Не мій дім

by Ярослава Литвин

Одна невдача тягла за собою іншу, невпевненість росла — і ось успішна дизайнерка перебивається випадковими заробітками і боїться співбесід. У Сюзанни професійне вигорання, депресія й тривожні стани. Хтозна, як склалось би її життя, якби одного дня вона не зустріла його — уважного, харизматичного, розумного чоловіка.

Молоде подружжя переїжджає у власний високотехнологічний будинок, сподіваючись нарешті знайти спокій та щастя. Але в їхньому домі з’являється хтось третій — робот на ім’я Кейт. І все перевертається з ніг на голову.

Genres: Ukrainian Literature, Fiction

352 pages, Hardcover

Published January 1, 2021

Reviews

[Olha · Rating 5 out of 5]

Читаючи, напруження все зростає і це відчуття не відпускає, поки не закінчиш.
Книга про аб‘юзивні стосунки, про невпевненість і вразливість. Дуже емоційна, про майбутнє і теперішнє. Але не занадто грузить, за що дякую!

[OKSANA ATAMANIUK · Rating 5 out of 5]

«Не мій дім»
Автор Ярослава Литвин
Видавництво Фабула
⠀
Коли я прочитала анотацію до книжки, я думала, що її сюжет дуже схожий на серіал «Люди» (Humans
2015), але в книжці авторка переплела кілька гостросоціальних питань одночасно!
⠀
Ця ж книжка про приховане!
Те, що одразу не відчує навіть жертва!
Чи нормально, коли партнери хочуть змінити один одного на краще?
⠀
Як відрізнити любов від аб‘юзу?
⠀
«твої губи/груди/вуха/вилиці/ніс завеликі/маленькі/широкі/невиразні, ти не хочеш їх покращити»
⠀
«ти не хочеш почати відвідувати зал/йогу/салон краси заради мене»
⠀
«твій товариш Сергій/подруга Зіна на тебе погано впливає, можливо краще припинити наше спілкування»
⠀
«це не хвороба, ти просто лінуєшся»
⠀
«це не робота/заняття/хобі/відпочинок, знайди щось більш пристойне/достойне/оплачуване»
⠀
«навіщо тобі кар‘єра/дитина/навчання/друзі, якщо у тебе є я»
⠀
Де ця тонка межа здорових стосунків?
⠀
Чи можна закохатися в робота?
⠀
Книжка не тільки цікава своєю темою, авторка ще чудово описала «Україну майбутнього»! Теслатаксі, цвіркуни в шоколаді та промо-боти!
Смачна і колоритна мова!
⠀
Щиро рекомендую!
⠀
Цитата:
⠀
«- Петро… він дуже хороша людина. Дуже. Я думаю, що це я недотягую до його рівня, я працюю над собою, змінююся, але все одно недостойна. Я не можу збагнути, коли все так змінилося, у який момент… - Я замовкла, хитаючи головою. І раптом з мого рота вислизнуло те, чого я зовсім не хотіла б почути, навіть у страшному сні: - Коли я стала настільки великим розчаруванням, що він, здається, розлюбив мене.»
⠀
Про книжку:
⠀
«Одна невдача тягла за собою іншу, невпевненість росла — і ось успішна дизайнерка перебивається випадковими заробітками і боїться співбесід. У Сюзанни професійне вигорання, депресія й тривожні стани. Хтозна, як склалось би її життя, якби одного дня вона не зустріла його — уважного, харизматичного, розумного чоловіка. Молоде подружжя переїжджає у власний високотехнологічний будинок, сподіваючись нарешті знайти спокій та щастя. Але в їхньому домі з’являється хтось третій — робот на ім’я Кейт. І все перевертається з ніг на голову.»
⠀
#примхливачитака
#амбасадорфабули

[Magread · Rating 5 out of 5]

Одного разу я мимоволі підслухала розмову матері і сина, що йшли вулицею попереду мене. "Ти що, тупий? Не міг, як всі діти, списати з дошки домашнє завдання? - питала мама свого 9-річного школяра, - Та чого ти скачеш, як кінь? Іди нормально, на тебе ж люди дивляться!"

Безперечно, ця мама любить свого сина і бажає йому якнайкращого. Якби вона мала чарівну паличку, то виконала б нею закляття, щоб її хлопчик став такий, як треба: розумний, слухняний і щоб за нього не було соромно перед іншими. Він став би красивим, охайним, гарно вдягнутим. Він став би бездоганним. Питання у тому, чи почувався б її син при цьому щасливим?
А чи залишився б він при цьому собою?

