What do you think?
Rate this book
Патерн
Дивлячись різноманітні розважальні шоу, ми здогадуємося: найцікавішого нам не показують, найцікавіше завжди за кадром. Роман Володимира Єшкілєва «Патерн» знайомить читача з лабіринтами шоу-бізнесу. Там не тільки готують спалахи нових «зірок». Там завзято ділять грошові потоки та воюють за рейтинги, готові на зйомки для закритих сайтів й навіть на вбивство. Читач «Патерна» крок за кроком наближається до верхівки піраміди. До босів «системи», які контролюють індустрію заборонених задоволень.
205 pages, Hardcover
Published January 1, 2021
2 people want to read
About the author
Володимир Єшкілєв
31 books12 followersВолодимир Єшкілєв - український прозаїк, поет, есеїст, організатор літературного процесу.
Народився 23 травня 1965 р. у Івано-Франківську, Українська РСР. Закінчив історичний факультет Івано-Франківського державного педагогічного інституту ім. В. Стефаника (тепер — Прикарпатський університет імені Василя Стефаника) (1988). У 1988—1998 рр. працював учителем історії і правознавства (в івано-франківських середніх школах № 18 і № 12) та викладачем (з 2001 р. — старшим викладачем, з 2004 до 2011 рр. — на посаді доцента) Західно-українського економіко-правничого університету.
З 2018 р. активно займається кінодраматургією.
Народився 23 травня 1965 р. у Івано-Франківську, Українська РСР. Закінчив історичний факультет Івано-Франківського державного педагогічного інституту ім. В. Стефаника (тепер — Прикарпатський університет імені Василя Стефаника) (1988). У 1988—1998 рр. працював учителем історії і правознавства (в івано-франківських середніх школах № 18 і № 12) та викладачем (з 2001 р. — старшим викладачем, з 2004 до 2011 рр. — на посаді доцента) Західно-українського економіко-правничого університету.
З 2018 р. активно займається кінодраматургією.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 4 of 4 reviews
December 8, 2024
Найгірший український роман. Принаймні з того, що я читала. Сюжет чистий фарс. Дається взнаки робота автора на телебаченні. Класичний дешевий вульгарний кіношлак, яким заповнюють ефір, коли біля екрану нікого немає. Мої ровесники у ~2021 році чомусь вживають блатну лексику з 90-х (я 1998 р. народження). "Мальвіна", "алюра бубнова" та "бікса" Google великодушно запрошує шукати на заблокованих російських сайтах. Недоля дізнатися її значення. Переливання з пустого в порожнє з бидловатими персонажами, які втілюють безмежну ненависть і презирство Єшкілєва до жінок. Я не хочу і думати чому в сучукрліті так популярна тема інц&€ту. Подавати гіперсексуалізовану зовнішність героїні очима вітчима — це огидно. Таку книгу не хочеться і перепродавати. Краще спалити цей непотріб та не тішити письменника новим читачем.
January 10, 2025
Володимир Єшкілєв
"Патерн"
"Є у психоаналітиків цікаве поняття «патерн». Це коли людина опиняється в колі нездорових подій і вчинків."
Коли я прочитав половину цієї книжки, то подумав "Ну ж не може такого бути, щоб Єшкілєв просто написав вульгарний порно-детективчик! Я не хочу, ні, більше - я не можу в це повірити! Я, або чогось не бачу, або просто ключові сцени ще попереду..."
Вірним був другий варіант, бо з герметичних крихт я запримітив тільки Гірама, що накурившись спостерігав за гігантським акваріумом і двома рибками в нім.
То вже потім, (точніше аж на 158 сторінці із 200!) я нарешті побачив Другий Рівень! І відразу каскадом посипалися прозріння: נָזִיר, Χριστός, Antonius, Помазаник, Князь світу цього, "Space oddity" і Євангелія...
Але давайте не будемо аж надто поспішати і окреслимо загальні контури цього роману. На першому плані це історія про зйомки реаліті-шоу з навмисне клішованою назвою "Я ревную!". Під час цих зйомок стається вбивство асистентки режисера і як в класичному детективі, автор пропонує кандидатури потенційних убивць і убивиць. Наступний рівень - епізоди з шоу, які тут подано у вигляді п'єси.
Ще два рівні - це сюжети з книг, тобто з інших книг, які читають герої в цій же книзі. Фінальний рівень - Пістіс Софія і корпус Наг-Хаммаді (бійтеся, бійтеся цих слів і того, що за ними стоїть).
