За лаштунками імперії

Ukrainian Voices

by Віра Агеєва

Про українсько-російські взаємини вже багато написано в контексті російських інтересів і пріоритетів. Росія безцеремонно облагороджувала свою історію чужими звитягами й здобутками, позбавляючи натомість українців їхнього минулого. З українського погляду, картина зовсім інакша.
Уже не одне століття речницею антиколоніального дискурсу є вітчизняна література. Від Котляревського, Квітки-Основ’яненка, харківських романтиків аж до епохи модернізму й зрештою постання держави вона пропонувала різні моделі ідентичности, підважуючи імперські претензії й утверджуючи власну культурну самодостатність.
У цій книжці авторитетна літературознавиця Віра Агеєва через призму культурного процесу аналізує український спротив імперії та боротьбу за збереження колективної пам’яти.

Genres: Nonfiction, History, Ukrainian Literature, Ukraine, Essays, Books About Books, Philosophy

360 pages, Paperback

First published September 1, 2021

About the author

Українська літературознавиця, літературна критикиня.
1980 - закінчила Київський університет.
1985—1996 - працювала в Інституті літератури НАНУ.
1995—1997 — заступниця редактора журналу «Слово і час».
Від 1996 року — професорка Національного університету «Києво-Могилянська академія».
Досліджує проблеми стильової диференціації української літератури 20 століття, особливості розвитку українського модернізму, виявляє зацікавлення феміністською інтерпретацією текстів.

Reviews

[Iryna K · Rating 3 out of 5]

Моя оцінка 3.5
Книжка на цікаву мені тему (історія української літератури - це те, про що б я точно хотіла читати більше), і просотана русофобією (що приємно на емоційному рівні), але мене вже після першої третини почав втомлювати стиль (пафосно-поетичний), згадки про державотворення та національну пам'ять у кожному другому реченні і головне - елітизм і протиставлення письменників та поетів, про яких вона пише... навіть не можу сказати кому, чи то темним масам, чи то не менш темній владі. Ці люди точно - еліта, провідники і порятунок, але на сторінках книжки вони ніби живуть у вакуумі, взаємодіючи лише одне з одним (і з репресивним апаратом).
Звісно, це дурне діло - бурчати, що авторка не написала книжку точно так, як би мені хотілося, але - я була б щаслива почитати більше про соціальну історії літератури та письменників як живих людей і менше - романтично-трагічної героїзації.

[Данило Судин]

Для мене ця книга є ідеальною ілюстрацією поняття фонові очікування. Його вигадав ще в 1950-х американський соціолог Гарольд Ґарфінкел (англійською Harold Garfinkel ). Суть доволі проста: це смисл, який ми надаємо діям інших людей. Особливість цього поняття в тому, що цей смисл ми приписуємо у фоновому режимі, тобто не задумуючись. Іншими словами, це очевидне і найдоступніше пояснення тому, що відбувається. В більшості випадків воно спрацьовує, бо люди керуються тими ж фоновими очікуваннями. Детальніше про це можна почитати в Дослідження з етнометодології.

До чого тут Віра Агеєва? Власне, весь її текст - це рясне використання фонових очікувань, а точніше - одного: історія України - це історія боротьби проти Російської імперії. Загалом, нічого поганого в цій перспективі немає, окрім того, що йдеться про текст від науковиці. А тому якраз хотілося б дізнатися більше про особливості цього опору. Адже - маю надію, що це не буде великою несподіванкою - українці з імперією також і співпрацювали. І не лише Гоголь, але й... Панько Куліш, наприклад. Але його в цій збірці немає, що дуже дивно. Адже Панько умудрився написати перший український історичний роман, бути в Кирило-Мефодіївському братстві, а потім... написати доволі проросійську історію України, влаштуватися на службу імперії і русифіковувати поляків. Причому останнє робив доволі успішно. Так само Котляревський: він вірно служив імперії та ще й "переманив" до неї задунайських козаків. Але паралельно - творець "Енеїди" і "батько" модерної української літератури. Ще заплутаніша справа з Червоним відродженням. Якщо в ХІХ ст. можна було припускати, що співпраця з імперією - це умова виживання (Іван Карпенко-Карий довгий час працював... поліцейським чиновником, тобто, умовно кажучи, допомагав переслідувати українофілів), то в 1920-х йдеться про щиру віру в соціалізм та нову радянську українську націю. Але й тут все "просто" виходить в авторки: людина або має українську ідентичність, або вірна соціалістичним ідеям...