Сюзанна вже давно не 9-річна дитина, але знаходиться в схожій ситуації. Вона живе в середині 21 століття, де немає чарівних паличок, зате є салони краси і пластичні хірурги. Є розумні технології, системи безпеки, є навіть андроїди. Світ майбутнього, у якому живе Сюзанна, технічно удосконалився. А от люди - ні. Вони все ще, як та мама 9-річного хлопчика, не розуміють, що міняти треба своє ставлення, а не інших людей.

Ви не зустрінете в цьому романі таких слів як "аб'юз" і "газлайтинг", але ви їх побачите. І здивуєтесь, наскільки травмуючими можуть бути добрі поради на кшталт "а чи не зробити тобі епіляцію, кохана?" чи "я навчу тебе готувати сирник так, як треба, люба". Нова родина Сюзанни хоче допомогти їй стати кращою. Питання в тому, кращою для кого?

Я мала честь бути рідеркою цього роману. Коли я читала його вперше, ще до фінального редагування, він був мов необроблений алмаз, тьмяний та з домішками. А за півроку "Не мій дім" перетворився на діамант, що виблискує усіма своїми гранями. І, як і будь-який діамант, він ріже скло. Скло рожевих окулярів, крізь які люди дивляться на стосунки і красу.

[Vika · Rating 5 out of 5]

От буває потрапляння в точку у виборі книги, коли читаєш, і розумієш, що це твій автор (з першої книги).
Головна героїня Сюзанна не має свого дому, не тільки в значенні власного житла, а й свого місця в світі, сенсу життя.
Коли вона зустрічає "ідеального" чоловіка Петра, то п'є антидепресанти, але перебуває в нормальному (якщо так можна сказати) стабільному стані.
Так, ледь на забула, це відбувається в майбутньому, все високотехнологічно, роботизовано.
І от, молоде подружжя будує власний дім, "ідеальний" дім. А далі все закручується у несподіваний сюжет.
Тут і філософські питання свого місця в світі, і аб'юзивні стосунки, і питання депресії, і розумного інтелекту.
Мені книга зайшла, це точно. Тепер хочу прочитати попередню книгу авторки.

[Софія Радіон · Rating 5 out of 5]

Сучукрліт, який вартий уваги!
Книга про аб'юзерські відносини і не тільки. Це моє перше знайомство із творчістю авторки, і воно дуже вдале❤

[Наталія Довгопол · Rating 5 out of 5]

Деякі люди сприймають світ тонше за інших. Деякі стають митцями, а деякі замикаються у своєму домі. Або не своєму домі.

Сюзанна працювала дизайнеркою, жила в Європі, мала все. Але не мала своїх людей поруч. І не мала цілі. Вигоріла. Повернулася додому до Києва, закидала квартиру мотлохом, почала жити перекотиполем.

Аж раптом з'являється він. Не дуже молодий і гарний, але талановитий. Галантний, цікавий і головне — із мрією! Мрією, яку Сюзанна ненароком прийняла за свою.
Цей глибокий психологічний роман про життя в склянних стінах, втрату себе й силу боротися за себе.

А ще він про роботів. Дія відбувається в недалекому майбутньому — привіт, наукова-фантастика.

Чи я рекомендую? Це один із кращих українських романів останніх років. Читайте, самі побачите.

[Марина Піндус · Rating 4 out of 5]

Найголовніше що я хочу сказати: якщо ви не хочете спойлерів до першої половини книжки: не читайте «вступне слово».

Книжка легка в прочитанні, але важка в сприйнятті ситуації описаної в книжці. Дуже цікаво описане життя в світі футуристично-органічному. Де робот має лишатись помічником, але не більше (хоча герої з цим інколи грішать). Після прочитання книжки ви точно захочете собі машину, яка готує вам їжу.
Паралельно важко морально бачити зміни, які відбуваються з героїнею.
Не надто сподобалась кінцівка. Дуже різко все змінилося на користь певних героїв.