В Goodreads одна читачка назвала "Патерн" "найгіршим українським романом".Відгук закінчується словами : "Таку книгу нехочеться і перепродавати. Краще спалити цей непотріб та не тішити письменника новим читачем."
За кілька тисячоліть до цього, ортодоксальні ранні християни під проводом "дітей" Іринея Ліонського та Іполита Римського ретельно спалювали всі гностичні Євангелія і то з таким успіхом, що їх тексти дослідникам прийшлося визбирувати з критичних праць їхніх же супротивників!
Де криється корінь такого несприйняття і заперечення?
Невдоволених можна зрозуміти, бо гнозис подразнює, роззлощує, бісить і просто нервує. Але вся суть в тому "як рознервуватись". Можна закипіти від зображення в цій книзі жінок та лесбійських епізодів. Можна вибухнути від облюбованих Єшкілєвим жаргонізмів (мальвіна, алюра, бікса , філки). І раптом - Майнкрафт і редстоун для яких вже і я геть застарий. Не вловлюючи перегуки та підморгування Батаєві, легко можна все списати на збоченість автора.
Посвячений же, просто дочитає цей текст, делікатно посміхнеться, глипне на стелю-небо-безодню і легенько підморгне Деміургові, бо в ієрархії Василіда не Творець вчить Творіння, а навпаки.
Тут є чотири рівні прочитання. Є книга в книзі "Із невеликою "чорною дірою" можна..." В свою чергу, в цій же книзі є інша книга - том Жоржа Батая в зеленій оправі (реально існуюча книга, тут Єшкілєв прискіпливий аж до дрібниць) "Ненависть до поезії". В якій є повість "Divinus Deus".
"— У задоволеннях спостереження ніколи немає певності в тому, що не існує спостережника за спостережником. Це така піраміда, у якої сцена є основою,
а з вершини видно усі рівні. І чим вище розташований спостережник, тим далі він від тілесної гри. Тим чистішою і вищою є його насолода."
Тим часом "Тетраморфеус":
"Quis custodiet ipsos custodes? Хто вартує вартових? Хто спостерігає за спостерігачами? Хто пантрує пантрувальників? Хто стереже сторожів? На чатах за чатувальниками хто стоїть, браття і сестри?"
"watch out вичитувачу! бо, може, й твою історію хтось невідомий саме зараз читає, in partibus infidelium..."
Гностичний реверанс. Деміург-вуайєрист Любомир розповідає Софіх (Ахамот) гностичну мудрість про занепад матерії:
"У Софії з’явилися свіжі «зайві слова», але вона стрималася. Лише скривила губи.
— Тіло належить матерії, – усміхнувся власник «Дівінуса».
— І що?
— Воно підлягає закону обмеження форми. Тіло народжується у смороді та зніяковінні, живе у смороді та зніяковінні і врешті-решт старіє і вмирає у ще більшому смороді та зніяковінні.
— Хіба від мене смердить?
— Від усіх смердить, – із несподіваною злістю мовив Любомир. – Від тебе, від мене, від кожного. Тіло щомиті виділяє смердючі соки, воно всіяне прищами та бородавками, воно наповнене вірусами і бактеріями. А ще воно постійно гниє.
— Гниє? – Софія гмикнула, підвелася. – Моє також?
— У тебе щонайменше три гнилі зуба.
— Там пломби стоять.
— А під тими пломбами все гниле. Онде, емаль почорніла. Піди до дзеркала, подивися на свої запалені ясна. Якщо ти тричі на добу не почистиш щіткою рота, із нього смердітиме гниллю. Натуральною гниллю. І це – факт.
— Дякую за комплімент.
— А до чого тут компліменти? – Від різкого руху руки порожній келих Любомира перекинувся на килим. – Мова ж не про тебе, мова про вселенське тіло, про матерію, якій властиво занепадати. Будь-яка матерія, по відбуттю провини своєї, втрачає форму і зникає у хаосі, у безвидді.
— Матерія у чомусь завинила?
— Вона від початку часів несе на собі прокляття виродження."
Насправді база так глибоко захована, що останній рівень (градус) доступний одиницям. Я переглянув всі існуючі відгуки на цю книгу і абсолютно жоден оглядач так і не зрозумів про що ж це все таки було. Більш кмітливі писатимуть слова типу : "фарс", "сатира", "Старший Брат". Ще інші апелюватимуть до праць Батая, Кровлі і Де Сада. Але це третій рівень, не четвертий.
