Cerkev

Vodnjaki #1

by Avgust Demšar

Cerkev je tipična Demšarjeva kriminalka tipa kdo je storilec. Zločini se ponovno dogajajo v avtohtonem slovenskem okolju, v Mariboru s širšo okolico, v Prekmurju, na avstrijskem Koroškem in fiktivni vasici Vodnjaki, kjer, vsaj tako je videti, domuje posebne vrste zlo. V romanu nastopajo vsi glavni liki Demšarjevih romanov (Martin Vrenko, Ivana, Breznik, Miloš, Nika, Drago, Kralj, Levstek in drugi). Deseti, jubilejni Demšarjev roman je obsežnejši, zgodba še bolj kompleksna, zastranitve še bolj presenetljive. Avtor nas posrka v zgoščeno dogajanje in drži v napetosti tudi, ko se posveča odnosom med glavnimi stalnimi liki in njihovi karakterizaciji. Zaplet, ki sproži dogajanje, je umor visokega cerkvenega dostojanstvenika. Še preden se kriminalisti pošteno lotijo dela, sledijo novi umori in kriminalna dejanja. Preiskava se giblje med brskanjem po finančnih mahinacijah mariborske nadškofije, političnimi soliranji tožilca Levstka, trenji med tožilstvom in kriminalisti ter med osebnimi motivi več posameznikov, ki s cerkvijo niso povezani. Ob osnovni pripovedi Demšar tudi tokrat odpira številne družbeno aktualne teme. Skrajno napeto in intelektualnih izzivov polno branje na poti do razrešitve nadvse zapletenega primera.

Genres: Crime, Audiobook

607 pages, Paperback

First published February 9, 2020

Reviews

[Vasja · Rating 5 out of 5]

Odlično. Demšar je iz knjige v knjigo boljši. Že zdaj komaj čakam, da bo napisal naslednjo.
Vidi se, da je vmes bral Američane, najbrž Carterja, kar je OK (kratka poglavja; če se na koncu zgodi kaj pomembnega, se v naslednjem vedno preseli na drugo prizorišče, kar te sili k nadaljevanju branja). Pa tudi opis delovanja morilskega orožja v super slow-motionu...
Je pa tudi še nekaj prostora za izboljšave. Napetost je bila v prvi tretjini knjige največja, kasneje pa ne več toliko. Bolje bi bilo, če bi se napetost proti koncu stopnjevala. Saj je bil tudi drugi del knjige izredno zanimiv, vendar pa je bila stranska zgodba (ki je bila pravi triler) medtem že razrešena. Obe zgodbi bi se dalo vzporedno peljati do konca knjige, kar bi bilo bolje.

[Iryna Boliubakh · Rating 5 out of 5]

Класний детектив: закручений сюжет, обʼємні персонажі, соціальний коментар у вигляді зображення корупції в державних і релігійних структурах Словенії, психологізм, логічна розвʼязка. Правда, поки читала, геть поплуталася в усіх словенських прізвищах на Л (хто на одній сторінці вживає «Левець», «Левстек» і «Лесьяк»?? пане Август, я дивлюся на Вас) і десятку жінок з іменем Анна і його варіаціями.

Роман мене вразив, це один з небагатьох детективів, де я не вгадала вбивцю до 100 сторінки, і навіть коли стало ясно, хто, на питання «чому?» відповідь все одно виявилася неочікуваною. Йду читати другу частину і чекаю, коли «НК Богдан» видасть третю :)

[Blaž Lešnjak · Rating 5 out of 5]

Po odličnih kriminalnih romanih Tadeja Goloba, Mirta Komla in Irene Svetek, je na vrsto prišel tudi moj prvenec Avgusta Demšarja - Cerkev. Kljub temu da njegovih prejšnjih del nisem bral, nisem imel nobenih težav z razumevanjem zgodbe, saj se komot bere kot samostojno delo. Teh 600 strani je polnih napetosti, preobratov, humornih vložkov in praktično nič dolgovezenja, kar je za tako obsežno knjigo pravi mali čudež. Zgodba govori o skrivnostnem umoru škofa Ignacija Kneza in nas popelje od Maribora, Celovca, Ptujske gore in vse do skrivnostnih Vodnjakov, ki spominjajo kot na nek Twin Peaks v malem, zlovešč in turoben.

Po vseh prebranih krimičih v zadnjih letih, tudi celotne serije Jo Nesboja, bi Cerkev z lahkoto uvrstil med najboljše napisana dela, saj vleče od prve do zadnje strani in ne pojenja niti za trenutek.