Загалом, здолавши 2/3 книги, я далі не зміг просунутися.
Не вважаю цю книгу поганою. Врешті-решт, в ній розказано багато цікавих речей. Але вважаю її занадто однобокою та поверховою. І, як на мене, все найцікавіше та актуальніше в книзі просто випущено з поля зору. Адже я про співпрацю з імперією не просто так писав вище. Ось які питання мене цікавили: як люди обирають ідентичність? як вони її відстоюють в умовах зовнішнього панування? як відбувається зміна ідентичності? як відбувається перехід на позиції колаборантів? що нам робити з нашим каноном? і так далі, і тому подібне. На жаль, в книзі Віри Агеєвої я не побачив ні відповіді на ці питання, ні самих цих питань.

[Darka · Rating 4 out of 5]

мені сподобалася книжка, дуже багато цікавих думок, які краще б читати з бромом. написала собі великий список творів, яких би хотілося почитати опісля (хоча дуже сумніваюся, що подолаю всі).

деякі розділи читалися легше, деякі важче, але це, певно, залежить не тільки від авторської майстерності, а від мого персонального зацікавлення у тому чи іншому відтинку епохи.

сумно, що так мало місця відведено сучасності. власне, після Андруховича, Прохаська і Винничука ("майстер вигадливої іронічної стилізації", божепоможи) згадуємо лише швиденько про "Амадоку". може виникнути враження, що в сучасній Україні важливі книги пишуть тільки галичани, та й таке.

періодично траплялися самоповтори, а також неконсистентне написання слів з -и/-і в закінченні (пам'яти/пам'яті). так само трохи дивувала неконсистентна транслітерація російських імен: то Владіміри, то Сергії, визначилися б уже якось.

загалом хороша і актуальна річ, раджу.

[Vadym Didyk · Rating 4 out of 5]

Якщо вірити Гудрідз, то читав цю книгу я рівно місяць. Якщо вірити відчуттям - то десь з пів року. Віра Агеєва декомпозувала українську літературу від часів Котляревського і до часів Софії Андрухович. Розділи хронологічно охоплюють останні років 250. Агеєва рухається з точністю хірурга, докопується до самих нервів, вишуковує серед творів наших провідних авторів те, що можна назвати українською самосвідомістю та ідентичністю.

Чому Гоголь обрав шлях малороса, а Шевченко - українця?
Як себе ідентифікували такі складні і цікаві особистості, як Віктор Домонтович?
В чому проблема Булгакова?
Леся Українка, Іван Франко, Квітка-Основ'яненко - що між ними спільного, а що їх сильно відрізняє?

Це прості питання, які я згадав, не беручи в руки нотатки. Питання та проблеми, які підіймає Віра Павлівна, значно складніші і цікавіші, ніж я описав вище, але я думаю, що вектор зрозумілий. Я особисто не раз задумувався про те, а як взагалі зароджувалась українська література? Чому Котляревський написав "Енеїду" саме українською мовою, який тоді був літературний контекст, яке підводне каміння?

⚡️Тарас Шевченко на питання, чому він пише "мертвою мовою", відповідав "Буде з мене, поки живу, і мертвого слова".

