What do you think?
Rate this book
Помру за Україну
Це історія про зраду найближчих та про одвічний вибір, який знову й знову постає перед українцями: що потрібніше для Батьківщини — твоє життя чи твоя смерть?
Український патріот Орест, який опиняється не в тому місці не в той час, стає приреченим на довге катування в російській тюрмі. Підтримка доньки Зореслави та надіслана нею лялька-мотанка Котигорошко — усе, що рятує його дух під час випробувань. Бізнесмен Льоша теж потрапляє за ґрати, тільки вже в Україні, і розуміє, що його амбіції та розмови про європейську інтеграцію тюремникам ні до чого. Оля — патріотка й водночас директорка з комунікацій російського банку в Україні, намагається вберегти кар’єру та імідж, от лише платить за це жахливу ціну. Хтось із них має померти за Україну. Але це не точно…
Роман написаний після довгих розмов з українськими політв’язнями й вітчизняними правозахисниками, перегляду багатьох годин тюремних відео. Автор сподівається, що це допомогло надати тексту щонайбільшої достовірності.
Український патріот Орест, який опиняється не в тому місці не в той час, стає приреченим на довге катування в російській тюрмі. Підтримка доньки Зореслави та надіслана нею лялька-мотанка Котигорошко — усе, що рятує його дух під час випробувань. Бізнесмен Льоша теж потрапляє за ґрати, тільки вже в Україні, і розуміє, що його амбіції та розмови про європейську інтеграцію тюремникам ні до чого. Оля — патріотка й водночас директорка з комунікацій російського банку в Україні, намагається вберегти кар’єру та імідж, от лише платить за це жахливу ціну. Хтось із них має померти за Україну. Але це не точно…
Роман написаний після довгих розмов з українськими політв’язнями й вітчизняними правозахисниками, перегляду багатьох годин тюремних відео. Автор сподівається, що це допомогло надати тексту щонайбільшої достовірності.
224 pages, Hardcover
Published January 1, 2021
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 6 of 6 reviews
September 16, 2023
Читаючи цю книжку, я зневірливо ловила себе на думці, шо краще б автор видав її у форматі спогадів тих людей, які поділилися своїм досвідом - шоб не одешевити їх.
Попри те, шо тема дуже сумна, а реальність за сюжетом дуже сувора і тяжка, «художність» цієї книжки фруструвала (тільки про неї я й далі буду говорити).
Я навіть не знаю, шо саме мене відштовхувало найбільше, але ось кілька червоних прапорців, які мені важко було не помічати:
🚩 якесь постійне (самостверджувальне?) надмірне бажання похизуватись «дивіться, я дослідив тему тюремного сленгу» (і десь там ше навіть проскакували найкічовіші маркери «розуміння» ІТ і маркетингу); тюремний базар часто сприймався не як засіб для занурення в контекст, а як фокус (для чого?)
🚩 стосунки між трьома головними героями були змальовані настільки мілко і жалюгідно, шо мені стало прикро, якшо в автора таке уявлення про відносини, дружні чи сімейні.
🚩 фізично неприємно було від того, шо один з героїв згадує свою дружину переважно у контексті пластмасової це-навіть-не-еротики («хочеться їй прямо вдути», «згадував, як трахав свою дружину», «думаю про її погляд, коли вона робить мінет, особливо горловий»), хоча я так і не зрозуміла, на чому взагалі була побудована їхня подружня пара. а також абсолютно недоречна сексуалізація жінки в робочому контексті (шоб шо? я не зрозуміла, яку роль відігравали дешеві ремарки про те, шо вона спокусливо закусила губу чи як її хоче трахнути якийсь абсолютно лівий персонаж заднього плану?)
Склалося враження, шо автор зіграв на всіх можливих темах, які викликають жаль: патріотизм, політв‘язні, дитина з інвалідністю, Майдан, війна, але навіть вони не врятували від посередності і атрофації емпатії впродовж читання.
