Малий путівник Містом Сонця

by Артур Клинов, Артур Клінав, Остап Сливинський (переклад)

„Jeśli przyjeżdżacie do Mińska pociągiem z Europy, zanim powita was Plac Bramy Miasta Słońca, musicie przejść przez czyściec – pierwszą Bramę strzegącą granicy Krainy Szczęścia” — przestrzega Artur Klinau i natychmiast rozbudza ciekawość czytelnika. Następnie wprowadza go w świat szerokich placów, pomników, kolumnad i pałaców górujących nad życiem szarych ludzi. Pokazuje utajnione życie wewnętrzne Miasta — otwarte podwórka stanowiące centrum życia mikrospołeczności, bramy opanowane przez filozoficznie nastawionych pijaczków i kobiety-orchidee tęskniące do lepszego życia, parki pełne miłości i nienawiści. Ludzie i Miasto są ze sobą nierozerwalnie związani, zniewoleni przez siebie nawzajem.

Jednak „Mińsk. Przewodnik po Mieście Słońca” jest nie tylko wspaniałym albumem socjalistycznej architektury, lecz także esejem o burzliwej historii Białorusi, powieścią autobiograficzną i poetycką wizją odrealnionego świata idei. Według autora, ma być to pierwszy krok do zbudowania mitologii Mińska.

Genres: Nonfiction, History, Travel

168 pages, Paperback

First published January 1, 2006

Reviews

[Yana Tarasevich · Rating 4 out of 5]

вялікія перапынкі ў чытанні такіх невялікіх кніг не прыносяць карысці, але я здолела і на апошнім адносна кароткім адрэзку ўспомніць першае трохі дзівоснае адчуванне ад змяшаных у адмысловым рытме ўспамінаў пра горад, якога ўжо няма (хіба што назвы засталіся тыя ж), і рэфлексіі пра краіну, якой няма яшчэ даўжэй (ці якая ёсць яшчэ даўжэй?). у моманты, калі філасофскія развагі вось-вось і здаваліся б мне занадта прэтэнцыёзнымі, пачынаўся расказ пра школу, у якую спадар Артур не любіў хадзіць толькі ўвосень, узімку і ўлетку, ці настальгічны пасаж пра архідэй, якім горад слаўны да гэтага часу. і скрозь усе гэтыя ўспаміны, развагі і саветы выпадковым і невыпадковым гарадскім падарожным прасочваецца гэткі love-hate relationship, які я добра магу зразумець менавіта зараз, бо я жыву ў Горадзе Сонца 2.0, мёртвым і жывым адначасова, маім і чужым, які так жа проста любіць, як і ненавідзець, дзе месцы, рэчы, людзі знікаюць ячшэ хутчэй, чым у папярэдняй яго версіі, і цяжка не патануць ва ўспамінах і горачы ад надзей, што не спраўдзіліся.

[Aleś Karoza · Rating 5 out of 5]

Вельмі прыгожае метафарычнае і настальгічнае апісанне гісторыі Беларусі з фокусам на перыядзе савецкай акупацыі па часе і Мінску па прасторы.

[micusiowo · Rating 3 out of 5]

Świetnie zbudowana narracja, która pozwala traktować i czytać tę książkę zarazem jako kawałek dobrej prozy i prywatny przewodnik.

[Anya Slychenyuk · Rating 5 out of 5]

тое, што трэба, калі сумуеш па Менску. аўтар водзіць па вулачкам, свайму дзяцінству і гісторыі горада. без ружовых акуляраў, але з бязмежнай любоўю.

закрываю кнігу з цяжкім пачуцьцём суму па дому. і з цяжкім пачуцьцём суму, што мой дом — дыктатура.

“Я нарадзійся у Краіне Шчасця. Ці быў я шчаслівы у ёй? Мабыць, так. У кожнага чалавека ёсць свая Краіна Шчасця — дзяцінства. А для яго няважна, у якой краіне ты нарадзіўся”.

[Anton Varonka · Rating 5 out of 5]

Кніжка, якая падаравала мне незабыўны момант -- ляцець за тысячы кіламетраў ад дома і чытаць пра родны двор.

