Перший роман сучасного українського поета і прозаїка Павла Вольвача. Місце пролетарське Запоріжжя, Другий Шевченківський мікрорайон. Час – кінець вісімдесятих, дивна суміш свободи й несвободи. Людина – його кличуть Павло, Паша, Пашок… Він чекає… Чекає, що його «життя на 140 рублів», які платять у художній майстерні заводу, колись зміниться. Але як це зробити, Пашок не знає. Місце, час і людина разом – герої роману «Кляса» Павла Вольвача, сильної і правдивої оповіді про життя індустріального міста. Це те, що варто читати… Роман «Кляса» здобув третю премію в номінації «Романи» на конкурсі «Коронація слова» (2003).
Поет, прозаїк. Член Національної спілки письменників України.
Як зазначено в біографії поета, "все як у всіх, чи принаймні, у багатьох: школа, завод, вечірня школа. Потім служба в армії, в саперному батальйоні і вузлу зв'язку. Після служби – знову робота, заводи, прохідні, якісь "шарашки", чи то пак, кооперативи і приватні підприємства, які тоді якраз входили в силу. Паралельно тривало життя вулиць, різних закутків великого індустріального міста. Писались вірші. Коли "крахнула" чергова фірма – магазин "Автозапчастини", де працював вантажником, влаштувався на Запорізьке обласне TV".
Після армії змінив багато професій і спеціальностей. Зокрема, був слюсарем, ливарником, сантехніком, художником-оформлювачем, продавцем, вантажником, безробітним. Брав активну участь в національно-революційних подіях 1980-90х років. Закінчив журналістське відділення філологічного факультету Запорізького університету. 5 років працював редактором редакції інформації на обласному телебаченні в Запоріжжі.
Від 1999 року мешкає в Києві. Тривалий час працював кореспондентом Української служби Радіо Свобода. Згодом був заступником головного редактор часопису "Сучасність". Від 2012 працює на Українському радіо. Автор та ведучий програм "Кружляння слів" та "Культ-Майдан". Колумніст журналу "Країна".
Окремі твори перекладалися англійською, турецькою, польською, сербською, македонською, російською та іншими мовами.
Це правдиве Запоріжжя кінця 80-х: індустріальна утопія впала на сторінках мемуарів Павла Вольвача. Чим дихало заводське місто насправді? ⠀ Завод “Іскра”, Шевченківський район, Зелений яр, ДД, Калантировка, Анголенко – як же все до болю знайоме. Читала та впізнавала місця колишньої слави письменника. ⠀ Це та книга, яка "некрасиво звучить", але так і є. ⠀ Складно було спочатку повністю перейнятися емоційним станом головного героя. Але в той момент, коли він зізнався, що в романі “Мартін Іден” його збентежила не кінцівка, а згадка про стесане підборіддя, яке не обіцяло його власнику ніяких особливих перспектив у житті, змогла зрозуміти, чим хвора його душа. ⠀ У романі багато контрастів: тут автор пише про персонажа, що акуратний, свіжий хлопець, а трохи далі виявляється, що він зарізав рідну тітку. Але що вдієш, Вольвач крутився серед таких людей і написав так, як пам'ятає. ⠀ І якщо вірші читали в пивних, то він не перетворює стіни даного питного закладу на театральні, а залишає все, як було насправді. ⠀ Письменник запроваджує східноукраїнський регіон на літературну карту, щоб світ прочитав, як жив пролетаріат в Україні напередодні розпаду СРСР. ⠀ Цікаві факти: ⠀ 🌟Роман «Кляса» отримав третю премію у номінації «Роман» на конкурсі «Коронація слова 2002». ⠀ 🌟 Автор акцентує на своїй творчій чесності, зізнаючись у повній автобіографічності роману. Навіть імена героїв є абсолютно реальними.
до Ульяненка не дотягує по зображенню нариків/аліків - скоріше, як "Пацики" Дністрового, тільки про хлопців постарше. матюків побільше, макухи й синьки значно більше, мордобої та легкодоступні дівчата - таке воно Запоріжжя) головний персонаж - пацан з одвічними страхами не бути таким як всі і бути таким як всі. закінчується нічим, таке враження, що твір закінчується тоді, коли в автора-протагоніста закінчується молодість.
Один день з існування (саме існування, а не життя) молодого хлопця Пашка, на фоні індустріальних житлових мікрорайонів Запоріжжя кінця 80-х років. Його приятелі – спрацьовані уркагани і інші Тузи (Тюрма Учит Закону), його будні – робота на заводі і ревнощі до заміжньої жінки, його вихідні – черга до закритого магазину алкогольних виробів і пиво з банки у „Гриль-барі”. Тим не менше, в його свідомості пробуджуються нотки національного відродження.