What do you think?
Rate this book
Живі. Всупереч
Макар із дружиною Вірою звикли працювати не покладаючи рук. Цього ж учили доньок. Тому і жили в достатку, бо заробили на нього потом і кров’ю. А потім — колективізація. Усе стало колгоспним. Незгодних куркулів, що не хотіли віддавати своє, — на каторгу. Так сталося і з Макаром. А дружину Віру з дітьми та іншими земляками вивезли на Урал і кинули посеред лісу — з десятком сокир і кількома пачками сірників. Наглядачі згодом повернуться по тих, хто вижив. Повезуть чоловіків на лісоповал. Знову заберуть усе.
Це драматична й правдива історія родини автора. Його рідня пережила розкуркулення та голод, висилку й каторгу, війну та повоєнну руїну.
Це драматична й правдива історія родини автора. Його рідня пережила розкуркулення та голод, висилку й каторгу, війну та повоєнну руїну.
480 pages, Kindle Edition
Published April 21, 2021
2 people are currently reading
58 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 8 of 8 reviews
February 7, 2025
Це важлива книжка, і дуже прикро, що про неї мало знають. Вважаю її сильно недооціненою. У неї дві важливі, я б навіть сказала — надважливі чесноти.
1. Вона про колективізацію та заслання до Сибіру. У нас замало книжок про це. Буває, що згадується, як родину розкуркулили, але переважно книжка про Голодомор чи ДСВ. Тут навпаки: побіжно згадуватиметься Голодомор, бо в ті часи герої були на засланні і повернулися вже навесні 33-го. Натомість дуже багато часу буде присвячено життю репресованих українців у Сибіру.
2. Вона заснована на реальних фактах, на родинній історії авторів ( «бабуся писала спогади з бездоганною орфографією», — пишуть автори. Тут же вміщено фото тих спогадів. «Я народилася і дірєвнє...»). Це не вигадки, а реальні долі реальних людей.
Останнє неймовірно важливо, я про це поговорю докладніше трохи згодом, бо це додає додаткових сенсів.
Отже, що тут відбувається. Живе собі родина. Батько довго жив на заробітках у Німеччині, заробив непогані гроші і повертається додому, до родини. Ті гроші пускає в діло, й родина багатіє. За багатством стоїть тяжка праця. І батьки, і діти з ніг збиваються; мати, Віра, навіть просить свого чоловіка: змилуйся, діти зовсім крихітки, ти їх заганяєш. Але Макар Деревський чути нічого не хоче. Йому треба, щоб усі члени його родини його слухалися, працювали день і ніч і не сміли слова впоперек сказати. У нього є накопичення, причому не лише в грошах, але й у смаколиках, що довго не псуються: мед, горіхи, ковбаса. Але чіпати то дітям не можна. Коли син приходить додому настільки втомлений і зголоднілий, що в нього сил немає чекати вечері і він бере з тої чарівної Шафи смаколиків, його звинувачують буквально у крадіжці. (А доводити дітей до такого стану і тримати весь день голодними — то є ок). Є в родині і наймити, вони гарують так само, як Деревські.
Таке враження, що за роботою люди просто не помітили, наскільки змінився світ навколо них. І коли починається колективізація та Деревських таврують куркулями, вони довго не можуть второпати: як це? За що? Чому? Однак у день, коли Макара Деревського арештували, життя всієї родини змінилося назавжди.
Спершу вони трималися за те, що їм залишили, але це не спрацювало. Це ніколи не працює, хоч якими покірними стають люди. Сім’ю відправили на виселення. Ми бачимо ті задушливі товарні вагони, страшну путь до Сибіру, викинуті дорогою тіла померлих... А потім — життя в Сибіру. Смерті, підтримку, зраду, зневіру, допомогу. Зрештою двом дочкам Макара вдається повернутися додому і навіть воз’єднатися з батьком. Але шлях, який вони пройшли, змінює їх назавжди.
Які думки та особливості книжки важливі, потрібні і корисні? Їх чимало.
