What do you think?
Rate this book
Абсурд
Інтелектуальний роман-утопія "Абсурд" Віталій Запека написав у 2016 році. Для себе. Не для друку. З гумором, сатирою, іронією і безжальною правдою занотовані роздуми про суспільство. Про НАС.
На жаль, Віталій Запека переконаний, що "обов'язок письменника - надрукувати якомога менше книжок". На щастя, цей непересічний твір світової літератури (без перебільшення) не знищений, як кілька інших рукописів автора, а, хоч і з затримкою, таки потрапить до читача - надто пророчими виявилися описані події для України.
У романі автор "розважався", ховаючи за Думкою Думку.
На жаль, Віталій Запека переконаний, що "обов'язок письменника - надрукувати якомога менше книжок". На щастя, цей непересічний твір світової літератури (без перебільшення) не знищений, як кілька інших рукописів автора, а, хоч і з затримкою, таки потрапить до читача - надто пророчими виявилися описані події для України.
У романі автор "розважався", ховаючи за Думкою Думку.
Hardcover
Published January 1, 2021
1 person is currently reading
45 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 9 of 9 reviews
September 20, 2025
Книжка, яку я геть не зрозуміла. Так, вона абсурдна, звичайно, але в цьому абсурді нічого не змушує задуматись, бо все таке абсурдно-поверхове, що мені було нудно читати. Але читала, бо хотілось дізнатися до чого той абсурд приведе. А ні до чого 🤷🏻♀️. До банального «якщо ти не цікавишся політикою, то політика зацікавиться тобою»
Та й живемо ми зараз в такому абсурдному світі, що ця книжка бліда подоба абсурду.
П.С. Вжита кількість слова «абсурд» в цьому короткому відгуку тут теж геть абсурдна
Та й живемо ми зараз в такому абсурдному світі, що ця книжка бліда подоба абсурду.
П.С. Вжита кількість слова «абсурд» в цьому короткому відгуку тут теж геть абсурдна
November 13, 2023
Як сказано в анотації та передмові «Віталій Запека переконаний, що обов’язок письменника – надрукувати якомога менше книжок» На щастя, цей неперсічний твір світової літератури (без перебільшення) не знищений, як кілька інших рукописів автора, а, хоч і з затримкою, таки потрапить до читача – надто пророчими виявились описані події для України.
У романі автор “розважався”, ховаючи за Думкою Думку.
Навіть якщо тримати в голові той факт, що це роман-утопія, історія всеодно занадто лайтова, алогічна чи навіть стерильна. Автор зумисне спрощує для того, щоб читач постійно ловив себе на думці “бляха шо це за треш, це ж повний абсурд! А хм…ну так”
Під час читання, мені постійно прилітали флешбеки на «Ми» Замятіна, то на Діка та його «Чи мріють андроїди про електричних овець?» Та ці романи мають подушку безпеки у вигляді часопростору від миті написання і до тієї точки, яке пройшло людство за час існування цих творів. До того ж, вони про майбутнє яке ми проживаємо, а «Абсурд» написано в 2016 році, буквально долі секунди тому за мірками історії та суспільства.
І вже тоді росія засідала Радбезі ООН, а цьогоріч ще й стає головуючою, незважаючи на те, що з початку розвалу совка це країна-агресор, країна-терорист, яка вбивала і вбиває дітей. Вже тоді політики, які мали проблеми з законом чи навіть судимості займали найвищі державні посади. Судді та судова система взагалі не те що пустилися берега, вони його ніколи й не бачили.
Тому читаючи про проблеми головного персонажа, його суспільну та соціальну “сліпоту” і як він водночас прозрів, на його знамените “Чому?” хочеться відповісти “hold my beer друже” і почати загинати пальці.
Тому «Абсурд» таки утопія, таки абсурдна і можливо, за певних умов, дійсно може розважити, але роман приречений на неактуальність з першого ж речення. Він нічим не вражає, не відкриває нічого нового людині, яка має бодай мінімальні навички критичного мислення. Тому що реальна стрічка новин не залишає жодного шансу вигаданому «Абсурду»
У романі автор “розважався”, ховаючи за Думкою Думку.