⚡️Микола Гоголь (ровесник Шевченка), натомість не міг себе ідентифікувати, і писав таке: "Скажу вам одно слово насчет того, какая у меня душа, хохлацкая или русская. Я сам не знаю, какая у меня душа. Знаю только то, что никак бы не дал преимущества ни малороссиянину перед русским, ни русскому перед малороссиянином…"

Це класна, цікава, корисна книжка для тих, хто реально цікавиться українською літературою в історичному розрізі. Деякі розділи складні, читаються важко, але і так зрозуміло, що подібні книги варто перечитувати окремими фрагментами, щоб препарувати власні знання про того чи іншого українського письменника. Я точно знаю, що буду повертатись до неї, коли читатиму того ж Домонтовича, Зерова, Гоголя, Забужко. Мені видається ідеальним алгоритм, коли читач бере магнум опус якогось автора, читає його, а потім розкриває "За лаштунками імперії" і отримує цінні додаткові знання стосовно особистості автора чи авторки, їхньої самоідентифікації та національної ідентичності.

Закінчу цитатою з відгуку Тараса Лютого про те, що "достатньо прочитати вже перші її сторінки, як одразу ж помітимо відмінності в цінностях обох культур". Такі книги в культурному плані дають додаткове осмислення тій війні, яка відбувається зараз. Більше додати нічого, треба читати.

[Rosava Doshchyk · Rating 5 out of 5]

Російський лібералізм закінчується на українському питанні.
Роздвоєність митця і валенродизм.
Збереження пам'яті в часи тотального її стирання.
Вибір між Заходом і Сходом, між Шевченком і Гоголем. Україна зрештою обрала перший шлях.
Нон-фікшн року 💯%

[Askorbinka · Rating 5 out of 5]

Я погано вчила українську літературу в школі, тому в моїй голові вона була як великий, зліплений з прізвищ ком. Після цієї книги ком розліпився в таймлайн, з персоналіями, зв‘язками поколінь і, найголовніше, мабуть, бажанням прочитати багато чого.

[Yaryna Vdovychyn · Rating 5 out of 5]

Назвала б цю книгу «культурною розвідкою», яка аналізує культурні відмінності української та російської культур і водночас розвінчує всі колоніальні міфи, і все це завдяки аналізу літератури та літературних поколінь. Котляревський і Гоголь, Шевченко і Леся Українки, неокласики і радянські письменники «петлюрівського призову» як каже сама Віра Агеєва. Цікаво, ґрунтовно, а головне розставляє всі крапки над «ї» та позбавляє комплексу меншовартості.

[Anna · Rating 3 out of 5]

Знаєте за що я не любила уроки в школі? За те, що цікаву, по своїй суті, інформацію в нас запихували надто заумно. Академічно написані підручники, уроки, на яких часом хотілося спати, бо було нудно. Ніякої власної думки, лише з критики. Правила, правила, правила. Ще й такими словами, що почувши їх, звісно розумієш, що вчитель зовсім не випендрюється перед тобою, але ж враження, що так. Так само сталося і з цією книгою.
⠀
Я розумію і згодна з тим, що авторка дуже розумна жінка та педагог. Але ж більшість читачів навіть не студенти Могилянки. Ми звичайні люди, які просто хочуть розібратися в темі. А як розібратися, коли все написано так академічно?
⠀
А ще мене дратували спойлери. До всього. В книзі розказується про багатьох українських письменників і хотілося б виписувати імена, твори, щоб прочитати згодом, але навіщо? Авторка все розповіла, ще й з кінцівками. І саме ці розповіді складали більшу частину ессеїв. Я навіть почала читати по діагоналі і пропускати, бо ж з багатьма згаданими творами хотіла б таки познайомитися сама.
⠀
Трапився мені такий, який читала - «Музей покинутих секретів». Почала читати і майже заснула. Адже, в принципі нічого нового там не побачила, крім короткого переказу твору і розбору майже кожної дії героїв книги.
⠀
А ще, хотіла б зазначити, що видання прям дуже не зручне. Воно майже не розкривається і в мене від нього дуже боліли великі пальці.
⠀

[Solomiya Biletska · Rating 4 out of 5]

Крута робота, що дозволила побачити тяглість антиросійської боротьби української культурної еліти. Відкрила для себе багато нового і про Лесю і про Бажана, і зрозуміла нарешті звідки цей потяг до зображення сільського побуту в Нечуй-Левицького. Трохи складно, правда, давались розділи про твори, які не читала.

