories of other books like Lord of the Flies, Severance, and Chilco. The premise itself is not particularly unique, but Chapeye manages to create such a haunting, liminal atmosphere with his writing that kept me hooked. There's a foreboding sense of dread that builds throughout the novel, and I enjoyed how little we knew about the apocalypse itself. Like the protagonists, we are left to speculate, but can never get concrete answers on what exactly happened.

While it is certainly less overtly violent or 'flashy' than Lord of the Flies, Chapeye captures similar themes about social hierarchies and the legitimization of power in an isolated society. In The Weathering, the only thing keeping these survivors together is proximity -- there is no common goal among them beyond simply persisting. The emergence of collectivist versus individualist thinking begins to erode what little humanity is left in the survivors, and it leads to social commentary that feels more pertinent than ever as we watch violence unfold globally. It interrogates fundamental questions about humanity: Do we need a common enemy to unite us? Is violence and the regression to savagery inevitable?

There's some levity and dark humour to liven up what is otherwise an incredibly bleak book, and I appreciated the contrast against some of the heavy-hitting passages. I enjoyed the whole book (though I do wish it were a little longer), but especially enjoyed the opening author's note. I won't spoil too much about it, but it helps set the stage for the themes of the book and does an excellent job highlighting the work of translators.

Thank you to Seven Stories Press for the final copy!

Substack | Bookstagram | BookTok | BookTube | Bookshop.org Store | Libro.fm Bonus Offer
Profile Image for Yuliia Blyzniuk.
13 reviews17 followers
July 21, 2021
Надзвичайна книжка! Тут все на рівні: і стиль, і сенс, і сильні метафори, і така тонка іронія над світом. Отримала неймовірну насолоду від цього роману, а після прочитання не полишають різні роздуми.

Про те, чому люди замість того, щоб берегти — нищать, замість будувати — руйнують, замість гуртуватися — ненавидять одне одного, і ще й виправдовують все це добрими намірами. «Вивітрювання людства і вивітрювання людяності» — точніше й не скажеш.
Profile Image for Grandma.
232 reviews41 followers
March 6, 2026
Навряд чи може де знайтися більший поціновувач цього твору, чим я
Для мене тут все прекрасно і захопливо: і стиль написання і мій обожнюваний постап та ще й по нашому
Я смакувала кожне речення я боялася розхлюпати і пропустити хоч одне слово
Настільки влучно, ємко і цілісно автор занурив мене у світ До, у світ Карпат, у світ Після і Після
Мені було вдосталь всього: і драматизму і постапокаліпсису і людських стосунків і виборів і людяності або її відсутності
І все це на тлі нашої історії, реальності, памʼяті, характерів і Природи
Скільки сенсів автор заклав у такий невеличкий твір і виживання лише один з них
.
Якщо ви теж поціновувач похмурих, драматичних, психологічних, жорстоких, актуальних, реалістичних, напружених і гірких, замкнених і десь навіть клаустрофобних, але разом з тим і світлих, життєствердних, повільно-медитативних історій- то читайте!
Обовʼязково читайте!
.
Пи.Си. Почала скуповувати всі книги автора😁
Profile Image for Oleksii Rafalovych.
308 reviews112 followers
September 6, 2025
«Маленьким ти мрієш висадити фруктові сади на Марсі, а потім — купити хоч однокімнатну квартиру в Києві».

Я люблю маленькі книжки. Особливо, якщо у них автору вдається запакувати цілий світ, і це саме той випадок.

✍️ Артем Чапай пише, наче річечка тече — не помічаєш, як гортаєш сторінки. Це настільки приємно, що десь в середині книжки аж заколисує і хочеться відволіктися на новини. 😄

📖 Взагалі, може здатися, що роман складений з двох різних творів: про ретрит у горах і про постапокаліпсис на Русанівці, але обидва чудові. Так чи інакше, головне тут — метафоричність всього описаного. Артемові чудово вдається через історію передати рефлексію. Війна, людські бажання і мрії, природа влади, і людських стосунків — все це є об’єктом дослідження у запропонованих обставинах.