[amnepsiac · Rating 3 out of 5]

Автор явно стремился написать книгу высокопарно, метафорично, страстно и поэтично. Как часто бывает в таких случаях, когда сам автор – талантливый человек, но не до гениальности, книга оказывается то чарующей и живой (фрагменты с криво сделанным Лениным, описания Немиги), то невероятно безвкусной, от потуги до потуги (мерзотно сальная глава про минчанок как орхидеи). Интересно читать про реликты времени, от Кима Хадеева до парковых прохожих. Не очень – однобокие историко-политические рассуждения автора.

Так, сложная история отношений с Польшей подается как «Польшу пришли и разделили, а до этого все у всех было хорошо и никто никого не обижал». Вильгельм Кубе предстает почти как благопристойный образованный человек (особенно на фоне разносящих все советских партизан). Москву в отличие от Минска «щадят» во время (тогдашней советской) реновации, потому что она якобы была для партийных элит городом детства (видимо, для горийского Сталина, родившегося в Украине Кагановича или кишиневско-петербургского Щусева). И такие необязательные и достаточно ленивые домыслы (или авторские кринжевые субъективы) выдаваемые за чистую монету, на каждом шагу.

Еще менее интересно, когда мутные истории он выдает за общеизвестно явные, например, смерть Янки Купалы. Я вполне верю, что чекисты могли его убить, но когда без железных доказательств это утверждается просто как факт, речь идет уже не о политической позиции или вере, а о банальной недобросовестности и обмане читателя.

Резюмируя, если бы книгу оставили без важных-бумажных разглагольствований о судьбах Родины и прочих философских отступлений, были бы хорошие личные воспоминания-описания города. А в таком варианте получилось скорее сносно, не более того.

[Nadine · Rating 3 out of 5]

You can only enjoy it if you've been there. If Minsk means something to you, if you have a personal relationship with the city itself and memories of its places. The author gives a beautiful insight into pieces of history, city planning and culture of the people but the language used is very philosophical, with references to mythology and literature that might easily be missed. If you want to read this book, go first to visit Minsk, go build a relationship with it. It's like you don't want to watch the movie before reading the book because, so don't read the book before seeing the city. My favorite chapter is 45, where he beautifully describes the facades of the reality of a two-faced city.

[I · Rating 3 out of 5]

Прыемнае чытаньне для тых, каго цікавіць Менск, які так проста не любіць і так складана зразумець. У кнізе тры лініі, якія шторазова зьмяняюць адна адну: успаміны аўтара пра Менск часоў позьніх саветаў, выкшталцоная і насычаная метафарамі лінія пра перабудову горада гытэмі саветамі ў ідэалягічны сымбаль, "горад сонца", брамы "краіны шчасьця", і разважаньні аўтара на тэму гісторыі Беларусі. Апошняя выглядае досыць спрошчана і аднабока, а вось першыя дзьве - сапраўды цікавыя. Багацьце метафар дапамагае ўбачыць горад вачыма аўтара, зразумець дзіўнае пачуцьцё дыскамфорту, якое можа часам агортваць у Менску асабліва на тым самым "прасьпекце палацаў", пачуць падземны голас ракі бяссоньня, крывавай Нямігі. Канешне Менск быстра зьмяняецца апошнія дзесяцігодзьдзі і горад сонца паступова распушчаецца і згладжваецца, але ў якасьці тлумачальніка душы Менска гэта ўсё ж выдатная кніга.

[Anna Rogovets · Rating 5 out of 5]

Прачытаць гэтую кніжку - усё роўна як прайсціся з аўтарам па Горадзе Сонца, слухаючы гісторыі з прошлага ад "мясцовага", як сядзець на кухні са старым сябрам да раніцы і разважаць пра тое, чаму ўсё сталася як сталася. Балюча чытаць сёння, калі ты не можаш вярнуцца ў свой горад СОНца, калі ты бачыш яго толькі ў мроях, і з кожным днём ён становіцца ўсё далей.

[Kirill Protasenia · Rating 5 out of 5]

Прыгожы аповед улюбленага у Менск мастака. Цудоўнае апісанне горада і цікавы погляд на гістарычныя звесткі. Адначасова вельмі прыватны і такі знаемы кожнаму мінчуку.