[Iryna · Rating 5 out of 5]

Ця книга найкраще, що я читала на тему паплюження та відстоювання національної тожсамості, ідентичності.
Це невпинна боротьба впродовж століть, яка продовжується і зараз.
Віра Агеєва викриває сценарії знецінення і озброює контраргументами, звертає увагу на замовчування та винищення історичної спадщини.
Насиченість інформації на сторінку тексту висока. Тут немає зайвого лише концентрована дискусія.

[Oleksandr Zholud · Rating 4 out of 5]

This a non-fic that is a collection of essays, each about one or several books and/or writers of Ukrainian literature, from the 19th century (e.g. Taras Shevchenko and Nikolai Gogol) thru the 20th and up to several works but current authors like Oksana Zabuzhko and Yuri Andrukhovych.

I have to admit, I haven’t studied Ukrainian literature well enough at school. There are several reasons for that, from the fact that over half of my school years were in the USSR, with the last grasp intent of Russification, what was presented to us in school wasn’t what I (or a lot of others) enjoyed reading, to my personal preference of (usually translated) SF works to ‘classics’. Plus, when I studied over half of works in the current school program were banned as ‘not Soviet enough’.

This book makes a great work by showing imperialistic attitudes of Russian culture, where a lot of even considered quite liberal otherwise writers denigrate Ukrainian culture as a dead-end, rural, able to exist only with the help of ‘bigger brother’. This was in the 19th century, and continue in the 20th, despite the political changes that happened. The author also shows how most Ukrainian authors that survived, were able to do it by cooperating with the regime, creating internal psychological conflicts.

For people outside the ex-USSR to understand it better – there is a well-known classic of Russian literature born in Kyiv – Mikhail Bulgakov (by the way an Ukrainophobe), known for his masterworks like Heart of a Dog or The Master and Margarita. He was prosecuted by the Stalinist regime, his works weren’t published, his plays weren’t played. This all is bad, definitely. However, most of Ukrainian authors from the 1920s ended up not only banned for publication but arrested and shot, so that in the 60s, during the Thaw, several Bulgakov’s novels were published (abridged) but nothing of Ukrainian 1920s was published.

This book is a great overview of both literary works and their authors.

[Olia · Rating 5 out of 5]

Щиро раджу.

[Анна Лисенко-Гурська · Rating 5 out of 5]

Нарешті я дочитала цю й справді важливу книжку. Вона про те, чому українська література красива і могутня. І чому "старший брат" насправді злодій з сиротинця, себто ніякий нам не брат, і тим паче не вєлікій.
Ось тут більше https://www.youtube.com/watch?v=cT_bV...

[Ганна Кузьо · Rating 3 out of 5]

Книга радше наукова, аніж популярна. Для розуміння текстів потрібно перечитати курс української літератури, в інакшому випадку мало що буде зрозуміло. Як от мені. А не зрозуміло - це не цікаво. Думаю, що студентам історичних та літературних спеціальностей якраз те, що треба.

[Katya Bediukh · Rating 5 out of 5]

пошук незатоптаних слідів не можна припинити, поки існує хоч якась надія, що вони приведуть до місць, де вдасться відкрити щось нове про самих себе (с)

[Anastasiia Blnk · Rating 3 out of 5]

книжка, яка принципово нічого нового для мене не сказала, але в дечому допомогла систематизувати русофобію (цитатно розносити за любов до булгакова я тепер можу теж).

якщо ви цікавитеся історією, літературою, ну або дивитеся Рагулівну, ця книга не буде для вас ковтком свіжого повітря сказаного про українсько-російські культурні відносини. але стане цікавою мандрівкою через століття мовчазного й впертого спротиву, так би мовити, на засвоєння матеріалу.

в цілому дуже непоганий нонфік, який класно підійде тим, хто тільки-но починає розбиратися в усіх тонкосплетеннях мотузок, якими зв'язувала українську культуру росія.

