Заздрість, злість, пригніченість та ревність поглинають нашу життєву енергію. Робота дратує. Керівник принижує. Кохання змушує мирити-ся з непорозуміннями. Залежність від соціальних мереж. Фейсбук із мімішними зображеннями котиків та песиків. А в коментарях – купа образ та ненависті, расизму та сексизму; легіони тих, хто нудиться і шукає собі жертву для знущань, поповнюються із кожним днем.
І як такому не гніватися?
«Хвала гніву» – черговий бестселер автора з Катаньї Сальваторе Ла Порти – справжній маніфест на захист почуття, що протягом останніх десятиліть всіляко засуджувалося і викорінювалося із нашого суспільства. Але не сліпий гнів із нав’язливою манією контролю, а те світле, сповнене мужності і шляхетності почуття, що здатне стати рушійною силою у боротьбі проти жорстокості сучасного суспільства.
Чи думали ви про таке?
Автор закликає скинути із себе дріб’язкові хвилювання, нав’язливі думки та істеричні напади, що марнують життя; відмовитися від хибної потреби контролювати усе й усіх: своїх дітей, своє «крісло», телефон коханої людини, – і нарешті обернути вивільнену енергію на зброю захисту свого існування. Пора навчитися жити, піклуючись про інших, навчитися «виховувати власний гнів» і перетворити його на позитивну силу.
The book resembles the essay in the university on the topic of Anger. Or possibly the diary note. No substantial points. The book is trying to become another Nitsche but lacks the depth of the thoughts inside.
Non dico che sia un brutto libro, anzi è ricco di spunti molto interessanti. Però forse, più che elogio della rabbia, è una spiegazione di cosa effettivamente sia secondo l'autore la rabbia, cosa farne, come riconoscerla. Di per sé andrebbe anche bene, solo che, rispetto al titolo, lascia alla fine una certa confusione. Anche la trattazione nel corso dei vari capitoli a me è parsa un po' dispersiva. Peccato perché è un argomento molto interessante e controverso e perché l'autore ha comunque una grande capacità espressiva. A mio avviso molte cose andavano tolte, bisognava snellire e rimanere molto più sul tema del titolo. Il voler inglobare ogni cosa, quasi a tutti i costi, a volte finisce col non far vedere bene quasi nulla. L'eccesso finisce secondo me col diluire la forza del messaggio che, forse, l'autore intendeva far passare. Lo si nota, il messaggio, lo si vorrebbe anche trattenere, ma arrivano così tanti concetti e parole che non si ha tempo di metabolizzare: troppo di troppo. Una frase che mi è molto piaciuta e con la quale concordo è che "non c'è rabbia senza desiderio di giustizia". E la tengo con me, ma, per concludere con un sorriso, fa arrabbiare rimanere con così poco dopo tanto leggere.
Ця книга - розчарування року. Я очікувала дослідження, а отримала моралізаторське есе з переходом у брюзжання. Знайшла пару цікавих цитат і думок, тому не ⭐️, а ⭐️⭐️
Davvero bello. Da leggere quando dentro si ha molta rabbia e si vuole utilizzare in una maniera costruttiva, imparare a giocare con i propri mostri. A tratti l'autore, coraggioso, analizza gli "arrabbiati", anche i più indifendibili, da un punto di vista insolito e per la sua capacità critica e dialettica è difficile non condividere il suo pensiero, anche se politicamente scorretto. Bello vero.
Книга не варта витраченого не неї часу. Людям без знань в психології
взагалі небезпечно таке читати. Автор почав висловлювати думку, що власні емоції не варто "закопувати", але так і не довів її до кінця щедро вивівши весь свій гнів.
Оцінка 4/10, на початку були хороші думки і цитати, а далі все понеслось в мраки.
Оце я розумію книга, насолодилася так насолодилася. Мені здавалося, ніби я сижу в кав’ярні з дуже освіченим та експресивним другом, який намагається довести свою точку зору, періодично перериваючись на історії з життя.
Не знаю, чи то переклад такий, чи то автор дуже красномовний, але написано так, що відраватися — неможливо. Ти дочитуєш один абзац й одразу переключаєшся на інший, історія дуже плавно перетікає з одного на інше, вставки з якимись особистими спогадами автора завжди доречні та цікаві.
Основна думка книжки, очевидно, в тому, що гнів — це емоція позитивна та корисна, й стримувати її не треба. І от чесно, клянуся, я задумалася. Сальваторе каже правдиві течій вміє переконувати.
Другою тезою було те, що протилежне відчуття — любов, не таке вже й ідеальне, як його малюють. Тут теж вбачаю деяку істину, хоча видно, що в багатьох моментах автор вже просто лив воду, але оскільки він робив це елегантно і професійно, пробачаю.
В порівнянні з попередньою книгою, це просто небо і земля. Сальваторе ла Порта відновив мою віру в наукову літературу. Сподіваюсь, в майбутньому ми побачимо більше перекладів його робіт.
Досить багато влучних думок, є про що подумати. Загальне враження дещо псує лівацтво автора, яке він притягує куди треба і кули не дуже. І ще цікаво, що ця книжка місцями перегукується з творами Антона ЛаВея, і це усвідомлення чомусь веселить.
mi sembra più un esercizio di scrittura che uno svolgimento sul tema della rabbia. Tutto giusto, la rabbia è motore, è azione, deve essere incanalata. Ma il libro è ripetitivo e confuso.