What do you think?
Rate this book
Дрімучий ліс. Шлях Відьми
Дрімучий ліс повен дивовиж, чарів і фантастичних істот. Заправляє в ньому моторошна рогата чаклунка — Стара. Вона тримає ключі від кордонів, від кожного дерева й квітки — але до своїх найбільших таємниць, найсокровенніших глибин Дрімучий ліс її не допускає. Туди Стара відправляє Уляну — дівчинку, яку з немовляти тримала коло себе як служницю, — і наказує їй принести звідти Відьомську Книгу....
«Шлях Відьми» — перший роман із дилогії Анастасії Лавренішиної «Дрімучий ліс» — переміг у конкурсі «Напишіть про мене книжку» і здобув премію «Еспресо. Вибір читачів» як найкращий твір для підлітків, а ілюстрації Надії Дойчевої до нього вибороли престижну європейську відзнаку IJungle Illustration Awards — 2017.
«Шлях Відьми» — перший роман із дилогії Анастасії Лавренішиної «Дрімучий ліс» — переміг у конкурсі «Напишіть про мене книжку» і здобув премію «Еспресо. Вибір читачів» як найкращий твір для підлітків, а ілюстрації Надії Дойчевої до нього вибороли престижну європейську відзнаку IJungle Illustration Awards — 2017.
248 pages, Hardcover
Published January 1, 2021
26 people want to read
About the author
Анастасія Лавренішина
7 books11 followersписьменниця, сценаристка, авторка таких книжок як:
- "Дрімучий ліс. Шлях Відьми"
- "Дрімучий ліс. Шлях Вовка"
- "Віктор_робот. Щоденник Збирача планет"
- "Люба Жу. Садові казки"
- етнонотатник "Колодар"
- авторка казки в збірнику казок "Котигорошка. Заплутані казки"
- "Дрімучий ліс. Шлях Відьми"
- "Дрімучий ліс. Шлях Вовка"
- "Віктор_робот. Щоденник Збирача планет"
- "Люба Жу. Садові казки"
- етнонотатник "Колодар"
- авторка казки в збірнику казок "Котигорошка. Заплутані казки"
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 8 of 8 reviews
October 19, 2019
«ДРІМУЧИЙ ЛІС»
Анастасія Лавренішина
@anasta.sya
⠀
Видавництво "фонтан Казок" 2018
⠀
Нагадало слова пісеньки:
⠀
«У лісі, лісі темному,
Де ходить хитрий лис...»
⠀
У цій повісті є все: дрімучий ліс з живими деревами, грибами і казковими створіннями; загадковий Сірий вовк, що говорить і ходить на задніх лапах; зла рогата Баба, що хоче захопити владу; добра відьма, що хоче врятувати світ.
⠀
Дуже атмосферно 🌿
⠀
Захоплює і нагнітає з перших сторінок.
⠀
Стиль тексту витриманий до кінця.
Неймовірні темні пригоди молодої відьми Уляни, яка вчиться і знаходить себе.
⠀
Цитата:
⠀
«Вітри, що прокинулися з-під землі, поділили ліс на п’ять частин. У північній, найхолоднішій, з давніх-давен оселилося зло. У південній завжди було тепло. Східна межувала з пустищем. Західна впиралася в скелі. А всередині чаїлося серце Дрімучого лісу, його найгарніше, найвразливіше й найнебезпечніше місце.»
⠀
Авторка:
⠀
Переможниця конкурсу «Напишіть про мене книжку!»-2017. Отримала диплом магістра Київського національного університету ім. І. К. Карпенко-Карого за спеціальністю «Драматургія кіно і телебачення». Лауреатка Міжнародного літературного конкурсу "Коронація слова" за сценарій дитячого анімаційного фільму «Синій Птах». Переможниця міжнаціонального конкурсу ім. О. Гончара за повість «Якого кольору твоя душа?». Дипломантка Одеської Корнійчуковської премії за п’єсу «Світ Ось-Ось» та сценарій «Віктор-робот».
⠀
Авторка інтерактивних казок для дітей та дорослих «Люба Жужжа».