під час читання впевнилася, що краще сприймаю Віру Агеєву на слух, аніж текстово: місцями ці есеї були для мене надмірно пафосними й академічними. я все-таки більше люблю "умнічання" аудіальні😅

[Marta Barchuk · Rating 5 out of 5]

книжка поясненння, чому ми маємо ненавидіти русню ще більше
читається важко, але вартує всього, багато гуглилось, багато творів не читалось

[Alexander Logvinenko · Rating 1 out of 5]

В мене комплекс з дитинства: за рідким виключенням не можу залишити читати розпочату книгу, навіть якщо вона дуже погана. Це якраз той самий випадок.

З самого початку очікування були дуже позитивні - щирі рекомендації друзів, дуже цікава заявлена тема, озвучка Соні Сотник (це завжди насолода для слуху). Вступ і правда був досить непоганий.
І все.

По-перше, левова частина книги - це вільний стислий переказ творів української літератури різних часів. Мені просто цікаво, на яку цільову аудиторію це розраховано? Це або підхід радянського «вчителя укр.літ» середньої школи, який заздалегідь впевнений, що «всеодно ніхто нічого читати не буде, так хоч перекажу та видам мораль». Або на тих людей, що прочитали ВСІ згадані твори (а це мабуть тільки профільні українські філологи), але в цьому сенсі незрозуміло, навіщо їм потрібний це стислий переказ. В обох випадках це повна зневага до читача. Я неймовірно обурений таким підходом.
Це якби кінокритики замість цікавого ревью без спойлерів, яке мотивує подивитись певний фільм, писали би стислий переказ фільма надаючи йому досить суб‘єктивну оцінку.
Імхо, це повна профнепридатність.

По-друге, в тексті дуже багато авторки. Вона всюди додає свій супер цінний [спойлер: ні] зовсім-не-humble opinion. Знову питання - навіщо мене по-комсомольські підштовхувати до вірних висновків? За кого тримає свого читача авторка? «Крошка-сын к отцу пришёл»?

І все це полірується фоновим відчуттям психологічної незрілості авторки, якоюсь її образою на життя. Весь текст наче отруєний персональною тугою, що не має жодного відношення до самої книги. І тут навіть вперше відчуваєш певне співчуття, але у той самий час непорозуміння, навіщо тебе пригостили ще таким десертом.

Це повний жах. Хто не читав / не слухав - щиро не рекомендую.

*Справедливості заради: завдяки (чи всупереч?) книзі відкрив для себе листи Українки та роботи Драгоманова. За це вдячний.

[ліда лісова · Rating 5 out of 5]

книжка ніби має легкий наліт поверхневости (постійно хотілося вигукнути "а як же /ім'я автора/назва твору?!") і, при тому, мені читалася доволі важко. я прямо таки продиралася крізь неї!

і це того вартувало. от іноді дізнаєшся/вивчаєш щось нове, і ніби на фізичному рівні відчуваєш як з'являються нейронні зв'язки, яких не було. тут — схоже, але вони не з'являлися, а ніби відновлювалися.

за це відчуття я готова беззастережно пробачити їй усе: численні одруки (куди так поспішали?..), ту таки поверхневість, малочисельність представників сучукрліт, самоповтори (зрештою, можливо, вони навмисні й існують для усвідомлення, наскільки ж усе пов'язане й витікає одне з іншого; або ж хтось поспішав видати книгу (либонь, не дарма)), ту таки поверхневість (припускаю, того вимагав формат, який мав бути доступний усім і кожному; або ж хтось поспішав видати книгу) і навіть відсутність аналізу "майстра і маргарити", за який так багато людей досі чіпляється

[гейлінка (тгк: книжкова буря) · Rating 4 out of 5]

це було досить цікаво та пізнавально

сподобалось дуже есе про Ґоґоля

але було б непогано додати дисклеймер про спойлери до певних творів, бо спойлери до романів «Музею покинутих секретів» та «Амадока», які я планую читати трохи вибили мене з колії
знала б що таке буде, то відклала б прочитання цієї книжки на пізніше

[Bohdana Vavrynchuk · Rating 4 out of 5]

Я відкрила цю книгу у листопаді 22-го і тільки зараз наздогнала, бо, відверто, мені було складно сприймати багатоповерхові конструкти пані авторки, наче вони не вирішили остаточно, ці есеї для академічної спільноти чи для більш широкої аудиторії?
Забракло цілісності, але робота дуже потрібна і на часі (бо краще пізно ніж ніколи), і нагадує про величезний список творів української літератури до яких здалось би повернутись і перечитати чи вперше познайомитись.