Відгук повністю тут: https://t.me/ukrainian_art_crossroads...
Profile Image for Oleksandr Zholud.
1,700 reviews166 followers
February 10, 2024
Український огляд нижче (Ukrainian language review is below)

This is an unusual post-apoc novella from Ukraine. The English title should be Erosion of Humanity - while it is formally different from the more direct translation (Winding down), it is a phrase used in the book itself, which in its double meaning fits much better.

It starts when the author-narrator and his wife Zoya, who rent an apartment in Kyiv and are freelancers, get fed up with their many jobs and go to the Carpathians to disconnect from this annoying world. In the Carpathians, thanks to the protagonist's uncle, they rent a house for the whole summer on top of one of the smaller (and therefore not interesting to tourists) mountains. It's a great place to relax-no people, no communication, no electricity... you can read, walk, make love to the sound of wood crackling in the stove. But after a while, this disconnection starts to get a little tiresome, and when the couple finally reaches the nearest village, they see that all the people have disappeared (no signs of struggle), the animals that were locked in the barns are dead from hunger and thirst, but those that were free (from dogs to cows in the pasture) are alive, as is all the wildlife.

The couple decides to make their way to Kyiv, not because of some definite expectations, but just because it is the closest place to what they can call home. However, once in the city, a surprise awaits them, which brings this story closer to many other works of the genre...

This is the first work by the author that I have read, although I have heard many favorable reviews of his works before. I liked it, as well as the fact that, as it is said, each text of the author is written in a separate genre. I will definitely try his other texts.

Це – незвична пост-апок повість. Вона починається коли автор-оповідач і його дружина Зоя, що орендують квартиру у Києві та є фріленсерами, затрахались на своїх багатьох роботах і тому їдуть у Карпати аби відімкнутись від цього настирного світу. У Карпатах через вуйка протагоніста вони на усе літо знімають будиночок на верхівці однієї з менших (і тому не цікавих туристам) гір. Випочивається чудово – людей нема, зв’язку нема, електрики нема… читай собі, гуляй, займайся коханням під тріскіт дров у грубі. От лише за якийсь час таке відключення починає дещо муляти, а коли подружжя нарешті дістається найближчого села, то бачить, що усі люди зникли (жодних слідів боротьби), тварини, що були закриті у хлівах повиздихали від голоду і спраги, проте ті, що були на волі (від собак до корів на пасовиську) живі, так само як і уся дика природа.

Пара вирішує дістатись до Києва, баз якоїсь чіткої надії, просто там найближче місце, що вони його кличуть дім. Водночас, опинившись у місті на них очікує сюрприз, що зближує цю повість з багатьма іншими творами жанру…

Це – перший твір автора, який я прочитав, хоч про нього самого я і раніше чув неодноразово схвальні відгуки. Мені він сподобався, так само як і той факт, що, як пишуть, кожен текст автора написано у окремому жанрі. Я безумовно спробую його інші тексти.
Profile Image for Maksym Butkevych.
5 reviews22 followers
October 16, 2021
Продублюю написане деінде, але із невеликими змінами:

Нещодавно побачив Артема Чапая у місті, куди я щойно приїхав розмовляти про мову ворожнечі - і з якого він якраз їхав. Перетнулися накоротко, не було іншої ради; але він встиг мені сказати, що нова книжка "Вивітрювання" - саме про це: мову ворожнечі та споріднені з нею явища.

І вона таки про це - і ще дуже багато про що. Проковтнув на одному диханні, за кілька годин (потім майже шкодував, що не зробив бодай дві паузи, для настрою).
Як на мене - дуже важлива книга, про важливі речі. Дуже впізнавані - із українського сьогодення, із нещодавніх років, - та і не лише українського (деякі візуальні образи мені зчиталися одразу - і їх вміщено до іншого контексту дуже влучно). Про конструювання образу ворога, про людей зі зброєю і без, про популізм і трагедію. Про людство і людяність. І чимало - про особисте.

