Перший український сатиричний роман «Аристократ» із Вапнярки» (1979) одразу після виходу в світ став бестселером і розійшовся майже півмільйонним накладом. У часи так званого застою цей іскрометний, веселий, дотепний гостро-соціальний твір з виразно українським національним обличчям став радісною віддушиною для сотень тисяч читачів, які побачили в ньому гротескно+правдиве віддзеркалення тогочасної дійсності й талановите продовження гумористичних традицій Степана Руданського та Остапа Вишні. Автор роману — найвідоміший і «найширокоформатніший» сучасний український сатирик Олег Чорногуз — зумів з великим блиском і бездоганним відчуттям стилю створити цілу галерею яскравих сатиричних типів, що уособлювали «досягнення» безлико-тоталітарної совєцької системи. Роман написано з властивою авторові іронією, читається легко й захопливо.
Сміливо для тогочасної доби. Деякі образи дуже гарно виписані, типу Карапєт, того ж Сідалковського. Чудовий стьоб із гасел, ініціятив різних місяшників, тижнів і т.п., а також з підприємств, значна частина котрих займалася точно таким ж чорті-чим, як Фіндіпош. Але загалом велику частину тексту можна було скоротити і нічого особливо не втратити.
Роман епохи "розвинутого соціялізму", і якби я тоді жив і читав, то оцінив би, напевно, значно вище. Сатира проста - показуються абсурд повсякденності та "смішні типи". Типи, як на мене, вийшли не дуже смішні, трохи комічні, але опису типів автор приділив забагато часу. За цими описами ніяк не міг початися перебіг хоч якихось подій. Щоправда, майже ніяких таких подій і не було. Роман, в цілому, ні про що. Робився явно як наслідування бенедеріади, і автор прямо на це вказує фразами: "на волю, в пампаси", або "ви не любите слово "штани". І все ж у Бендера була мета, в романах був стрижень оповідання, на який нанизувались всі події й типи. А тут - все висить у повітрі. І навіть спроба зображення внутрішнього конфлікту героя, на відміну від "Зотого теля", висить без ґрунту і закінчується непереконливо. В книзі повно дотепів і порівнянь, які мали б бути дотепними. І потенційно міг би бути суперсатиричний роман, якби був про щось і про когось. А там нікого і нічого. Втім, цікаво читати про Київ 70-х.
Плюси - цікава мова, прив'язка до знайомих київських місць. Мінуси - затягнутість, відсутність сюжету як такого, точніше є дуже простий сюжет, який губиться у описаннях окремих сценок, персонажів, читається як збірка не надто смішних гуморесок. Як документ епохи - цікаво, хоча думаю, для читача майбутнього текст буде здаватися чимдалі, тим більш незрозумілим та несмішним, навіть якщо супроводжуватиметься ста сторінками зносок та коментарів.
Дуже легкий і захопливий гумористично-сатирично-іронічний роман, у якому піднімаються важливі етичні теми. Написаний майже 50 років тому, роман дуже дотичний до сьогодення.
Це шедевр українського гумору, написанний літературною мовою без вживання "суржика". Безліч кумежних ситуацій....а скільки крилатих виразів, які хочеться цитувати!!! Головний герой хоч і "теревеня" але такий симпатичний, по своєму благородний та мудрий:" У цьому житті усі артисти. Ви тільки придивіться. Кожен грає свою роль у силу своїх можливостей".
Для тогочасної України твір такого роду був рідкісним явищем. Сприймався як якесь наслідування пригод Остапа Бендера авторства Ільфа та Петрова. Однак, цього рівня авторові досягти не вдалося.
За відгуками мало бути весело, але, як виявилося, це радше сумно і безпорадно, аніж весело. Купа людей вдають із себе то моряка, то генерала, то спеціаліста, то директора, то шикарну жінку, але в підсумку якийсь пшик. Могло би бути весело про розмноження їжаків й ондатр, але якось крім горілчаного духу там нічого не було. Якийсь недоОстапбендер ще й без нормального завершення. Загальне враження: коли тебе хочуть розважити і видушити сміх, але спромогаються лише задушити нудьгою. Мова теж не вразила, радукрмова з усіма росіянізмами+канцеляризмами. Особливо вразили чудернацькі порівняння, де дивна суміш технократизму з мелодраматизмом. Деякі виписав:
Наче здав разом з Бубоном річний звіт непитущому ревізорові. Той ішов, наче перший колгоспний трактор «фордзон». Він падав у постіль, наче майстер спорту із стрибків у воду. Ці співи зачаровували Євграфа, як Одіссея сирени, і він робився м'який, наче віск у вухах його супутників. Євграф став сентиментальним і м'яким, наче переднє сидіння «Мегацети». Ховрашкевич сидів на них, наче сектант-адвентист на лекції войовничого атеїста. Сам Філарет Карлович ходив по подвір'ю, наче пересувна телевежа, Краватка скрутилась, наче ізоляційна стрічка на сонці. Мері зірвалася з місця і забігала по кімнаті, наче в неї запрацювали підзаряджені акумулятори.
За стилем написання твору підходить для людей старшого віку, які практичну більшість свого життя прожили у Союзі. Для більшості сучасних читачів буде більш ніж нецікавим. Ледь подужав читання першої третини, де все було більш ніж затягнуто і нудно, потім трішки пожвавилося і стало цікавіше.
В принципі непогано, є кілька кумедних моментів. Але все дуже сильно тхне шароваршиною та радянщиною. Пан Сідалковський - то така собі троха прокачана версія Голохвастого.