[Martyna Wieczorek · Rating 3 out of 5]

Puchatą kołderką jest przykryta ta ironia i rozżalenie. Smutnopięknie się to czyta.

[Harold Rhenisch · Rating 4 out of 5]

Klinau has written a fascinating portrait of Minsk, with an architect's eye. He uses it to paint a picture of the place as the one fulfilled Utopian City of the Soviet World, a perfection that was only a stage set and came at a vicious price. At once an architect's model of the city and a tour through it in space and time, a philosophical meditation, a memoir, a political testament, a portrait of the gap between public and private life and a strong addition to the dismantling of Utopia both by the Imperium and in resistance to it, this is a book to set beside any of the great records of the collapse of the Imperium elsewhere in the old Soviet sphere. It is augmented by haunting, stark photographs, so empty of people that they reveal the great power of the city as a stage. This is not a simple book, but if you have read any writers from the East, even Kafka, you will not find its stripping of veils and its world of ironies anything other than delightful and inspiring.

[anna maziarska · Rating 4 out of 5]

Bardzo dobra książka z wnikliwą perspektywą na architekturę miasta. Bardziej porywa od strony artystycznej, więc jeśli ktoś szuka lektury o społecznym kontekście Białorusi, to polecam sięgnąć po inną książkę!

[Michael Hübner · Rating 4 out of 5]

Klinau amazed me with a unique book. Without a classic story, he engages the reader into the intricacies of the city of Minsk. A trip to Minsk is advised before reading this book.

[Kasia · Rating 4 out of 5]

3.5

[Mariia S. · Rating 4 out of 5]

Сірі бетонні плити – перший дитячий спогад білоруського митця Артура Клінава. Міжповерхові сходи, по яких він намагався видряпатися до свого друга, міцно засядуть у пам’яті та стануть його першим образом Міста Сонця. Окрім них, залишаться спогади про перших друзів та дитсадівську наречену, старе кладовище, де хлопчаки збирали черепи, шипучки з сиропом та поїздки на тридцять восьмому автобусі.

Дитинство – індивідуальна Країна Щастя, але у радянському Мінську існував свій утопічний проєкт Щастя. За ідеєю центральної влади столиця Білоруської Республіки мала стати Містом Сонця, де кожний мешканець досягне абсолютного щастя.

Для автора ця категорія чужа, російська.

У Росії ідея Суспільства Щастя потрапила на винятково сприятливий грунт. Тут було все необхідне для того, щоб розпочати побудову цієї грандіозної конструкції: неторкнутий народ, який, по суті, так і залишився язичницьким, потужне колективістське, общинне начало та загострене почуття не-Справедливості, яке обернулося неприборканою жагою досягти соціальної Справедливості

Акцентуючи на чужості ідеї Щастя, Клінав відмежує Мінськ від російської спільності та пише про Білорусь як частину європейської історії (білоруською книга вийшла ще у 2008!). Спадщина ВКЛ та Речі Посполитої – осердя його міфу, сконструйованого на противагу радянській утопії.

Окрім ідеологічних пасажів, Клінав багато пише про повсякдення. Моє улюблене, то робітничі витівки, скоєні чи то з ідеологічних причин, чи то з власного недбальства. Про пам’ятник Леніна, де, замість пальця, ерегований член вказує на шлях до комунізму та монумент тому ж Іллічу з пінопласту, який злетів над селищем під час офіційного заходу.

Око сіпалось хіба що від кількасторінкових сексистських порівнянь жінок з квіточками.

Такої кількості юних красунь я не зустрічав у жодному місті світу. Його вулиці аж рясніли цим особливим сортом тендітних і витончених квіток. Чомусь саме тут вони так щедро розквітали

Місцем, де завжди, у будь-яку пору року, вночі і вдень можна було знайти, придбати, обійняти й покохати будь-які квіти, була Площа Брам. Тут водилася така незліченна кількість їх сортів, яку лише можна було уявити в Місті Сонця

У «Малому путівнику Містом Сонця» також є авторські світлини, але мені бракувало мапи, щоб з’єднати усі згадки докупи.