На жаль, не так багато читаю сучасного українського красного письменства. Але "Вивітрювання" видалося мені надзвичайно важливою книгою - для нас, для зараз, і не лише.

P.S. Те, чого не було на іншій платформі:
- як завжди, Чапай читається дуже легко (це не означає "просто" чи "тупо", і тим не менше)
- ті частини, які присвячені міжособистісній динаміці, мені дуже зайшли. Мені, суб'єктивно, видається, що в деяких частинах динаміка змальована дуже... змальована. І про нас, і ситуації людей зі зброєю, і жінок - просто дуже болісно і влучно, не знаю, як це ще коротко, без спойлерів, сформулювати.
Profile Image for Satanakoga.
93 reviews2 followers
February 27, 2024
Приклад того, як круто можна написати про апокаліпсис і постапокаліпсис не у двох томах мілким шрифтом. Так, я бачила, що деякі читачі це вважають мінусом, бо немає подробиць і саме виживання схематичне і схоже на багато інших історій, що давно вже муляють у кіно і літературі. Ну от взяти кремезне "Протистояння" Кінга, після якого авторам наче можна не намагатися щось там варняками, бо розписане геть усе.
Але тут дещо інша справа. Чапай не розкаже нам причини свого вивітрювання, не видасть винуватців (депутати, прибульці, росіяни, масони, відсутність сортування сміття), не стане розписувати стандартні схеми виживання і дегуманізації. Так, це все є, але доволі стисло, без заглиблення.

У центрі оповідання - подружня пара, що втекла у Карпати відпочити від світу, але щось пішло не так і повернулися вони вже у майже безлюдну столицю.
А далі суто виживання, але більш за все для мене це схоже на артхаусне кіно, де герої красиво гуляють біля жовтих дерев і ностальгують по чомусь не зовсім реальному. А за ними скрадається огидний реал із калашниковим.

Текст шикарно написаний, його просто приємно читати. Навіть діалоги, які часто слабке місце у багатьох. Обладинка і суперобкладинка - просто ульот башні.

"Вивітрювання" - це меланхолійний лагідний апокаліпсіс, де ти навіть помреш із задоволенням.
Але це не точно, бо хто тебе знає.
Profile Image for Yaroslav.
417 reviews28 followers
December 5, 2025
Це було добре, досить добре.
Те що почалось як побутова історія, швидко перетворилося на постапокаліптичну антиутопія.
Але не таку як ми звикли, чапайську.
Дуже реалістичну, і київські декорації ще додали плюсів.
Гг мене не дуже й часто роздражав, в цілому цілком типовий представник українського народу.
Головне мені сподобались ці роздуми і описи як ерозія людства стає ерозією людяності.
Profile Image for Marichka Blindiuk.
347 reviews147 followers
July 20, 2021
постапокаліпсис закладає плідний ґрунт для утопії на Русанівці, що стрімко розвивається в антиутопію. нормальне таке осмислення всього, що тут відбувається, – з відстані недалекого «післяковідного» майбутнього
Profile Image for Maryna Ponomaryova.
734 reviews64 followers
September 18, 2022
"меланхолійний апокаліпсис"
Сподобалась атмосфера, гарно продумані та прописані події, коли частина людей "вивітрилась", а головні герої мають виживати. Світ, в якому знову все вирішують ресурси і сила. Трохи наївний кінець.
Profile Image for Zhou.
158 reviews5 followers
Review of advance copy received from Publisher
April 3, 2026
I DNF'ed this exactly at the halfway mark on page 98 out of 196. This was the exact passage that did it for me:
"The shoreline became more colorful after every night of frost. Many trees held onto their green, but each morning we noticed a new maple that had shaded itself in a hot color, or a new cold-yellow aspen. Or a tall birch that stood out so sharply against the green background that even over a fifty-meter strait, I felt I could pick out every single slender, translucent leaf. The long, winding autumnal shoreline resembled scenery from a Kim Ki-Duk film or something out of a Kawabata novel. A fetish with chinoiserie, Zoia poked fun at me. À la coréenne, I prompted."