Працює на студії анімації "Червоний собака", в якій розробляє анімаційні сценарії.
⠀
Анотація:
⠀
«Уляна не знає, хто вона і якого роду. Змалечку, відколи себе пам’ятає, вона мешкає в моторошної рогатої чаклунки, яку називають просто Старою. Стара вважається в лісі найголовнішою, проте є такі закутки, в які Дрімучий ліс її не пускає. І ось одного разу стаються дивні речі: подруга зникає, перетворившись на дерево, а в ліс придибує чужий Сірий Вовк, за яким відмовляється ходити його тінь. Тоді Стара відправляє Уляну серед ночі в той закуток Дрімучого лісу, куди самій їй ходу нема, і вимагає, щоб Уляна принесла їй звідти Відьомську книгу»
⠀
#примхливачитака
Анастасія Лавренішина
@anasta.sya
⠀
Видавництво "фонтан Казок" 2018
⠀
Нагадало слова пісеньки:
⠀
«У лісі, лісі темному,
Де ходить хитрий лис...»
⠀
У цій повісті є все: дрімучий ліс з живими деревами, грибами і казковими створіннями; загадковий Сірий вовк, що говорить і ходить на задніх лапах; зла рогата Баба, що хоче захопити владу; добра відьма, що хоче врятувати світ.
⠀
Дуже атмосферно 🌿
⠀
Захоплює і нагнітає з перших сторінок.
⠀
Стиль тексту витриманий до кінця.
Неймовірні темні пригоди молодої відьми Уляни, яка вчиться і знаходить себе.
⠀
Цитата:
⠀
«Вітри, що прокинулися з-під землі, поділили ліс на п’ять частин. У північній, найхолоднішій, з давніх-давен оселилося зло. У південній завжди було тепло. Східна межувала з пустищем. Західна впиралася в скелі. А всередині чаїлося серце Дрімучого лісу, його найгарніше, найвразливіше й найнебезпечніше місце.»
⠀
Авторка:
⠀
Переможниця конкурсу «Напишіть про мене книжку!»-2017. Отримала диплом магістра Київського національного університету ім. І. К. Карпенко-Карого за спеціальністю «Драматургія кіно і телебачення». Лауреатка Міжнародного літературного конкурсу "Коронація слова" за сценарій дитячого анімаційного фільму «Синій Птах». Переможниця міжнаціонального конкурсу ім. О. Гончара за повість «Якого кольору твоя душа?». Дипломантка Одеської Корнійчуковської премії за п’єсу «Світ Ось-Ось» та сценарій «Віктор-робот».
⠀
Авторка інтерактивних казок для дітей та дорослих «Люба Жужжа».
Працює на студії анімації "Червоний собака", в якій розробляє анімаційні сценарії.
⠀
Анотація:
⠀
«Уляна не знає, хто вона і якого роду. Змалечку, відколи себе пам’ятає, вона мешкає в моторошної рогатої чаклунки, яку називають просто Старою. Стара вважається в лісі найголовнішою, проте є такі закутки, в які Дрімучий ліс її не пускає. І ось одного разу стаються дивні речі: подруга зникає, перетворившись на дерево, а в ліс придибує чужий Сірий Вовк, за яким відмовляється ходити його тінь. Тоді Стара відправляє Уляну серед ночі в той закуток Дрімучого лісу, куди самій їй ходу нема, і вимагає, щоб Уляна принесла їй звідти Відьомську книгу»
⠀
#примхливачитака
June 20, 2019
ОЙ НЕ ХОДИ ДО ЛІСУ
Знайомство з цією книгою я дуже довго відтягувала. Бо відчувала, що сподобається, бо знала – швидко закінчиться. І більше того – буде продовження. І воно досі не в мене! Настю, це ж а х л и в о!
Я обожнюю казки. Читати і писати. Це ж щось особливе. Магічно-казково-міфологічно-таємниче. Його треба читати восени або взимку під ковдрою або у светрі. Наодинці. Бажано, щоб за вікном дощ, або сніг – це допомагає ще більше зануритися в історію.