"— Я знаю, чому вам сподобалася назва з тим «божественним богом». – Софія дивилася просто в сіру пляму Любомирового обличчя. – Тому що на вершині тієї вашої піраміди немає найвищого спостережника."
Сутність "Патерну" описує останнє речення передостаннього розділу"Тетраморфеуса. Liber T". Підглядувач нижчого рівня, бачить підглядача вищого рівня і той в свою чергу теж дивиться вгору де зауважує гігантське око наступного підглядальника. Ієрархія Еонів за Весилідом представлена в фінальній сцені вечірки, де три різні рівні концентрують побіч себе розрізнені групи "янголів".
"— Я не часто повторюю, але тепер повторю, – сказав він, підносячи келих до губ. – Повторю, бо мені приємно повторювати тобі, Софіє: ти потрібна мені, ти обрана і призначена. Для справ особливих та делікатних.
«Для справ особливих та делікатних, – повторив слідом Антон, відкладаючи книжку. – Знаємо-знаємо, що таке справи особливі та делікатні».
Він увімкнув у смартфоні режим селфі й побачив на екрані власне обличчя. Набрякле, недбало поголене, із темними колами під очима. Кущики сірого волосіння визирали з вушних западин.
— А може, й не знаємо... – проказав уголос і вимкнув камеру. Побачив позначку пропущеного дзвінка."
Раптово дуже влучними стають слова Мамардашвілі з його "Лекцій по Прустові", які зараз слухаю:
"Ніколи не варто боятися зайти занадто далеко, адже істина ховається ще далі. Існують очі, усмішки, жести в Логосі і поза Логосом."
"Патерн"
"Є у психоаналітиків цікаве поняття «патерн». Це коли людина опиняється в колі нездорових подій і вчинків."
Коли я прочитав половину цієї книжки, то подумав "Ну ж не може такого бути, щоб Єшкілєв просто написав вульгарний порно-детективчик! Я не хочу, ні, більше - я не можу в це повірити! Я, або чогось не бачу, або просто ключові сцени ще попереду..."
Вірним був другий варіант, бо з герметичних крихт я запримітив тільки Гірама, що накурившись спостерігав за гігантським акваріумом і двома рибками в нім.
То вже потім, (точніше аж на 158 сторінці із 200!) я нарешті побачив Другий Рівень! І відразу каскадом посипалися прозріння: נָזִיר, Χριστός, Antonius, Помазаник, Князь світу цього, "Space oddity" і Євангелія...
Але давайте не будемо аж надто поспішати і окреслимо загальні контури цього роману. На першому плані це історія про зйомки реаліті-шоу з навмисне клішованою назвою "Я ревную!". Під час цих зйомок стається вбивство асистентки режисера і як в класичному детективі, автор пропонує кандидатури потенційних убивць і убивиць. Наступний рівень - епізоди з шоу, які тут подано у вигляді п'єси.
Ще два рівні - це сюжети з книг, тобто з інших книг, які читають герої в цій же книзі. Фінальний рівень - Пістіс Софія і корпус Наг-Хаммаді (бійтеся, бійтеся цих слів і того, що за ними стоїть).
В Goodreads одна читачка назвала "Патерн" "найгіршим українським романом".Відгук закінчується словами : "Таку книгу нехочеться і перепродавати. Краще спалити цей непотріб та не тішити письменника новим читачем."
За кілька тисячоліть до цього, ортодоксальні ранні християни під проводом "дітей" Іринея Ліонського та Іполита Римського ретельно спалювали всі гностичні Євангелія і то з таким успіхом, що їх тексти дослідникам прийшлося визбирувати з критичних праць їхніх же супротивників!
Де криється корінь такого несприйняття і заперечення?
Невдоволених можна зрозуміти, бо гнозис подразнює, роззлощує, бісить і просто нервує. Але вся суть в тому "як рознервуватись". Можна закипіти від зображення в цій книзі жінок та лесбійських епізодів. Можна вибухнути від облюбованих Єшкілєвим жаргонізмів (мальвіна, алюра, бікса , філки). І раптом - Майнкрафт і редстоун для яких вже і я геть застарий. Не вловлюючи перегуки та підморгування Батаєві, легко можна все списати на збоченість автора.
Посвячений же, просто дочитає цей текст, делікатно посміхнеться, глипне на стелю-небо-безодню і легенько підморгне Деміургові, бо в ієрархії Василіда не Творець вчить Творіння, а навпаки.
