Ведмідь

by Caroline Lamarche, Каролін Ламарш, Іван Рябчій (Translator)

Лауреат Гонкурівської премії в жанрі новели 2019 року, бельгійська письменниця Каролін Ламарш уславилась у різних жанрах: новели, есе, поезії, радіоп’єси, романи, казки. Однак ніде її вишукана сакральна багатогранність не сяяла так, як у густому і неймовірно поетичному тексті роману «Ведмідь», сповненому алюзій та підтекстів у дусі Анаїс Нін. Це щемка інтимна оповідь автора, яка розривається між двома почуттями: прагненням невинності та пристрастю до чоловіків. Сублімувати свою нестримну любов до священника з маленького містечка край лісу їй вдається винятково через літературу. І саме Слово і Любов — у центрі цієї «чорної перлини» творчості Ламарш, її улюбленого роману, за словами самого автора. Це вже третя її книжка в українському перекладі — після «Дня Пса» (1996, премія ім. Віктора Росселя) та «Галявини край лісу» (2019, Гонкурівська премія).

96 pages, Hardcover

Published January 1, 2021

About the author

Caroline Lamarche werd geboren in Luik, 1955, waar zij haar studie Romaanse filologie voltooide. Zij publiceerde haar eerste werk, een dichtbundel getiteld L'arbre rouge (De rode boom), in 1991. Daarna richtte zij zich voornamelijk op het schrijven van proza. In 1996 verscheen Le jour du chien, gevolgd door onder andere La nuit l'après-midi in 1998 en J'ai cent ans in 1999. Voor De dag van de hond, verschenen in de Franse Bibliotheek, ontving zij de Belgische staatsprijs voor literatuur 'Victor Rossel', ook wel de Belgische Prix Goncourt genoemd.

Reviews

[Sem · Rating 2 out of 5]

Fleabag S2, але душний, оце так ідея (насправді ця книга була задовго до серіалу, але не важливо)

Можливо якби роман фокусувався на священникові, котрий бореться зі спокусою та розбирається в собі, було б цікавіше. А так, у нас оповідачкою виступає занудна, наче взята з дешевого арт-хаус кіно жінка, в якої образ героїні нібито вигаданий людиною, що Європи ніколи не бачила, але вже має упередження. І сім'я в неї є, і будинок красивий, і коханець, але їй все мало, тож вона йде паплюжити священну людину, але вона занадто слабка і тому сама починає трансформацію (якщо вірити тексту, звісно, бо в результаті жодної трансформації там немає). І звісно вона має якісь дивні фантазії про те, що смиренний священник хоче її вбити, а її єдиний друг гей це епатажна хуйня до часів The Devil Wears Prada, який існує лише для того, щоб бути стереотипом і поширити розкол між нею та священником.

Ой, коротше, нудота, з важким візерунком літературних та теїстичних відсилок, що абсолютно нічого не роблять в цьому романі. Окей, героїня згадує Сільвію Плат та Вірджинію Вульф та ще з десяток більш цікавих авторів, тим самим підкреслюючи власну вторинність, але що з цього отримує читач?

[Mai Attyyah · Rating 2 out of 5]

it was my premier french book. to tell the truth i didnt understand it much, but it was ok.

[Nastiia Bozhuk · Rating 3 out of 5]

«Офіруй любов! Не люби нікого — заради творчості!»

Дуже Fleabag coded, але не вистачило емоції. Якісь тут нотки Прохаська + Кортасара, сюжет водянистий. Тут хороший переклад, як на мене. Взагалі взяла це читати, щоб познайомитись з чимось новим, а тут трапилася ця бельгійська авторка.

[Данило Депутат · Rating 4 out of 5]

«Любов опирається всім (...) знадам»

Оповідь від першої особи. Ця книжка — про платонічне кохання оповідачки до священника. Часто являється він їй у снах. Але оповідачка хоче створити книжку-дитину, як наприклад Вірджінія Вулф. Тому вона змушена «стати цнотливою».
Мотивація дивна, як на мене, втім тут іще мені бачиться вибір між шліфуванням власної майстерності, аби створити геніальну книжку і спокусами, роблячи все можливе, аби не розплескати натхнення. Можливо, хтось із письменників (якщо не багато хто) саме такий метод використовує на час написання книжки. Не знаю. Але зустрічав схожі цитати в Інтернеті. Хоча там і не йшлося про «цноту».
Гадаю, у творі наявна ще й романтизація образу: священник бере тільки недільний душ, перед месою, але користується парфумами, як люди в часи Людовика XIV; не пітніє; можливо, мало їсть, не відчуває збудження навіть під час сну — останнє абсолютно точно: про це знає оповідачка; вона запитувала в нього; отже (імовірно? не уточнено) «на смертному ложі він буде пахнути святістю, трояндами, лілеями і фіалками». А можливо це уособлення тези про те, що коли людину любиш — вона для тебе ідеальна вся.
Тобто, досі міркую над книжкою, спеціально передавши тільки окремі фрагменти тексту. Хотів спочатку цитувати прямо, втім — великий обсяг у цитат. Для себе поки вирішив, прочитавши три видані в Україні книжки авторки, що її творчість — це чиста сублімація зі секретом. Немовби її думки потрібно вловити чи потрактувати взагалі інакше, чи це взагалі — демонстрація простору для роздумів або дискусій; така основа авторського світу, що вона його змальовує складним шифруванням, власноруч формуючи межі дозволеного. Бо якщо в «Галявині край лісу» повз мене пройшло все, крім двох оповідань, у «Дні Пса» — приблизно половина розділів були «мої», то «Ведмідь» попри також дещо химерне і бентежне мені сподобався найбільше з творів Каролін Ламарш, перекладених українською — викликав вир емоцій. Рекомендувати до прочитання багатьом, напевно, не буду, втім якщо комусь цікаво — чом би й не прочитати?