Avgust Demšar, sedi 5!

[Petra · Rating 5 out of 5]

Zelo dobro! Vsem, ki me bodo pripravljeni poslušati bom težila naj jo preberejo. Klasična kriminalka, napeta do konca.

[Maria Velykanova · Rating 3 out of 5]

Я давно хотіла почитати цю книжку, тож вельми вдячна книжковому клубу, бо підштовхнув мене нарешті до неї. Я взагалі дуже люблю знайомитися з літературою країн, які знаю мало. Тож від цієї книжки очікувала передовсім описів Словенії: як там живуть люди, які в них побутові звички, що вони люблять, як проводять час? І маю сказати, що отримала те, на що чекала. Ба більше, в мене склалося враження, що автор сподівався на переклади іншими мовами та намагався скористатися нагодою та познайомити іноземних читачів із рідною країною. Він не лише описує місця подій, але розповідає про Мариборську архієпархію, про деяких словенських художників (даючи уявлення про їхню творчість), вряди-годи робить такі собі «довідкові» відступи, щоб читач якнайповніше уявляв, із чим та ким має справу.
Для мене тут було чимало цікавого. Наприклад, ставлення словенців до релігійности (принаймні описане в автора) мені здається відмінним від нашого: якщо в людини є натільний хрестик, вона вважається ревною вірянкою, а якщо кілька разів на рік буває в церкві — ледь не фанатичною. А ще відстані між населеними пунктами, що видаються ледь не іграшковими: за двадцять п’ять хвилин слідчий виїхав із Марибора, проїхав два села і в’їхав у третє. В моєму місті за цей час, якщо пощастило і немає заторів, хіба з лівого берега на правий доберешся 🙂 А ще в них підлітки в 2020 році тусили у фейсбуці, який для нашої молоді — «мережа бабусь».
Одним словом, про Словенію і словенців я читала з великим задоволенням, бо для мене це завжди цікавезний пласт інформації. Тепер поговорімо про саму історію.
Це сучасний поліцейський детектив: події відбуваються в 2020 році. Нам показують досвідченого слідчого і його команду, і не можна сказати, що хтось із них тут є головним героєм: кожному з команди приділяється увага. Щоправда, не можу не зауважити: називати колег Мартін Вренко, Марко Брезник і Мілом (просто Мілош) слід заборонити законодавчо. Поки я розібралася, хто з них хто, третина книжки минула. Втім, якщо не враховувати плутанину з іменами, всі персонажі яскраві та відчутно різні, коли звикаєш, як кого звати, вони більше не плутаються.
За одним винятком, про який пізніше.
Якщо вже книжка оповідає про особисте життя поліцейських, там повинно щось відбуватися. І Демшар іде шляхом, яким сотні детективістів ішли до нього і тисячі йтимуть після нього: натякає на те, що події, що відбуваються в розслідувачів удома, пов’язані з подіями, які вони розслідують на роботі. Загалом тут стається чимало всього: 700 сторінок, як-не-як. Розповім лише зав’язку: до храма на Птуйській Горі приїздить дуже шанований єпископ. Мало того, що він сам по собі добра людина, віддана своїй справі та, на думку багатьох, ледь не свята. Єпископ Іґнац Князь ще й добре знайомий Папи (з огляду на обставини, Пап), багато років провів у Ватикані, і ходять чутки, що він от-от стане кардиналом. А це відкриває шлях і до визначної події для всієї країни — першого словенського Папи! Звісно, майже всі віряни прагнуть побачити таку людину наживо, сфотографуватися разом, торкнутися, поговорити.
І для багатьох словенців, які вирішили відвідати того дня Птуйську Гору, стає неймовірним шоком новина про те, що після того, як єпископ провів месу та поспілкувався з людьми, його вбили. Зарізали в захристії, де він відпочивав. І це ще люди не знають моторошних подробиць цього злочину...