[57 hours later · Rating 2 out of 5]

гэтая кніга выявілася зусім не тым, чаго я чакала (спадзявалася на урбаністычныя замалёўкі, а гэта выявілася успамінамі ў дыстапічным фармаце і з вайбам "ВКЛ і Рэч Паспалітая is my Roman Empire").
увогуле думала, ці варта працягваць пасля вось гэтага тэйку пра ВКЛ на 27/192 старонцы:

Велізарная Краіна, што раскінулася ад Балтыйскага да Чорнага мора. Яе насялялі многія народы, што размаўлялі на розных мовах. Яе напаўнялі многія рэлігіі - амаль усе, якія існавалі ў гэты час у Еўропе. Краіна нагадвала Імперыю, але не была ёю. Яна магла быць Імперыяй, але стала Дэмакратыяй. (і праз колькі старонак амаль роўна тое ж самае пра Рэч Паспалітую абодвух народаў.)

i'll hold ur hand while saying this: цалкам разумею жаданне адшукаць сваю гісторыю па-за маскоўскай/расійскай каланізацыяй. аднак і на ВКЛ з РП варта паглядзець праз дэкаланіяльную оптыку.
таксама паднадакучвала, што цягам усёй кнігі гістарычныя ўстаўкі падаваліся як агульнавядомыя факты, хаця насамрэч гэта толькі гіпотэзы аўтара. займальны акт асваення=прысваення гісторыі, улічваючы, што ўспаміны напісаныя ў антыўтапічным ключы (перепісванне гісторыі - кананічны троп антыўтопій).
на апісанні атмасферы вечаровага Мінску як "некрарамантычны эрас" падумала, што спадару Клінаву зайшла б манга Харады 🌚
з плюсаў - хіба што фатаграфіі гораду, у якім я не была ўжо больш за 3 гады і невядома, ці калісьці яшчэ буду. пакуль што амаль усе месцы пазнала.

[Elizabeth · Rating 4 out of 5]

Агулам мне хутчэй спадабалася, асабліва першая палова кнігі - на другой падобныя адно на адно разважаньні вакол пары мэтафар надакучваюць. Спадабаўся вобраз Менска і фоткі. На дзіва, чытаць было ня вельмі сумна, магчыма таму, што мой Менск здарыўся на дзясяткі гадоў пазьней ад кніжнага, а ад гэтага можна трымаць некаторую дыстанцыю.

Пра два слабыя бакі ўсе ў водгуках напісалі, і я цалкам згодная. Павярхоўныя пераказы гісторыі ў белліце ўжо вантробы мне выелі, але да іх я стаўлюся нэўтральна. А вось сэксізм я не выношу, то ад пасажа пра архідэі ў мяне вочы на лоб палезьлі. Як мужчыны з такім стаўленьнем з намі па адной зямлі ходзяць? Мда.

[Agnès · Rating 4 out of 5]

Alors que la Biélorussie se révolte contre le « dernier dictateur d’Europe », Artur Klinau nous emmène à Minsk. Il nous fait vivre l’utopie communiste de la Cité du Soleil, avec ses palais et ses joyeuses fêtes populaires. Il joue aux guides, entre souvenirs d’enfance et réalité du XXIème siècle. Mais surtout, il n’oublie pas de démonter cette scénographie, de pointer du doigt les zones d’ombres et l’architecture qui perd de sa superbe à mesure qu’on s’éloigne du centre ville.
Une découverte hypnotique, aux belles éditions « Signes et Balises ».

[Olga Shnip · Rating 5 out of 5]

Сентыментальныя ўспаміны пра куткі Мінска, віртуальныя прагулкі па маршрутах гугл карт, пабудаваных ва ўяўленні, і гісторыя Мінска, якую нам ніколі не расказвалі ў школе. Ідэальны настрой, каб пасумаваць.

[Radosław Magiera · Rating 1 out of 5]

Lekturą maja 2025 roku Dyskusyjnego Klubu Książki w Rawie Mazowieckiej była książka Artura Klinau, białoruskiego pisarza, architekta, malarza, performera i scenarzysty filmowego, zatytułowana „Mińsk, Przewodnik po Mieście Słońca”. Sądząc po tytule, miałem nadzieję na literaturę faktu, a ta, w przeciwieństwie do innych gatunków, znacznie częściej przynosiła nam dobre niż złe doznania czytelnicze. Niestety omyliłem się.

