Повість «Танці навколо штучного хріну» скроєна з кількох переплетених низок подій, що відбуваються у сучасному українському селі. У порівнянні з щоденним виром у столиці, наші села здаються завмерлими у часі. Лише інколи впадають у око супутникові тарілки на хатах під очеретом та wi-fi антени, що підмигують індикаторами поряд з гніздами лелек, та сучасні автівки поряд з якими гордовито пасуться гуси. Сучасні селяни не тільки рубають дрова, щоб зігріти оселю, обробляють власну землю, щоб заробити на достойне життя, чи ходять до ворожок, щоб ті намовили їм гараздів, а й питають порад у Інтернеті, крутять бурхливі романи, мстяться за зради та пристрасно кохаються.
Виявляється, сучасний роман про сучасне село може бути відмінним від «ЮПАК» 🙂 І це невимовно тішить! Бо від згаданого творіння в мене залишилися дуже суперечливі враження. А от роман Василя Усатенка полишає однозначні враження: легко, смішно, правдиво.
На книжку натрапила на Книжковому Арсеналі. Із розповіді жіночки за стендом я так і не зрозуміла, що то за штучний хрін. Хрін, то й хрін. Певним сюрпризом було те, що хрін – то не рослина, а звичайнісінький фалоімітатор рожевого кольору. Ну, так, і на селі живуть люди, яким не чужі радості сексу.
Отож. Звичайнісіньке українське село невдовзі після розпаду Союзу та, як наслідок, колгоспів. Проте тут не дивина мобільні телефони та інтернет. Мишко – простий тракторист, який обробляє свій шмат землі, береться за будь-яку роботу. Його старенький ХТЗ такий саме привід для гордості, як і власне авто для міського жителя. Латаний-перелатаний, він ще на ходу тільки через люблячу увагу з боку господаря. Інша любоф Мишка – його Герда, справжня німецька бензопилка. Мабуть, нічим більше він так не переймається у господарстві ніж нею. В домі порається Даринка, любляча дружина і мати, кулінарна вигадниця. Буває, як надивиться-начитається кулінарних блогів, як почне ставити на стіл смаколики-викрутаси, йой!
Є у Мишка два найближчі товариші, ще зі школи. Кріль, по сумісництву ще й кум, напористий і самовдоволений. Ці якості дозволили йому збільшити власне господарство та дають привід ставитися до друзів трохи зверхньо. Він вважає, що в нього все краще: дім, господа, дружина, голова… Попростіше друг Мирон. Всі троє крутяться по життю, допомагаючи один одному.
Роман не має традиційного сюжету: зав’язка, кульмінація, розв’язка. Це ніби кількамісячний уривок із повсякденного життя. Із звичайними проблемами, пристрастями, заздрощами, взаємовиручкою, дружбою, коханням. Мова легка і дотепна, читати дійсно цікаво.
Хех. Повість про село, яким воно є: п'янки, зради, засіяне кукурудзою поле, магазин-наливайка, зламаний трактор.. Сюжет не має якоїсь особливої моралі, чи вектору розвитку, це радше зріз декількох днів сільського життя. Можна читати коли хочеться відійти від власного буденного і просто перегортати сторінки чужого життя.
А, ну і «штучний хрін» – це фалоімітатор. Їх у книжці аж два.