Congo-Донбас. Гвинтокрилі флешбеки

by Василь Мулік

Про них мало знають. Ще менше – говорять. Але вони є. Справжні. Дивні. І – чорт! – небезпечні. Трошки смішні. Трошки божевільні.

Льотчики. Професіонали. Воїни. Вони працюють. Вони воюють. Вони гинуть. Вони – так живуть. Українські вертолітники у війні на сході України та у миротворчій місії у Демократичній Республіці Конго. Їхні життя, їхня служба, їхня робота. Їхні емоції, надії та страхи. Їхня вірність своїм та ненависть до ворога. Їхні злети та падіння – у прямому сенсі. Терикони та вулкани. Степи та джунглі. Очима безпосереднього учасника подій.

Драйв польоту та жах війни. Ревіння турбін. Свист гвинтів. Димні хвости некерованих ракет. А ще – гумор – саркастичний, солоний, авіаційний. Це не спогади, не щоденник, не мемуари. Це – флешбеки. Гвинтокрилі флешбеки.

Genres: War, Nonfiction, History

416 pages, Hardcover

First published August 1, 2021

Reviews

[Ярослава]

З початком повномасштабного вторгнення про вертольоти таки заговорили - почасти завдяки шаленій операції з доставки зброї в оточений Маріуполь, бо хто ж не бачив тих відео, де вертольоти буквально стеляться по землі й над водою. А ось вісім років до того вертольоти були менш помітними для широкого загалу (тобто відомо про медевак, відомо про кілька трагічно збитих бортів - але навряд чи вертольоти були би першою чи навіть п'ятою асоціацією, якби спитати пересічну людину на вулиці про бої на сході). Хоча шалені речі вони витворяли вже тоді, і в Україні, й у рамках миротворчих місій ООН у низці африканських країн.

Василь Мулік у мемуарах "Congo-Донбас. Гвинтокрилі флешбеки" намагається заповнити цю прогалину в знаннях широкого загалу - і то з величезним замилуванням до вертолітної братії:

Так, ми, вертолітники, народ особливий, незвичайний, багато у чому дивний. Але ми знаємо — і за роки війни лиш впевнились у цьому — ми аж ніяк не «біла кістка, блакитна кров», не зарозумілий військовий істеблішмент, що ширяє десь там, поза хмарами, без відчутної користі й видимого результату. Ми не пестуни-чистоплюї. Ми не цураємося ні праці, ні крові, ні бруду. Ми майже така сама піхота — невибаглива, азартна, зайобана, зла, цинічна, весела, жорстока, зубаста, щоразу ладна огризнутися вогнем, неголена, немита, пропахла потом, паливом, кавою, тютюном, димом, степовою пилюкою та гірким полином.

Про самі вертольоти теж пише з величезним теплом. Серйозно, всім нам треба хтось, хто б писав про нас хоч наполовину так ніжно, як Мулік про вертольоти))))):

* "військово-авіаційні «мультитули». Швейцарські ножі від аеродинаміки: і пиво відкрити, і сала нарізати, і шуруп закрутити, і горлянку, при потребі, розпанахати від вуха до вуха"
* "Невибагливий трудяга війни, якого зазвичай чекають з нетерпінням та надією".
* "Так і лежить він там, де зупинився, зарившись круглим своїм дзьобом у зелену траву, меланхолічно тьмяніє графітовим фюзеляжем, ніби великий морський звір. Невтомний небесний трудяга, що безславно завершив свій останній політ у нахер нікому не потрібному аеропорту"
* "зграя плямистих хижаків — стрімких рептилій Мі-24 та їхніх пузатих побратимів — оманливо-добродушних Мі-8".
* "Наші ж замурзані «дракончики» поводилися, таке враження, з хазяйновитою та дещо байдужою впевненістю бувалих вояків та вічних повітряних блукальців".

І так далі, і таке інше, безмежно зворушливо.

З мінусів хіба що орієнталістський погляд на Африку як нелогічний екзотичний простір первісних емоцій, де насильство коїться просто тому, що коїться (це тим паче сприкрює, бо і про Україну рендомна людина із заходу, не сильно зацікавлена в усіх цих наших історичних катавасіях, теж може написати щось штибу того, що це край "нескінченної, безглуздої, незрозумілої, абсурдної війни", де "міста — засипані сміттям та готові щомиті вибухнути безглуздим кривавим хаосом", а в усьому винна "споконвічна любов корінних мешканців континенту до насильства, їхня дика кровожерливість та звіряче, невгасиме бажання: вбивати, вбивати, вбивати. Байдуже, насправді, кого").

