Вони легко долають простір та час. Під натиском їхніх армій падають цілі континенти. Вони зелені. Вони посеред нас. Вони прибульці.
Беззахисна на перший погляд лобода чи волошка може виявитися ще тим загарбником. І вже за якийсь час ви просто не впізнаєте ані свій садочок, ані поле у бабусиному селі. Тендітні рослинки прориваються навіть через асфальт та захоплюють усе на своєму шляху, не надто дбаючи про те, що росло на цій території до них. Одна мить і доведеться шукати в бюджеті зайвий мільярд, щоб нівелювати завдану шкоду.
Як північноамериканський клен захопив Україну? Чому не варто забігати в зарості борщівника голяка? Чим небезпечна водяна чума, що у квіткових магазинах маскується під мімозу та ромашки та який вид може зруйнувати фундамент вашого будинку? Особливості таких рослин-загарбників та механізми боротьби з ними, включаючи приготування їжі, у своїй новій книжці описує ботанік Олексій Коваленко.
Ковід. Повномаштабне вторгнення. А тепер ще й...прибульці? І поки ви ще не встигли порадити мені згорнути собі шапочку з фольги і відправитися до психіатра, уточнюю: ці прибульці - рослини... І вони вже давно з нами.
Звучить трішки зловісно, однак, не спішіть впадати в паніку і йти вирубувати перше-ліпше дерево. Олексій Коваленко і його книжка "Рослини-прибульці" допоможе визначити попаданьця і порадить, як з ним боротися. І чи це взагалі можливо.
Це неймовірно цікавий і веселий нон-фік! Зі школи я обожнюю ботаніку і ця книжка для мене стала знахідкою. Я ніколи не підозрювала, що акація, яка росте на моїй вулиці, насправді чужинка і ще й зовсім не акація. А також те, що всі ті тисяча і один вид ромашок, які бачила всюди, і близько не є ромашками (тепер зрозуміло, чому Роберт Патінсон мене не любить, я ж ворожила не на ромашці). І таких таємних підкидьків у нашій екосистемі чимало. Спочатку, дуже делікатно, вони заворожують нас своє красою чи корисністю, а потім пускають таке коріння, що боротьба з ними стає дуже нелегкою справою. Подякуємо всім озеленювачам садів, які тягнули до себе все, що хоч трішки нагадує рослину.
Я залишилася в найбільшому захваті від цієї книжки. Вона легкою та доступною мовою пояснює, що таке інвазивні рослини, як вони з'являються та чому вони шкодять нашим рослинам-аборигенам.
Також, я не залишу вам тут способів боротьби з цими прибульцями, аби ви самі взяли й прочитали цей шедевр. Скажу лиш, що деякі з ним можуть дуже смакувати до салатів :)
Цікава книжка від уже улюбленої віхоли і друга книжка від Олексія Коваленка. Вона містить зо два десятки розділів про рослини, які прийшли до нас звідусіль і залишилися. Там і борщівник, і амброзія, і золотарник (фото якого часто вішають на опис амброзії, хоча вони не брати і навіть не родичі); і улюблена мною розрив-трава, і відома нам мімоза, яка не мімоза, а акація, і відома нам акація, яка не акація, а робінія. І борщівник, і ще інші рослини, які ми багато разів бачили і не замислюючись, хто вони і що вони, проходили повз.
Мені дуже, прямо дуже не вистачило фотографій. Довго розповідається про ромашку і тих, хто під неї маскується: довгопромінники, блощиці і т.д., але жодних фотографій, доводиться лише здогадуватися. Ну або гуглити. Є ще череда, але там лише фото плодів, а фото рослин немає. Було би зручно, якби хоч qr-коди додали, але ні. Так що Віхоло, якщо ви це читаєте, зробіть в наступних накладах більше фото!
