What do you think?
Rate this book
Нагірна вулиця
Збірка оповідань талановитої Дзвінки Торохтушко «Нагірна вулиця». Мова, якою спілкуються персонажі, передає увесь колорит життя і побуту описаних картин. Екскурси в історичне минуле та фольклорні вкраплення сприяють візуалізації зображуваного письменницею. Авторка зуміла настільки майстерно передати психологічний стан героїв, що їх дії здаються абсолютно вмотивованими і безапеляційними. Читач, ніби весь час знаходиться поряд з героєм/героями, проходить їх шлях, поринає в їх спогади чи мрії, відчуває їх емоції (радість, біль, смуток, розчарування тощо).
245 pages, Hardcover
Published January 1, 2021
1 person is currently reading
9 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 2 of 2 reviews
February 28, 2022
Проза Дзвінки Торохтушко - це той рівень сентиментальності, коли я добре бачу, як це працює, але на мене прийом все ще діє (так було з раннім Бакманом). Красиво у дусі класиків-реалістів, дещо кітчево, наотмах та широкими мазками: або наскрізь прогнилі душі, або праведник, без якого село не встоїть. Проте, на відміну від Бакмана, я не певна, що Дзвінка справить такий самий ефект на іноземного читача: все ж тут міцніша прив’язка до занадто болючого для нас-тут-і-тепер, як-от вмираючі села, залишені діти, озлоблені малі люди, відлуння війни (хіба що балканці б зрозуміли).
Не минулося у цій збірці без улюбленого жанру української літератури - горор-ідилії радянського сільського дитинства. За побутовий горор відповідає любляча бабуся, яка дитину інакше як гівном не називає та бідкається, що треба витрачатися на школу, яка нафіг сдалася, бо ж дівчинка вже читає і пише, а могла б по господарству порпатися замість витрачати час (чим не мати Лену з “Неаполітанського квартету”, хіба що на 30 років пізніше). Ідилію ж забезпечує дідусь, який і смаколик скуховарить, і потай від бабці купить шкільну форму, і зайця врятує. Чому ці персонажі саме такі, цілком зрозуміло; більш того, підозрюю, що новому поколінню й мої спогади про дитинство у 1990-х здалися б жахастиком. Хто виріс у радянській Україні, того “Шаггі Бейном” не злякаєш.
А от спроби в кіберпанк-Різдво, на мій погляд, не задалися: одразу з’являється якийсь патріархально-церковний тон і віє ззапоребриковими “традиційними цінностями”.
Не минулося у цій збірці без улюбленого жанру української літератури - горор-ідилії радянського сільського дитинства. За побутовий горор відповідає любляча бабуся, яка дитину інакше як гівном не називає та бідкається, що треба витрачатися на школу, яка нафіг сдалася, бо ж дівчинка вже читає і пише, а могла б по господарству порпатися замість витрачати час (чим не мати Лену з “Неаполітанського квартету”, хіба що на 30 років пізніше). Ідилію ж забезпечує дідусь, який і смаколик скуховарить, і потай від бабці купить шкільну форму, і зайця врятує. Чому ці персонажі саме такі, цілком зрозуміло; більш того, підозрюю, що новому поколінню й мої спогади про дитинство у 1990-х здалися б жахастиком. Хто виріс у радянській Україні, того “Шаггі Бейном” не злякаєш.
А от спроби в кіберпанк-Різдво, на мій погляд, не задалися: одразу з’являється якийсь патріархально-церковний тон і віє ззапоребриковими “традиційними цінностями”.
June 12, 2024
Сподобались оповідання про Питровну та жителів села, тут є і гумор, і неймовірна атмосфера життя в селі, такі різні історії, побиті життям люди. Деякі історії , на жаль, абсолютно не сподобались
Displaying 1 - 2 of 2 reviews