А поза тим - прямо раджу, якщо хочеться почитати книжку, але поки що не дуже вдається відірватися від новин: це ж теж про нашу армію, яка раз у раз робить дива і виборює нам усім шанс всупереч будь-якій логіці. Дуже хвацька і сповнена любові розповідь про братію, які підіймається в небо, щоб рятувати людей і становище.

[m. · Rating 5 out of 5]

     Ще одна книжка про війну, яку я б додав в список до обов'язкового прочитання.
     Неймовірно жива мова й цікаві розповіді. Епізоди – не хронологічні, події з Африки в 2020 чередуються із Краматорськом 2014-ого, і це, насправді лиш задає темпу книзі та робить її більш динамічною.

     P.S. Книга видана у 2021-ому році, і в ній є згадка на декілька сторінок про Да Вінчі. Після тих сторінок, де автор настільки захоплено говорить про Дмитра, мене немов під дих вдарили.

[Marta Kopylchak · Rating 4 out of 5]

Написана класно і реалістично (що логічно), але було дуже дискомфортно читати через величезну кількість нецензурної лексики, яка була, як на мене, часто недоречною

[Dmytro Piddubnyi · Rating 5 out of 5]

Must read. The true story of a helicopter pilot about his duties in Eastern Ukrainian during rissian-Ukrainian war and his peacekeeping mission in Africa.

[Валерій Овдієнко · Rating 5 out of 5]

Чудовий приклад комбатантської літератури із одного боку. Без пафосу та іншого фонового шуму.
Розділи про АТО-ООС, які показують закулісся життя і праці гелікоптерників; тих, хто «...там, де потрібні», трохи проливають світло на таємничу «авіацію піхоти».
Як зазначає автор: «Так, ми - піхота, хоч не копаємо окопів та не стоїмо на «передку». Але ми завжди готові прийти на допомогу тим, хто копає та стоїть ТАМ. Ми теж воюємо, як і всі. Ми теж ненавидимо ворога, як і всі. Ми теж любимо та захищаємо своїх, як і всі. І ми теж гинемо, як і всі. Ми є. І ми працюємо. Щодня.»
Для себе ж я виділив кілька розділів, які закарбувались у пам'яті.
🔹 Авдіївка, Украна, листопад 2019
Роздуми про доблесних воїнів-добровольців - в основі, а поміж тим... Поміж рефлексій - щось подібне до шраму, який не гоїться; лінія, шо ділить на «до» і «після». Тепло, душевно згадується про день народження Дмитра Коцюбайла ("Да Вінчі"). Дуже щемкий та емоційний спомин.
🔹 Дніпро, Україна, травень 2015
Без зайвої романтики про війну, яка вона є. Яка «...не має нічого спільного із тим, що ти будь-коли про неї бачив і чув. Це не кіно, не героїчні пісні... - лише брудна, кривава та небезпечна робота, що з часом стає буденною».
🔹 Броди, Україна, травень 2014
Про втрати і біль. Про нещирі гасла, людей «фальшивих у своїй фальшивій скорботі», які нерозривно пов'язані із війною.
🔹 Дніпро, Україна, червень 2014
Пекельний спомин, після якого і віриш у дива, і розумієш цінність людського вчинку, дружби. І фраза, яку варто брати за гасло і пам'ятати: «Тягни, Валік, тягни!».
Інша сторона «гвинтокрилих флешбеків» - це Конго. Цікава, яскрава оповідь про Африку у всій її «красі». Варто лише ступити на борт ІЛ-76, вилетіти зі Львова і от ти опиняєшся у ООН-івському таборі поряд із 18 окремим вертольотним загоном.
Тут тобі буде лекція про криваву калабаню і бандитські формування, які роздирають Демократичну Республіку. І про екзотичні флору, а особливо фауну, у якої лапки, хвости та інші частини тіл аж чешуться, шоб зробити тобі якусь неприємність, а то і покласти у домовину. І про екзотичні хвороби теж є, поруч із якими ковід - то легенька застуда.
Усе це написано із особливим шармом та стилем, засмачено гумором. Варто лишень прийняти запрошення і насолодитися екзотикою і краєвидами Конго.
🔸 Варто колись приготувати плов за рецептом від пана майора)

[Maksym · Rating 5 out of 5]

Веселі немемуари (за твердженням автора) пілота вертольота військової авіації. Дуже цікаво і змістовно поєднані історії АТО та миротворчих місій. Хороший гумор, цікаві факти, речі і події, про які навряд десь багато прочитаєш. Піднімаються і важкі теми, близькі в світлі повномасштабного вторгнення. Шкода, що події книги закінчуються 2020.