Як людина з біологічною освітою, для якої не вновинку читати наукові статті і научпоп скажу наступне: книжка нагадує оглядову статтю з неповним переліком інвазивних видів, подекуди навіть без їх фото, в яку напхали доречного і не дуже гумору і мемчиків. Але мемчики не зроблять з наукової статті научпоп. Єдина цікава інфа для мене - остання глава про громадську науку. Все. Не витрачайте гроші. Набагато інформативніший список інвазивних видів є у вільному доступі. Та і корисноі інфи там більше. І не відволікатимуть дурнуваті мемчики. UPD. Прочитала нарешті першу книгу автора То шедевр. Стало ще більш сумно через те як бажання бути популяррим зіпсувало цю книгу. Якщо автор це прочитає - вас цінують не за мемчики а за те як ви кохаєтеся в своїй темі. У фруктах це видно з перших рядків. Тут на жаль ні.
Я не біолог, не ботанік і, взагалі, до певного віку мені було важко відрізнити де на городі бабуся висадила розсаду перцю, а де вже між ним загубився бурʼян, тому могла прополоти усе разом. Але, тут не про це. Книга дуже легко читається, єдина причина, чому я розтягнула читання майже на місяць - це те, що вона в мене була в електронному форматі (а я здебільшого читаю паперові книжки). Тут проста і зрозуміла мова, дотепні й смішні жарти. Можливо, вона не надто наукова. Але в цьому і є її особливість, зацікавити просту пересічну людину чимось новим. Взагалі придбала її по дорозі в Карпати, коли побачила наскільки багато борщівника росте вздовж залізниці і стало цікаво більше дізнатися звідки взялась ця гидота від людини, яка знає про рослини більше ніж Вікіпедія і цікавіше може про це написати. Таке читання не напрягає, відволікає від дурних думок, розвиває і ще й в смол токах може стати у нагоді.
Спочатку для контексту треба сказати, що інколи на вихідних я ходжу не тільки пити каву на рейтарську, а можу й вибратись на півдня лазити десь по лісах-полях, в мене мільйон додатків для ідентифікації рослин, птахів, комах і навіть каміння, не кажучи, що я вже пару років користуюсь iNaturalist, тому рівень задротства трохи є. Тому, звісно, я не міг не кайфонути від книжки про інвазійні рослини. Вона написана супер легкою і зрозумілою мовою. Можливо, десь з 15 сторінки у вас почне трохи сіпатись око від деяких мемчіків, але це напевно єдине, до чого можна придертись. Загалом, виглядає, що це дуже хороший приклад масового научпопу, який легко може зацікавити сторонніх від теми людей.
Насправді, книжка дуже цікава та пізнавальна. Наприклад, розділ про борщівник - топчик!
Але, мені не вистачило фото рослин, а ще краще QR на якісь статті, фото, вікіпедію зрештою. Бо коли захоплювалась, то і читати цікаво, і гуглити треба, а лінь))
Моє почуття гумору все ще не завжди пересікається з почуттям гумору пана Коваленко, але от моє бажання дізнатись, що там в біса росте в українській землі (та понад нею), дуже сходиться з його бажанням розповідати про це. Захоплююча книга для тих, хто давно підозрював, що ота ромашка біля дому то насправді імпостор.
Як на мене, це найкраща з книг Олексія Коваленка. Автор закоханий саме у цю наукову проблематику - інвазійни види та їх впливи. А коли науковець закоханий і пише не тільки для читача, але й для себе - це відчувається, і то є справжні крила :).
Враження у мене сплутані. По-перше, ніколи не думала, що напишу це, але... Забагато жартів. Хотілося б менше, але краще. По-друге, збивали посилання на джерела - це виглядало схоже на наукову працю, хоча гумор наполегливо переконував, що це не вона. По-третє, не вистачало фотографій рослин: я б краще дивилася на них, ніж на меми. Проте меми з рослинами - це, звісно, топ.
