Бог на 60 відсотків

by Ганна Улюра

Приводом для кожного есе в цьому циклі став якийсь конкретний і часто-густо банальний випадок — підслухана розмова, прочитана книжка, вчасно почута пісня, несмачний салат і смачна цукерка, генеральне прибирання, складання резюме і планів на рік, любовна зрада, вдала стрижка, нова зморшка. І ця книжка точно не про цукерки і прибирання. Кожна наша тривіальна дія, кожен пересічно буденний досвід — те, на що ми вже й уваги не звертаємо, пов’язує нас із іншими людьми, формує силове поле і систему, в яких ми живемо. Щохвилини від нас щось очікують, нам радять, від нас вимагають, нас до чогось примушують, спонукають, нас спокушають – поки ми просто обираємо собі зручні шкарпетки для сну. Поміркувати, які соціальні і комунікативні контракти приховують щоденні приватні досвіди, і пропонує зайнятися ця книжка. Або змушує, або радить, або спокушає… Більшість есе раніше оприлюднювалися на сайті газети «День» і на порталі «Гендер в деталях» (але не всі, авжеж не всі).

Genres: Nonfiction

240 pages, Hardcover

Published January 1, 2021

Reviews

[OKSANA ATAMANIUK · Rating 4 out of 5]

«Бог на 60 відсотків»
⠀
Ганна Улюра
⠀
Видавництво «Фабула», 2021
⠀
«Ти - той, хто говорить. Ти - той, кого підслуховують. Необмежені можливості. Не підкажете, до речі, як же їх усе-таки обмежити?»
⠀
Щось середнє між дописами героїні Сари Джесіки Паркер (Керрі) в серіалі «Секс і місто» та романом відомої британської письменниці Бернардін Еварісто «Дівчина, жінка, інакша».
⠀
Ці есе - це вже цікавий досвід.
⠀
Цікаво. Пізнавально. Суперечливо. Незвично. Статистично.
⠀
Про стьоб і пафос.
⠀
Про бажані залежності.
⠀
Про «Весну для Гітлера» та «Хліб із хрящами» (чули? От і я…)
⠀
Про «амазонок КРП» (теж мінус…)
⠀
Про зручний одяг (у жінок? Ха-ха)
⠀
Про перелюб, невірність, адюльтер.
⠀
Про багато цікавих книжок, фільмів та досвідів.
⠀
Мені сподобалося!
⠀
Раджу всім, хто хоче читати й думати.
⠀
Цитата:
⠀
«Ми споживаємо китайську їжу, що має вельми віддалений стосунок до китайської кухні (це узагальнення уже круто звучить!). Ми можемо в центрі Дніпра замовити сет суші з вареною куркою і плавленим сирком (не жартую), від котрого у пересічного японця полізли б на лоба очі.»
⠀
Усе про книжку:
⠀
«Приводом для кожного есе в цьому циклі став якийсь конкретний і часто-густо банальний випадок — підслухана розмова, прочитана книжка, вчасно почута пісня, несмачний салат і смачна цукерка, генеральне прибирання, складання резюме і планів на рік, любовна зрада, вдала стрижка, нова зморшка. І ця книжка точно не про цукерки і прибирання. Кожна наша тривіальна дія, кожен пересічно буденний досвід — те, на що ми вже й уваги не звертаємо, пов’язує нас із іншими людьми, формує силове поле і систему, в яких ми живемо. Щохвилини від нас щось очікують, нам радять, від нас вимагають, нас до чогось примушують, спонукають, нас спокушають — поки ми просто обираємо собі зручні шкарпетки для сну. Поміркувати, які соціальні і комунікативні контракти приховують щоденні приватні досвіди, і пропонує ця книжка. Або змушує, або радить, або спокушає…
⠀
Більшість есе раніше оприлюднювалися на сайті газети «День» і на порталі «Гендер в деталях» (але не всі, авжеж не всі).»
⠀
#примхливачитака

[Enotka · Rating 4 out of 5]