Навіть якщо тримати в голові той факт, що це роман-утопія, історія всеодно занадто лайтова, алогічна чи навіть стерильна. Автор зумисне спрощує для того, щоб читач постійно ловив себе на думці “бляха шо це за треш, це ж повний абсурд! А хм…ну так”
Під час читання, мені постійно прилітали флешбеки на «Ми» Замятіна, то на Діка та його «Чи мріють андроїди про електричних овець?» Та ці романи мають подушку безпеки у вигляді часопростору від миті написання і до тієї точки, яке пройшло людство за час існування цих творів. До того ж, вони про майбутнє яке ми проживаємо, а «Абсурд» написано в 2016 році, буквально долі секунди тому за мірками історії та суспільства.
І вже тоді росія засідала Радбезі ООН, а цьогоріч ще й стає головуючою, незважаючи на те, що з початку розвалу совка це країна-агресор, країна-терорист, яка вбивала і вбиває дітей. Вже тоді політики, які мали проблеми з законом чи навіть судимості займали найвищі державні посади. Судді та судова система взагалі не те що пустилися берега, вони його ніколи й не бачили.
Тому читаючи про проблеми головного персонажа, його суспільну та соціальну “сліпоту” і як він водночас прозрів, на його знамените “Чому?” хочеться відповісти “hold my beer друже” і почати загинати пальці.
Тому «Абсурд» таки утопія, таки абсурдна і можливо, за певних умов, дійсно може розважити, але роман приречений на неактуальність з першого ж речення. Він нічим не вражає, не відкриває нічого нового людині, яка має бодай мінімальні навички критичного мислення. Тому що реальна стрічка новин не залишає жодного шансу вигаданому «Абсурду»
April 12, 2024
Як на мене, то це скорочений переказ "Чужого" Камю та "Процесу" Кафки. Все так само про ту Абсурдність буття та кафкіанське бачення бюрократії. Однак це саме спрощення, хоч і зробило читання дуже легким і швидким -- натомість позбавило книжки достатньої глибини, вона видається радше легкою сатирою на тему, есе-переказом власної сутності.
І можливо б мені більше сподобалась ця книжка, прочитай я її в старших класах. Це непогано написаний, швидкий роман на пару вечорів, з інтригуючим початком, смішною та захоплюючою серединою, та не дуже цікавим кінцем, який я дочитував -- як на роботу ходив. Зате фінал добре витягнув історію і залишив по собі добрі враження. А проте, вся критика, іронія, сатира -- перестають працювати далі за перші кілька секунд як ти прочитає та подумаєш, оскільки книжка не робить це якось по-новому, по-іншому, так щоб викликати радикально нові ідеї. Радше поворушити старими в голові і трохи посміятися з них, що приємно, але -- не більше.
І можливо б мені більше сподобалась ця книжка, прочитай я її в старших класах. Це непогано написаний, швидкий роман на пару вечорів, з інтригуючим початком, смішною та захоплюючою серединою, та не дуже цікавим кінцем, який я дочитував -- як на роботу ходив. Зате фінал добре витягнув історію і залишив по собі добрі враження. А проте, вся критика, іронія, сатира -- перестають працювати далі за перші кілька секунд як ти прочитає та подумаєш, оскільки книжка не робить це якось по-новому, по-іншому, так щоб викликати радикально нові ідеї. Радше поворушити старими в голові і трохи посміятися з них, що приємно, але -- не більше.
September 22, 2025
Роман-антиутопія, в якому головний герой Віктор намагається зрозуміти за що опинився на лаві підсудних та чому його намаються стратити. Ми будемо присутні на багатьох судових засіданнях і поступово спостерігатимемо, як смертельний вирок перетвориться на фарс, а поведінка судових виконавців ставатиме все безглуздішою та сатиричнішою.
Але, мабуть, я вже втомилась від антиутопій чи можливо наше життя в чомусь наближається до абсурдної реальності. Тож не побачила якихось цікавих поворотів сюжету, все скидалось на те, що головному герою сниться сон. Бо якось дивно виглядало, що Віктор не в курсі того, що він коїть найстрашніший злочин своєї держави. А якщо це було умисно, то чому герой не приховував свого вільнодумства.
Напевно, чого мені не вистачило, так це абсолютного абсурду ситуації, щоб роман дійшов до фєєрічного безглуздя. А тут під кінець книги історія набуває більш лайтового іронічного вигляду і губиться мораль та сенс боротьби з режимом. Та і взагалі боротьби не було, а так хотілось побачити хоч внутрішні переживання Віктора стосовно гноблення.
Всі персонажі книги просто пливуть за течією абсурдної реальності і тут виникає питання: чим погана та країна? Це ж ми проецируємо той світ на наш і розглядаємо поведінку персонажів як недопустиму. А вчинки героїв цілком нормальні для тієї держави, жоден з них не протестує проти устрою системи.
