What do you think?
Rate this book
Убивство в Національних зборах
Avec ce quatrième roman policier, Jean-Louis Debré nous fait pénétrer dans le monde complexe des rapports entre le politique et la police. L’auteur nous décrit comment un banal fait divers peut devenir une affaire d’Etat.
Jean-Louis Debré, aujourd’hui président du Conseil constitutionnel, fut aussi président de l’Assemblée nationale et ministre de l’Intérieur. Il a déjà publié dans la collection Fayard Noir Quand les brochets font courir les carpes.
Jean-Louis Debré, aujourd’hui président du Conseil constitutionnel, fut aussi président de l’Assemblée nationale et ministre de l’Intérieur. Il a déjà publié dans la collection Fayard Noir Quand les brochets font courir les carpes.
282 pages, Paperback
Published January 1, 2015
6 people want to read
About the author
Jean-Louis Debré
44 booksJean-Louis Debré was a French judge and politician who served as President of the National Assembly from 2002 to 2007 and President of the Constitutional Council from 2007 to 2016. He was Minister of the Interior from 1995 until 1997 during the presidency of Jacques Chirac. From 2016 until his death, he was President of the Superior Council of Archives.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 4 of 4 reviews
April 10, 2024
Яка ж фігня!
Ні сюжету, ні логіки, ні інтриги. У мене було відчуття, що я читала чернетку, написану десятикласником, що передивився детективів.
Єдиний плюс книжки - розмір, бо страждаєш не так і багато.
Ні сюжету, ні логіки, ні інтриги. У мене було відчуття, що я читала чернетку, написану десятикласником, що передивився детективів.
Єдиний плюс книжки - розмір, бо страждаєш не так і багато.
April 6, 2025
Фаворит на титул найгіршої книжки року.
Бог, мене карає, інакше пояснити мої відчуття від читання я не можу. «Убивство в національних зборах»? Швидше убивство мого бажання читати на дуже довгий період.
Як вже писали в інших відгуках… стоп, перший дзвінок полягає в тому що їх у книжці всього 3 і то українською — так і пахне міжнародним бестселером 🙂
Енівей, в одному з відгуків згадувалось, що синопсис оманливий, бо вбивство стається після екватору, але це не найбільша проблема. «Головний герой береться розслідувати справу» — no fucking way, ГГ активно опирається проханням розслідувати вбивство, попри те, що всі і все кричать про вбивство. Зате першу частину він спати не може через проникнення в квартиру без пограбування і переступає всі професійній межі в процесі.
У мене відчуття, що мене «легенько набрехали» і я читаю ранню творчість Кокатюхи. Книга суцільний інфо дамп, don’t show, tell in a slow gibberish way.
Ось наприклад опис нового персонажа:
«Бабій, відомий на весь Париж красою своїх коханок, він завжди вмів розважливо уникати впливу жінки, і саме тому вони не затримувалися надовго в його парубоцькій квартирі. Сальваторе Чіветті —чоловік ам-біційний, жорстокий і небезпечний. Йому невідомі чуття жалю та докори. Того, хто заважатиме його планам, він вважає за свого ворога, якого треба знищити, навіть фі-зично. Його поважають, бо він ніколи не прощає. Він намагається збудувати імперію, ще більшу від тієї, якою керує тепер. Він вклав великі кошти, щоб через посередництво різних компаній та підставних осіб…»
— це якийсь всратий монолог ведучої Давай поженімся, яка представляє жініха номєр 2 с Сізрані🤢
У мене було багато сподівань від детективу видавництва Темпора, я думав, що буду смакувати високою полицею, а по-факту отримав нижню полицю цигаркового кіоску. Взяв цю книгу у букініста за 115 гривень і планую віддати в книгарню опісля, хоча екологічніше було б просто утилізувати цей снузфест.
Бог, мене карає, інакше пояснити мої відчуття від читання я не можу. «Убивство в національних зборах»? Швидше убивство мого бажання читати на дуже довгий період.
Як вже писали в інших відгуках… стоп, перший дзвінок полягає в тому що їх у книжці всього 3 і то українською — так і пахне міжнародним бестселером 🙂
Енівей, в одному з відгуків згадувалось, що синопсис оманливий, бо вбивство стається після екватору, але це не найбільша проблема. «Головний герой береться розслідувати справу» — no fucking way, ГГ активно опирається проханням розслідувати вбивство, попри те, що всі і все кричать про вбивство. Зате першу частину він спати не може через проникнення в квартиру без пограбування і переступає всі професійній межі в процесі.
У мене відчуття, що мене «легенько набрехали» і я читаю ранню творчість Кокатюхи. Книга суцільний інфо дамп, don’t show, tell in a slow gibberish way.