Nani...?

Anyway... Dystopian eco-fiction is always a hit or miss for me because the premises are more or less the same. Humans fight each other because of our human nature, everything becomes 'them versus us', and then nature takes over humans... If not plotted carefully, there's often a risk of themes feeling overstated, and unfortunately this fell into that camp for me. Somehow even the political parts about the Truhans (the supposed 'foes' on another island, which the protagonist couple had very little information about) felt forced instead of smoothly woven into the whole story. It wants to be too many things at once and ends up a little scattered all over the place.

It's not a bad novel per say, just not my cup of tea 😐 Also… I hate the book cover
Profile Image for Victoria Unizhona.
318 reviews61 followers
August 23, 2025
Книга на один зуб - всього лиш 160 сторінок, але вміє залишити по собі слід. Це апокаліптична історія, дія якої розгортається в Києві, і саме це місце робить оповідь особливо близькою та відчутною. Атмосфера порожніх вулиць, відчуття загрози та невизначеності передані добре, і водночас через дрібні деталі автор показує, що в екстремальних умовах розкривається справжня сутність людей і суспільства.

Читалося легко й швидко - текст лаконічний, стиль зрозумілий, а сюжет розгортається без зайвих відступів. Це робить книгу доступною, навіть «ковтком повітря» серед важчих, багатослівних романів. Та разом із цим мені не вистачило глибшого розкриття персонажів: хотілося побачити повніший спектр їхніх емоцій і внутрішніх суперечностей, аби вони залишилися не лише як фігури в оповіді, а як живі люди, з якими важко попрощатися на останній сторінці.

Як ідея - дуже класно. Автор підняв важливу тему - що залишається від нашої «нормальності», коли вона руйнується за одну мить. У тексті є гострі спостереження про те, як ми влаштовані як суспільство, і це додає книзі ваги. Проте особисто мені хотілося більшої масштабності й глибини - щоб історія розрослася, розкрилася ширше, залишаючи післясмак.
Profile Image for Gremrien.
685 reviews44 followers
October 3, 2021
And another book by Артем Чапай, very recent this time and already much discussed.

I liked that the author tries different genres and is not afraid of “global themes.” “Вивітрювання” is technically a “post-apocalyptic” story. However, similarly to “the Neanderthal premise” in “Дивні люди” or “social dystopia” in “Червона зона,” this apparently central line is not the story itself but only a metaphor, a symbolic excuse to talk about humanity overall. (Without this understanding, all the admirers of post-apocalyptic stories will be seriously disappointed, because the post-apocalyptic aspect of “Вивітрювання” is extremely weak and even ridiculous.)

Well, again, it’s a well-written but quite boring story if we talk about it as a “story.” Nothing happens even in those moments where all the logic suggests that SOMETHING should already be happening, and quickly/dramatically/maybe even lethally.

Instead, the author tries to look at the problem of “erosion of humanity,” as he defines it. I found this aspect of the book also quite weak and “underdeveloped.” We all can describe much more serious and relevant examples of “erosion of humanity” from real life even without any post-apocalyptic tragedies.

In Артем Чапай’s interpretation, this key line of the story is quite “twinkling” — you feel some references to our current problems with the war and people who live in those “republics” but not exactly, and then it shifts to a more global problem of migrants trying to survive and save their children but, again, very vaguely, without any distinct discussions or reflections about it, and it’s also about more individual, psychological things, about “people are the same people after all” (“Не розумію, як виходить, що навіть після радикальних змін, після революції, війни, пандемії, кінця світу, перевороту, — я все одно продовжую робити приблизно те саме, що і раніше!”). I am not sure whether this “twinkling” is a good or a bad thing here — I probably needed more clear references to specifics but the vagueness may be very much purposeful, for a larger scale.