[Понкратова Людмила · Rating 4 out of 5]

Тільки-но закінчила читати новий роман Ярослави Литвин, важко було відірватися і моя застуда дозволила прочитати книгу доволі швидко, майже за півтора дня. Незвичайно, але цікаво. Важлива, багатогранна тема власного дому, дому, який так багато значив для головної героїні Сюзанни, що нарешті повірила у кохання і насмілилася взяти участь у його будівництві разом з чоловіком.
Високі технології, роботи у побуті і роботи, навіть, в особистому житті, що надалі? Чи не стануть люди заручниками тих самих технологій?
Сподобався так майстерно, з глибоким психологізмом виписаний образ Сюзанни. Я захоплювалася її талантами дизайнерського фаху, неймовірною працьовитістю, але й розуміла, що під її нападами, хвилями депресивного настрою криється щось драматичне, щось таке пов'язане з дитинством, з вихованням у неповній родині.
Стосунки молодої пари; життя, змінене на потребу чоловікові, що передбачає повну втрату себе колишньої - чи передбачає це досягнення щастя?
Глибока, психологічна оповідь про пошуки себе і пошуку теплих та щирих стосунків, людського тепла і любові, пошуку справжнього, а не штучного ДОМУ.
Між 4 та 5, саме з-за роботів, мне здалося дещо перебільшенням деякі моменти, пов'язані, до прикладу, з Люком та його "секретними співмешканцями"...

[Iryna · Rating 2 out of 5]

У книжку напхано безліч соціальних і морально-етичних проблем людства, від класичного конфлікту поколінь (а поміж тим крититика сучасного мистецтва та архітектури, урбанізацію, нерозділене кохання, токсичний шлюб, виховання, аб’юз, тілесність, сексуальність та статевість, свобода вибору, фемінізм, сурогатне материнство, депресія, алкоголізм, психічні та генетичні хвороби, переслідування, вбивство, викрадення, жорстоке поводження з тваринами і т.д) до сучасної (недалекої майбутньої?) діджиталізації. Попри те нерозкрито і непрорефлексовано достатньо жодної. Такий собі перелік невирішених гострих проблем зібраний та дотичний до однієї лише головної героїні, і який, врешті, лікується горами.
До того ж так дивно читати книжку написану в 2014-2021 де детально розписано епідемію, але жодного натяку на національну ідентичність героїв та подій Революції Гідності та війни що лихоманили країну.
Купу недоречних англіцизмів та кострубатого суржику в діалогах героїв з дивними покрученими іменами (Сюзанна Карпенко, Іріні, Офелія, Кейт, та котра просто Катя уже через абзац

[Pennie Larina · Rating 2 out of 5]

Ну це щось дуже дивне було. Спершу я не могла зрозуміти, нащо було пересувати історію в недалеке минуле, потім виявилося, що вся ідея була в роботах (?), але по дорозі нам видали карикатурного аб'юзера, карикатурну свекровь, карикатурну бабусю і взагалі якійсь салат із "Похороните меня под плинтусом", рецептів, серіалів 1+1 і всіх доместик трилерів світу. А, ну і філософію ще, і нудні переповідання снів.
Ні. Просто ні.

[Olexandra Tsymbal · Rating 4 out of 5]

дочитала! ууух, там такий твіст в кінці!! Гувер відпочиває 🤯🤯🤯 загалом, мені сподобалося, це не тупа і наївна історія, як може здатися на початку. чим далі в ліс - тим більше спостерігаємо абьюзу та газлайтингу. не сподобалось лише те, що анотація спойлерить події, що починаються аж після другої третини книги 🙈 а ще прикольно було читати про Київ 2032 року, з теслатаксі та автоматами для приготування їжі

Короче, раджу

[Irena · Rating 5 out of 5]

Захоплююче!

[Yuliia Zadnipriana · Rating 4 out of 5]

Задоволена тим, що присвятила читанню цього роману кілька денних снів доньки.

В книзі класно змальовані всі ці маніпуляції і внутрішній світ жінок, котрі тушкують в собі думки типу "о-боже-він-такий-кльовий-а-я-недотягую". Однак роман не лише про це, він надто глибший ніж просто історія про таку собі не впевпевнену Беллу і її аб'юзера.

Тут вам в деталях розкриваються токсичні стосунки. Адже вони зразу не здаються аж такими: починається все мило та красиво, а потім поступово через різного роду "А ти не хочеш видалити цю родимку? Ти прекрасна, а без неї будеш краща" стосунки поступово рухаються в токсичну прірву аб'юзу.

Тут вам і проєкція майбутнього з роботами та футуристичними будинками, і вдало розкрита тема депресії, тривожних розладів; невпевненості в собі, пошуку себе і відповіді на питання:

— А хто є я серед усіх цих очікувань про мене?