Ось наприклад опис нового персонажа:
«Бабій, відомий на весь Париж красою своїх коханок, він завжди вмів розважливо уникати впливу жінки, і саме тому вони не затримувалися надовго в його парубоцькій квартирі. Сальваторе Чіветті —чоловік ам-біційний, жорстокий і небезпечний. Йому невідомі чуття жалю та докори. Того, хто заважатиме його планам, він вважає за свого ворога, якого треба знищити, навіть фі-зично. Його поважають, бо він ніколи не прощає. Він намагається збудувати імперію, ще більшу від тієї, якою керує тепер. Він вклав великі кошти, щоб через посередництво різних компаній та підставних осіб…»
— це якийсь всратий монолог ведучої Давай поженімся, яка представляє жініха номєр 2 с Сізрані🤢
У мене було багато сподівань від детективу видавництва Темпора, я думав, що буду смакувати високою полицею, а по-факту отримав нижню полицю цигаркового кіоску. Взяв цю книгу у букініста за 115 гривень і планую віддати в книгарню опісля, хоча екологічніше було б просто утилізувати цей снузфест.
December 24, 2022
Передусім хочу застерегти всіх, кому, як і мені, вдасться вполювати цю книжку (це можливо, хоч і складно): не вірте анотації! Вона геть неправдива. Там написано таке: «У приміщенні Національних зборів знаходять тіло депутата Клода Ріфатона. Головний герой — поліцейський, який береться розслідувати справу. Загадковий злочин веде до світу французької політики». Тут неправда — кожне речення.
По-перше, це неабиякий спойлер, бо на початку книжки Клод Ріфатон ще живий, і хоча ясно з назви, що вбивство має статися, але ж у назві не написано чиє. По-друге, вб’ють Клода Ріфатона в середині книжки. По-третє, до світу французької політики бідного поліцейського вже давно притягли за вуха, задовго до вбивства. По-четверте, він не береться розслідувати цю справу.
Перед нами — класичний французький детектив, от буквально кожна літера кричить про французькість, і не менш класичний політичний детектив. Я його на патреоні ще не раз у приклад наводити буду.
Отже, головний герой — простий поліцейський, який приїхав через пограбування. Але пограбування видалося йому підозрілим, він сам собі намолов в уяві сім мішків гречаної вовни і, впевнений, що от-от торкнеться Справжнього Великого Розслідування та нарешті стане тим самим крутим детективом, яким мріяв стати, побіг шукати Правду. Тому він уперто продовжує займатися цією справою, хоча її й закривають. Але поки що крутизни немає, натомість йому доводиться опитувати наркоманів, знімати показання в панянок, в яких поцупили сумочку, і так далі і тому подібне, і нам він про це детально розповість. Власне, розповідь іде від першої, дуже багатослівної особи, однак частина розділів написана від третьої, бо розповідає про речі, яких наш поліцейський не знає, та людей, яких він здебільшого ніколи в житті не бачив.
Взагалі ж, як в усіх французьких детективах, тут у центрі — особистість та її внутрішній світ. Не тільки міркування, але й почуття поліцейського, його мрії та очікування, які впливають на розслідування... Ми бачимо, як він борсається в океані гіпотез, яких настільки багато, що помилитися нескладно. І якщо він тягне за хибну ниточку, це відбувається не так через обставини, як через його особистісні якості. (Особистості інших героїв також описуються доволі докладно).
А ще тут дуже, дуже багато політики. Причому не тільки там, де ідеться про парламент, але і в поліції також. Що сказати, аби не зробити гірше своїй кар’єрі; як сприймати сказане — як прояв заздрості, бажання зманіпулювати чи щиру пораду? Певний пан застерігає щодо певної пані, але ж у нього до неї упереджене ставлення, бо її батько досяг більшого, ніж він сам, тож чи можна йому вірити? Враховуючи, що такі питання виникають ледь не щодо кожної сказаної репліки, не дивно, що поліцейський припускається помилок. Дивно, що він іноді все ж влучає.
Що чекає на читача в цій книзі? Амбітний, заздрісний, взагалі місцями доволі неприємний, вкрай забембаний рутиною поліцейський; купа громадян, які мали ту поліцію в носі та відмахуються від неї, наче від комара; любовні пригоди всередині поліційного відділку; політичні чвари і ледь не бійки в парламенті; обережні політики, які опікуються лише тим, «аби чого не вийшло»; докладні розповіді про злочинні оборудки та багато чого ще. Також там буде дуже багато про вади системи — одразу двох систем: політичної та поліційної.
Мені було дуже цікаво читати. Мене ця книжка захопила з першої сторінки та тримала до останньої. Однак ван-шотом читання не було. Розділи маленькі, втім інформації в них чимало, тож я робила вимушені перерви через кожні кілька розділів.
Читала відгуки людей, яких розчарувала розв’язка; я до них не належу. Як на мене, вона просто дуже реалістична. Взагалі цей детектив дуже реалістичний і цього принципу дотримується від першої до останньої сторінки, от і все. Мені дуже сподобалося. Якщо натраплю на інші детективи цього автора, залюбки читатиму.
До речі, автор має власний стиль, який старанно підкреслений у перекладі. Я не можу порівняти переклад з оригіналом, але бачу, що перекладачка докладала зусиль саме в цьому напрямку.