1. Тут майже немає осуду. Тобто автори розповідають про різних людей, декотрі з яких чинили не найкращим чином. Але рівень засудження — мінімальний. Автори розуміють, що за певних обставин люди були змушені відсувати вбік моральність, а іноді навіть людяність. На тлі сьогодення, коли то один, то другий виступає з цінними зауваженнями, як повинні вмирати полонені, це не-засудження особливо важливе.
2. Коли я дочитала до кінця, в мене склалася думка, що чи не основна думка твору — «плач не дав нікому ще свободи». На початку історії Віра ще намагається якось задобрити ворогів, бути ласкавою і покірною, сподіваючись, що тоді її облишать у спокої. Та що там, багато хто так вважає. Але це так не працює. Коли українців викидають у тайзі, один із персонажів каже, що треба знайти якесь інше місце, щоб їх не знайшли вороги, але не знаходить підтримки. І незабаром військові повертаються, щоб забрати чоловіків валити ліс.
Зрештою, життя персонажок починає бодай трохи налагоджуватися тоді, коли вони порушують заборону нікуди не потикатися і намагаються виборювати собі життя замість перелякано сидіти і чекати милостей від поневолювачів.
Але, знов-таки, ті, хто сидів і чекав, не засуджуються. Це просто звичайні люди, котрі не розуміли, що відбувається, і ніяк не могли повірити, що інші, начебто людські істоти спроможні на щось подібне.
3. Вельми непогано показане знелюднення. Як тонко і навмисне в людях присипляють людяність і витягають нагору найгірші якості.
4. Читач, котрий не надто багато знає про той період, може поставитися з недовірою до сюжетних поворотів, але насправді вони дуже важливі.
З одного боку, тут постійно вмирають люди, котрі встигли стати для персонажів важливими. Одна персонажка закохалася — і негайно втрачає коханого. Друга персонажка закохалася... Хіба таке буває насправді? Чи не перетиснули автори?
З іншого боку, тисяча дрібниць допомагає родині вижити. І оцей вижив, і отой підтримав, і з самої Москви якогось листа прислали, і навіть офіцер, котрий мав би просто пристрелити персонажок, раптом став на їхній бік. Хіба таке буває? Автори підігрують персонажкам!
Але це не вигадана історія. Вона спирається на архівні документи, на родинні спогади. І я, нащадка родини ворогів народу, можу підтвердити: з моїми також дещо подібне траплялося. В мене досі десь лежить відповідь на листа, котрого мій прадід писав Сталіну. Відповідь, завдяки якій репресовану родину вдалося повернути додому.
Чому це важливо? Тому що нам оповідає свою історію родина, що вижила. І — так, це правда, з нею траплялися всілякі дива штибу офіцера, котрий раптом допомагає засланим. І саме тому ці люди й вижили. Щоб вижити, потрібно було диво. Ще й не одне, а ціла низка. Натомість загинути було напрочуд легко. Тут не в тому справа, що всі кохані гинуть, а в тому, що бодай хтось виживає.
5. Ролі другорядних персонажів іноді здаються розкиданими рандомно. Ніколи не знаєш, хто з них допоможе, а хто навпаки. І це створює атмосферу непевности, розгублености, коли довіряти не можеш нікому, і водночас іноді доводиться ризикувати і довіряти, бо інакше не вижити. Оце передано дуже добре.
Взагалі книжка дуже страшна, майте на увазі.
Шо для мене було недоліком і чому?
1. Мова. Ой леле. Я не знаю, як так сталося, що сучасний історичний роман у нас окупувала дидактично-повчальна мова вчительки літератури, яка за найменшої нагоди зривається в «поетичні» описи штибу «крижані пальці жаху стиснули її серденько». Але ця книжка не стала винятком, на жаль.