[Olha Y. · Rating 5 out of 5]

Вона неймовірна. У всьому.
Почнемо з того, що я ще не зустрічала розповідей про війну від військового льотчика. Та й про саму авіацію я знала надто мало - лише те, що вона є.

Тут цікава оповідь, настільки жива, що здається автор сидить поруч і розповідає про свої та колег пригоди, як хорошому знайомому.

Ще окремо виділю перехід між історіями. Вони розповідаються та пов’язані одна з одною так, що втрачається відчуття часу і хочеться читати далі й далі, поки не завершиться книга.

Тут сміх, жарти та пригоди. Тут відважність, страх та біль. Тут неймовірні історії порятунку. Тут історії льотчиків армійської авіації під час російсько-української війни на Донбасі та миротворчих операціях в Африці.

Загалом, всі враження максимально позитивні. І цих 400 сторінок мені було надто мало. То ж якщо цікавить щось подібне, моя максимальна рекомендація.

[Maryna · Rating 4 out of 5]

Василь Мулік — діючий військовий, вертолітник, що брав участь у захисті України проти російської агресії з 2014 року, побував у Миротворчих Місіях ООН в Африці. Власне, цей різноманітний досвід і описує книжка "Congo-Донбас. Гвинтокрилі флешбеки". Трохи із донецьких степів, трохи із африканських земель, а разом — дуже багато пригод: страшного, сумного та і смішного, чому ні.

Тут є армійський гумор та армійська бюрократія. Є герої, що рятують побратимів із вогню та товсті генерали, які набираються орденів, як жаба грязі, сидячи в київських кабінетах. Є багато природи: незвичної нам африканської та втраченої донецької. Тут — багато суму за тими, хто загинув, захищаючи нас і багато злості на тих, для кого війни не було тоді і немає зараз. Ну і найважливіше: книжка показує армію зсередини, очима військових, з усіма її проблемами і перевагами (які найчастіше — в характері і відчутті обовʼязку конкретних людей). Вона говорить про те, що героїв не вирощують в спеціальних лабораторіях народжених для війни, ними є "звичайні" люди, які просто добре роблять свою роботу.

[Mari Yaremenko · Rating 5 out of 5]

Почала читати цю книгу, бо за нею стояла більш приватна історія. Тобто мені конче треба було її прочитати, щоб зуміти говорити з другом, що є льотчиком: щоб врешті зрозуміти, про що він мовчить. І осягнути - чому ж він мовчить.
Це дуже живий текст, героїв у ньому хочеться обіймати - іноді з бажання стати їхніми друзями, іноді - від невимовного болю, - щоб бодай якось їх підтримати. Ці флешбеки містять стільки правди, іноді підфарбованої грайливим темпераментом автора, що проглядається крізь рядки, але все ж - вони щирі.
Ця книга про героїв, що прожили вже кілька життів, і пережили теж - бо декого із них уже немає.
Це дуже потрібна проза - вона нагадує про сенси і ціну, яку хтось платить за наші необачні рішення і невдалі вибори, про цінності, які виходять на передній край там, де вже мало що є важливим.
Не читайте, якщо вам і без того дуже болить в цій воєнній реальності - відчуття розпачу може загостритися; або ж ні - читайте, навіть якщо болить - там ви зустрінете тих, кому теж страшенно болить, але вони знаходять сили жити своє життя попри все, і що найважливіше - ви зустрінете там справді світлих людей. (А ще там багато смачного мату і приводів погигоніти з авантюрних пригод, - словом, спробуйте).

[Nataliya Shtefan · Rating 4 out of 5]

Цікаво. Майстерно і різнобарвно описана природа Африки, перемежовується з описом як побудована армія, про події на війні в Україні до 2020 року і як здійснюються польоти на гвинтркрилах. Автор з гумором! :)
Моя шана і вдячність за його роботу!

[Pavlo]

Yes, I'm actually reading this one as well (birthday present from the author via a colleague), but for now I'm adding this as a temporary placeholder for another book that is not yet on Goodreads:

Олександр Іванцов - Флешбек: Маріуполь. Спогади останнього оборонця Азовсталі

[Alexey Osadchuk · Rating 5 out of 5]

Цікаво, дотепно (подекуди з перчинкою), а іноді проймає до кісток.

[Halyna Podolian · Rating 5 out of 5]

Боляче, сильно, обовʼязково для прочитання

[Марія Звягінцева · Rating 5 out of 5]

Це можливість доторкнутися до неймовірного досвіду, де у підсумку - шалена гордість і вдячність за щоденну боротьбу Сил Оборони за життя кожного і сором за те, що ти не там.