Звісно, справа резонансна. Але проблем додає не лише сам факт її резонансности. Проблем додає те, що Мариборська архієпархія погрузла в корупції, і це виплило. Вся Словенія, ба навіть весь світ знає про величезні, багатомільйонні розтрати Церкви. Скандал потроху вщухає, і духовенство побоюється, що розслідування може знову його розбурхати. Вельми важливо, щоб слідство знайшло якогось божевільного, або незадоволеного відповідями єпископа на власні особисті питання, або заздрісного (але не церковника)... Божевільний — найкраще рішення. Отже, команда, очолювана досвідченим слідчим Мартіном Вренко, перебуває під неабияким тиском. Тисне на неї і прокурор, який сприймає резонансну справу як трамплін для власної кар’єри. Але команда складається з професіоналів, які не згодні знайти абикого та на цьому заспокоїтися.
Саме розслідування прописане, як на мене, вельми добре, докладно, багато різних подій, здогадок, у книзі постійно щось відбувається. І все ж не можу сказати, що задоволена цією книжкою.
Загалом, як я вже неодноразово казала, в детективах зараз намічається дещо, що можна з обережністю назвати кризою. Бо «прошарені користувачі» перечитали їх стільки, що їх важко здивувати. Вони миттєво розгадують убивцю та нудяться. Тож авторам доводиться або закручувати аж занадто, або притягувати розгадку за вуха, щоб читач не міг здогадатися, бо в реальному світі так не буває. (Принагідно зауважу, що нині ця криза потроху розсмоктується сама, бо в світі з’явилося багато нових реалій, і на них починають зав’язувати інтригу. Наприклад, нещодавно я читала детектив, де злочинець, знаючи про досягнення лінгвокриміналістики — самі по собі відносно новітні, — використовував ШІ, щоб той переписував його повідомлення, стираючи персональні ознаки.) Так от, на мій погляд Август Демшар ступив у обидва капкани одночасно. Він і наворотив і надто багато, і попритягував дещо за вуха; я не скажу що, бо спойлер, але на клубі багато про це говоритиму.
Друга причина, яка змусила мене знизити оцінку книзі, — мова. Я розумію всі труднощі перекладу зі спорідненої мови, чесно. Але не можу виправдати. Мова перекладу мало того що суконна і беземоційна — мені взагалі здається, що це хиба оригіналу. Переклад іще й незграбний, дуже видно, що людина надто глибоко пірнула в мову-донора і вже просто не бачить, що мовою-реціпієнтом це не звучить. А редактура, на жаль, тут анітрохи не зарадила 🙁 Хоча мала б, бо, приміром, коли через неуважність перекладачки в межах абзацу стрибає час (а неуважність під час перекладу книги такого обсягу — неуникна річ), редактор мав би це помітити. Найгірше починається в діалогах: частину коротких реплік перекладачка, здається, просто не розуміє. Це істотно ускладнює читання.
Ну і третя причина, яка для мене зрештою стала найголовнішою. Я не можу позбутися враження, що автор із тих, для кого все зло — від баб. У команді слідчих є дві жінки, але таке враження, ніби вони там задля годиться: це той єдиний випадок майже нерозрізнюваних персонажів, їм приділено найменше уваги, одна з них — Іванна — в особистому житті показується лише як придаток до власної родини, а ще вона любить потеревенити «про жіноче» з дівчиною іншого слідчого. Якщо описується подружня зрада, то зраджує, звісно, жінка, натомість чоловік стійко переживає закоханість, обираючи родину і дітей. Ви бачили чоловіка, який відмовляється від подружньої зради, замилувавшись дітьми? От і я ні. Якщо описується чоловік, який вчиняє сексуальне насильство, то, звісно, він такий через нездорову прив’язаність до матусі. А кількість безневинних чоловіків, яких підозрювали в чомусь поганому, але вони б ніколи, тут, як на мене, вища за будь-які розумні межі. Тому дякую, але ні, мені заважає фемоптика.