Попри те, шо тема дуже сумна, а реальність за сюжетом дуже сувора і тяжка, «художність» цієї книжки фруструвала (тільки про неї я й далі буду говорити).
Я навіть не знаю, шо саме мене відштовхувало найбільше, але ось кілька червоних прапорців, які мені важко було не помічати:
🚩 якесь постійне (самостверджувальне?) надмірне бажання похизуватись «дивіться, я дослідив тему тюремного сленгу» (і десь там ше навіть проскакували найкічовіші маркери «розуміння» ІТ і маркетингу); тюремний базар часто сприймався не як засіб для занурення в контекст, а як фокус (для чого?)
🚩 стосунки між трьома головними героями були змальовані настільки мілко і жалюгідно, шо мені стало прикро, якшо в автора таке уявлення про відносини, дружні чи сімейні.
🚩 фізично неприємно було від того, шо один з героїв згадує свою дружину переважно у контексті пластмасової це-навіть-не-еротики («хочеться їй прямо вдути», «згадував, як трахав свою дружину», «думаю про її погляд, коли вона робить мінет, особливо горловий»), хоча я так і не зрозуміла, на чому взагалі була побудована їхня подружня пара. а також абсолютно недоречна сексуалізація жінки в робочому контексті (шоб шо? я не зрозуміла, яку роль відігравали дешеві ремарки про те, шо вона спокусливо закусила губу чи як її хоче трахнути якийсь абсолютно лівий персонаж заднього плану?)
Склалося враження, шо автор зіграв на всіх можливих темах, які викликають жаль: патріотизм, політв‘язні, дитина з інвалідністю, Майдан, війна, але навіть вони не врятували від посередності і атрофації емпатії впродовж читання.
October 9, 2021
Глибока книжка на непрості теми. Радію, що в укранській літературі є така Література
April 30, 2023
Надворі рік приблизно 2018. Орест - український патріот, який потрапляє у російські застінки, де на нього навішують нібито планування диверсій в окупованому Криму. Льоша - бізнесмен, який потраплює вже в українське СІЗО, бо корумпований прокурор хоче "віджати" в нього бізнес, який той намагався будувати згідно з європейськими цінностями прозорості. Оля - колишня дружина першого і нинішня дружина другого, яка працює PR-ницею в українській "дочці" російського банку, бо потребує грошей на лікування дочки-підлітка з інвалідністю, Зореслави.
Роман побудовано на переключенні між точками зору цих чотирьох персонажів. І заголовком, і описом читача попереджено, що хтось із них має "померти за Україну. Але це не точно".
Як читач, я вдячна авторові за паралелізм між історіями поневірянь Ореста і Льоші - російські й українські тюрми тут виглядають продовженням того самого простору, щось, що ми дізналися про правила функціонування цього простору з історії одного з них уже допомагає розуміти, що переживає інший і т.д. Це дозволяє зробити історію набагато складнішою, ніж було б, якби її тут просувалась ідея, що по наш бік порєбріка уже настав ідеальний справедливий світ, вся несправедливість тільки по той бік. Ілюзія, що все зводиться до протистояння бездоганного героя-патріота зі зловорожою чужинською системою, - це те, що треба перебороти і самому Оресту. Винесена в заголовок фраза - відбиток його переконань ще зі студентських років, коли він закидав митцям радянського періоду, що вони мирилися і співпрацювали з системою, а не "померли за Україну". Згадуються і попередники (і митці, і літературні зображення), які таки не мирилися і ледь через це не "померли за Україну" - насамперед Багряний, як такий, що зі власного досвіду ув'язнення і втечі з нього написав "Тигроловів". Але інтертекст з "Тигроловами" тут більший за цю одноразову згадку, і мені як людині, яка їх читала разів не менше п'яти, радісно побачити цей літературний діалог. У Багряного, звісно, є це про бездоганного героя і зловорожу систему - це, зрештою, пригодницький роман, в чому я, на відміну від Шереха-Шевельова, не бачу нічого поганого. Але є і думка, що (через ту ж зловорожу систему, звісно) нема вже тієї прекрасної України, садки вишневі повирубувані, річечки засмічені, тощо. Немає "вже" - і немає "ще", її колись у майбутньому поза часопростором роману треба буде відбудувати, перш ніж вона знову буде. У Захарченка, мені здається, продовження і розвиток цієї ідеї представлено в тому, що паралельно з поневіряннями героя-патріота в застінках окупанта показано поневіряння героя-патріота (активіста автомайдана, тощо тощо) в українських застінках через свавілля і корумпованість у власне українській судовій системі. Як у Багряного, немає ще цієї прекрасної України.