Прочитала, покайфувала, рекомендую👌
На шкалі з 10 балів поставлю тверду 9, знявши бал за розв'язку: ну якось мені оте все наприкінці з донькою-не-буду-казати-кого не дуже вписалось в картину сюжету і було таке враження ніби це пазл якоїсь іншої історії.

Одна попри це – чудова книга української авторки👌

[Liubov Peretiazhko · Rating 5 out of 5]

Твір надзвичайно сподобався! Дякую Ярославі за гепі-енд, я б не пережила трагічної кінцівки.

[Тет · Rating 5 out of 5]

Суперська книжка з безліччю психологічних ниточок соціальних тем, виплетених у легкий, подекуди іронічний, подекуди фантастичний, часом детективний, а загалом актуальний сучасний роман.
Дизайнерка інтер’єрів Сюзанна своєю історіє показує нам, що таке психологічний аб’юз – насильство, яке не тільки непомітне неозброєним оком, але й видається «з усіх боків приємним» чоловіком героїні за любов, піклування, обожнювання та щастя. Крапелька по крапельці непомітно ніжне насильство поглинає особистість цікавої героїні. Так тонко, що найближча подруга стає ворогом, коли намагається витягнути з нього Сюзанну, а найрідніша людина – мама – остаточно загубила контакт із донькою за красивою декорацією благополуччя. Як можна потрапити у такі тенети? Зі мною такого ніколи не станеться! От-ні, дуже легко, в його красі й криється секрет, воно поглинає, мов яскрава хижа квітка – метелика. Найлегше психічно розхитати невпевнену, одиноку людину, батьки якої постійно повчали, шукали недоліки, не хвалили.
«Коли вона припинилася, а почалася я?» – думає головна героїня, дивлячись на свою ж фотокартку.
І трішечки про самонеідеальність – як би ми себе не удосконалювали візуально, знайдеться хтось ідеальніший і більш вартий кохання. Можливо, це робот! А, можливо, все ще більш заплутано.
Особливе задоволення отримуєш від стилю авторки, від поєднання живого: ніби з разом з героїнею я, міська дівчинка, вдихнула запах і страх холодного льоху, – та фантастичної вигадки. Опинилась і в спогадах, і в майбутньому одночасно.
Красива багата мова, талановито завернута у цікаві думки. Рекомендую!

[Oksana Gordijko · Rating 5 out of 5]

Вперше читала твір як бета-рідер, тому відчуття були особливі – від: "вау, мені довірили своє дітище!", до: "ну, що там, що ж там? Скоріше б зануритися у текст... "
І скажу, що Ярославі вдалося мене здивувати. Ба, навіть ошелешити. Такої різноплановості авторського письма я не очікувала. Перші сторінки налаштовували на спокійну, меланхолійну розповідь: в чомусь ліричну, в чомусь філософську, але далі:"Фью-ю-ють!" - пристебніть ремені, пані та панове, щоб вас не знесло на стрімких поворотах сюжету. До того ж, цьому ще й сприяла легка манера оповіді. Сьогодні нерідко звертаю увагу на те, що сучасні письменники так намагаються «старанно працювати над словом», так часом закручують речення, що це лише шкодить викладу, бо поки дочитав, забув з чого починалося. Цього у Ярослави немає. Події розвиваються легко, ніби кадри кінофільму. І… непередбачувано. Грамотні акценти, драма, інтрига.
Тож, коли прочитала останню сторінку книги - шквал моїх думок занімів. Тиша. Приголомшлива. Я її довго носила в собі. Сказати, що авторці вдалося мене вразити – це нічого не сказати! Ти можеш заперечувати певні речі, відштовхувати їх, не сприймати, та зрештою усвідомити абсолютну логіку їх існування. Втім, якщо книга тебе не відпускає, якщо ти пам'ятаєш чітко її сюжет навіть після прочитаних п'яти захопливих бестселерів, якщо її певні моменти знову й знову нав'язливо повертаються у твої роздуми, якщо викликають в душі емоції – це сильна книга!
Несподівано, справді інтригуюче, болюче і відверто у, здавалося на перший погляд, банальній життєвій історії, яка б могла статися з будь-якою середньостатистичною дівчиною з провінції, чи столиці. Але ж ні…
Ярослава просила визначити категорію аудиторії, для якої написана ця книга. Так от я б зазначила: "для людей мислячих і зрілих" (бо інфантилізм не залежить від віку, можна залишатися людиною поверховою і в 50). Ця історія для тих, хто вміє розуміти більше і глибше, ніж сказано автором, оскільки багато тексту залишилось між рядків.
Ця історія про те, що ви можете мужньо воювати з усіма граблями світу, намагаючись здійснити свої мрії, і в підсумку заблукати. І про те, що можна все життя слідувати стереотипам ідеального життя, але так і не знайти найголовнішого - щастя. І про те, що у кожного в житті свої монстри, свій цвинтар скелетів у шафі, сво�� психічні травми і свої ілюзії, які не дають рухатися вперед. І про те, як врешті-решт серед цього власного хаосу відшукати внутрішню свободу.
Дуже незвичний післясмак. Але раджу, раджу і ще раз раджу!