[Mana · Rating 5 out of 5]

Demšar vedno prepriča. Bralni užitek.

[Maruša · Rating 5 out of 5]

Morda malo predolga, sicer pa super napeto branje, polno suspenza ... Če bi jo brala nekje v hribih, sama v kakšni koči, bi me bilo pošteno strah. In čestitke avtorju za pripovedno kondicijo!

[Lea · Rating 2 out of 5]

Predolga. Prevec komplikacij. Zanimanje izgubila ze pred polovico. Kljub vsemu dokoncala, ker me je zanimalo kdo je storilec. Z veseljem zaprla od spustila v pozabo.

[Валерія Малахова · Rating 3 out of 5]

Перша частина детективної трилогії «Колодязі», що розповідає (наскільки я зрозуміла) про події, пов’язані з маленьким словенським селищем – настільки малим, що й не на всіх картах зазначене. Селище вигадане, але таких справді існує багато. Історія цілком завершена, як заведено в багатьох детективних серіалах, і за це я авторові щиро дякую 😊
Під час богослужіння в невеличкому словенському містечку вбивають широко відомого католицького єпископа. На його лобі вбивця ще й написав лайливе речення. За справу береться група досвідчених слідчих, подругу одного з яких раптом викрадають, і це саме речення знаходять на дзеркалі сортиру закладу, з якого її викрадено. Чи пов’язані ці події? Сліди ведуть водночас в Мариборську архієпархію, де колись сталося масове розкрадання коштів, і в невеличке вмираюче селище Колодязі. Який з цих слідів хибний, а який – правильний? Багато з можновладців бажає якомога швидше закрити справу, вивівши церкву з-під удару – чи мають вони рацію? Відповідь дасть слідство.
Книжка грубенька – 700 сторінок – проте розділи досить маленькі, тож читатися має легко. Кажу «має», бо виникає кілька проблем.
Я вже казала, про брак гарних перекладачів. Окрім нього, існує ще й брак гарних редакторів. На жаль, проблема не оминула й цієї книги. Звісно, коли перекладаєш з мови, яка звучить наближено до української, є шанс аж надто зануритися в неї, не побачити суттєвих відмінностей. Проте на це й існують редактори. Тому дуже шкода, що після десь п’ятисотої сторінки якість редактури різко впала, з’явилися покручі на кшталт «І – звісно – глибину її, як два чистих нурти ріки Соча, блискучих очей» (я тут не про слово «нурти» 😉, воно цілком на місці, я про структуру речення). І там такого надто багато, навіть на 700 сторінок, аби не звернути увагу ☹ До того ж, перескоки часу всередині абзаців, м’яко кажучи, не завжди доречні. Це значно ускладнює читання.
Цікаво, що в книзі практично нема головного героя. Точніше, він колективний – група слідчих, що розслідує злочин. Кожному з них автор приділяє приблизно одну й ту саму кількість уваги і, так би мовити, «екранного часу». Тому можемо докладніше придивитися до кожного зі слідчої групи. Та й взагалі, автор дуже багато уваги приділяє саме командній роботі, висвітлюючи характер кожного зі слідчих саме через неї.
Фінал... що ж, розв’язка мене сильно розчарувала. Автор, як на мене, піддався модній серед письменників-детективістів тенденції, яка не має зазвичай нічого спільного з реальністю ☹ Мені це справді зіпсувало читання, але якщо ви не чутливі до феміністичної повістки і до, гм, невідповідностей в психіатрічній сфері, то, цілком можливо, фінал може вам сподобатися.
Особисто я продовження навряд чи купуватиму, але якщо воно дістанеться до мене якимось іншим чином – подивлюся: це одиничний випадок в цього автора, чи тенденція. Поки що, як я вже казала, я розчарована. Проте можу порекомендувати просто читачам детективів, які не настільки чутливі до перерахованого вище.

[Mojca Rudolf · Rating 5 out of 5]

Avgust Demšar zna kar pošteno pretiravati s silnimi opisi prav vsega. Toda v tej knjigi je bilo dogajanja precej veliko, tudi preobratov. To, da se je zgodil umor in to škofa, je bil le začetek. Kako je kriminaliste z vsemi znanimi junaki iz avtorjevih romanov, pretresalo mnogo indicev, namigov, celo osebna travma je tu prisotna, to je bilo res bogato dogajanje, iz česar sem na vse podrobnosti kar pozabila. To mi je bilo avtorjevo definitivno najboljše delo doslej. Priznati mu moram pa tudi to, da zgodba proti koncu ... ja, ta mi je bila pa res strahotno kruta. Prav spraševala sem se, ali bi bilo kaj takšnega sploh mogoče. Če že, je to res zlomljen um, a da se vleče od najstniških let naprej in ne pojenja, je bilo kar grozno poslušati. Ja, tudi to delo sem poslušala. Pripovedovalec (Robert Roškar) je res izjemno opravil svoje delo. Ker zdaj poslušam nadaljevanje, mi je le žal, da ni ostal isti, saj enostavno zveni drugače. Na žalost se da knjigo poslušati zgolj, če je pripovedovalec ravno pravšnji, v nasprotnem primeru je knjigo bolje brati. A kaj, ko mi očitno dela tega avtorja bolj ležijo, da jih poslušam... Ampak ja, knjiga in celotni zapleti in razpleti, so odlični!