Тут є чотири рівні прочитання. Є книга в книзі "Із невеликою "чорною дірою" можна..." В свою чергу, в цій же книзі є інша книга - том Жоржа Батая в зеленій оправі (реально існуюча книга, тут Єшкілєв прискіпливий аж до дрібниць) "Ненависть до поезії". В якій є повість "Divinus Deus".
"— У задоволеннях спостереження ніколи немає певності в тому, що не існує спостережника за спостережником. Це така піраміда, у якої сцена є основою,
а з вершини видно усі рівні. І чим вище розташований спостережник, тим далі він від тілесної гри. Тим чистішою і вищою є його насолода."
Тим часом "Тетраморфеус":
"Quis custodiet ipsos custodes? Хто вартує вартових? Хто спостерігає за спостерігачами? Хто пантрує пантрувальників? Хто стереже сторожів? На чатах за чатувальниками хто стоїть, браття і сестри?"
"watch out вичитувачу! бо, може, й твою історію хтось невідомий саме зараз читає, in partibus infidelium..."
Гностичний реверанс. Деміург-вуайєрист Любомир розповідає Софіх (Ахамот) гностичну мудрість про занепад матерії:
"У Софії з’явилися свіжі «зайві слова», але вона стрималася. Лише скривила губи.
— Тіло належить матерії, – усміхнувся власник «Дівінуса».
— І що?
— Воно підлягає закону обмеження форми. Тіло народжується у смороді та зніяковінні, живе у смороді та зніяковінні і врешті-решт старіє і вмирає у ще більшому смороді та зніяковінні.
— Хіба від мене смердить?
— Від усіх смердить, – із несподіваною злістю мовив Любомир. – Від тебе, від мене, від кожного. Тіло щомиті виділяє смердючі соки, воно всіяне прищами та бородавками, воно наповнене вірусами і бактеріями. А ще воно постійно гниє.
— Гниє? – Софія гмикнула, підвелася. – Моє також?
— У тебе щонайменше три гнилі зуба.
— Там пломби стоять.
— А під тими пломбами все гниле. Онде, емаль почорніла. Піди до дзеркала, подивися на свої запалені ясна. Якщо ти тричі на добу не почистиш щіткою рота, із нього смердітиме гниллю. Натуральною гниллю. І це – факт.
— Дякую за комплімент.
— А до чого тут компліменти? – Від різкого руху руки порожній келих Любомира перекинувся на килим. – Мова ж не про тебе, мова про вселенське тіло, про матерію, якій властиво занепадати. Будь-яка матерія, по відбуттю провини своєї, втрачає форму і зникає у хаосі, у безвидді.
— Матерія у чомусь завинила?
— Вона від початку часів несе на собі прокляття виродження."
Насправді база так глибоко захована, що останній рівень (градус) доступний одиницям. Я переглянув всі існуючі відгуки на цю книгу і абсолютно жоден оглядач так і не зрозумів про що ж це все таки було. Більш кмітливі писатимуть слова типу : "фарс", "сатира", "Старший Брат". Ще інші апелюватимуть до праць Батая, Кровлі і Де Сада. Але це третій рівень, не четвертий.
"— Я знаю, чому вам сподобалася назва з тим «божественним богом». – Софія дивилася просто в сіру пляму Любомирового обличчя. – Тому що на вершині тієї вашої піраміди немає найвищого спостережника."
Сутність "Патерну" описує останнє речення передостаннього розділу"Тетраморфеуса. Liber T". Підглядувач нижчого рівня, бачить підглядача вищого рівня і той в свою чергу теж дивиться вгору де зауважує гігантське око наступного підглядальника. Ієрархія Еонів за Весилідом представлена в фінальній сцені вечірки, де три різні рівні концентрують побіч себе розрізнені групи "янголів".
"— Я не часто повторюю, але тепер повторю, – сказав він, підносячи келих до губ. – Повторю, бо мені приємно повторювати тобі, Софіє: ти потрібна мені, ти обрана і призначена. Для справ особливих та делікатних.
«Для справ особливих та делікатних, – повторив слідом Антон, відкладаючи книжку. – Знаємо-знаємо, що таке справи особливі та делікатні».
Він увімкнув у смартфоні режим селфі й побачив на екрані власне обличчя. Набрякле, недбало поголене, із темними колами під очима. Кущики сірого волосіння визирали з вушних западин.
— А може, й не знаємо... – проказав уголос і вимкнув камеру. Побачив позначку пропущеного дзвінка."