Прочитала це дуже швидко, із нетерпінням чекаючи дізнатися, чи помре хтось із героїв за Україну, якщо вже нас, читачів, підвісили на очікування такого розвитку подій, але одразу зауважили, що "не точно". Зрештою, це "не точно" стосується не тільки того, чи помре - не буду спойлерити, чи це відбудеться (зауважу тільки, що той із чотирьох персонажів, на кого я ставила десь від середини книжки, усе ж залишився в живих) - але також і того, що якщо помре, то чи буде "за Україну". І це ще один рівень ускладнення цієї історії. "Померти за Україну" - це жест, це схема, це принцип, - а з іншого боку - впевненість, що жертва недарма і несе твоїй спільності якусь користь. А тут герої знаходять себе у нелюдських умовах, коли красиві принципи і зовнішні наліплені цінності злітають, спільнота десь там байдужа, і вони сам на сам з первинними інстинктами, болем, еросом і танатосом. І якщо можуть померти, то, може, зовсім і не за дотримання принципу ("за Україну"), а за недотримання оголошених принципів, за людські помилки, чи геть випадково.
Це перше, що я прочитала у Захарченка. Зараз бачу, що й інші поміж його книжками теж, здається, обмірковують близькі питання, у тому числі на дуже цікавій мені межі між "жанровим" і "серйозним". Тож далі буде.
Роман побудовано на переключенні між точками зору цих чотирьох персонажів. І заголовком, і описом читача попереджено, що хтось із них має "померти за Україну. Але це не точно".
Як читач, я вдячна авторові за паралелізм між історіями поневірянь Ореста і Льоші - російські й українські тюрми тут виглядають продовженням того самого простору, щось, що ми дізналися про правила функціонування цього простору з історії одного з них уже допомагає розуміти, що переживає інший і т.д. Це дозволяє зробити історію набагато складнішою, ніж було б, якби її тут просувалась ідея, що по наш бік порєбріка уже настав ідеальний справедливий світ, вся несправедливість тільки по той бік. Ілюзія, що все зводиться до протистояння бездоганного героя-патріота зі зловорожою чужинською системою, - це те, що треба перебороти і самому Оресту. Винесена в заголовок фраза - відбиток його переконань ще зі студентських років, коли він закидав митцям радянського періоду, що вони мирилися і співпрацювали з системою, а не "померли за Україну". Згадуються і попередники (і митці, і літературні зображення), які таки не мирилися і ледь через це не "померли за Україну" - насамперед Багряний, як такий, що зі власного досвіду ув'язнення і втечі з нього написав "Тигроловів". Але інтертекст з "Тигроловами" тут більший за цю одноразову згадку, і мені як людині, яка їх читала разів не менше п'яти, радісно побачити цей літературний діалог. У Багряного, звісно, є це про бездоганного героя і зловорожу систему - це, зрештою, пригодницький роман, в чому я, на відміну від Шереха-Шевельова, не бачу нічого поганого. Але є і думка, що (через ту ж зловорожу систему, звісно) нема вже тієї прекрасної України, садки вишневі повирубувані, річечки засмічені, тощо. Немає "вже" - і немає "ще", її колись у майбутньому поза часопростором роману треба буде відбудувати, перш ніж вона знову буде. У Захарченка, мені здається, продовження і розвиток цієї ідеї представлено в тому, що паралельно з поневіряннями героя-патріота в застінках окупанта показано поневіряння героя-патріота (активіста автомайдана, тощо тощо) в українських застінках через свавілля і корумпованість у власне українській судовій системі. Як у Багряного, немає ще цієї прекрасної України.