[verbava · Rating 2 out of 5]

одна з тих книжок, на обкладинці яких написано «роман», але за обсягом і кількістю сюжетних ліній (півтори) це все-таки повість; та повісті, вочевидь, гірше продаються, а визначення розмиті, то я не знаю навіть, чи є сенс нині вдаватися до таких розрізнень. просто в цій книжці мало сторінок, от і все.

з другого боку, може й добре, що сторінок мало, бо історія і так не лаконічна, але в такому обмеженому обсязі вона принаймні не тікає у численне словоблуддя, а я не знаю, чи витримала би більше теологічних діалогів у виконанні ламарш — і це каже людина, яка закочує очі на коментарі про те, що в «імені троянди» забагато богословських відступів.

головна героїня і нараторка «ведмедя» — доросла жінка, якій усе трохи знудилося, то вона вирішує закохатися в священника і, можливо, якщо буде нагода, з ним переспати (але до нагоди так і не доходить, а найбільша фізична взаємодія в них відбувається, коли священник ламає їй ногу — але ненавмисно, не подумайте поганого). вона пише роман у кабінетику на плебанії, грається в сім’ю з юними студентами, які там винаймають житло, згадує про свою юнацьку закоханість (із якою пов’язана назва тексту), а потім це закінчується, бо зрештою все закінчується — і книжка теж. принаймні героїні на якийсь час стало менш нудно, то й гаразд.

[Mirabel Lv · Rating 3 out of 5]

Книжка прислужилася до росту моєї мізантропії. Справа в тім, що головна героїня — це того штибу персонажка, яка викликає в мене щонайглибшу антипатію. Це така розкута у всій своїй красі європейська жінка, яка має себе за центр всесвіту: їй хочеться прибрати до рук усе. В якийсь момент, якраз тоді, коли місце коханця було вакантне, вона надибує священника, причому красивого і зовнішньо, і внутрішньо. Звісно ж, їй терміново стало треба його звабити. Вона вдається до всякого: починаючи з того, що ошелешує його дурними запитаннями на кшталт: "Як стати невинною?" — і аж до тілесної еквілібристики, в ході якої священник ламає їй якусь кісточку в нозі. В нашої персонажки, за її зізнанням, є ментальний зв'язок з собачкою на ім'я Чікіта, але жодного ментального зв'язку з її двома доньками, яких ми лише раз бачимо на старому фото. Наша героїня пише роман, а ще вона краде в супермаркетах... Ну і так далі. Зупиняюся.
Але написано красиво насправді. І гарно перекладено.

[Anna Nosova · Rating 3 out of 5]

Як би так краще охарактеризувати роман “Ведмідь” бельгійської письменниці Каролін Ламарш? Скажімо так - це французька жіноча література, якщо ви розумієте, про що я. Ну, наприклад, про Анну Гавальду.

Головна героїня раптово вирішує стати цнотливою і закохується у священника. Роман “Ведмідь” написаний у 2000 році і має лише 90 сторінок. У 2019 році Каролін Ламарш стала лауреаткою Гонкурівської премії у жанрі новели (це премія, яку присуджують авторам прозових творів, написаних французькою мовою).

Декілька цікавих фактів про Гонкурівську премію:
✔️ Заснована у 1903 році.
✔️ Сума нагороди становить символічні 10 євро.
✔️ Гонкурівську премію можна присудити авторові лише один раз за його життя. Але у 1956 і 1975 роках премію отримав один і той саме письменник Ромен Гарі, який у 1975 році опублікувався під псевдонімом Еміль Ажар.
✔️ Всього для вибору переможця академікам потрібно 13 турів голосування (іноді 14).

[Alder Helga · Rating 5 out of 5]

Цей текст дійсно неймовірно поетичний. Саме це і спонукало мене до такої високої оцінки. А ще парочка вдалих і гострих алюзій, які я розпізнала. А деякі відсилки стали для мене приємним відкриттям і знайомством із незнаними авторами чи творами, які я обов'язково хочу прочитати.
Ну обожнюю я такі дивні, поетичні, дещо божевільні й невеликі те��сти, що як мазки окреслюють якусь подію чи етап життя

* і - так, тут є згадки боліт, але, як на мене, доволі влучно: "Бачу також світлину із жінками у справжнісінькій клітці — десь у російській Пермі. Півгодинна прогулянка в індивідуальному вольєрі — достоту собаки. Бідолашні чіпляються за ґрати, роти у них перекошені, вони волають. Охоронець у довгому плащі стоїть у неогородженому центрі, в оточенні жахливих кліток."

[Yaroslav Gorbushko · Rating 3 out of 5]

Моє перше знайомство з творчістю бельгіського автора.

Книжка невелика. Оповідь йде від першої особи і ти поволі замислюєшся, чи це автобіографічні рефлексії автора, чи такий художній спосіб написання твору.

Сам сюжет видався мені дещо дивним. Тут йдеться про платонічну любов авторки до священника і їх недовготривалі дружні взаємовідносини. Сюжет дивний, але цікавий. Пливе поволі, особливо не розвивається. Але цього якось і не очікуєш. Сподобався легкий стиль написання, гарний переклад. Після цієї книжки вирішив ще прочитати серію оповідань Каролін Ламарш.

[Orysia Khomiak · Rating 5 out of 5]

Ох, ну яка тонка, атмосферна і естетична книга