[Marina Kovaleva · Rating 5 out of 5]

Моє перше знайомство з авторкою. Насправді, перед прочитанням дуже скептично піднеслася до книги та ідеї, тож не очікувала якогось особливого ефекту. Але як же я помилялася!

Мені з перших сторінок книги хотілось підтримати героїню, адже вона успішна дизайнерка, чудова подруга, але така не впевнена у собі, не вважає себе привабливою та не вірить, що заслуговує на щастя. Тож звичайно після зустрічі із Петро, вона наче намагається знайти спокій.

Все починається наче просто. Сюзанна знайомиться та починає відносини зі своїм майбутнім чоловіком. Наче ідеальна історія, ідеальний початок. Заміжжя, плани щодо будинку, проектування, ремонт, переїзд. Здається всі про таке мріють. Але тут напруга починає зростати з кожною сторінку. Все змінюється, особливого коли в будинку з’являється третій - робот Кейт.

Це історія про аб‘юзивні стосунки, вигорання, невпевненість у собі, свої сили, не любов до себе, про депресивний стан та вразливість.

Сюзанна стала наче подругою, котра ділиться особистим та усім, що має на дуже.

Рекомендую книгу, думаю багатьом вона буде довподоби.

[Kat · Rating 4 out of 5]

Було дуже захопливо читати, ковтнула за кілька вечорів. Проте розвиток стосунків між Сюзанною та чоловіком здався нелогічним. Було незрозуміло, на чому вони взагалі зійшлися. Дивним також здалося те, що в світі одночасно існують неоковирні роботи та такі, що не відрізнити від людей.
Одним словом, персонажі не видались мені цільними, проте за розвитком подій було дуже цікаво стежити

[Tetiana Baranivska · Rating 4 out of 5]

Цікаво, сподобалася ідея з роботами, але якось не в повною мірою розкрита тема (на мій погляд). Тема зради теж якась не чітка і без пояснень. А загалом - я чудово провела з книжкою свій час)

[Андрій Шийчук · Rating 5 out of 5]

Це багатогранна історія про те як може руйнуватися життя людини у якої, здавалось би, немає причин страждати, а всесвіт навпаки дає можливості нарешті знайти своє місце щастя. Це історія про те як технології могли би забезпечувати безтурботне існування, але все одно чомусь додають стресу. Це історія про те як позірним добром можна шкодити, а добрими намірами - виправдовувати будь-які зловживання. Це історія про місце жінки в світі, і про те як найрідніші люди можуть виявитися найзлішими ворогами.
Досконалий психологізм і глибоке пропрацювання персонажів. Прописаний всесвіт і увага до деталей. Мотивуюче закінчення, сповнене надії.

[Alona · Rating 4 out of 5]

Якщо не зважати на всіх тих роботів і андроїдів, то книга цікава. Петро - явний абьюзер і gaslighter. Як часто жінки не бачать очевидного і думають, що все це так і має бути і вони самі хочуть те, що хочуть їхні чоловіки. Рада, що Сюзанна змогла вирватися.
Неочікувано вийшло з «Кейт», та і з Люком.

[Ksyu_Kuzmenko · Rating 4 out of 5]

This book is not perfect but it's definitely very good. I liked the plot, it was interesting and pretty triggering to read. A lot to think about while reading.

[Nastya Horyn · Rating 4 out of 5]

Роботи роботами, а Карпати - то найліпше, що є.

Дорога Сю, критика не = любов. Скільки ж разів хотілось залізти в книгу, вмазати Петру, обійняти Сю, вимкнути всі ті smart tech, і забрати її до психотерапевта. І ще нагодувати мамандру того абʼюзера чимось несмачним з супермаркету. Люк, ти не існуєш, але дякувати всесвіту, ти є!