[Валентина Дергачева · Rating 3 out of 5]

Дуже цікава тема, багато відкриттів зробила особисто для себе. На тлі війни з росією, дійсно важливо передивитися всю історію і літературу кріз призму колоніалізму.
Але наскільки важко читати. Купа суто академічної лексики, роздуті складні речення, де у середині ти втрачаєш саму нитку думки.

[Оля · Rating 4 out of 5]

Прочитання української літератури через постколоніальну призму – необхідна річ, і я дуже рада, що такі книжки виходять.
За час прочитання в мій to-read список додалося чимало українських книжок, і від залишків колишнього пієтету перед російською літературою нічого не залишилося.

Втім, мені трохи бракувало турботи про читача. Текст читається як академічний, а не популяризаторський. Невиправдана перевантаженість мови нагадала мені курсові роботи в моїй філологічній alma mater, які рясніли розлогими реченнями не через складність думки, а щоб відповідати вимогам до кількості сторінок.

Часто одні і ті ж цитати зринають в тексті в різних місцях без натяку на те, що до них вже апелювалося раніше, що створює враження, що текст зшитий з окремо написаних шматків, а не розвивається лінійно і послідовно.

[Valeriia Arnaud · Rating 2 out of 5]

Дуже чекала, коли в книзі з'явиться твердження, що Ісус був українцем.
Зате згадала за що я не любила уроки української літератури.

[Valeriia · Rating 2 out of 5]

Напевно, у мене були завищені очікування від цієї книги, через таку актуальну тему і цілі що поставила перед собою авторка; думала у мене буде цілий список українських письменників, з якими треба познайомитися.
І через очікування, була дуже розчарована текстом. Мова авторки неймовірно складна і академічна - ти наче розумієш кожне окреме слово, але вони зливаються у якийсь беззмістовний зарозумілий потік води. Деякі абзаци я перечитувала по 3 рази, намагаючись зрозуміти - навіщо і про кого це. Такий набір фактів і прізвищ, перескакування з теми на теми, з десятиліття до десятиліття, що зрозуміти головний тейк деяких єсеїв я так і не змогла.
До всього ще і відсутня редактура (чи хто повинен цим займатися?), багато описок, неузгодженних закінчень/відмін, речення 'зламані' дієприслівниковими зворотами.

[Øleksandra Banina · Rating 4 out of 5]

вважаю, що це дуже корисна книга для всіх, особливо тих, хто як і я, прогулював уроки історії і бойкотував прочитання і розборів творів на уроках літератури)

направду, в дитинстві було вкрай важко зрозуміти якісь глибинні сенси і відсилки у досить таки важкій літературі, яку подає нам шкільна програма. плюс, можна вивчати умовне Розстріляне відродження як явище, але не розуміти його об’єму, важливості і впливу на розвиток культури твого народу.

тому мені було цікаво, хоча моментами дуже складно - буквально пробиралася через хащі тексту і маю підозри, що запам’ятала вкрай мало. втім, рівень русофобії став ще на кілька пунктів вищим)

[meowkotmarina · Rating 5 out of 5]

Нещодавно я почула, як в книжковому магазині жінка запитала чи можна купити Булгакова і я вирішила, що тягнути з постом про есеї Віри Агеєвої більше не можна.

Трохи саморефлексії
Довго не знала як підступитись до написання цього відгуку. З одного боку, книга мені сподобалась за змістом і за формою. Це збірк�� есеїв про українсько-російські культурні відносини, як йдеться у підзаголовку. Думаю це та книга, яку варто перечитувати і передивлятись в майбутньому.

Словом книга крута, але як про неї розповісти так, щоб було цікаво?