Дуже химерна кижка, чесно кажучи) Вона ні про що конкретне і про все на світі. Про літературу, стосунки, людей, тіла, душі, їжу)
Іноді я продиралася крізь речення, іноді читала собі вголос, щоби вповні провідчувати якусь тезу, іноді радісно погоджувалася чи обурено непогоджувалася, часто додумувала попри те, що есей вже закінчився.
Хороший досвід)

[Леся Кухарчук · Rating 5 out of 5]

Моя приліжкова книжка кінця осені і початку зими⠀
⠀
Чому так довго? Бо не хотілося читати швидко, по кілька есе перед сном або вранці  якраз ідеально.⠀
 Той випадок, коли маленький об'єм тексту та наче простий за змістом має безліч підводних каменів, алюзій та прихованих  сенсів.⠀
⠀
Читати есе Улюри - це наче розмова з приятелько за кавою: про книжки, стосунки, чоловіків, побут, біль та радість, відчуття і почуття, рефлексії на певні події ...  ви сперечаєтесь, погоджуєтесь і знову сперечаєтесь або знаходите компроміс.⠀
Вона - поважна персона в літературних колах так класно описала будні середньостатистичної жінки, без пафосу та з дещицею іронії, що мимоволі думаєш: Really? Це точно та літ.критикиня? ⠀
⠀
Як завжди з короткою формою щось відгукнолося більше, щось менше. Але книгу точно залишу собі, бо знаю, що ще повернуся до читання:  зможу відкрити будь-який уривок і він мені "зайде".⠀
⠀
Варто прочитати, якщо :⠀
▫️хочете розбавити звичну художку⠀
▫️полюбляєте зустрічати у тексті відсилки до інших книг, фільмів, музики⠀
▫️маєте обмаль вільного часу, а читати хочеться ⠀
▫️хочеться знайомства з новим українським автором⠀
⠀
Хочеться додати кілька влучних цитат, аби ви зрозуміли загальний стиль:
⠀
✒Це сталося! Я знайшла винуватця всіх наших бід і принципової нездатності людини бути щасливою! Одного дня ми навчилися читати — і відтоді понеслося.⠀
⠀
✒Втім, варто нагадати. Слово «текст» походить від латинського «texstus» і «texere», а буквально перекладається як «тканина, ткати, плетиво, плести». Отож панчішки ті в'яже кожен, хто ніжить свої письменницькі амбіції. Незалежно від статі виробника нитки сплітаються у тексти.⠀
⠀
✒Найкраще визначення сміття, на яке я натрапляла, належить антропологині Мері Дуглас. Речовина не на своєму місці. Папірець у течці - документ. Папірець на підлозі - сміття. Нову на грядці - добриво. Гній на тротуарі - сміття. Співачка на сцені - концерт. Співачка у парламенті - сміття.⠀
⠀
✒Учителям заборонено бити дитину. Але викликати її та її батьків перед класом і розповідати з більшою чи меншою тактовністю, що ваша дитина - дебіл, бо вона не відповідає чиїмсь очікуванням, можна. Більше того: це схвалена частина виховного процесу.⠀

[Marichka Blindiuk · Rating 3 out of 5]

знана літкритикиня пише есеї про все — спостереження з побуту, мистецтва та взаємин між людьми. деякі думки щодо культурного поступу такі влучні, що їх хочеться ще довго перекочувати наодинці й розбирати в розмовах. але мені жахливо неблизький стиль Ганни Улюри — не можу позбутися відчуття, що вчителька намагається загравати зі мною, прочитавши на bit.ua матеріал про тікток.

[Julia Yepifanova · Rating 5 out of 5]

Я почала читати цю книгу, висмикнувши з назви тільки шістдесят і з фактом, що ми з Ганною Улюрою однолітки.
І ось я читаю роздуми на всі теми, які мені важливі. Бачу як кути погляду кудись завертають і завмирають так, що ніякий погляд начебто і не формується.
І тільки втретє відкриваючи текст, я вилавлюю в назві "бог", і тоді мені стає зрозуміло, що я читаю цю книгу з точки опори мене і чомусь вважаю, що і з точки опори авторки. Але у Бога немає ніяких точок опор, він вважає, що він створив щонайменше все.
Книга, яка в мене сколихнула найбільшу кількість рефлексій і найбільшу кількість роздумів. Мені дуже далеко до рівня обізнаності Ганни Улюри, але це ніяк на мене не тисне.
Я постійно роздивляюся людей, іноді вигадую попутникам історії від народження і до смерті, часто наділяю людей їх роздумами, які ніколи не відповідають дійсності.
Я читаю цю книгу дорогою у 2442 кілометри не власною автівкою. Маю три доби часу і нескінченні хвилювання. Щось постійно записую, роблю скріншоти і надсилаю другові, подрузі, подрузі, залишаю собі.