Але! Red flags - занадто очевидні. Занадто багато розладів на метр квадратний книги. І дуже мало тієї розвʼязки та кінцівки. По номеру сторінки думала, що таки буде чіп 🫣

Проте, це дуже солідна книга! Сама захотіла кухонний автомат, ну реально :) Ярославо Литвин, пишіть ще!

Дорогі жінки, турбота та постійні «підказки», що вам би змінити/покращити, то дуже різні речі! Краще бути неідеальною версією себе, аніж ідеальною версією когось іншого.

«Але де в цьому всьому ти? Де ти?»

«Чи можна вважати, що вона - це я? І коли вона припинилася, а почалася я?»

«Вибач, але якщо твоє тіло твій дім, то не видно, що тобі в ньому комфортно чи затишно.»

«У мені зламався механізм, що тримає людину вкупі.»

[Maria Baglai · Rating 5 out of 5]

Любов, Шлюб і Роботи.

. В романі «Не мій дім» Ярослави Литвин не бракує актуальних тем . Інколи їх ставало аж забагато і моя читацька увага бунтувала. Доводилося перечитувати цілі розділи щоб не проґавити щось важливе, відволікшись на дотепні діалоги.
Це складний роман , але я такі люблю найбільше. Це хороший приклад психологічної прози.
Попри те, що з самого початку ми розуміємо - в головної героїні клінічна депресія і, можливо , інші психічні розлади , що могли бути успадковані від матері , я дуже рада, що авторка не пішла заїждженим сценарієм про ненадійного оповідача. Сюзанна — молода жінка з цікавою кар’єрою , подорожами і захопленнями. Вона травмована вихованням бабусі , відсутністю батька і безпомічністю хворої матері. Закономірно, що вона має труднощі в стосунках з чоловіками і зі світом. Але при цьому на початку роману Сюзанна дуже жива, кумедна і до неї одразу виникає симпатія.
Дівчина знайомиться з Петром і їхні дивні стосунки переростають в не менш дивний шлюб.
Тут варто вказати , що події відбуваються в недалекому майбутньому , приблизно в 2030 роках.
Знайомство з батьками Петра - одне з найхимерніших знайомств з батьками нареченого в літературі (та й в житті) , які мені зустрічались. Чесно кажучи, я там почала підозрювати що це не живі люди, а роботи чи голограми з минулого. Настільки контрастували їхні візити з тим «майбутнім» , яке уявляєш з опису. Але напевно дещо залишається незмінним і через 300 років.
Тема роботів була дуже цікавою , шкода що в фіналі все виявилось не таким футуристичним , як я сподівалася , а радше набрало мелодраматичних відтінків.
Класні образи , стиль авторки, майстерно підібрані метафори.
Щодо діалогів Сюзанни з подругою дитинства, то насилля американського сленгу можливо повинно було вказувати на те найближче майбутнє, в якому так звучатиме розмовна українська.
Вцілому, я думаю що це потужна робота. Продумана і виписана. Рекомендую.

[Анна Дьоміна · Rating 5 out of 5]

Уявіть собі: недалеке майбутнє. Над містами літають дрони з доставками, люди дивляться проекції на стінах, їздять на теслатаксі, користуються найрізноманітнішими роботами... і так само раняться об себе навзаєм. Людство винайшло багато гаджетів, але так і не придумало спосіб ідентифікувати токсичні стосунки і зробити їх більш екологічними.

Якщо читали Клауса, то знаєте, що Ярослава красивезно пише, виловлює мистецьким поглядом кожну деталь. Тільки у світі поціновувача колготок Клауса Отто Баха влучні деталі часто показували неприємні речі, а в житті героїв "Не мого дому" багато естетики. Починаючи з минулих подорожей Сю, які дають їй внутрішній стрижень, хоча сама героїня цього і не бачить. Зародження почуттів, сподівання, які вона вкладає у стосунки.. Геть не схожа ззовні, морально Сю нагадує мені принцесу Діану, чия сумна казка чіпляє мільйони лю��ей.
⠀
Раніше в Україні писалося багато романів з месседжем "Ох, він такий негідник, але ж вона його так любить, так любить, оце кохання, оце драма!" Підозрюю, що й зараз таких книг багато. І дуже приємно, що на противагу їм є "Не мій дім", який чітко показує: ні, приниження - це не любов. Ні, токсична турбота - це не любов, не варто її терпіти. Ти цінна не тому, що хтось у тебе закохався, ти цінна сама по собі, для себе. Сподіваюся, читачі правильно зрозуміють цей меседж.