Прочитала це дуже швидко, із нетерпінням чекаючи дізнатися, чи помре хтось із героїв за Україну, якщо вже нас, читачів, підвісили на очікування такого розвитку подій, але одразу зауважили, що "не точно". Зрештою, це "не точно" стосується не тільки того, чи помре - не буду спойлерити, чи це відбудеться (зауважу тільки, що той із чотирьох персонажів, на кого я ставила десь від середини книжки, усе ж залишився в живих) - але також і того, що якщо помре, то чи буде "за Україну". І це ще один рівень ускладнення цієї історії. "Померти за Україну" - це жест, це схема, це принцип, - а з іншого боку - впевненість, що жертва недарма і несе твоїй спільності якусь користь. А тут герої знаходять себе у нелюдських умовах, коли красиві принципи і зовнішні наліплені цінності злітають, спільнота десь там байдужа, і вони сам на сам з первинними інстинктами, болем, еросом і танатосом. І якщо можуть померти, то, може, зовсім і не за дотримання принципу ("за Україну"), а за недотримання оголошених принципів, за людські помилки, чи геть випадково.
Це перше, що я прочитала у Захарченка. Зараз бачу, що й інші поміж його книжками теж, здається, обмірковують близькі питання, у тому числі на дуже цікавій мені межі між "жанровим" і "серйозним". Тож далі буде.
May 15, 2023
Нетиповий вибір для мене. Зазвичай тримаюсь якомога далі від історій про в'язниці. Але тут синопсис надто сильно зацікавив.
Три історії – горе-бізнесмена, псевпопатріотки й політв'язня – тісно переплетені між собою. З кожним новим розділом ми все більше дізнаватимемося про те, хто наші герої одне одному і як опинилися в такій, перепрошую, дупі.
Написано жваво, тому й читається швидко. Хоча це зовсім не легка книжка – в ній є про що замислитись.
Не найкраща і не найсильніша історія, але точно вдалий експеримент.
Три історії – горе-бізнесмена, псевпопатріотки й політв'язня – тісно переплетені між собою. З кожним новим розділом ми все більше дізнаватимемося про те, хто наші герої одне одному і як опинилися в такій, перепрошую, дупі.
Написано жваво, тому й читається швидко. Хоча це зовсім не легка книжка – в ній є про що замислитись.
Не найкраща і не найсильніша історія, але точно вдалий експеримент.
August 21, 2024
Дико вибачаюсь, але з книги мені російські тюрми здалися якимись більш цивілізованими і людянішими, ніж українські...
Не думала, що читатиму про в'язниці, тортури і мені це подобатиметься.
З усіх героїв найбільше сподобався Льоша своїм неумираючим оптимізмом і підприємливістю.
Орест викликав непорозуміння своїм патріотизмом, його "геройство" видалося мені пустим і глупим.
Не думала, що читатиму про в'язниці, тортури і мені це подобатиметься.
З усіх героїв найбільше сподобався Льоша своїм неумираючим оптимізмом і підприємливістю.
Орест викликав непорозуміння своїм патріотизмом, його "геройство" видалося мені пустим і глупим.
September 24, 2024
Тяжкість ситуації головних героїв, пережите ними відчуваєш на собі, але… Досить нещиро, досить «наіграно», якось поверхнево показані історії та відносини між головними героями.
Якби автор видав книгу саме як спогади героїв, було б набагато глибше.
Книга все рівно вартую витраченого часу.
Підняті в ній теми зараз як не як актуальні.
Якби автор видав книгу саме як спогади героїв, було б набагато глибше.
Книга все рівно вартую витраченого часу.
Підняті в ній теми зараз як не як актуальні.
Displaying 1 - 6 of 6 reviews