Одновітрильний дім

by Василь Махно, Арміне Божко (illustrator)

До нової поетичної збірки Василя Махна «Одновітрильний дім» уві­йшли вірші, написані протягом 2018–2020 років. У них — океанічні прос­тори та безмежжя атлантичних узбереж, над якими пролітають кити, серпневі комети й серпокрильці, кукурікають дощі, а Бах, замість музики, займається плеканням бджіл. З вікон поетового дому, що пливе під одним вітрилом, видно найдрібніші деталі світу, чути, як баламкають бакени і з’яв­ляються рідні та далекі береги.

144 pages, Hardcover

Published January 1, 2021

Reviews

[Абрахам Хосебр · Rating 4 out of 5]

Василь Махно
"Одновітрильний дім"

Америка, безпечний затишний дім з білками і морем, Біблія, Бах, Арво Пярт, подорожі, Спогади дитинства, Сунична галявина, Україна, Різдво, слина, павуча слина - павутина, Боб Дилан з піснею цикади у вірші "Принстонська осінь", Маркес, Неруда, Лі Бо, Ду Фу. Тетраморфи на сімнадцятій сторінці.
Рими і ритми не завжди ідеальні, але спосіб думання цікавий і особливий. Елеґантне фовістичне оформлення. Цупкий добрий папір і фарби. Невеличкий тираж, що побільшує цінність.
Найбільше сподобалися біблійні медитації, не чекав цього від Махна, але він дуже уважний читач і переповідач Євангелій.

Словеса і суголосся: босих ніг-божий сніг, з судилищних зібрань, Пярт живе - як цвіркун - у рипучій шухляді, клеплють клевці, свячення пасок, бортжурнал з одіссейними мандрами.
Нижче - кілька улюблених віршів.
*
Бачили і чули

Матвій (Ангел) з перших – отих й котрих
Марк (Лев) – опівнічний юнак із Ним
Лука (Віл) – з пророслими стеблами крил
Іван (Орел) – сім світильників вогняних

підійшли – їм сказали що вже воскрес
попросили горлицю – але їй не видно
прикликали пса – та нічого не винюхав пес
-пес із горлицею не винні-

навіть ті хто відрікся – чи ті хто писав
не могли уявити ріку і що за рікою
-тому покладались на горлицю і на пса-
а ще – на дзижчання бджолиного рою

як зі зраненого тіла сочиться дух?
як це воскреснути третього дня по смерті?
покладімося на Матвія Марка Івана й Луку
або ж на стихи і на космос поетів

або на власний досвід і власний страх
на недовірливого Хому – на те що світло
переносить нас по галактиках і світах
бо йому наказано бути й світити

бо якщо сумнів приляже в ногах як пес
бо якщо горлицю спудити по садах
на оливки чекає приготовлений прес
а на Нього чатує Його звізда

розбавляли на барві горіховій і золотій –
добавляли горішків меду і молока
написали що бачили – Марк і Матвій
дописали що чули – Іван та Лука
*
вночі засніжило й зробилося зимно
заправки зачинено і магазини
зачинено світ – і залишилось їжі
на день – я не встиг запастися до снігу
я витратив час на рукописну книгу
на клопоти дому – давнішні і свіжі –

цей сніг затяжний обійдеться без мене
немов нерухомі мартини і меви
й містечка укриті снігами з паперу
в лісах – зголоднілі лисиці й койоти
машини як викинуті комоди
присипані снігом – і пошта при дверях

мій дім запасається снігом до ранку
так тихо зробилось і глухо як в танку
січе цілу ніч – ми стаємо снігами
сніги вже не знають що з нами чинити
так тиша зсувається на черевики
які то взуттям побули – то словами

і можна у дім – ув укладену збірку
впустити Різдва найяскравішу зірку
хоч двері зачинено й дах не протік
стояти й дивитися на сніговію
а тиша в тобі наче вірш тужавіє
а сніг сам себе називатиме сніг