[Наталія Толмачова · Rating 5 out of 5]

В есе «Школа виживання» авторка пише, що курси, лекції, семінари назви, які починаються зі слів «Як писати...» подумки перекладає на «Як читати...», але вважає, що читацькі курси слухачів не зберуть. Думаю, що зберуть, та все ж читачі більше люблять книжки про читання. Для мене книжка «Бог на 60 відсотків» якраз про те, як читати, а я такі книжки обожнюю. Ну, не всі, не всі, бо всі я не читала, але від цієї я у захваті )

Мені здалось, що авторка дуже добре розуміє людей і співчуває людям, тому їй вдалась глибока, тиха і спокійна розмова з читачами на різні теми. Люблю авторів, які вміють делікатно і разом з тим цікаво писати, бо мене як Бертрана Рассела на світі тримає допитливість.

Мені все було цікаво: про людей, про книжки, про ідеї, про події, про світоустрій, навіть про устрій власне цієї книжки (послідовність: передмова (без заголовка), зміст, основна частина), і чому один з учасників Стенфордського тюремного експерименту не прийшов. Читала понад рік тому, недавно перечитала деякі есе, щоб написати відгук і виявилось, що перечитувати ще цікавіше, бо минулий рік додав життю вражень, яких я не просила.

І, мабуть, моя допитливість (добре, я знаю, що не лише вона) перебиває інші відчуття, тому мене не накриває чужими історіями і я не можу сказати, що мені було сумно читати абощо. Мені було цікаво. Але все-таки в мене вийшли сльози на 171 і 214 сторінках. На 171-й я пошкодувала себе, а на 214-ій — свого діда, бо його дитинство минуло в злиднях і наймах.
Назва книжки бомбезна. Авторці загалом вдаються заголовки. Зізнаюся (хоч і не дуже хочу), що значною мірою саме назва продала мені книжку — закортіло прочитати есе, з якого вона взята і яке раніше не було опубліковане.

Зі спірного, як на мій смак, — малюнок на обкладинці і те, що авторка сама писала анотацію і передмову. Чомусь саме в цій книжці мені не сподобалось, що авторка сама пише есе, і сама пояснює, як їх розуміти. Захотілось, щоб цього разу позицію метанаратора зайняв хтось інший.

Обкладинка мені сподобалась, хоча я її не зрозуміла. Чому headless businesswoman? І хіба цій книжці пасує картинка з фотостоку? Може й так, бо книжка про сучасну культуру, а картинки з фотостоків — частина цієї культури. Не знаю, довго думала, бо іноді такі питання застрягають в моїй голові.

Звісно, 5/5.

[Olesya · Rating 4 out of 5]

Якщо коротко, то:
+ це Улюра, а Улюру треба читати і цінувати
+ тільки досвід, ніякого пафосу. Легкі роздуми про житіє як воно є
+ є кілька вартісних оглядів книжок, фільмів. Точно запам‘ятаю визначення сміття і літню пару із потяга

- широооокі мазки у всіх історіях
- розділи із феміністичними випадами волію забути
- чи не вперше зосередилася, що шрифт дуже незручний для читання

[NATALIA Bookstorm · Rating 4 out of 5]

Книга не пересічна і не розрахована на масового читача як на мене. Вельми специфічні приклади з художньої літератури, і навіть трохи перевантаженість літературою, можуть цілком відлякати від її прочитання, однак переосмислення бодай частини есеїв того варте.