Коли мову автора можна запивати чаєм, як улюблений молочний шоколад. Тільки різниця в тому, що навіть якщо не запиватимеш – надто солодко не буде. І я вже не я, я там. В мене руді неслухняні коси і нове ім’я Уля.
А ще я не можу розмежувати вік для цієї книги – бо настільки розчинилася у ній, що думаю вона зайде від 2 і до 99 (як люблять писати видавництва).
КОЖНІЙ ВІДЬМІ ПО СІРОМУ ВОВКУ
Я б дарувала цю книгу усім дівчаткам на Миколая та до Різдва (дорослим і тим, хто тільки збирається дорослішати). Бо тут є ліс (в якому оживають химери й моторошні легенди, пітьма, пророцтва, потойбіччя, жага до сили (від якої ростуть роги), шлях до вирішальної битви і до самої себе, а ще дрібочка романтики (натяк, розвитку якого дуже хочу у другій книзі).
А ще мені дуже відгукнулося те, що перше відчув Сірий Вовк до Улі. Запах. Чому? А от вийде моє фентезі, тоді й читнете.
Дякую фонтану казок за те, що відкриваєте таку крутезну літературу і особисто Оксамитці за можливість познайомитись з нею ближче. Я у захваті!
Настю, цю книгу я берегтиму для своїх дітей. І ще більше – для себе. Бо це – справжня казка!
Знайомство з цією книгою я дуже довго відтягувала. Бо відчувала, що сподобається, бо знала – швидко закінчиться. І більше того – буде продовження. І воно досі не в мене! Настю, це ж а х л и в о!
Я обожнюю казки. Читати і писати. Це ж щось особливе. Магічно-казково-міфологічно-таємниче. Його треба читати восени або взимку під ковдрою або у светрі. Наодинці. Бажано, щоб за вікном дощ, або сніг – це допомагає ще більше зануритися в історію.
Коли мову автора можна запивати чаєм, як улюблений молочний шоколад. Тільки різниця в тому, що навіть якщо не запиватимеш – надто солодко не буде. І я вже не я, я там. В мене руді неслухняні коси і нове ім’я Уля.
А ще я не можу розмежувати вік для цієї книги – бо настільки розчинилася у ній, що думаю вона зайде від 2 і до 99 (як люблять писати видавництва).
КОЖНІЙ ВІДЬМІ ПО СІРОМУ ВОВКУ
Я б дарувала цю книгу усім дівчаткам на Миколая та до Різдва (дорослим і тим, хто тільки збирається дорослішати). Бо тут є ліс (в якому оживають химери й моторошні легенди, пітьма, пророцтва, потойбіччя, жага до сили (від якої ростуть роги), шлях до вирішальної битви і до самої себе, а ще дрібочка романтики (натяк, розвитку якого дуже хочу у другій книзі).
А ще мені дуже відгукнулося те, що перше відчув Сірий Вовк до Улі. Запах. Чому? А от вийде моє фентезі, тоді й читнете.
Дякую фонтану казок за те, що відкриваєте таку крутезну літературу і особисто Оксамитці за можливість познайомитись з нею ближче. Я у захваті!
Настю, цю книгу я берегтиму для своїх дітей. І ще більше – для себе. Бо це – справжня казка!
June 13, 2019
Книжкові дискусії двох авторок
Анна: Я думаю мені було б доволі важко написати рецензію на цю книжку. Не знаю у чому тут річ, можливо це тому, що у мене виникала якась дивна суміш протилежних почуттів, коли я її читала. Спочатку книга мені не дуже сподобалась. Отой вовк, що надто довго сперечався зі своєю тінню і витягав срібного годинника із кишені, щоб звірити час, скоріше дратував. Та коли з'явилася дівчинка, за якою гналася Стара, я дійсно зацікавилася та чекала захоплюючого продовження. Але, як виявилося, книга багато обіцяла та так і не виконала своїх обіцянок. Було декілька таких сюжетних поворотів, коли здавалося, що щось дійсно цікаве врешті починається, та воно так і не почалося. Усе тонуло у безлічі різноманітних описів.