[Sofia · Rating 5 out of 5]

Роман зачіпає надзвичайно важливі теми - відчуття власного дому, аб'юзивні стосунки, життя у майбутньому. Під час читання книга дарувала сильні почуття - це ненависть до Петра та навіть огиду до більшості персонажів. Сюжетне був затягнутим, тому сторінки перегорталися дуже швидко.
Хороше чтиво, раджу!

[Ivanna Velychynska · Rating 4 out of 5]

Дуже цікава історія, яку мені особисто дуже складно читати.
Часто заважають якісь дивні порівняння, не сумісність моїх спогадів та очікувань від майбутнього міста Київ та певні деталі, котрі вибиваються з мого власного досвіду.
На жаль, для мене, я не можу не звертати на дрібнички увагу, це заважає зануритись в текст, відволікає і дратує.
Проте стилістично текст дуже хороший.

[Sonya Kalyn · Rating 4 out of 5]

читати про аб'юзивні стосунки так в біса тяжко

[Nataliya Yasinovska · Rating 5 out of 5]

Читається легко й важко водночас. Легко, бо Ярослава Литвин добре володіє словом, а важко, бо тема болюча, і ти розумієш головну героїню, багато що, якщо не все, відгукується тобі. Легко поставити себе на місце Сюзанни, хоча й хочеться час від часу кричати: та що ти робиш? Захищай свої кордони! Не дозволяй їм переробляти тебе!
Від самого початку, обережно рухаючись текстом, ти розумієш, що нічого доброго чекати не варто. Хоча спочатку усе нібито й добре. Принаймні, так нам розповідає Сюзанна, талановита фотографиня й дизайнерка інтер’єрів. От тільки вона незадоволена собою – ні своїм виглядом, ні життям в цілому, боїться розчарувань і ніби тільки на них і чекає. Тому й дивується, як швидко пірнає у нові стосунки, а потім і шлюб. І ось вони з чоловіком уже будують свій дім – суперсучасний, зі скляними стінами й стелею, з підземним бункером…
Сюзанна намагається вгодити і чоловікові, і свекрусі. Вчиться готувати, ходить у салон краси, вдосконалює себе за їхнім баченням, погоджується з темним кольором стін для гостьової спальні... Але де ж вона сама? Де її бажання? Яка насправді Сюзанна?
«Не мій дім» - це не тільки буквально про дім, а й про тіло, в якому ми живемо. Яке мали б любити і про яке мали б піклуватися, бо воно в нас одне, а не намагатися підігнати себе під чужі стандарти краси, бо «там складки нависають, тут литки затовсті, ніс кривий, губи тонкі»… Людина має бути здоровою і фізично, і ментально. Часом це дуже непросто, і не залежить від самої людини. Фрази «припини жерти» чи «не жалійся, яка депресія, а кому зараз просто?» не вирішують проблеми. І коли оточення цього не розуміє, тисне, що «антидепресанти не допомагають, то не пий їх», краще сходи до Ганнички, хай почистить тобі чакри і налаштує правильні потоки, то важко самостійно дати з цим раду, бо, може, вони мають рацію?
«Не твій дім» розворушив у мене дуже багато думок, бо стільки шарів збурює, стільки проблем піднімає: аб’юзивні стосунки, харчові розлади, нав’язані «стандарти», важливість ментального здоров’я… Дуже важливий текст, хочеться, щоб чимбільше людей його прочитали.
До речі, дія відбувається у недалекому майбутньому, над Києвом кружляють дрони, їздить теслатаксі, можна придбати робота, щоб допомагав по господарству, або хоча б кухонний автомат, який готує замовлені страви, та всі ці вдосконалення не допомагають людям позбутися страхів, сумнівів і невпевненості у своєму призначенні…

[Anna · Rating 5 out of 5]