Авторка піднімає важливі й, що головне, вартісні теми: відносин між друзями, коханцями, чоловіками, жінками, державами й ідентичностями; "посмакуєте" пережитим досвідом розлучення та дружби з бенефітами; а може й щиро посмієтесь над "бездомними" чоловіками, що блукають вулицями. Доповнені сарказмом й самоіронією ці історії переносять читача у роздуми над своїми ідеями, ідеалами і загалом поведінкою чи то пак, способом взаємодії з іншими. А ще кілька цікавих есеїв "із запахом" екзистенції, Аушвіцу та ін таборів смерті, що заставляють переклянути свій рівень щастя та збереження всього, що маємо, без надміру подальшого збагачення.

Кожен есей "приправлений" відповідною дозою художньої літератури, в якій авторка - як риба у воді. Твори й їх теми хочеться гуглити й читати "щось більше", адже іноді трактування виглядають аж надто суб'єктивними, чи як то кажуть у літературі, авторськими. Трохи перешкоджало насолодитись есеями посилання на російську літературу чи кіно, чи порівняння з радянщиною, про яку гадаю сучукрліт давно б уже мав викорінити і забути. Натомість незмінно цитує росєйській "вєлікіх". І тут як ніколи актуальною видається зацитувати цитовану ж авторкою на ст.217 фразу: "не є людиною той, хто позбувшись всяких застережень, ділить ліжко з трупом".

Словом, у книзі кожен знайде щось для себе. Хто визначення "що таке сміття", хто "розлучення" чи "інформаційний шум", а хто й прийде врешті решт до розуміння що таке "особистий простір" і перестане набридати іншим, розголошуючи свої "таємниці" на всю вулицю. Мою увагу особливо привернув есей про перенасичення, де авторка на прикладі улюбленого салату в одному ресторані та морозива - в іншому, роздумує над масовим споживанням, нав'язаним нам маркетологами й іншими спецами в галузі реклами, говорить про перенасиченість ринку майже в кожній царині нашого життя (так, так і домашні відносини в т.ч.) "Основна проблема в "занадто"-формах життя: їм не віриш" - стверджує авторка. Та й справді, як повірити в реальність того, чого за-ба-га-то?!

Спершу мені книга зовсім не сподобалась,"легким літнім чтивом" її явно не назвеш. І попри все книга варта витрачених грошей та часу на її прочитання.

[Zoreslava Ninovska · Rating 4 out of 5]

Не книжка, а ціла "низка міцно упакованих силогізмів")). Читала помалу, щоб осмислювати тексти порціями. З деякими згодна, з деякими - ні, деякими насолоджувалась. Було і пізнавально, і розважально, особливо сподобалось:
"Чи то шляхта бенкетувала, чи то свині харчувалися. Не така вже й відома приказка на позначення повного безладу, але страшенно хороша. Оте показове протиставлення шляхти і свиней, які стають абсолютно рівними в умінні робити гармидер за місцем проживання. Уміти грамотно паскудити — це свобода, яку можна заслужити або високим соціальним статусом, або дуже низьким."
Примусила сильно задуматись описана ситуація: "В оповіданні Чинуа Ачебе в країні, де щойно завершилася війна, чоловік бере жменю цукру і кидає просто у вікно. І пояснює здивованим співтрапезникам: «Бо можу!». Його чують і розуміють." У нас за плечима память Голодомору, ускладнення з постачанням продукту в перші місяці повномасштабного вторгнення і все це навряд чи мене особисто надихнуло б викидати їжу, скоріше навпаки. Хоча про що йдеться зрозуміло. Досвід людський дуже багатогранний

[Aliona Tkach]

Ще й половини не прочитала, але вже хочеться залишити трохи вражень. Бо давно не читала подібного стилю есе. Ця книжка схожа мені на якись вишуканий напій, який можна пити дозовано. І краще не робити зайвих ковтків, бо може й отруїти.

Короткі есе повні іронії, тонкого гумору. Подекуди можна натрапити на колючий сарказм та навіть дрібку цинізму. Тож і враження після прочитання заледве десятка есе такі різні! Читаючи одне - хочеться сказати, так, на кожну думку та фразу. Наступне - викликає незгоду та ледь не обурення. Потім ще одне і - усміхаюся, думаю: як влучно сказано! Як тонко описано.

Про що есе? Про життя, яке вирує навколо. Пішла читата далі..