Раптово дуже влучними стають слова Мамардашвілі з його "Лекцій по Прустові", які зараз слухаю:
"Ніколи не варто боятися зайти занадто далеко, адже істина ховається ще далі. Існують очі, усмішки, жести в Логосі і поза Логосом."
July 16, 2025
Ззаду книжки на обкладинці пише, що, фактично, з визначенням жанру цього роману виникли проблеми. Його називали детективом, але ніт, це точно не детектив, оскільки розслідування там ніякого не ведеться, навіть попри скоєне вбивство. Хтось зауважить: "А як же Антон?" А що Антон? Йому не стільки важила особа вбивці, скільки задоволення якогось мазохістського бажання підтвердити свої підозри, що покійна його зраджувала не просто з випадковими, а із зовсім невипадковими (не шукай відповідей, бо рано чи пізно ти на них таки нарвешся).
Чи роман є "конспірологічним трилером"? Ну... швидше ні, ніж так. Хоч автор і прокреслює великого Іншого в тексті, який, як Орвелівський Великий Брат, стежить за героями, та от героям, здебільшого, цей Інший сильного страху не наганяє. Більше того, він наче постійно десь за кадром, за ширмою, подалі ��ід подій роману (але насправді все зовсім не так).
"Роман-лабіринт"? Зважаючи на вище сказане, що автор багато залишає за лаштунками основної сцени, виходить, що в тих небагатьох локаціях роману і блукати нема особливо де (але так має бути).
Тож залишмо визначати жанр твору, нехай це буде просто історія, котра розгортається у певному просторі та часі. Як на сцені. Хоча, чому як? Адже все, що ми бачимо, таки відбувається на сцені - ми маємо, здебільшого, перед собою одні декорації - декорації реаліті-шоу "Я ревную!". Ми чітко на місці глядачів у театрі, до яких "не доберешся". Мало того, ми не просто глядачі, а справжні вуаєристи. Отой прокреслений Інший і його погляд, який ніби примушує шоу продовжуватися, тягнутися жуйкою і вимагає в акторів хороших мін за поганої гри.
Отож, що ми ще бачимо перед собою? На передньому плані - суцільні інтриги закулісся сучасного телебачення, ходіння один в одного по головах. Але це піна, яка знімається, і оголює ще один цікавий аспект роману.
Нібито після сексуальної революції сучасники почали активніше пов'язувати творчість та сексуальність, зокрема перверсивну сексуальність. В "Патерні" згадується французький філософ і письменник-сюрреаліст Жорж Батай, знаний відвідувач публічних домів, друг психоаналітика Жака Лакана. Проза Батая, яка невіддільна від його способу життя, зі збірки "Ненависть до поезії" (уривок з оповідання Divinus Deus взятий саме звідти) здатна образити усі порухи доброчесності, але вона таки про любов, нехай і незрозумілу, чорносюррелістичну, збочену, а проте красиву, та любов заворожує. А в "Патерні" секс і творчість - це вже не красиво, і навіть не потворно. Це вже фарс, дикий фарс перетворення творчості на комерційний продукт, який уже не має обличчя, навіть задника на сцені більше нема - там порожнеча копії (а про це ще сто років тому Беньямін попереджав). І так, над цим можна хіба що розвести руками і постібатись під пильним поглядом Іншого, який в стороні, але примушує тих, хто здогадується про чужий погляд, відповідати запиту того погляду. І нафіг усі здогади!
Завершити доволі сумбурний огляд роману "Патерн" варто цитатою з роману "Із невеликою "чорною дірою" можна...": "У задоволеннях спостереження ніколи немає певності в тому, що не існує спостережника за спостережником. Це така піраміда, у якої сцена є основою, а з вершини видно усі рівні. І чим вище розташований спостережник, тим далі він від тілесної гри. Тим чистішою й вищою є його насолода", - яка ну таки відсилає нас уже не до Батая, а до "120 днів содому" святого маркіза.
П. С. Якщо ж хочете жанр, тоді нехай буде "роман-піраміда", на вершині якого... а здогадайтеся-но, хто саме?😉
December 31, 2023
Дивно, що в часі цифрової революції, ця книга ще збурює стільки негативних емоцій. Хоча подумалось, чи не краще, аби робили ставки десь за ігровим столом? Це щось на зразок легалізації. Треба тільки визначити, чи то медична марихуана, чи щось важче.
This entire review has been hidden because of spoilers.
Displaying 1 - 4 of 4 reviews