Overall, the book is lively, pleasantly written, sometimes funny, with good humane messages. However, I would put it on the last, third place among the three books by Артем Чапай I have read to date. I think that I liked “Червона зона” most of all, and then “Дивні люди,” and then “Вивітрювання” — although I wouldn’t separate them very much from each other, because the author’s style is very similar everywhere. I find him interesting, worthy of attention, relevant, discussable, and promising, although not especially exciting.
Profile Image for OKSANA ATAMANIUK.
328 reviews77 followers
May 12, 2026
Книга “Вивітрювання”
Артем Чапай
Видавництво 21
⠀
«У нас не зомбі-апокаліпсис! А простий! Простий!»
⠀
Я починаю читати цю книгу, думаючи, що вона просто описує життєві події автора.
Не запитуйте чому так, можливо, враження після “Не народжені для війни”.
Але починаю розуміти, що щось, напевно, не так.
⠀
І таки не так!
⠀
Маємо простий і не дуже апокаліпсис та текст 2021 року, але він чомусь постійно відчувається як після 2022 року.
⠀
“Так я відчуваю. Сподіваюся, що помиляюсь. У стабільному суспільстві є бодай ілюзія стабільних правил. Але варто
настати кризі, варто правилам зламатись, і зразу видно, як
«суспільний договір» зводиться до права сили, хай часто поєднаного із заграванням зі слабкими задля видимої легітимізації цієї монополії на владу: що у варягів, які стали князями в дев’ятисотих, що у бандитів, які стали філантропами у дев’яностих, що у наших воїнів постапокаліпсису. «Болото взболталось - поднімаєтся муть».”
⠀
В усьому світі відбувається непоясниме - природне чи ні - явище:
⠀
“вивітрювання”.
⠀
Люди просто зникають у стані дивної ейфорії.
⠀
Зоя з чоловіком усамітнено відпочивали в горах, коли це все почалося. Дивний туман, дивні відчуття - всі люди зникли.
⠀
Вони повертаються додому, на Русанівську набережну, де зустрічають інших уцілілих, але там уже зароджується “Русанівська народна республіка”. Сюр...
Зʼявилися свої й чужі.
Два острови, розділені водою та прірвою брехні.
⠀
Автор не акцентує увагу на причинах апокаліпсису, він акцентує увагу на соціальних та культурних наслідках цього явища.
⠀
Вони гнітючі.
Жахливі.
⠀
“Як поводитися перед лицем людей зі зброєю, щоб не
втратити гідність? Щоб не дати втратити гідність іншим?
Як? Чи правильно я повівся тоді, коли лишив її з бойовиками саму? Неправильно! Тепер - також неправильно! Чи може людина без зброї правильно повестися перед лицем людей зі зброєю?”
⠀
По тексту червоною лінією проходить кодова фраза:
⠀
“Ми ж не звірі якісь”.
⠀
Не звірі.
Люди.
⠀
#примхливачитака
Profile Image for Yuliia Zadnipriana.
757 reviews50 followers
January 2, 2022
#Вивітрювання

Меланхолійна, плинна, актуальна, глибока, не скажу, що захоплива /бо оповідь радже затягує в себе, як вир, ніж чіпляє кожним словом/, сучасна.

Такою для мене стала ця книга.

Коли перший десяток сторінок сповнюєшся одним настроєм, але чим ближче до завершення історії, тим більш контрастним формується наступне емоційне відчуття.

Книга про ерозію людства, ерозію людяності. Якщо сказати, що це історія про кінець світу — це надто поверхово, надто примітивно. Це про поведінку людей, про наше минуле і наше сьогодення, про те, що ми можемо обрати — бути такими, як пише сценарій цієї історії, чи бути іншими.