2. Нам подають персонажів такими, якими вони були, і це правильно. Однак авторська позиція аж ніяк не намагається бодай натякнути, що не все в їхньому житті варто наслідувати. Наприклад, одна з головних персонажок, Люба, ніколи не скаржиться старшим, коли в неї щось не так. Вона надто голодна і ледь дійшла додому? Звісно, дорослим не скаржитиметься! Навіщо їм знати, що навалили на неї непомірне навантаження? У неї проблеми в школі? Ніхто не дізнається! Побили сестричку і відібрали в неї іграшку? Треба швиденько вимити її та перевдягнути в чисте, щоб ніхто не помітив! Причому мати помічає! Звісно, помічає, що дитина в іншій сорочці. Але не каже нічого. Типу схвалює, що дівчата так хвацько упоралися з приховуванням того, що сталося.
І авторська оцінка цього не просто відсутня - в мене склалося враження (можливо, суб'єктивне), що ця оцінка присутня і схвальна.
В цілому, якщо вас не надто лякають крижані пальці страху, що стискають серденько, я б радила прочитати цю книжку і скласти власну думку. Бо вона справді про важливі речі.
1. Вона про колективізацію та заслання до Сибіру. У нас замало книжок про це. Буває, що згадується, як родину розкуркулили, але переважно книжка про Голодомор чи ДСВ. Тут навпаки: побіжно згадуватиметься Голодомор, бо в ті часи герої були на засланні і повернулися вже навесні 33-го. Натомість дуже багато часу буде присвячено життю репресованих українців у Сибіру.
2. Вона заснована на реальних фактах, на родинній історії авторів ( «бабуся писала спогади з бездоганною орфографією», — пишуть автори. Тут же вміщено фото тих спогадів. «Я народилася і дірєвнє...»). Це не вигадки, а реальні долі реальних людей.
Останнє неймовірно важливо, я про це поговорю докладніше трохи згодом, бо це додає додаткових сенсів.
Отже, що тут відбувається. Живе собі родина. Батько довго жив на заробітках у Німеччині, заробив непогані гроші і повертається додому, до родини. Ті гроші пускає в діло, й родина багатіє. За багатством стоїть тяжка праця. І батьки, і діти з ніг збиваються; мати, Віра, навіть просить свого чоловіка: змилуйся, діти зовсім крихітки, ти їх заганяєш. Але Макар Деревський чути нічого не хоче. Йому треба, щоб усі члени його родини його слухалися, працювали день і ніч і не сміли слова впоперек сказати. У нього є накопичення, причому не лише в грошах, але й у смаколиках, що довго не псуються: мед, горіхи, ковбаса. Але чіпати то дітям не можна. Коли син приходить додому настільки втомлений і зголоднілий, що в нього сил немає чекати вечері і він бере з тої чарівної Шафи смаколиків, його звинувачують буквально у крадіжці. (А доводити дітей до такого стану і тримати весь день голодними — то є ок). Є в родині і наймити, вони гарують так само, як Деревські.
Таке враження, що за роботою люди просто не помітили, наскільки змінився світ навколо них. І коли починається колективізація та Деревських таврують куркулями, вони довго не можуть второпати: як це? За що? Чому? Однак у день, коли Макара Деревського арештували, життя всієї родини змінилося назавжди.
Спершу вони трималися за те, що їм залишили, але це не спрацювало. Це ніколи не працює, хоч якими покірними стають люди. Сім’ю відправили на виселення. Ми бачимо ті задушливі товарні вагони, страшну путь до Сибіру, викинуті дорогою тіла померлих... А потім — життя в Сибіру. Смерті, підтримку, зраду, зневіру, допомогу. Зрештою двом дочкам Макара вдається повернутися додому і навіть воз’єднатися з батьком. Але шлях, який вони пройшли, змінює їх назавжди.
Які думки та особливості книжки важливі, потрібні і корисні? Їх чимало.
1. Тут майже немає осуду. Тобто автори розповідають про різних людей, декотрі з яких чинили не найкращим чином. Але рівень засудження — мінімальний. Автори розуміють, що за певних обставин люди були змушені відсувати вбік моральність, а іноді навіть людяність. На тлі сьогодення, коли то один, то другий виступає з цінними зауваженнями, як повинні вмирати полонені, це не-засудження особливо важливе.