Авторка дійсно вміє створювати різнокольорові картинки перед очима читачів. Ці її загадкові присмеркові панни мене справді вразили, та авторка так і не зуміла зобразити дрімучий ліс як самостійну дійову особу, бо ж одних тільки вдалих описів для цього замало. Що ж до решти, то я не знайшла у книзі ні захоплюючої дії, ні живих характерів. Люди там наче й не існують. Навіть головна героїня Уляна, якій присвячено стільки сторінок, виглядає доволі блідою, незважаючи на її яскраву зовнішність. Всі інші персонажі скоріше нагадують невиразні тіні із підземного царства мертвих.
Сама юна відьма, можливо по контрасту з іншими, спочатку видавалася дуже привабливою з отими її рудими кучериками, сірими очима та з незмінною готовністю допомагати іншим. Проте й Уляна поступово починала дратувати, бо чим далі тим більше здавалося, що вона не здатна діяти самостійно. Спочатку вона виконувала усе, що їй наказувала Стара, бо володарка лісу погрожувала вкоротити їй коси за непослух. Пізніше робила все те, що їй радив пиріжок у кармані, потім — примарний кіт, якого вона зустріла по дорозі. А наприкінці, коли дівчина пішла, щоб здобути чарівну квітку, її вів зелений вогник, подарований покійною бабусею. Тож і здавалося, що Уляна якась маріонетка, яку усі інші смикають за мотузки. Мабуть тому й не було страшно читати про її пригоди, незважаючи на усі ті страхіття, що так щедро намалювала авторка. Як я не намагалася цьому протистояти, але виникало відчуття, що Стара таки мала рацію, коли казала про Уляну, що ще не бачила такої дурепи, бо ж вірить усьому, що почує.
Єдине самостійне рішення Уляни, коли вона обміняла чарівну квітку на свого друга вовка, мабуть було задумано авторкою як прояв вищої мудрості майбутньої володарки дрімучого лісу. Але в мене воно викликало великі сумніви, бо ж не було ніякої гарантії, що це спрацює. Не говорячи вже про те, що вона отого свого друга майже не знала, і при тому ризикувала долею усього світу.
Фарідо, а ви, що думаєте про Уляну, чи зуміє вона стати гідною спадкоємицею своєї бабусі? І взагалі, які відчутті виникали у вас, коли ви читали про її пригоди?
Фаріда: «Дрімучий Ліс» – це безперечно найфантастичніша, найфантазійніша, найзагадковіша та найказковіша повість, яку я читала останнім часом – іноді навіть з елементами фільму жахів.
Дрімучий ліс з його стежинами, деревами, смереками, тінями, темрявою, присмерковими паннами та різного роду казковими істотами та створіннями, миттєво огортає своєю чарівною, проте моторошною атмосферою. На мене дуже сильне враження справили захоплюючі описи, унікальні в своєму роді образи та безкрая уява авторки.
Коли я читала цю повість, мені здавалося, що вона наче засмоктує мене всередину лісу, і я знала, що вона мене не відпустить аж доки я не пройду весь шлях до кінця. Я чула голоси, які шепотіли, промовляли, співали, лякали, чи, навпаки, заспокоювали, заколисували, присипали… Я відчувала дихання, пахощі, сморід та серцебиття лісу. Та більш за все я відчувала те велике лихо, яке в ньому панувало. В цьому лісі все є живим та неживим одночасно, адже він знаходиться під впливом лихих чар рогатої, сліпої та лячної володарки лісу – а точніше сказати узурпаторки, на сукні якої тремтять черепочки, в кишені якої живе нечисть та якій прислужують невидимки та всі ті істоти яких вона поневолила.
Навколо постійно щось з'являється невідомо звідки та безслідно розчиняється в повітрі. Ніколи не знаєш де що вигулькне та чи принесе воно щось добре чи погане. Йдеш наосліп, занурюючись все глибше й глибше в хащу лісу, так само як і головна героїня, Уляна, яка, за жанровою особливістю казки практично не має власної свідомості, що для мене є головним недоліком такого жанру. Тому, як в самій справжнісінькій казці їй постійно хтось щось нашіптує (чи то пиріжок в кишені) та вказує шлях (чи то бабусине серце).