Для мене краса цієї книги — в її лаконічності, окрім всього іншого.

Тут немає навіть двох сотень сторінок, а скільки сказано! В короткихе епізодах, настроях, емоціях.

Я з перших абзаців проникла в цю історію, смакувала кожну частину.

Відгукнулось. Дуже.
Дякую @artem.chapeye
Profile Image for Katya.
364 reviews58 followers
August 20, 2023
«а що якби на Землі стався дивний апокаліпсис» вражає більше, коли це описується в межах рідної країни і рідного міста.
фантазія працює краще, уявляєш знайомі місця не такими, якими є зараз.

…

я вловила в сюжеті паралелі з так званими народними республіками. мʼякші, але все одно – опис, як це, коли випадкові люди починають вважати себе владою там, де вони владою не мали б бути.
добре передані відчуття небезпеки та непередбачуваності.

…

буду читати Чапая ще.
Profile Image for Eugène L..
139 reviews4 followers
September 21, 2021
Чапай дуже добре змоделював реакцію суспільства на катастрофу. Водночас книжка поетична. Почуття показано глибоко й досконало. Тут тобі й романтика гір, і кохання, і неспокій... і страх за свою дружину перед потенційними ґвалтівниками зі зброєю...
Далі: https://texty.org.ua/articles/104750/...
Profile Image for witivisi.
18 reviews3 followers
June 9, 2022
Чотири зірочки за те що автор вивітрив росію з усіма росіянцями
Profile Image for Andy Weston.
3,482 reviews258 followers
June 14, 2026
Worn down by work and the demands of city life, the narrator and his wife Zoïa head for the tranquility of the Carpathian mountains. On their way up to a basic cabin in their old and barely functioning car, the narrator notes the erosion of rocks and ponders on the equivalent term in Ukranian. He decides on ‘weathering.’

These mountains, in the southwest of Ukraine, I travelled through by bicycle in the summer of 2018, passing through the small town of Yasinia. The first quarter of the book is set here, and Chapeye’s writing excels in the descriptions of this magnificent landscape.

At the cabin, they have no contact with the outside world, which suits them fine, though after a couple of weeks they need supplies and drive to the local village. All they find are empty houses and shops, and it seems an unseen force that is beginning to exert the same effect on them. With some reluctance, they return to the city.
As soon as we had come out of the rain, the same physical sensation came over her too. Empty-headedness, a weakened heart, insides coldly putrefying. Flexible limbs, boneless rubber. Muscles atrophying, the weakening skeleton, the softening mind – all painlessly, which is the most frightening part of it: dissolving imperceptibly into your surroundings, slowly filing down like the moon, and then becoming translucent, and you weather away into thin air.

At first this seems like the sort of post-apocalyptic fiction that we have read before, but it’s not long before it takes a different path, and it’s the specifics emerge.

Back in Kiev the couple find that the weathering effect is lessened when close to water. When they try to return to their apartment on the island of Rusa­nivka, they discover that the island is now run by a community of refugees, and governed like in the post-Soviet era, by corrupt officials.

This short novel was originally published several months before the ongoing Russian invasion of Ukraine, its detail deeply affected by the 2014 war that followed Russia’s annexation of Crimea. Its relevance now though, is unmistaken. Chapeye is currently serving in the Ukrainian army. An end to the fighting cannot come soon enough, and then perhaps the author of this fascinating book can be left to write.