я знаю що хліба зосталось дві скибки
і сніг притуливсь до примерзлої шибки
й фольксваґен засипано по капот
в облозі півострова – міст – бакалія
і поки не змерхне цей сніг й не зітліє
стоятиме танкер і мовчатиме порт

дім зночі дуднить – хтось хапає за барки
то дах то стіну – то усі закамарки
і я при вікні як нічний вартовий:
додумую вірш для засніжених вулиць
домислюю сніг з водяного намулу
з намерзлого світла і ліній кривих

у цьому зриванні – падінні – стримінні
у цім налипанні – у пригорщах тіні
в помічених мною слідах і снігах
народження снігу й народження світу
в містечку яке приховалось від вітру
в написаних щойно зимових стихах
*
я колись прочитав у Неруди що мох
і тверде молоко – тіло жінки немов
і ячмінь підгорілий – і житня стерня
щось із музики звісно – а щось із руди
– із Нерудиних мідних копалень рудих
– із будинку прив’язаного до стерна

із прихованих в бухтах зими кораблів
із матроського поту й твердих мозолів
ось картуз – на засніжений пагорб чола
ось тютюн – для прокурених бронхів й легень
але тіло та вірші – із Пісні пісень
а от смуток зі смертю – з вогню і тепла

а він каже що жінка – це мох й молоко
що земля не закінчиться за маяком
що прожити в будинку так наче на рейді
поштарі розфасують листи з видавництв
восени морячки покрадуть відданиць
в білих вельонах з світла і крейди

заховатись в провінцію – в сіль – у письмо
почепити при вході масивний замок
залишити вітчизну – вернутись – померти
стугоніти під небом над краєм землі:
то ячменем в мішках на чужім кораблі
то твердим молоком – то поетом

я не знаю навіщо потрібно йому
апельсин і цибулю – копальню й тюрму
дощ зі штормом – дівчат з морячками
щоб сказати що тіло – це мох з молоком
щоб любити одну – а писати кільком
щоб не ждали його й не чекали

в прибережнім будинку на острові Неґра
у країні що тягнеться линвою нерва
дзвонарем перед штормом в роки лихоліть
хлібом – спеченим з рижу й ячменю
віршем – що поміщається в жменю;
світлом – поруч з вином на столі

з міднорудних копалень й кар’єрів селітри
із поривів терпкого морського повітря
із засушених кактусів – моху та тлі
його мова – жінки – помаранчі й цибуля:
і прощальний метелик повітря церує
і зника за будинком у сизій імлі
*
третій тиждень самотності – не порівняєш з стома
роками – й коханням під час моровиці
усе залежить від ритму письма
від музики – від страстей та седмиці

від того хто поруч – від тих кого призабув
від Паперової брами – мостів Венеції
від святого Марка який – уявляєте – був!
і написав Євангеліє наче збірку поезії

усе залежить від напрямку вітру – морських лаґун
яхт – кораблів – човнів та баркасів
від життя на острові й вдячності маяку
павичевого пір’я – яким прикрасив

витерті лацкани днів – фетровий капелюх
в кишенях зашитий пісок – слина у роті
музика що сочиться зі слив-синюх
від поетичних рядків – довгих й коротких

від того що бачиш місто по коліна в воді
від того що на левах сидять голубиці
від того що вірш – берег – зима і дім
немов небесне крило – сѝніє і золотиться

і від того що в лева у швах крило
шурхотить як складений вдвоє аркуш паперу
підготує святий Марк чорнило й перо
щоби нам прописати ключі та двері

щоби нам було легко читати стихи
щоб вони були пахлавою і мармеладом
але самотність прив’язано до руки і ноги
до очей – до уст – до Гетсиманського саду

до Паперової брами – до мостів – до води
до зелених птахів – до всього чого не хочеш
але ти залишається один на один
бо зайшов у двері один і один ними виходиш