Події відбуваються доволі стрімко. Одне жахіття змінюється іншим. Відчуваєш себе ізольованим, навіть замурованим за стінами лісу. Поступово навіть виникає гнітюче відчуття повної безпросвітності. Невже так і будемо блукати в той час як Стара коїтиме ще більше лиха, знайшовши Диво-квітку? Та на зміну темряві обов'язково прийде світло – головне знайти вірний шлях, який, знов таки, за специфікою жанру, сам знаходить нашу головну героїню та виводить її назовні.
Чи сподобалась мені ця повість? Як і для вас, для мене це питання доволі складне. Як я вже зазначила, мені не вистачало свідомості. Герої, на відміну від захоплюючих образів, були зображені схематично та бліденько на їхньому фоні: Уляна, Стара, Відьма, Сірий Вовк, Маланка… Навіть їхні ім’я суто схематичні. Я завжди з упевненістю можу сказати, що мені дійсно подобається книга, коли мені подобаються її герої і коли я обов’язково хочу туди повернутися знов. Ця ж повість радше зацікавила мене та справила сильне враження з художньої точки зору, бо написано дійсно круто, але мені зовсім не хочеться туди повертатися.
Анна: Я думаю мені було б доволі важко написати рецензію на цю книжку. Не знаю у чому тут річ, можливо це тому, що у мене виникала якась дивна суміш протилежних почуттів, коли я її читала. Спочатку книга мені не дуже сподобалась. Отой вовк, що надто довго сперечався зі своєю тінню і витягав срібного годинника із кишені, щоб звірити час, скоріше дратував. Та коли з'явилася дівчинка, за якою гналася Стара, я дійсно зацікавилася та чекала захоплюючого продовження. Але, як виявилося, книга багато обіцяла та так і не виконала своїх обіцянок. Було декілька таких сюжетних поворотів, коли здавалося, що щось дійсно цікаве врешті починається, та воно так і не почалося. Усе тонуло у безлічі різноманітних описів.
Авторка дійсно вміє створювати різнокольорові картинки перед очима читачів. Ці її загадкові присмеркові панни мене справді вразили, та авторка так і не зуміла зобразити дрімучий ліс як самостійну дійову особу, бо ж одних тільки вдалих описів для цього замало. Що ж до решти, то я не знайшла у книзі ні захоплюючої дії, ні живих характерів. Люди там наче й не існують. Навіть головна героїня Уляна, якій присвячено стільки сторінок, виглядає доволі блідою, незважаючи на її яскраву зовнішність. Всі інші персонажі скоріше нагадують невиразні тіні із підземного царства мертвих.
Сама юна відьма, можливо по контрасту з іншими, спочатку видавалася дуже привабливою з отими її рудими кучериками, сірими очима та з незмінною готовністю допомагати іншим. Проте й Уляна поступово починала дратувати, бо чим далі тим більше здавалося, що вона не здатна діяти самостійно. Спочатку вона виконувала усе, що їй наказувала Стара, бо володарка лісу погрожувала вкоротити їй коси за непослух. Пізніше робила все те, що їй радив пиріжок у кармані, потім — примарний кіт, якого вона зустріла по дорозі. А наприкінці, коли дівчина пішла, щоб здобути чарівну квітку, її вів зелений вогник, подарований покійною бабусею. Тож і здавалося, що Уляна якась маріонетка, яку усі інші смикають за мотузки. Мабуть тому й не було страшно читати про її пригоди, незважаючи на усі ті страхіття, що так щедро намалювала авторка. Як я не намагалася цьому протистояти, але виникало відчуття, що Стара таки мала рацію, коли казала про Уляну, що ще не бачила такої дурепи, бо ж вірить усьому, що почує.