2. Коли я дочитала до кінця, в мене склалася думка, що чи не основна думка твору — «плач не дав нікому ще свободи». На початку історії Віра ще намагається якось задобрити ворогів, бути ласкавою і покірною, сподіваючись, що тоді її облишать у спокої. Та що там, багато хто так вважає. Але це так не працює. Коли українців викидають у тайзі, один із персонажів каже, що треба знайти якесь інше місце, щоб їх не знайшли вороги, але не знаходить підтримки. І незабаром військові повертаються, щоб забрати чоловіків валити ліс.
Зрештою, життя персонажок починає бодай трохи налагоджуватися тоді, коли вони порушують заборону нікуди не потикатися і намагаються виборювати собі життя замість перелякано сидіти і чекати милостей від поневолювачів.
Але, знов-таки, ті, хто сидів і чекав, не засуджуються. Це просто звичайні люди, котрі не розуміли, що відбувається, і ніяк не могли повірити, що інші, начебто людські істоти спроможні на щось подібне.
3. Вельми непогано показане знелюднення. Як тонко і навмисне в людях присипляють людяність і витягають нагору найгірші якості.
4. Читач, котрий не надто багато знає про той період, може поставитися з недовірою до сюжетних поворотів, але насправді вони дуже важливі.
З одного боку, тут постійно вмирають люди, котрі встигли стати для персонажів важливими. Одна персонажка закохалася — і негайно втрачає коханого. Друга персонажка закохалася... Хіба таке буває насправді? Чи не перетиснули автори?
З іншого боку, тисяча дрібниць допомагає родині вижити. І оцей вижив, і отой підтримав, і з самої Москви якогось листа прислали, і навіть офіцер, котрий мав би просто пристрелити персонажок, раптом став на їхній бік. Хіба таке буває? Автори підігрують персонажкам!
Але це не вигадана історія. Вона спирається на архівні документи, на родинні спогади. І я, нащадка родини ворогів народу, можу підтвердити: з моїми також дещо подібне траплялося. В мене досі десь лежить відповідь на листа, котрого мій прадід писав Сталіну. Відповідь, завдяки якій репресовану родину вдалося повернути додому.
Чому це важливо? Тому що нам оповідає свою історію родина, що вижила. І — так, це правда, з нею траплялися всілякі дива штибу офіцера, котрий раптом допомагає засланим. І саме тому ці люди й вижили. Щоб вижити, потрібно було диво. Ще й не одне, а ціла низка. Натомість загинути було напрочуд легко. Тут не в тому справа, що всі кохані гинуть, а в тому, що бодай хтось виживає.
5. Ролі другорядних персонажів іноді здаються розкиданими рандомно. Ніколи не знаєш, хто з них допоможе, а хто навпаки. І це створює атмосферу непевности, розгублености, коли довіряти не можеш нікому, і водночас іноді доводиться ризикувати і довіряти, бо інакше не вижити. Оце передано дуже добре.
Взагалі книжка дуже страшна, майте на увазі.
Шо для мене було недоліком і чому?
1. Мова. Ой леле. Я не знаю, як так сталося, що сучасний історичний роман у нас окупувала дидактично-повчальна мова вчительки літератури, яка за найменшої нагоди зривається в «поетичні» описи штибу «крижані пальці жаху стиснули її серденько». Але ця книжка не стала винятком, на жаль.
2. Нам подають персонажів такими, якими вони були, і це правильно. Однак авторська позиція аж ніяк не намагається бодай натякнути, що не все в їхньому житті варто наслідувати. Наприклад, одна з головних персонажок, Люба, ніколи не скаржиться старшим, коли в неї щось не так. Вона надто голодна і ледь дійшла додому? Звісно, дорослим не скаржитиметься! Навіщо їм знати, що навалили на неї непомірне навантаження? У неї проблеми в школі? Ніхто не дізнається! Побили сестричку і відібрали в неї іграшку? Треба швиденько вимити її та перевдягнути в чисте, щоб ніхто не помітив! Причому мати помічає! Звісно, помічає, що дитина в іншій сорочці. Але не каже нічого. Типу схвалює, що дівчата так хвацько упоралися з приховуванням того, що сталося.