Не дивлячись на все це, я все-таки можу рекомендувати цю книгу поціновувачам жанру антиутопій та тим, хто любить гумор з нотками сарказму.
Про книги пишу на тг-каналі Книжковий дивокрай https://t.me/knyzhkovyi_dyvokrai
Але, мабуть, я вже втомилась від антиутопій чи можливо наше життя в чомусь наближається до абсурдної реальності. Тож не побачила якихось цікавих поворотів сюжету, все скидалось на те, що головному герою сниться сон. Бо якось дивно виглядало, що Віктор не в курсі того, що він коїть найстрашніший злочин своєї держави. А якщо це було умисно, то чому герой не приховував свого вільнодумства.
Напевно, чого мені не вистачило, так це абсолютного абсурду ситуації, щоб роман дійшов до фєєрічного безглуздя. А тут під кінець книги історія набуває більш лайтового іронічного вигляду і губиться мораль та сенс боротьби з режимом. Та і взагалі боротьби не було, а так хотілось побачити хоч внутрішні переживання Віктора стосовно гноблення.
Всі персонажі книги просто пливуть за течією абсурдної реальності і тут виникає питання: чим погана та країна? Це ж ми проецируємо той світ на наш і розглядаємо поведінку персонажів як недопустиму. А вчинки героїв цілком нормальні для тієї держави, жоден з них не протестує проти устрою системи.
Не дивлячись на все це, я все-таки можу рекомендувати цю книгу поціновувачам жанру антиутопій та тим, хто любить гумор з нотками сарказму.
Про книги пишу на тг-каналі Книжковий дивокрай https://t.me/knyzhkovyi_dyvokrai
January 12, 2025
Дочитала книгу «Абсурд», українського автора Віталія Запеки, написану в стилі антиутопії. Книга демонструє суспільство із доведеною до абсурду формою державного режиму - тотальною демократією, де влада має абсолютну монополію на процес мислення, встановлення рамок мислення для інших та визначення правильних (які допускаються) і неправильних (яким немає місця) думок.
🖇️ «Біда з думками: сьогодні їх дозволили, а завтра навпаки. Або ще гірше: зараз вони корисні для держави, а згодом, глянь, - і вже шкідливі. Є спеціальні люди, які мають думати за нас, а іншим за це краще не братись».
Так-так, це все ще демократія, бо все вирішується більшістю. Більшістю бездумних людей🤷♀️
Центральною подією твору є «значущий» судовий процес над молодим чоловіком Віктором, якого обвинувачують у вчиненні «злочину вищого ступеню». Якого саме злочину? Вищого ступеню, що не зрозуміло. Завдяки цьому літературному прийому, коли герой не знає в чому його обвинувачують, перші сторінки книги нагадують «Процес» Франца Кафки, де головний герой опиняється підозрюваним у чомусь, та невідомо в чому. Попри трохи затягнутий та місцями нуднуватий сюжет «Процесу», «Абсурд» вийшов доволі динамічний, сповнений цікавих, місцями комічних, та майже завжди доведених до абсурду, діалогів.
Звісно ж його судять за «шкідливі для держави, влади і народу» думки. Які думки? Тут уже без спойлерів, почитаєте самі. При чому, тяжкість цього злочину навіть не прирівнюється до вбивства, бо:
🖇️ «Безсумнівно, що думки та мислячі люди є значно небезпечнішими для влади, ніж убивці. Від убивства певної кількості пересічних громадян країна навіть не похитнеться. А навіть від однієї думки держава може загинути. Отже, для суспільства загалом мислячі люди більш небезпечні, ніж жменька вбивць».
Суспільство без думок. Держава, яка забороняє народу думати ширше за встановлені нею ж межі. Народ, який стає маріонетковим та легко керованим в руках сильних світу цього.
І якщо посеред цього бездумного натовпу зʼявляється думаюча людина, як же легко їй маніпулювати іншими. Навʼязувати свої ідеї. Схиляти до необхідних дій, видаючи їх за загальне чи індивідуальне благо. Не тільки ж у мене дежавю, ніби я вже щось схоже бачила в якійсь країні, правда?
Антиутопія для мене - це геніальний [та улюблений] літературний жанр, в якому автор зачасту висміює негативні наслідки певних суспільних і державницьких процесів, демонструючи читачу їх небезпеку для всього суспільства та країни.