Książka okazała się esejem o wyraźnym rysie autobiograficznym. W założeniach, jak czytamy w blurbie, jest „poetycką wizją odrealnionego świata idei”, a według samego autora „ma być to pierwszy krok do zbudowania mitologii Mińska”. To ostatnie brzmi dla mnie mocno narcystycznie i grafomańsko, co niestety potwierdziła treść „dzieła”.

Przyznam się, że dobrnąłem do 14 strony i dalej nie dałem rady. Na 8-ej już zauważyłem, ze autor odlatuje, gdyż „betonowa piramida” akapit dalej staje się „kamienną piramidą”. Potem było tylko coraz gorzej. Na stronach zaś od 12-ej do 14-ej trafiłem na taki stek bzdur, że aż mi się w głowie nie mieściło, że coś podobnego można wydać drukiem. Te pseudofilozoficzne majaczenia na temat prawosławia, wolności w Rosji w porównaniu do reszty świata, itd. rozłożyły mnie na łopatki. Może są strawne dla kogoś, kto trenuje szybkie czytanie i wyłapuje tylko hasłowe informacje, bez sprzeczności między nimi, nie zastanawiając się przy tym nad tym, czy ma to cokolwiek wspólnego z rzeczywistością. Może też dla kogoś, kto nie interesuje się historią, socjologią i w ogóle nie ma o niczym pojęcia, wobec czego może przyjąć wszystko i nic nie będzie w nim krzyczało – Co za bzdury!

Głosowanie w klubie pokazało, że „dzieło” obstawiło dolną połowę skali ocen, które się przedstawiają następująco:

nie podobała się - 5 (w tym DNF - 3)
OK - 2
podobała się - 2
bardzo się podobała - 0
była rewelacyjna - 0

Jest tyle książek genialnych, o dobrych nie wspominając, że życia nie starczy by je poznać. Szkoda czasu na to „dzieło”.

[Jakub Stawiski · Rating 5 out of 5]

Fantastyczne wspomnienie/ reportaż, goraco polecam, szczególnie ze względu na ostatnie wydarzenia na Białorusi

[Monika · Rating 4 out of 5]

Miło się podróżowało po Mińsku. I miło, i smutno.

[Wojtek Konieczny · Rating 4 out of 5]

8/10

[Anders Fröjmark · Rating 4 out of 5]

Det finns en poetisk kraft i bilderna och texterna i denna bok, som låter läsaren sjunka ned genom lager på lager av historia. I Minsk var det tänkt att själva portalen till det kommunistiska solriket skulle stå. Dess breda avenyer och monumentala platser var också platser där unga människor, som författaren till denna bok, född 1965, växte upp och gjorde sina första erfarenheter av tillvarons mysterier. En bättre guide till hans uppväxtstad går det knappast att få. Han rör sig hemtamt inte bara i de kommunistiska utopierna och deras bakgårdar, utan också i de århundraden då staden var en del av det litauisk-polska samväldet, ofta benämnt Rzeczpospolita. Själv har jag ännu inte haft tillfälle att besöka Minsk, men med Klinaus bok känns staden redan nära och en resa dit står definitivt på min önskelista.

[Volha Pilipchyk]

хотелось бы продолжить гулять по городу дальше с автором

[Vylivacha · Rating 3 out of 5]

артур, мы зразумелі, што вы ня любіце камуністаў, супакойцеся

[Tania · Rating 3 out of 5]

В чомусь, ми не зійшлися з книгою, хоча вона варта уваги

[Sviatlana · Rating 5 out of 5]

Кніжку перадалі мне сябры, калі жыла ў Амерыцы. Неверагоднае адчуванне ад чытання, маю настальгію па дому і Мінску можна было памацаць. Хачу перачытаць.

[Maria · Rating 4 out of 5]

I could have done with a little less misogyny and a little less Russia (though I guess the latter was unavoidable)