І авторська оцінка цього не просто відсутня - в мене склалося враження (можливо, суб'єктивне), що ця оцінка присутня і схвальна.
В цілому, якщо вас не надто лякають крижані пальці страху, що стискають серденько, я б радила прочитати цю книжку і скласти власну думку. Бо вона справді про важливі речі.
Read
August 2, 2022Надзвичайно важка книга, але мабуть найцікавіша і найзахопливіша в моєму житті. Буквально не хотілось випускати з рук книгу, бо дуже хотілось знати, що з героями буде далі… як би це важко не було… Дуже гарно написана з купою співпереживань з героями, а найголовніше, що це правдива історія, історія нашого українського народу… дуже важливо знати в пам‘ятати кожному🕯🙏
September 5, 2022
Дуже прониклива і трагічна історія, яка захопила повністю. Описано те, що всім нам треба знати.
April 27, 2024
Сімейна сага. Історія родини Деревських: родини, яку поважали, а потім швидко почали зневажати, бо ті — «куркулі».
Вони змушені були полишити рідну домівку через заслання до Сибіру, де багато людей гинули: від клімату, голоду і важких умов праці.
Назва книжки відповідає романові: всупереч усьому кілька членів родини вижили й повернулися додому.
Вона написана легко, втім читалася мені зовсім не так, адже просте змалювання смерті, бодай і кількома словами, досить сильно чіпляє.
Попередження: росмова не перекладена, втім оскільки книжка велика — її там небагато; кілька реплік.
Смакове: оскільки це сімейна сага, — губився в персонажах, тому здебільшого фокусувався на сприйнятті новоспечених «куркулів» селянами (пропаганда — мерзенна річ), подіях у поїзді чи житті в Сибіру, що ятрило тощо.
Хороша книжка.
«Щоб тебе незлюбили, лиха чинити й не треба. Досить бути інакшою»
Вони змушені були полишити рідну домівку через заслання до Сибіру, де багато людей гинули: від клімату, голоду і важких умов праці.
Назва книжки відповідає романові: всупереч усьому кілька членів родини вижили й повернулися додому.
Вона написана легко, втім читалася мені зовсім не так, адже просте змалювання смерті, бодай і кількома словами, досить сильно чіпляє.
Попередження: росмова не перекладена, втім оскільки книжка велика — її там небагато; кілька реплік.
Смакове: оскільки це сімейна сага, — губився в персонажах, тому здебільшого фокусувався на сприйнятті новоспечених «куркулів» селянами (пропаганда — мерзенна річ), подіях у поїзді чи житті в Сибіру, що ятрило тощо.
Хороша книжка.
«Щоб тебе незлюбили, лиха чинити й не треба. Досить бути інакшою»
November 30, 2025
Ця книга варта вашої уваги!
Вона важка, але повинна бути прочитана кожним.
Вона важка, але повинна бути прочитана кожним.
March 22, 2023
Історія про незламність українців і повернення додому🏠
✨"Живі. Всупереч" - саме так називається роман Ірини Мельниченко і Вадима Геращенка, який отримав другу премію на конкурсі "Коронація слова" у 2020 році. Минулого року він ще й увійшов у топ бестселерів від КСД. Бо справді тема надзвичайно актуальна, хоча й вона не про сьогодення. А про те, що нас, українців, постійно намагалися виселити, позбавити дому, майна, вбити тощо.
✨Книжка заснована на реальних подіях родини Вадима Геращенка - на початку книжки наведено уривок з біографії Люби Геращенко, його бабусі, і кілька фото. Це трагічна й до щему в серці зворушлива історія виселення родини до Сибіру під час розкуркулення у 30-их роках 20 століття, життя і виживання у нестерпних умовах і повернення додому. 480 сторінок болю і тремтливої надії. І мелодійного стилю тексту. І такої нестримної любові до рідної землі і дому. І ще про любов до книжок: "Читай всі книги. Книги не всі добрі й красиві. І про війну є, про смерті. Але то все знати треба, бо це життя".