Якщо дуже коротко і субʼєктивно (як я це бачу), то часто бувають такі ситуації, коли ми говоримо з близькими, або знайомими з інших країн про те, чому зараз важливо цікавитись саме українською літературою і чому ставлення до російських класиків треба переглянути. Проте часто ці дискусії ні до чого не призводять, тому що нам бракує аргументів.

І от нам на допомогу приходить книжка Віри Павлівни, де літературний процес розкладений по поличках, де ми можемо чітко простежити зв’язок між письменниками.

Але всі ми чудово знаємо, що є фігури, які досі викликають суперечки, як той самий Міхаїл Булгаков. Звісно таких фігур багато, але для Києва, де було не мало розмов про музей, ця особа залишається часто згадуваною у деяких колах.

Ніхто не забороняє читати ті книги, які він забажає. Однак людям, які так захоплені творчістю цього письменника, я б радила прочитати розділ з книги Віри Агеєвої, що має промовисту назву «Як гуманізм російської літератури вичерпався на українському питанні».

[Oleksandra · Rating 2 out of 5]

Книга на надзвичайно важливу тему - боротьба українства проти російської узурпації і окупації та її відбиток на українській (та російській) літературі.
Проте в мене склалось враження, що я читаю чиюсь дипломну роботу магістра з літературного факультету, а не книгу для широкого загалу. Левова частка тексту це вільний переказ творів українських авторів 19-20ст з додатковим описом символів, що їх нібито вклав в свої тексти автор. Часом хотілось додати: може сині штори це все ж таки просто сині штори?
Я не претендую на обʼєктивну і професійну думку, а лиш висловлюю власні враження і відчуття від прочитаного

[Olha Kyselova · Rating 3 out of 5]

На хвилі популярності потрапила ця книжка і в мою бібліотеку.

Це глибокий пропрацьований аналіз текстів українських письменників, починаючи з доби Квітки-Основяненка. Віра Агеєва досліджує історичні, культурні та політичні контексти, в яких працювали українські письменники, пояснює, як Російська імперія вплинула не тільки на сюжетність творів, але й на життя і погляди самих авторів. Ще більше упевнилася, наскільки штучною є «величність» російської культури та літератури, що століттями вибудовувалася на приниженні значення та знищенні усього українського, що було самодостатнім та конкуруючим.

Мінусом для мене став стиль авторки. Академічний текст, прикрашений складними художніми словами та довгими реченнями, за якими часто складно було видобути зерно думки. Читалося важко і довго, намучилася. Саме це і погіршило враження.

З плюсів: поповнила список to-read, оскільки багато згадуваних текстів раніше не знала. Поле для подальших досліджень величезне.


З хайлайтів у Агеєвої і цитованих нею:

«Земля належить тому, хто її обробляє»
«Єдина країна у світі, де не викладалася в університетах історія цієї країни, де історія вважалась чимось запретним, ворожим і контрреволюційним, це Україна» (О.Довженко)
«Ми були єдиним народом в Європі, не знавшим, хто він» (О.Довженко)
«Нація, а не клас зберігає культурну пам‘ять і може її представляти»
«Не вилікувавши задавлену інфекцію, не можна творити повноцінну культуру» (М.Хвильовий)
«Російська демократія закінчується на українському питанні» (В.Винниченко)
«Боротьба за владу між переможцями і переможеними — це завжди боротьба за пам’ять»
«Втрата колоній, насамперед України, втрата, яка означала крах імперських амбіцій, завжди сприймалася катастрофічною, тож «українські буржуазні націоналісти» незмінно зоставалися найстрашнішими ворогами і для білих, і для червоних»
«Така вже доля уярмлених націй, свою політичну еліту вони мусять творити безпосередньо в ході революції»

[Світлана Тараторіна · Rating 5 out of 5]

Раджу кожному. Актуальне прочитання української літератури з погляду постколоніальної критики. Як наша культура всупереч усьому опиралася впливу імперії? Власне про те, чому зараз ми ті, хто ми є. Окремий плюс стилю авторки.