Віталій Запека - для мене відкриття. Якби я не знала, що це твір українського автора, то ніколи б не подумала. Настільки він написаний в стилі найкращих класичних антиутопій.
Дуже рекомендую. І «Абсурд», і антиутопію як окремий літературний жанр!
🖇️ «Біда з думками: сьогодні їх дозволили, а завтра навпаки. Або ще гірше: зараз вони корисні для держави, а згодом, глянь, - і вже шкідливі. Є спеціальні люди, які мають думати за нас, а іншим за це краще не братись».
Так-так, це все ще демократія, бо все вирішується більшістю. Більшістю бездумних людей🤷♀️
Центральною подією твору є «значущий» судовий процес над молодим чоловіком Віктором, якого обвинувачують у вчиненні «злочину вищого ступеню». Якого саме злочину? Вищого ступеню, що не зрозуміло. Завдяки цьому літературному прийому, коли герой не знає в чому його обвинувачують, перші сторінки книги нагадують «Процес» Франца Кафки, де головний герой опиняється підозрюваним у чомусь, та невідомо в чому. Попри трохи затягнутий та місцями нуднуватий сюжет «Процесу», «Абсурд» вийшов доволі динамічний, сповнений цікавих, місцями комічних, та майже завжди доведених до абсурду, діалогів.
Звісно ж його судять за «шкідливі для держави, влади і народу» думки. Які думки? Тут уже без спойлерів, почитаєте самі. При чому, тяжкість цього злочину навіть не прирівнюється до вбивства, бо:
🖇️ «Безсумнівно, що думки та мислячі люди є значно небезпечнішими для влади, ніж убивці. Від убивства певної кількості пересічних громадян країна навіть не похитнеться. А навіть від однієї думки держава може загинути. Отже, для суспільства загалом мислячі люди більш небезпечні, ніж жменька вбивць».
Суспільство без думок. Держава, яка забороняє народу думати ширше за встановлені нею ж межі. Народ, який стає маріонетковим та легко керованим в руках сильних світу цього.
І якщо посеред цього бездумного натовпу зʼявляється думаюча людина, як же легко їй маніпулювати іншими. Навʼязувати свої ідеї. Схиляти до необхідних дій, видаючи їх за загальне чи індивідуальне благо. Не тільки ж у мене дежавю, ніби я вже щось схоже бачила в якійсь країні, правда?
Антиутопія для мене - це геніальний [та улюблений] літературний жанр, в якому автор зачасту висміює негативні наслідки певних суспільних і державницьких процесів, демонструючи читачу їх небезпеку для всього суспільства та країни.
Віталій Запека - для мене відкриття. Якби я не знала, що це твір українського автора, то ніколи б не подумала. Настільки він написаний в стилі найкращих класичних антиутопій.
Дуже рекомендую. І «Абсурд», і антиутопію як окремий літературний жанр!
This entire review has been hidden because of spoilers.
September 3, 2024
Підійдете до мене, після того як мене спалять.
відчутно, що в автора була цілісна ідея цієї книги.
та книжка вийшла трохи пласкою та лінійною.
от бракує якоїсь родзинки. якогось повороту подій.
значна частина епізодів повторюється, і це втомлює.
наприклад, засідання суду над головним героєм відбувається декілька разів, і щоразу ці засідання проходять за відносно одним і тим ж сценарієм. з однієї сторони воно й показує власне абсурдність цих судів, а з другої – в певні моменти мені хотілося просто перегорнути сторінок 10 водночас, бо я знав, що нічого надважливого й нового там не відбудеться.
ще дивує, що Віктор нічого не знає про устав у власній державі, і всьому дивується. хоча з контекстів розмов з рештою людей ми можемо зрозуміти, що подібна практика судилищ та видовищ існує вже давно.
це ніби розшифровується тим, що Віктор не цікавиться політикою, і стандартною фразою «якщо ти не цікавишся політикою, то політика зацікавиться тобою», але неможливо бути аж настільки відірваним від реальности, щоб не знати нічого взагалі.
оціню десь в 2.5, але округлю вгору
але й радити комусь, навіть любителям утопій, цю книжку навряд чи буду.
July 12, 2023
Асбурд, та і тільки…
Цей твір, або інтелектуальний роман, як позиціонує його сам автор, став для мене ознайомчим з творчістю В.Запеки.
