Адепт

by Володимир Єшкілєв, Євген Гуцуляк

Найзагадковіший період в історії Київської Русі! Запаморочлива інтрига, філософські роздуми і документальна достовірність. Ще захопливіше, ніж «Алхімік» Паоло Коельо і загадковіше, ніж твори Карлоса Кастанеди! Юний жрець Даждьбога Ратибор, наділений даром пророцтва, стає бранцем войовничих варягів, а потім – рабом хазарського купця. На шляху героя до пізнання Бога постають монстри й вродлива жінка, чари і час.

240 pages, Hardcover

First published January 1, 1993

About the author

Володимир Єшкілєв - український прозаїк, поет, есеїст, організатор літературного процесу.

Народився 23 травня 1965 р. у Івано-Франківську, Українська РСР. Закінчив історичний факультет Івано-Франківського державного педагогічного інституту ім. В. Стефаника (тепер — Прикарпатський університет імені Василя Стефаника) (1988). У 1988—1998 рр. працював учителем історії і правознавства (в івано-франківських середніх школах № 18 і № 12) та викладачем (з 2001 р. — старшим викладачем, з 2004 до 2011 рр. — на посаді доцента) Західно-українського економіко-правничого університету.
З 2018 р. активно займається кінодраматургією.

Reviews

[Vira · Rating 3 out of 5]

Що ж, в усякому разі це геть не те, чого я боялась. Після Вогнесміха страшно було втрапити знову в мочари багатослів'я. Та й до історичних книжок, байдуже, з претензією на достовірність чи без, я не охоча.

Але читати можна. IX століття, великі події, страшні речі, далекі відстані - але головним персонажем є благочесний муж, й оповідь має такий же характер. Плавний, спокійний. Цікаві думки по ходу дії про текст, суще, богів, буденність, пошуки. І зрозуміло, що інакшого фіналу не могло бути.

Хоча деяким заявленим амбіціям книжка не відповідає. І останнє речення хай красиве, але мене не пробиває.

Хтось комусь сказав, що воно язичницьке, чи то єретицьке. А пн-моєму, заледве не зразок спокою там, де є питання вір і релігій :)

А взагалі, я не люблю книжок про минуле - бо всі вони викривлюють правду. Тоді як книжки про майбутнє не брешуть - бо не можна викривити те, чого ще нема. НФ - наше все :)

[Polina · Rating 1 out of 5]

Наші письменники, певно, думають, що коли в літ-рі постмодерн, то можна будь-яку єрунду написати і видати за шедевр. Так само і з цією книжкою. Таке враження, що пан Єшкілєв писав-писав, а потім йому набридло і він плюнув на це діло. Абсолютно ні про що книжка.

[Абрахам Хосебр · Rating 5 out of 5]

Що я можу сказати - це культовий і особливий роман в історії української літератури. Звісно, що як і всі найкращі книжки написані українською мовою, він все ще залишається практично непоміченим. Бо багато покликаних, але мало обраних.
Для кого книга?
Для всіх закоханих в міфологію, містерії та священну символіку. Для шукачів Бога. Для біблієвістів. Для тих, хто втомився від прісних текстів сучукрліту і хоче порозкошувати на багатому літературному бенкеті.

"Він уявив себе малою рухливою річчю Простору — шаховою фігурою, яку Промисел пересуває теренами вселенської шахівниці. В уяві його виник велетенський Хрест Мандрів, що західним кінцем впирався у Желянську вить, північним досягав буртаських боліт, південним — ущелини Харра, а східний змочував у воді Білого Озера. А Ітхель стояв у центрі Хреста Мандрів, і вода в Печері Чорної Риби була срібно-спокійна, як Вічність обидвох ойкумен.
Він зрозумів, що гра Знаками Сущого виявилася невдалою. Обрані, що свято вірили в Знаки, прорахувались. Вічність, котра мудріша за жерців усіх храмів Землі, стерла пліснявою Знаки, яким передбачалося безсмертя. Він відчув убогість Знаків болем серця, як закоханий відчуває зраду коханої істоти. І в присмерковому напіввидінні він побачив, як повз нього проходять у безодню леґіони Знаків, сумних від свого безсилля. Літери грецькі, арабські, арамейські, іудейські, латинські йшли до чорного небесного провалля. Повзли, перебираючи променями, Зірки, Трикутники, Свастики, крокували кутасті руни. А за ними линув сірий, чорний, червоний потік Знаків зовсім химерних, зачинених і диких; і не було Числа тим приреченим витворам людським; і зорі Оріона дивувались їхньому могутньому безсиллю; і Ворог радів тому походові, бо вмів обертати мудрість і дикість Знаків на користь собі.
А безодня Вічності приймала всі Знаки у своє неосяжне лоно, і не ставала ні меншою, ні більшою, і не отримувала кольорів Сущого. І все пам'ятала Вона, і все тонуло в її забутті. Замовкали слова, дурні й мудрі, покривалися пліснявою священні тексти, розвалювались кам'яні стели — чорна простота з'їдала світлу складність Сущого."

[Nazarii Zanoz · Rating 3 out of 5]

Починав читати цю книжку дуже багато років тому, і тоді вона давалася мені дуже важкою та перенасиченою. Але після прочитання Хозарського словника і більшого зацікавлення темою Хозарії, пішло значно легше. Місцями доволі непогана книжка, насичена символами та релігійними алюзіями. Подобається переплетення реального та мітичного через призму драконів, чудовиськ, великої риби, але трохи забагато патосу та претензії, без чого не обійтися в подібній темі.

[Karolina Kompaniets · Rating 4 out of 5]

Цікавий досвід читання. Можна сказати, що це життєписання та становлення філософа IX сторіччя. Читати її було непросто, багато назв племен, релігійних назв, битв, про які я мало чула. Та згодом призвичаїлась.