✨Історія героїв книжки то переповнена розчаруванням, то величезною жагою до життя: "Ми - їхня пам'ять. Поки живі ми, живі й вони. І ми маємо вижити, щоб потім розповісти про них іншим. Усю нашу історію , від початку".
Ось ще кілька цитат:
📝Щоб тебе незлюбили, лиха чинити й не треба. Досить бути інакшою.
📝Усі хочуть вижити. І щоб дітей не чіпали. Інколи для цього потрібно прикидатися, що ти, як усі.
📝І хай не в кожного, але в багатьох тут і зараз, під цим зірковим небом, відроджувалася надія.
📝"То от чому це так схоже на поминки! - подумалось Любі. - Вони не просто їдять і п'ють, а поминають тих, кого втратили. А ми для них - жива згадка про всіх, кого вони більше не бачили. І надія, що колись, може, і ті повернуться".
❓Читали?
#КнижковийБлогОксамитки #OksamytkaBookBlog - Ірина Мельниченко, Вадим Геращенко "Живі. Всупереч", @ksd_bookclub , 2022, 480 с.
✨"Живі. Всупереч" - саме так називається роман Ірини Мельниченко і Вадима Геращенка, який отримав другу премію на конкурсі "Коронація слова" у 2020 році. Минулого року він ще й увійшов у топ бестселерів від КСД. Бо справді тема надзвичайно актуальна, хоча й вона не про сьогодення. А про те, що нас, українців, постійно намагалися виселити, позбавити дому, майна, вбити тощо.
✨Книжка заснована на реальних подіях родини Вадима Геращенка - на початку книжки наведено уривок з біографії Люби Геращенко, його бабусі, і кілька фото. Це трагічна й до щему в серці зворушлива історія виселення родини до Сибіру під час розкуркулення у 30-их роках 20 століття, життя і виживання у нестерпних умовах і повернення додому. 480 сторінок болю і тремтливої надії. І мелодійного стилю тексту. І такої нестримної любові до рідної землі і дому. І ще про любов до книжок: "Читай всі книги. Книги не всі добрі й красиві. І про війну є, про смерті. Але то все знати треба, бо це життя".
✨Історія героїв книжки то переповнена розчаруванням, то величезною жагою до життя: "Ми - їхня пам'ять. Поки живі ми, живі й вони. І ми маємо вижити, щоб потім розповісти про них іншим. Усю нашу історію , від початку".
Ось ще кілька цитат:
📝Щоб тебе незлюбили, лиха чинити й не треба. Досить бути інакшою.
📝Усі хочуть вижити. І щоб дітей не чіпали. Інколи для цього потрібно прикидатися, що ти, як усі.
📝І хай не в кожного, але в багатьох тут і зараз, під цим зірковим небом, відроджувалася надія.
📝"То от чому це так схоже на поминки! - подумалось Любі. - Вони не просто їдять і п'ють, а поминають тих, кого втратили. А ми для них - жива згадка про всіх, кого вони більше не бачили. І надія, що колись, може, і ті повернуться".
❓Читали?
#КнижковийБлогОксамитки #OksamytkaBookBlog - Ірина Мельниченко, Вадим Геращенко "Живі. Всупереч", @ksd_bookclub , 2022, 480 с.
April 12, 2024
Цікава книжка, гарні описи подій і персонажів. Раджу прочитати всім, хоч і болить те, про що написано. Але наша історія дуже важка, тому й книжки для сприйняття такі ж.
На прикладі однієї родини показано те, що робили совєти, як ламали і нищили українців.
Я повірила кожному слову
На прикладі однієї родини показано те, що робили совєти, як ламали і нищили українців.
Я повірила кожному слову
February 25, 2024
Неймовірна книга! Про таку неймовірно жахливу історію, яку потрібно памʼятати кожному українцю. Це однозначно must read!
Displaying 1 - 8 of 8 reviews