[зшиток · Rating 2 out of 5]

Нажаль, не пішов мені детектив. Ідея цікава, по-європейські депресивненько і чорно, але багато місць від яких нудно. Обіцяли інтелектуальний детектив. Чи правильно я розумію, що інтелектуальність полягає в таких моментах:
1. Сторінку автор описує спогади Тані як вона познайомилася з Мілошем. Потім цілий абзац як Таня дивиться на тіло чоловіка у пакеті для трупів. Потім абзац як Таня любить курити. Потім абзац як Мілош відповідає по телефону. Ем, тобто абзац про трупа - це картинка на пачці цигарок.....
2. Мілош багато абзаців їде на виклик у своїй новій машині. Потім в машині з'являється звук наче вона поламалася. Він намагається розібратися що це і розбирається що це "А тоді збагнув, що відбувається, полегшено зітхнув і продовжив їхати." А читач най сам вигадає так що сталося з автівкою і нафіга це в книзі.

Або таке. Король заборонив прокурору завантажувати в мережу дані про вбивство і превезти всю інформацію у паперовому вигляді. Буквально через речення автор пише, що персонажі сумніваються що Король міг зробити таку заборону.
І такого багато.

Вибачайте, не моє.

[Peter Krevenets · Rating 5 out of 5]

Радий, що останнім часом у нас публікують багато неангломовних авторів, адже завдяки цьому тренду відкрив для себе нового автора та чудову книгу. Детективна історія подається не у зовсім класичний спосіб, адже героїв дуже багато і ми постійно переключаємось між ними - часом, здавалось би, на якісь паралельні сюжетні лінії. Утім це все лише інтригує, відірватись від прочитання не міг і дуже хочеться продовження.

[Sandi Vodušek · Rating 5 out of 5]

Odlično! Napeto branje od prve do zadnje strani! Toplo priporočam in čakam na naslednjo knjigo.

[Polona Pačnik · Rating 5 out of 5]

Prima.

[Petra · Rating 5 out of 5]

Odlična knjiga. Demšar res nikoli ne razočara. Knjiga je vredna vsake minute branja.

[Renata Vene · Rating 5 out of 5]

Demšar ne razočara. Zgodba vleče k branju. Bi pa lahko bila tudi krajša. Teh 600 strani bi bilo lahko tudi kakšnih 100 menj.

[Sara Stojan · Rating 5 out of 5]

Če me je 600 strani knjige sprva strašilo, je potem, ko sem enkrat začela brati, nisem mogla odložiti. Zelo dobro napisano. Odlična knjiga.

[mel]

audio

[Kaja · Rating 4 out of 5]

Smešno mesto, tale Maribor.

[Zoreslava Ninovska · Rating 4 out of 5]

Так я й не зрозуміла чому книга називається "Церква", мені здалось, що замало звязку церкви з сюжетом цієї саме книжки. Автор все намагався демонізувати церкву як установу, але з огляду на основну жертву в детективі це було непереконливо. Відсотків 70 книги читається цілком непогано, але потім динаміка дуже падає, сюжет топчеться на деталях догляду за хворими на деменцію старими і майже губиться сенс оповіді.
Місцями діалоги переходять в такий приблизно формат:
"- Удари могли завдавати як шульга, так і правша, сила була значною, один із ударів зламав хоч і остеопорозне, але ще досить міцне шосте ребро. Попри все, жінка напрочуд добре збереглася для свого віку.
— Що вони мають на увазі? — запитав Драго Мілоша.
— Найвірогідніше, стан її органів.
— Ага."
Тому не жалкую, що прочитала, але й рекомендувати не готова.

[Brina · Rating 5 out of 5]

Demšar je edini slovenski pisatelj kriminalk, čigar večino knjig sem že prebrala. In lahko rečem, da je vsaka, ki jo preberem, boljša od prejšnje. Komaj čakam, da preberem nadaljevanje te trilogije, kajti že ta prva knjiga me je tako potegnila vase, da sem jo prebrala takoj. Všeč so mi kratka poglavja, suspenz, ki traja, predvsem pa liki, ki so razdelani. V tem delu se prepletata dve kriminalki, a se ena razreši že kar nekje na polovici, kar mi je bilo kar škoda, saj mi je bila ta prva bolj zanimiva in napeta od te druge. Nekje 150 strani proti koncu se mi je že dozdevalo, kateri izmed likov je glavni storilec, in imela sem prav. 4,5 zvezdic

[Matija Krajnc · Rating 4 out of 5]

Super kriminalka!