Книжка спогадів від народного артиста України Святослава Максимчука, майстра художнього читання, актора Театру ім. М. Заньковецької у Львові, мозаїчно відображає життєвий та сценічний шлях становлення митця, карбування Слова великої літератури через його неабиякий вплив на свого слухача; показує процес формування його національної і громадянської свідомости у колі відомих представників шістдесятницького руху; відкриває особливі сторінки закордонних літературних концертів актора-читця у перші роки Української Незалежности.
Особливо атмосферного колориту розповідям актора про його життєві та творчі мандри додає невимушена, органічно письменницька манера викладу з нотками його теплого, — і не без самоіронії! — гумору.
Сподобався добрий гумор, якесь нестариковський, як іноді буває в мемуарах, а напрочуд молодий вайб цих автобіографічних нарисів. Я не знаю, як одним людям бог дає пам‘ять згадувати шо було в 1955 році в деталях, а ти не пам‘ятаєш шо два роки тому було. Читається легко, як хороша художка. Також: якось так дивно, що була ціла професійна діяльність читця. Той же Максимчук збирав повні клуби, театри на читання Франка. Оце канешно, були часи не пугані перенасиченням контенту