The place was removed from the famous tourist trails. None of the highest peaks for anyone to "conquer" were nearby, only ones of middling height. Far to our left, Petros peak protruded. That's where the hikers go.
The rounded dome of Sheshul was closer. People go there less often. Our location was a few hundred meters lower in altitude, so not as interesting.
And the road leads nowhere, a natural dead end of steep slopes densely forested with spruce, firs, and pine. The old names for the peaks around here didn't even show up on maps until smartphones came about. Web maps still show different names for some of them. Some time ago, I personally named one of the smaller mountains on a hiking app. I checked the route with Vasyl, climbed to the top, marked the place on the app, and gave it a name.
True, when I asked our inside man for the local name, Vasyl answered with uncertainty, jokingly invented a name on the spot, and then added, "Why do we need to name every hilltop anyhow?" So, I'm still unsure whether I climbed and named the right hill.
The highest peak in this area-the round-topped mountain we were traversing up in our Daewoo-has several names, just like Sagarmatha-Everest-Chomolungma, but an unknown, miniature version. To my and Zoïa's delight, we noted the local curiousity of place names ending in -os or -ul. I made a mental note to ask or read up on why that is.
I will probably never find out now.
Profile Image for Cindy.
2,052 reviews49 followers
March 16, 2026
4.5 rounded up. A stressed- and burned-out couple in Ukraine takes time off to recharge at a cabin in the Carpathian Mountains. But while they were gone, “the weathering” happened. Entire towns were swept away in great floods. Those who remain must figure out how to live life with the new reality of food shortages, jobs in distribution replacing jobs in tech, farmers being more respected than former office workers, etc. As we drive our world toward warmer temperatures and wilder weather, events like "the weathering" will become commonplace, upending a society that insists on chasing wealth at the expense of justice, equality, and human rights. What will that kind of conditioning do when we are stripped of security? This novel seeks to shed light on humanity's true nature and what that means for our future.
My thanks to the author, translator, narrator, publisher, @TantorAudio, and #NetGalley for early access to the audiobook of #TheWeathering for review purposes. Publication date: 24 March 2026.
Profile Image for Frankivets.
52 reviews
July 2, 2023
Трохи незвичний для мене жанр.
От бувають книги, котрі наче хороші, але трапляються тобі невчасно, не для цього таймлайну (як от в мене виявилося із "Називай мене своїм іменем").
Так от, я і тут вже через 20 сторінок подумав, що нє, це зараз не для цього часу.
Але продовжив читати і недарма. Книга хоч невелика, але автор досить добре розкрив одвічну тему кризи людських взаємин між собою у критичній ситуації. Кінцівка абсолютно логічна, норм.
4 зірки від мене виключно тому, що...криза настала у книзі якось ну геть раптово і зашвидко. Не хочу спойлерити. В мене були певні питання ще коли люди вже жили серед цієї кризи, як описано про функціонування певних процесів. Але це ж не реальні події, тож йойнайбуде. Раджу :)
Profile Image for Понкратова Людмила.
254 reviews62 followers
August 22, 2021
Книга цікаво написана, найбільше сподобалося читати про стосунки головних героїв, їхнє справжнє кохання, рефлексії... Все ніби правильно про нас, людей, про те, що буде, коли нічого не буде, коли більшість 'вивітриться", а ці, хто залишаться, чи зможуть вони бути людяними, чи буде діяти право сили? Але, не зважаючи на розуміння теми, книга залишила після себе неприємний, важкий післясмак...
Profile Image for Lily.
224 reviews68 followers
December 31, 2021
Мені сподобався меланхолійний настрій книги, сподобалася частина про Карпати - я б і сама хотіла так трохи пожити. Щодо постапокаліпсису по-київськи - не беруся оцінювати його правдоподібність, але є моменти, де людська психологія, яка у кризові миті перетворюється на звірячу, описана дуже правдоподібно.
Profile Image for Natalia Burmei.
27 reviews5 followers
March 26, 2023
Мені сподобалася ідея книги, манера написання, мова, короткі речення і такі зрозумілі. З іншої сторони, мені не вистачило сторінок в книзі, щоб заглибитися в історію, особливо середина взагалі не розписана.
Author 1 book7 followers
July 25, 2021
Чудова київська антиутопія, знайомі місця знайомі характери. Дякую Артему за книгу, пречудова вийшла. (Теща моя теж прочитала, теж сподобалося))
Displaying 1 - 30 of 63 reviews