Таке враження, що автор не зміг визначитися, що він хоче писати. Збрешу, якщо скажу, що кулінарні рецепти і заклики ставати до лав ботаніків наприкінці мене не заінтригували. Але загалом книга давалася нелегко - чи через гумор, чи через покликання, чи через сам зміст. Мені сподобалися розділи про борщівник, ромашку (і самозванок, які її вдають) й амброзію. Я точно дізналася багато нового про перекотиполе, дякую за це.
Мені дуже імпонує стиль. написання пана Олексія. До цього читала Планету грибів його автора, також була приємно вражена. Чудовий баланс науковості, дотепності і розважальності. А ще ці перегукування на сторінках книги з іншими українськими авторами (Озерна, до прикладу) — це ж так мило і приємно! Це той наукпоп, про відсутність якого в своєму дитинстві та підлітковому віці сильно сумуєш. Якби мені так викладали ботаніку в мої шкільні роки.... Але книга буде корисна не лише школярам. Якби я знала, що павловнія, яку я з такою гордістю посадила на своєму подвір'ї є потенційним загарбником, я б подумала ще раз, чи саджати її. І після прочитання я перестала сумувати, що той клятий американський лаконос у мене так і не прижився. А ще я озброїлася інформацією про те, чим можна буде перекусити у випадку пост-апо. З усіх сторін чудова книжка, як не крути. PS Я читала нове видання, з фоточками і малюнками, тому взагалі немає чим дорікнути
До наукпопу в цій книжці дуже важко продертись, бо автор вважає, що абзац без трьох жартів і картинки "мем в стилі демотиватора" - це переводняк паперу.
Клянусь, я колись перестану купувати книжки Віхоли чисто через цей вайб збірника анекдотів. Це мене дуже розчаровує, бо я вже який раз хочу купувати наукпоп українських авторів (а Віхола виглядає якраз акцентованою на цьому), і який раз в мене рипається око від того що 75% сторінки складають непотрібні жарти типу "рослина видозмінюється та стає вузьколистою і колючою, як коментарі тролів на фейсбуці".
На додачу, зараз мені здаються дуже недоречними дойобисті жарти про Укрпошту і Укрзалізницю, бачачи, як багато ці структури роблять для українців в цю війну, як швидко вони реагують, першими мчуть в деокуповані міста - "Укрзалізниця перетворює життя на пекло щасливцям з квитком в плацкарт" - алое, ти шо?
Цікава і корисна книга. На три зірки рука не піднялась саме через актуальність і цікавість. Жвава і сучасна мова з купою жартів і алюзій притаманна цій серії наук-попу в цьому випадку ставить палки в колеса. Бо більшість таких жартів доступна читачам 30+ та ще й активним користувачам фейсбуку, які в трендах. Ця книга була б корисною і для моїх батьків, але вони не розуміють сучасних приколів(70+), моєму брату (40+) якого немає в фейсбучику і навколо літературних чи наукових тусовках. Але інформація про інвазивні види їм би точно була корисною.
Доступно про складне. Чи то нудне. Саме завдяки тому, що ботанічні відомості пересипані гумором і мемами - легко засвоюється інформація з книги. Цього вдосталь для розуміння що з тими рослинами не так чи так. Мінус - не всі рослини описані з ілюстрацією. Гугл допомагає, але це доволі незручно і відволікаюче.
в якийсь момент починаєш усвідомлювати, що структура за якою описується вид повторюється з розділу в розділ, а більшість так би мовити тропів процесу інвазії досить одноманітні (1. вкрай плодовита рослина з витривалим насінням, 2. гостює в ботсаду та/або використовується в декоративних цілях, 3. ??? 4. інвазія) - стає нудно читати
Чи то дійсно цікавих рослин-прибульців на території України все ж недостатньо, чи то передоз жартів у тексті відтягнув весь фокус на себе, але дочитати книгу було важко. При тому, що інвазивні види - це надзвичайно цікава тема. Підписана на канал Олексія Коваленко, підтримую як автора та науковця, але тут щось не зачепило, на жаль.