Єдине самостійне рішення Уляни, коли вона обміняла чарівну квітку на свого друга вовка, мабуть було задумано авторкою як прояв вищої мудрості майбутньої володарки дрімучого лісу. Але в мене воно викликало великі сумніви, бо ж не було ніякої гарантії, що це спрацює. Не говорячи вже про те, що вона отого свого друга майже не знала, і при тому ризикувала долею усього світу.
Фарідо, а ви, що думаєте про Уляну, чи зуміє вона стати гідною спадкоємицею своєї бабусі? І взагалі, які відчутті виникали у вас, коли ви читали про її пригоди?
Фаріда: «Дрімучий Ліс» – це безперечно найфантастичніша, найфантазійніша, найзагадковіша та найказковіша повість, яку я читала останнім часом – іноді навіть з елементами фільму жахів.
Дрімучий ліс з його стежинами, деревами, смереками, тінями, темрявою, присмерковими паннами та різного роду казковими істотами та створіннями, миттєво огортає своєю чарівною, проте моторошною атмосферою. На мене дуже сильне враження справили захоплюючі описи, унікальні в своєму роді образи та безкрая уява авторки.
Коли я читала цю повість, мені здавалося, що вона наче засмоктує мене всередину лісу, і я знала, що вона мене не відпустить аж доки я не пройду весь шлях до кінця. Я чула голоси, які шепотіли, промовляли, співали, лякали, чи, навпаки, заспокоювали, заколисували, присипали… Я відчувала дихання, пахощі, сморід та серцебиття лісу. Та більш за все я відчувала те велике лихо, яке в ньому панувало. В цьому лісі все є живим та неживим одночасно, адже він знаходиться під впливом лихих чар рогатої, сліпої та лячної володарки лісу – а точніше сказати узурпаторки, на сукні якої тремтять черепочки, в кишені якої живе нечисть та якій прислужують невидимки та всі ті істоти яких вона поневолила.
Навколо постійно щось з'являється невідомо звідки та безслідно розчиняється в повітрі. Ніколи не знаєш де що вигулькне та чи принесе воно щось добре чи погане. Йдеш наосліп, занурюючись все глибше й глибше в хащу лісу, так само як і головна героїня, Уляна, яка, за жанровою особливістю казки практично не має власної свідомості, що для мене є головним недоліком такого жанру. Тому, як в самій справжнісінькій казці їй постійно хтось щось нашіптує (чи то пиріжок в кишені) та вказує шлях (чи то бабусине серце).
Події відбуваються доволі стрімко. Одне жахіття змінюється іншим. Відчуваєш себе ізольованим, навіть замурованим за стінами лісу. Поступово навіть виникає гнітюче відчуття повної безпросвітності. Невже так і будемо блукати в той час як Стара коїтиме ще більше лиха, знайшовши Диво-квітку? Та на зміну темряві обов'язково прийде світло – головне знайти вірний шлях, який, знов таки, за специфікою жанру, сам знаходить нашу головну героїню та виводить її назовні.
Чи сподобалась мені ця повість? Як і для вас, для мене це питання доволі складне. Як я вже зазначила, мені не вистачало свідомості. Герої, на відміну від захоплюючих образів, були зображені схематично та бліденько на їхньому фоні: Уляна, Стара, Відьма, Сірий Вовк, Маланка… Навіть їхні ім’я суто схематичні. Я завжди з упевненістю можу сказати, що мені дійсно подобається книга, коли мені подобаються її герої і коли я обов’язково хочу туди повернутися знов. Ця ж повість радше зацікавила мене та справила сильне враження з художньої точки зору, бо написано дійсно круто, але мені зовсім не хочеться туди повертатися.
December 23, 2021
Хочу відмітити неймовірно прекрасну манеру написання. Книга - справжнє джерело метафор. Ще ніколи не зустрічала таку їх концентрацію в одному місці. Насправді виглядає неймовірно гарно. Українська мова у цій книзі на стільки кольорова, що хочеться розтягти текст на цитати. А от сюжет, на жаль, не вразив. Можливо дітям історія сподобається більше. Персонажі гарні, але недостатньо розвинені. Вовк дуже цікавий. Я б його головним героєм і робила. Уляна хоч і має гарну зовнішність, по суті безбарвна і дурна. Як персонаж - ніяка. Як на початку, так і у кінці... Навіть Стара обіцяла більше цікавого своєю передісторією. Хотілося більше її розкриття. На жаль, не сталося. Але душу книгу серії таки читатиму. Зацікавив вовк, як не крути
February 25, 2023
Дрімучий ліс сповнений таємниць. Тут оживають дерева і блукають вогники. Тут можна зустріти Вовка з його Тінню, переляканих дівчат або саму рогату Стару.