Якщо коротко і без розсусолювань - то прочитати варто, загалом враження залишилось позитивне, як від самого роману так і від авторського стилю. Ця книга, щось типу переосмислення «451гр. По Фаренгейту» з дрібками Орвелла, ну і звісно, прикрасою стає комедійна сатира на сучасний лад, в розумінні політичних тенденцій сьогодення «братів наших» та «сусідів».
Чого мені не вистачило, а саме інтелектуального роману, як було вказано великими літерами на лаконічній та гарній чорній книжці. Так, є гарна ідея, добре та сучасно подана. Є і сюжет, і кульмінація усіх подій і навіть сатиричного Абсурду хоч за край( ну звісно, роман так і називається), але чогось інтелектуального у сухому залишку дуже мало, типу хочеш поміркувати - придумай (вигадай) собі сам, щоб виправдати позиціонування цього твору.
Цей твір, або інтелектуальний роман, як позиціонує його сам автор, став для мене ознайомчим з творчістю В.Запеки.
Якщо коротко і без розсусолювань - то прочитати варто, загалом враження залишилось позитивне, як від самого роману так і від авторського стилю. Ця книга, щось типу переосмислення «451гр. По Фаренгейту» з дрібками Орвелла, ну і звісно, прикрасою стає комедійна сатира на сучасний лад, в розумінні політичних тенденцій сьогодення «братів наших» та «сусідів».
Чого мені не вистачило, а саме інтелектуального роману, як було вказано великими літерами на лаконічній та гарній чорній книжці. Так, є гарна ідея, добре та сучасно подана. Є і сюжет, і кульмінація усіх подій і навіть сатиричного Абсурду хоч за край( ну звісно, роман так і називається), але чогось інтелектуального у сухому залишку дуже мало, типу хочеш поміркувати - придумай (вигадай) собі сам, щоб виправдати позиціонування цього твору.
Read
April 27, 2024Я починав читати цю книгу кілька разів. Нарешті, через більшу ніж пів року я її прочитав. Майже за один день. Прочитання книги гальмували судові процеси, описані в книзі, та моє невміння регулярно читати книги. Я переступив через цю перепону. Я не знаю що про неї сказати. Після її повного прочитання у мене немає бажання думати та щось висловлювати. Вона перемістила мене в невідомий мені стан апатичної апатії (нехай це буденазиватися саме так). Він не поганий, і не хороший. Просто нейтральний. Пустий.
Хоча що я ще міг очікувати від антиутопії.
Хоча що я ще міг очікувати від антиутопії.
March 26, 2024
Мої суб'єктивні враження від книги... унікально суперечливі (не між звичайним "сподобалось/не сподобалось", а, радше, між "вау/йойки".
1. Дуже ймовірно, що це моя перша утопія.
2. Не могла залишити книгу недочитаною, тому цей процес тривав весь вечір і шматик ночі. А це означає лиш те, що автор дуже майстерно утримує увагу навіть такого недосвідченого у цій царині читача, як я.
3. Впродовж читання мусила робити силу-силенну позначень, бо ті цитати... просто запалювали думки й викликали той самий вигук: "Я точно знаю, про кого йдеться".
4. Перша книга саме з таким от типом завершення, який не роздратував, а приніс полегшення, бо навіть це краще, аніж трагічна розв'язка (хоч і комедією це не можна назвати, можливо драма).
5. Досі настільки збурена та збентежена, що важко оговтатись. Думки про книгу не полишають, а це значить лиш те, що вона — найкраща. Через певний час я знову до неї повернуся, бо ця несхожість та актуальність роблять її дуже особливою для мене.
1. Дуже ймовірно, що це моя перша утопія.
2. Не могла залишити книгу недочитаною, тому цей процес тривав весь вечір і шматик ночі. А це означає лиш те, що автор дуже майстерно утримує увагу навіть такого недосвідченого у цій царині читача, як я.
3. Впродовж читання мусила робити силу-силенну позначень, бо ті цитати... просто запалювали думки й викликали той самий вигук: "Я точно знаю, про кого йдеться".
4. Перша книга саме з таким от типом завершення, який не роздратував, а приніс полегшення, бо навіть це краще, аніж трагічна розв'язка (хоч і комедією це не можна назвати, можливо драма).
5. Досі настільки збурена та збентежена, що важко оговтатись. Думки про книгу не полишають, а це значить лиш те, що вона — найкраща. Через певний час я знову до неї повернуся, бо ця несхожість та актуальність роблять її дуже особливою для мене.
Displaying 1 - 9 of 9 reviews