Нотатки з кухні «переписування історії»

by Володимир В'ятрович

Це книжка не про переписування історії. Вона — про спроби українців написати історію власної держави. Звільнитися з полону думок «старшого брата» й досягнути справжньої незалежності — коли можеш розповідати свою історію від першої особи. Як історію України, а не Росії, Польщі чи ще когось на нашій землі. У ній автор зібрав низку власних публікацій — від початку 2000-х до нашого часу — та доповнив їх сучасним наративом. Це статті, колонки, інтерв’ю, у яких ідеться про національну самосвідомість, Голодомор, визвольну боротьбу й «людей волі», Помаранчеву революцію і Євромайдан, матеріали під грифом «цілком таємно», які одного дня стали «цілком нетаємними». Значну частину цієї історії автор ретельно дослідив, а ще частину — допомагав творити. Ось чому це книжка про минуле — автора, українців, минуле загалом, про історію як history і story, про колективне й особисте.

Володимир В’ятрович — історик, дослідник визвольного руху, громадський діяч. У 2014–2019 роках — голова Українського інституту національної пам’яті. Лауреат премії імені Василя Стуса, автор низки книжок, зокрема серії «Історія з грифом “Секретно”».

Genres: Nonfiction, History

528 pages, Hardcover

Published September 16, 2021

About the author

Volodymyr Viatrovych is a Ukrainian historian researching the Ukrainian independence movement. He has been Director of the Ukrainian Institute of National Remembrance since 25 March 2014. He is a Candidate of Sciences (Ph.D) in historical sciences, director of the Center for Research of Liberation Movement in Lviv, and a member of the board of trustees of the "Lontskyi Prison" Museum. From 2008 to 2010 he was director of the Archives of the Security Service of Ukraine. In 2010-2011 he visited the Ukrainian Research Institute at Harvard University, working in particular with the archival documents of Mykola Lebed.

Reviews

[Book · Rating 5 out of 5]

​​"Нотатки з кухні переписування історії" Володимир В'ятрович.

Це неймовірна крута книга. В даний час дуже актуальна робота В'ятровича, яка вийшла з друку напередодні російської агресії.

Книга складається зі збірки різноманітних інтерв'ю, вступів до книг, тощо. Вона сподобається тим хто цікавиться історією, та пересічним читачам.

Автор приділяє увагу в першу чергу діяльності ОУН і УПА, до речі, В'ятрович спеціалізується на вивченні саме цих організацій. В своїх книгах, автор розповідає чому саме радянська влада створювала жахливі історії про їхню діяльність, намагалась знищити пам'ять та боротьбу українців за своє майбутнє.

В'ятрович розповідає чому ворог вважає нас націоналістами і чому це слово так їх турбує.

Також мені сподобалось, що автор показує нам в своїх статтях, як ворог нав'язував нам свою історію, намагаючись знищити нашу ідентичність. Про Голодомор, депортації українців,таким чином хотів зламати наш дух та спротив.

Гарно розкривається питання того, що ворог намагався використати на свою користь наші проблемні питання з Польщею. Як, спочатку, совок, а потім росія намагались розхитати ситуацію з Волинь-43.

"Національна  пам'ять - це пам'ять спільноти, яка становить націю"


Взагалі дуже багато цікавого можна почерпнути з книги. Я отримав задоволення, дійсно насолодився книгою. Дуже раджу для читання, особливо зараз, коли ми виборюємо свою свободу.

Книгу раджу, зараз ну дуже актуальна!!!

10/10

[Bogdan Skaskiv · Rating 4 out of 5]

Хоча книга і написана про важливі речі, не можу сказати, що читається вона легко. Розтягнутий в часі набір дописів автора, в яких часто повторюється одна і та ж думка

[Ludmyla Khytra · Rating 5 out of 5]

Книга про відновлення втраченої історії, зовсім не про переписування.

Зібрання есеїв, статей, виступів, дописів у соціальних мережах.
Всі вони датовані, писалися з початку 2000-них і до 2019 року. За цей період багато змінилось у сприйнятті і знаннях української історії. В тому числі завдяки Володимиру В’ятровичу.

Степан Бендера перестав бути страшним демоном, Другу світову , а не Велику Вітчизняну пам’ятаємо і сумуємо за загиблими, а не «можем павтарить»з маскарадами і танцями на могилах. Щороку запалюємо свічку пам’яті в останню суботу листопада і згадуємо про жертв Голодоморів. В Україні все менше пам’ятників радянських вождів і вулиць їх імені.

Це все робилось не один день. Складна щоденна робота, можливо непомітна на перший погляд, але надважлива.

Я знайшла у книзі багато нового для себе, мені ще захочеться її перечитати, окремі сторінки чи може і всю.

Знати справжню історію свого народу важливо. Справжню, не спотворену колонізатором «старшим братом», а саме свою, свого народу і своєї країни. Потрібно ще немало часу і багато таких книжок, щоб українці перестали жити чужими міфами про свою землю, але зміни є і про них ця книга.

Раджу обов’язково читати, тема важлива надзвичайно

[Olya Didyk · Rating 3 out of 5]

Не зовсім те що я очікувала.Ця книга фактично є збіркою дописів з соц мереж чи публічних виступів автора, які часто мають повторення між собою.

[Daria Bezzub · Rating 5 out of 5]

Книга - це збірка статей пана В'ятровича, коли-небудь друкованних у паперових виданнях та онлайн. Теми розставлені в хронологічному порядку від початку двутисячних і закінчуючи 2020-им, доповненні постами з Фейсбук і спогадами автора.

Головний плю - це те що, всі події і відсилки до історії написані простою мовою без надважкої науковості і канцеляризму.

Це та книга, за допомогою, якої я більше детально дізналася політичну, освітню і культурну ситуацію ранніх двутисячних, коли сама ще була школяркою.
Наприклад, за часи правління Януковича, тодішній міністр освіт Табачник почав агресивно переписувати підручники з історії України для середньої школи, викидаючи великий шмат історичних подій, або спотворючи їх в угоду російським політикам. Тоді, я вже вчилася в страших класах і мала адекватних вчителів з історії, які давали нам не спотворену інформацію. Але скільки дітей тоді піддалося той агресивній пропаганді.
Або ще до прикладу: розсекречені архіви КГБ і із документів яких, ми тепер розуміємо, що те що трапилася катастрофа на ЧАЕС у 1986 році, було неминуче, бо із самого запуску атомна електростанція мала проблеми в забудові і критичні аварійні стани, яке тодішнє радянське керівництво ігнорувало та замовчувало, що призвело до великої трагедії.

Ця книга надихнула мене ще більше дізнатися про УПА і ОУН, а тому я вже придбала собі інші книги про ці організації.

Я точно неодноразово повертатимуся до цієї книги, адже це те, що я прожила, але не усвідомила, бо носила тоді, ще "дитячі окуляри".