Кожен з них шукатиме шлях до себе, хтось до своїх спогадів, хтось до могутності...
У цій історії ви знайдете відлуння сюжетів Червоного Капелюшка про дівчинку з вовком і Рапунцель про дівчинку і чаклунку. Але в обох сюжетах ліс виступав статичною декорацією, а тут він діє! Ще й як! Ви з подивом зрозумієте, що до цього не знали, скількома словами можна описати шелест гілок і гру тіней, скільки химерних звуків та образів можна побачити в лісі! Кожним словом авторка оплітає читача, занурює в містичну казку, якою хочеться мандрувати далі і далі.
Кожен з них шукатиме шлях до себе, хтось до своїх спогадів, хтось до могутності...
У цій історії ви знайдете відлуння сюжетів Червоного Капелюшка про дівчинку з вовком і Рапунцель про дівчинку і чаклунку. Але в обох сюжетах ліс виступав статичною декорацією, а тут він діє! Ще й як! Ви з подивом зрозумієте, що до цього не знали, скількома словами можна описати шелест гілок і гру тіней, скільки химерних звуків та образів можна побачити в лісі! Кожним словом авторка оплітає читача, занурює в містичну казку, якою хочеться мандрувати далі і далі.
August 25, 2022
Колись я була фанаткою магічного реалізму і нестандартних текстів. Тож взялася читати із передчуттям неабиякої насолоди, але... за кучерявістю письма втратився сам сюжет. Іноді складалося враження, що авторка знала, як вона хоче розказати історію, але не знала що розказувати.
Особисто мені бракувало виписаності магічного світу, цілісності цієї світобудови. Усі персонажі недорозказані, купа натяків, але бракує штрихів, щоб оформити усе в цілісний світ. Можливо, в наступних частинах це розкривається, але навряд я читатиму продовження.
Особисто мені бракувало виписаності магічного світу, цілісності цієї світобудови. Усі персонажі недорозказані, купа натяків, але бракує штрихів, щоб оформити усе в цілісний світ. Можливо, в наступних частинах це розкривається, але навряд я читатиму продовження.
December 17, 2023
Гарне фентезі. Про дивний ліс, населений різноманітними тваринами, істотами, духами, про Відьму, його захисницю, про сумного Сірого Вовка-одинака, про нечисть і Рогату Стару. Той ліс, навіть його найтемніші куточки, було цікаво досліджувати разом із дівчинкою Уляною, яка водночас пізнавала і себе. Подекуди ця історія нагадувала мені відомі казки, як-от "Аліса в Країні Див" або книги про Гаррі Поттера, та всі подібні епізоди обіграні досить цікаво, тож можна сказати, що письменниця просто надихнулася ними)
April 7, 2023
Це казкове підліткове фентезі (і буквально по жанру казка) з чудовим сетингом, цікавими героями, масштабним протистоянням добра і зла, та ще й написана неймовірно прекрасною мовою і ще і з фантастичним оформленням.
А оце виявилося недавно, що ось-ось буде продовження – і я, мабуть, таки візьму прочитати, бо ж про Уляну все зрозуміло, а от щодо Вовка залишилося неясно – як і куди заведе його подальший шлях? (І якраз про нього наче має бути продовження).
А оце виявилося недавно, що ось-ось буде продовження – і я, мабуть, таки візьму прочитати, бо ж про Уляну все зрозуміло, а от щодо Вовка залишилося неясно – як і куди заведе його подальший шлях? (І якраз про нього наче має бути продовження).
Displaying 1 - 8 of 8 reviews