Книга дуже сподобалася - на то і 5 зірок. Я вагалася між чотирма і п'ятьма бо все таки хочеться зауважити декілька моментів. Не хочу саме критикувати книгу але оскільки вона таки класна то хочеться дати якийсь фідбєк авторці бо ця книга мені не байдужа.
Книга почалася трохи нудно. Якби не анотація та не передслово то незнаю чи не закинула б її. Зустріч Сюзанни та Петра і їхні залицяння достатньо на середньому рівні і на цьому етапі якось мені було до персонажів байдуже.
В ситуаціях коли для історії треба описати смугу життя коли нічого дуже драматичного не відбувається то я люблю більше коли автори перескакують з теперішнього в минуле і назад. Наприклад, було б цікавіше якщо почати з моменту що Петро дає каблучку Сюзанні але вона її носить не відразу.
І тут можна було б зануритися в її спогади переплетені з сьогоденням. Чому вона не хоче вдагати каблучку? Чого вона вагається аджеж Петро наче чудова людина?
Взагалі б хотілося трохи більше психологічного портрету Сюзанни. Бо насправді таки не дуже зрозуміло і справді чому вона боялася носити каблучку і не хотіла спочатку одружуватися. Може в неї було якесь передчуття? А якщо ні то чому їй було ніяково?
Також хотілось би більше інформації про самостійне життя Сюзанни до переїзду. Вона ще працювала? Чи змусив Петро її звільнитися? Якось цей момент я зовсім не вловила. Хотілося ще більше дізнатися хто така Сюзанна і чим вона живе щоб ще більше зрозуміти що вона втратила і як змінилася з Петром.
Також загалом більшість думок про Петра ми дізнаємося з діалогу. Можливо це така задумка авторки але цікаво було б дізнатися що думала Сюзанна. Чи можливо вона навіть думати про Петра боялася бо відчувала що він навіть думки її може читати?
Зазвичай жертви аб'юзу борються з внутрішнім конфліктом типу "він же такий класний і чудовий то чому мені разом з ним так погано і чому він раптом зовсім змінився". Цього хотілося б побільше в думках Сюзанни.
А ще виходись що за характером Сюзанна не завжди робить так як всім ліпше. Спочатку склалося враження що вона на все згодна аби догодити людям. Що насправді дуже влучно бо через її дитячу травму виховання вона не навчилася заступатися за себе і стала ідеальною мішенню для таких людей як Петро.
Але наприклад з Люком вона змогла досить легко поставити крапку в відносинах бо обрала себе. Тому значить в неї таки є внутрішня сила навіть тоді коли не треба захищати своє життя від аб'юзу. Цікаво було б почути внутрішній діалог Сюзанні як вона наприклад хоче заступитися за себе перед Петром, як вона відчуває що щось тут не так але потім через своє виховання думає "ну так це правильно що мені тицяють де моє місце, це мабуть і є любов".
Хочеться ще багато чого сказати але вже і так задовго вийшло.
На кінець скажу що не зрозуміло було чому Сюзанна опинилася у батьків Люка. Я була впевнена що вона переїде до Іру, адже то була єдина людина що намагалася її врятувати і також єдина людина що її справді добре знає і Сюзанна може їй довіряти.
Натомість Люка вона ледве знає і те що вона про нього знає дуже її налякало. Тому це дуже дивний був поворот.
Після знущання і аб'юзу людині перш за все важливо оговтатися а Люк, якщо чесно, здається непоганий кандидатом на версію Петра 2.0. В нього живе робот-лялька яка ще й схожа на Сюзанну (!). І він сам признався що йому по суті не потрібна справжня жінка, йому потрібна та хто нічого не скаже, ніколи не постарішає, ніколи не відмовить в сексі і т.д.
Це було б навіть правдоподібно якби Сюзанна зійшлася з Люком і втрапила б в нову але по-болючому знайому халепу.
Навіть те що він розказуває що викинув ляльок зовсім не означає що він змінився. Чи можна так радикально змінитися?
Це насправді дуже часто трапляється що жертва аб'юзу знову і знову опиняється в схожій ситуації бо її притягує тож же лоск харизми та залицянь людей що активно шукають новий додаток до коллекції жертв маніпулювань. Тому тут важливо спочатку оговтатися і повністю стати на ноги. Віднайти себе.
Тому, повторюсь, це було б дуже типово якби Сюзанна закохалася в Люка з його обіцянками що він змінився. Але враховуючи що кінець начеб то був щасливим то Люк це для мене така собі чорна хмара на горизонті що суне і стає від цього тривожно.
Не такого я бажаю Сюзанні.
Незважаючи на все це я все ж таки дуже високо оцінюю цю книгу бо вона затронула дуже важливі теми і авторка змогла це зробити цікаво, також з емпатію і тонким розумінням теми. Побільше б таких романів!