Я, як завжди, не можу просто подивитися серіал «Ласун» («Sweet Tooth»), а спершу мушу прочитати першоджерело. Сьогодні розповідатиму про перше делюкс видання «Ласун» #1–12 Джеффа Леміра.
«Ласун» — це подорож у зростання і нових відкриттів, падіння й підняття, несправедливості і внутрішньої сили. Це делюкс видання, яке складається із дванадцяти випусків, розповідає про перші кроки хлопчика Ґаса від захищеного перебування в глибоких лісах до жахів широкого світу. Ґас — полохливий хлопчик на межі статевого дозрівання, який є цілком звичайним, ну крім його оленячих рис на обличчі та пари ріг, які ростуть із його голови. Він не знає про те, що знаходиться за лісом, тому що його батько невблаганно повторює, що він не повинен виходити далі визначеної межі.
Його життя було у безпеці, він жив у глушині разом із батьком протягом десятиліття після того, як невідома хвороба знищила значну частину людства. А всі немовлята почали народжуватися, як якийсь людський і тваринний гібрид. Однак, коли його батько помирає, у Ґаса немає вибору (хоча спочатку він намагався жити сам) і він вирушає «знайомитися» із зовнішнім світом. Йому пощастило, а, може, й ні, натрапити на Джеппарда, який, наче зумів пристосуватися до нового світу. І разом вони складають багатьом знайомий архетип, жорстокий та твердий чоловік у супроводі особливої дитини, які мають пройти власний шлях разом. І скоріш за все, без Джеппарда, Ґас би просто загинув, бо вміючи тільки готувати, трішки полювати і стріляти із рогатки, не достатньо, щоб допомогти захиститися від жорстокості реального життя в цьому постапокаліптичному світі.
Джефф Лемір є одночасно сценаристом і художником мальопису, малюнок якого здебільшого відштовхує багатьох. Але тут йому допомогли розфарбувати малюнок, що в результаті змінило сприйняття в кращу сторону. Насправді коли малює Джефф Лемір, то йому вдається добре передати малюнком усе, що він хоче розказати про історію, починаючи від світу й закінчуючи емоціями й переживаннями героїв. Й ось тут йому вдалося теж реалізувати задумане без якогось вимушеного напруження. Та в момент справжнього й невідворотного жаху він піднімає градус досить сильно, що сам починаєш його відчувати. Адже розумієш, що головний герой, маленький хлопчик, абсолютно не готовий вижити в цьому жорстокому, черствому та безжальному світі.
У Джеффа Леміра є багато історій, хороших та поганих, але тут я ще раз переконався на скільки він є талановитим автором, який вміє закласти глибокі думки у свої творіння. Не завжди вдається дотягнути все до кінця коміксу, але це вже зовсім інша справа. Глянемо, як із сюжетом буде в кінці історії. Та тут, я вперше зустрів його, як хорошого художника, який гарно використовує образи, панелі та вміє створити атмосферу, щоби показати, як протікає та чи інша сцена в цій похмурій історії. Якраз доказом цього є завершальний випуск цієї збірки, де він використовує панелі без слів, які показують переживання та страждання Ґаса, що є уособленням якоїсь чистоти та невинності, і який не розуміє, чому з ним відбуваються такі страшні речі. І це все паралельно супроводжується примітками вченого, що дають нам розуміння передумов подій, які відбуваються зараз у світі юного Ґаса.
Джефф Лемір зумів створити дійсно похмурий, навіть страшний, постапокаліптичний світ, де дав змогу полюбити не тільки Ґаса, а навіть співпереживати твердому й невблаганному на перший погляд Джеппарду. А людей навколо ненавидіти, бо що є найстрашнішим у світі? Звісно, людська жорстокість, яка готова показатися назовні, дайте їй тільки простір для реалізації. Перші дванадцять випусків вмістили багато, познайомили із головними героями, розкрили передісторію теперішнього світу, погралися з емоціями, але думаю ще більше попереду, де знайдуться відповіді на багато білих плям і таємниць. А поки можу сказати тільки, що це вистріл прямо в серце.