Дуже цікава оповідь, багато нової інформації, гумору та мемів, стиль яких добре знайомий всім поціновувачам каналу Довколаботаніка. Чого мені не вистачало у цій книзі, так це великих та якісних фотографій рослин, про які йде мова.
Забагато каламбурів. Може не бути фото рослини, про яку йдеться, але буде мем. На жаль, через 15-20 років читати книжку дітям моїм буде просто неможливо.
Колись вся науково-популярна література (чи принаймні значна її частина) буде такою чи схожою. І це класно. Який головний принцип, що його, як мені здається, варто просувати? Полегшення сприйняття через гумор. Тобто в цій книжці є чимало речень, написаних науковою мовою, однак вони пересипані жартами, які пояснюють це все та знижують щільність наукового тексту. Це робить читання напрочуд легким. Тут варто також зауважити, що гумор - складний інструмент. Він не універсальний, і те, що смішно одному читачеві, нудно іншому. Я взагалі вважаю, що політичні жарти (не про мсклів, а про українські політичні сили, наприклад) не слід використовувати в таких книжках, бо вони звужують коло читачів. Дочитає прибічник висміюваної політсили до першого жарта, образиться на автора й закриє книжку. Чи точно воно треба популяризаторові науки? Багато хто закидає цій книжці також швидкоплинність 🙂 Себто жарти автора зрозумілі тим, хто в контексті, а за 20 років половину з них читач уже не зрозуміє. Але тут я не згодна з претензією: якщо все буде так, як має бути, за 20 років будуть інші, актуальніші книжки, з актуальнішими жартами. Наукпопу забагато не буває, його треба створювати постійно. Але так чи так, навіть якщо жарти автора вам не смішні, вони все одно полегшують сприйняття тексту. Тому автор може собі дозволити не всюди адаптувати текст, пояснюючи складні речі простими словами, а деінде мухлювати, розбавляючи наукові канцеляризми ґеґами. На який рівень розрахована книжка? Ну, буде класно, якщо ви щось пам'ятаєте зі шкільної програми, не лякаєтеся слів на кшталт "чашолистки", "кореневище", "кореневий чохлик", "сукулент", а якщо забули щось, не соромитеся погуглити. Всі поняття, не розглядувані базовою шкільною програмою, автор доступно пояснить. Та й взагалі термінами він не зловживає. Про що саме читач дізнається з книжки? Що таке рослинна інвазія, тобто явище, коли рослина з іншого регіону починає вільно зростати в дикій природі. Чим це погано. Як таке трапляється. Що робити, аби цьому запобігти. Що може зробити кожен із нас, пересічних громадян (на мій погляд, ця частина книжки - найважливіша). Основна кількість сторінок присвячена розповідям про конкретні рослини-окупанти. В багатьох із них історії справді захопливі. Мушу зізнатися, що, на мій погляд, любов до ботаніки трохи підвела автора, та його бажання розповісти якнайбільше про своїх улюбленців реалізувалося трохи надмірно. Наприкінці книжки стає дещо нудно, бо історії стають надто схожими одна на одну, не розказують читачеві нічого нового. Якби їх кількість трохи зменшити, це б не погіршило книжку. Але це таке, зрештою, якщо читач знудився, ніхто не змушує його дочитувати до кінця, можна й пропустити кілька розділів. Наприкінці книжки добрий автор наводить ще й кілька рецептів з рослин-окупантів, мовляв, якщо ви їх їстимете, це точно скоротить їхню чисельність. Рецепти прикольні, якщо ви любите експерименти, можуть стати в нагоді 🙂 От чого мені категорично не вистачило - це великих зображень. Розумію, що це проблема не так автора, як видавництва, яке не може собі дозволити великі ілюстрації, але принаймні додати QR-кодів, які б вели на великі й красиві картинки, варто. Бо який сенс розповідати про рослини, які бажано знищити при зустрічі, не надаючи портретів цих злочинців? А ті, які є, настільки маленькі, що навряд чи стануть помічними.