Щодо оформлення книжки: претензій до редактора я не маю, а от до коректора — маю. Хоча, можливо, справа не так в коректорі, як в обробці текста після нього. Там в одному місці навіть написано: «розрив», бо дійсно дивний розрив абзацу просто посередині речення. Ну, так це слово «розрив» у тексті і залишилося. Втім, невиправлені хибодруки тут також є.
По-перше, це неабиякий спойлер, бо на початку книжки Клод Ріфатон ще живий, і хоча ясно з назви, що вбивство має статися, але ж у назві не написано чиє. По-друге, вб’ють Клода Ріфатона в середині книжки. По-третє, до світу французької політики бідного поліцейського вже давно притягли за вуха, задовго до вбивства. По-четверте, він не береться розслідувати цю справу.
Перед нами — класичний французький детектив, от буквально кожна літера кричить про французькість, і не менш класичний політичний детектив. Я його на патреоні ще не раз у приклад наводити буду.
Отже, головний герой — простий поліцейський, який приїхав через пограбування. Але пограбування видалося йому підозрілим, він сам собі намолов в уяві сім мішків гречаної вовни і, впевнений, що от-от торкнеться Справжнього Великого Розслідування та нарешті стане тим самим крутим детективом, яким мріяв стати, побіг шукати Правду. Тому він уперто продовжує займатися цією справою, хоча її й закривають. Але поки що крутизни немає, натомість йому доводиться опитувати наркоманів, знімати показання в панянок, в яких поцупили сумочку, і так далі і тому подібне, і нам він про це детально розповість. Власне, розповідь іде від першої, дуже багатослівної особи, однак частина розділів написана від третьої, бо розповідає про речі, яких наш поліцейський не знає, та людей, яких він здебільшого ніколи в житті не бачив.
Взагалі ж, як в усіх французьких детективах, тут у центрі — особистість та її внутрішній світ. Не тільки міркування, але й почуття поліцейського, його мрії та очікування, які впливають на розслідування... Ми бачимо, як він борсається в океані гіпотез, яких настільки багато, що помилитися нескладно. І якщо він тягне за хибну ниточку, це відбувається не так через обставини, як через його особистісні якості. (Особистості інших героїв також описуються доволі докладно).
А ще тут дуже, дуже багато політики. Причому не тільки там, де ідеться про парламент, але і в поліції також. Що сказати, аби не зробити гірше своїй кар’єрі; як сприймати сказане — як прояв заздрості, бажання зманіпулювати чи щиру пораду? Певний пан застерігає щодо певної пані, але ж у нього до неї упереджене ставлення, бо її батько досяг більшого, ніж він сам, тож чи можна йому вірити? Враховуючи, що такі питання виникають ледь не щодо кожної сказаної репліки, не дивно, що поліцейський припускається помилок. Дивно, що він іноді все ж влучає.
Що чекає на читача в цій книзі? Амбітний, заздрісний, взагалі місцями доволі неприємний, вкрай забембаний рутиною поліцейський; купа громадян, які мали ту поліцію в носі та відмахуються від неї, наче від комара; любовні пригоди всередині поліційного відділку; політичні чвари і ледь не бійки в парламенті; обережні політики, які опікуються лише тим, «аби чого не вийшло»; докладні розповіді про злочинні оборудки та багато чого ще. Також там буде дуже багато про вади системи — одразу двох систем: політичної та поліційної.
Мені було дуже цікаво читати. Мене ця книжка захопила з першої сторінки та тримала до останньої. Однак ван-шотом читання не було. Розділи маленькі, втім інформації в них чимало, тож я робила вимушені перерви через кожні кілька розділів.
Читала відгуки людей, яких розчарувала розв’язка; я до них не належу. Як на мене, вона просто дуже реалістична. Взагалі цей детектив дуже реалістичний і цього принципу дотримується від першої до останньої сторінки, от і все. Мені дуже сподобалося. Якщо натраплю на інші детективи цього автора, залюбки читатиму.
До речі, автор має власний стиль, який старанно підкреслений у перекладі. Я не можу порівняти переклад з оригіналом, але бачу, що перекладачка докладала зусиль саме в цьому напрямку.
Щодо оформлення книжки: претензій до редактора я не маю, а от до коректора — маю. Хоча, можливо, справа не так в коректорі, як в обробці текста після нього. Там в одному місці навіть написано: «розрив», бо дійсно дивний розрив абзацу просто посередині речення. Ну, так це слово «розрив» у тексті і залишилося. Втім, невиправлені хибодруки тут також є.
September 14, 2021
Хтось спробував пограбувати квартиру багатого бізнесмена, поруч живе політик, і комісар, якому доручили справу, одразу підозрює усе аж до усесвітньої змови. Одночасно досвідчений медвежатник вирішує помститися замовникам, які хочуть його вбити, а в Національних зборах помирає депутат. І хоча цього разу підозри комісара дещо пов'язані з реальністю, загалом книжка побудована за принципом "звалимо усе докупи, а там видно буде". Очікувала більшого.
Displaying 1 - 4 of 4 reviews