What do you think?
Rate this book
Несезон
Роман-медитація.
Жінка. Чоловік. Острів.
Вона пливе з Харкова. Він летить із Рима. Ніна втікає від майбутнього, Адам — від минулого. Вони рухаються назустріч одне одному, але не знають про це. На них чекає острів у несезон — час дощів і зачинених кав’ярень.
Фіналіст Міжнародного літературного конкурсу романів, кіносценаріїв, п'єс, пісенної лірики та творів для дітей «КОРОНАЦІЯ СЛОВА-2021».
Жінка. Чоловік. Острів.
Вона пливе з Харкова. Він летить із Рима. Ніна втікає від майбутнього, Адам — від минулого. Вони рухаються назустріч одне одному, але не знають про це. На них чекає острів у несезон — час дощів і зачинених кав’ярень.
Фіналіст Міжнародного літературного конкурсу романів, кіносценаріїв, п'єс, пісенної лірики та творів для дітей «КОРОНАЦІЯ СЛОВА-2021».
- GenresUkrainian Literature
304 pages, Hardcover
Published November 20, 2021
6 people are currently reading
109 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 29 of 29 reviews
February 14, 2022
Книга - чудова! Починаючи з обкладинки і закінчуючи змістом. Я плакала - це найвища похвала до книги. Були моменти коли я закочувала очі зі словами «так не буває». Але кінець чудовий! Мені хотілося б більше дізнатись про минуле жінки і чоловіка. Але ця подорож була чудовою і без пірнання в минуле. Сподіваюсь у головних героїв все буде добре❤️
August 8, 2022
Дуже-дуже душевний роман, сповнений любові авторки до головних героїв і співчуття їхнім болям. Історія з неймовірною атмосферою грецького острова взимку. Мені дуже потрапила в настрій❤
Read
January 17, 2022Грецькі острови прекрасні. Навіть у несезон.
Роман-медитація, пише на обкладинці. Роман-імпресія, сказала би я. Не завжди лінійний і послідовний, не завжди чітко промальований, але із запахом кави й моря, шелестом оливкових гаїв і справжніми середземноморськими землетрусами. Та варто лише поглянути на обкладинку роботи Оксани Драчковської, як все стане зрозуміло: це не про карколомний сюжет, це про тут і зараз. Це про любов. І про другий шанс, який я вловила між рядків.
Зимовий острів Закінтос ожив під пером Таіс. Не дивно, бо коли людина закохана у місце, то це місце повсякчас виринатиме з глибин підсвідомості. Можливо, навіть стане персонажем.
Отож двоє людей приїздять на острів. Вони могли б і не зустрітися. Острів міг би їх і не прийняти. Але той, здавалося, мав на них інший план. А може, це просто мить на роздоріжжі?
Тут буде багато несезонно-острівної Греції: і збір оливок, і тусівки місцевих, коли туристи їдуть додому, а життя вповільнюється, і зимові купання.
Хочу знову заблукати в оливковому гаю із книги, навіть у несезон 🙂
Роман-медитація, пише на обкладинці. Роман-імпресія, сказала би я. Не завжди лінійний і послідовний, не завжди чітко промальований, але із запахом кави й моря, шелестом оливкових гаїв і справжніми середземноморськими землетрусами. Та варто лише поглянути на обкладинку роботи Оксани Драчковської, як все стане зрозуміло: це не про карколомний сюжет, це про тут і зараз. Це про любов. І про другий шанс, який я вловила між рядків.
Зимовий острів Закінтос ожив під пером Таіс. Не дивно, бо коли людина закохана у місце, то це місце повсякчас виринатиме з глибин підсвідомості. Можливо, навіть стане персонажем.
Отож двоє людей приїздять на острів. Вони могли б і не зустрітися. Острів міг би їх і не прийняти. Але той, здавалося, мав на них інший план. А може, це просто мить на роздоріжжі?
Тут буде багато несезонно-острівної Греції: і збір оливок, і тусівки місцевих, коли туристи їдуть додому, а життя вповільнюється, і зимові купання.
Хочу знову заблукати в оливковому гаю із книги, навіть у несезон 🙂
December 29, 2022
Наскільки я хотіла, щоб книга мені сподобалась, настільки вона розчарувала. Я з нетерпінням чекала відпустки в тиші Карпат (в несезон, так!), щоб її прочитати.
Прочитала по діагоналі, бо не мала сил продиратись через невиправдано кучерявий текст. Співвідношення форми:змісту дуже зміщене в бік форми, причому стиль авторки мені не сподобався. Потенційно це могло б бути оповідання сторінок до 50, а не 300-сторінковий роман, де пережовується все те саме по колу. Хотілось би менше метафор та порівнянь, але - влучніших. Проглядається претензія на психологізм, але він дуже передбачуваний і шаблонний. Щодо сюжету - його можна переповісти одним абзацом, а фінал мені не зовсім зрозумілий. Текст пересипаний зайвими деталями, які особисто мене лише дратували і часто були неправдоподібними та невиправданими. Наприклад, обидві любові героя походять з України, і навіть з одного і того самого міста. І це тільки один приклад.
Основна моральна дилема головної героїні і підстави для її вибору не розкриті. Просто - бо так. Бо острів, голоси в голові і кам'яна богиня.
Прочитала по діагоналі, бо не мала сил продиратись через невиправдано кучерявий текст. Співвідношення форми:змісту дуже зміщене в бік форми, причому стиль авторки мені не сподобався. Потенційно це могло б бути оповідання сторінок до 50, а не 300-сторінковий роман, де пережовується все те саме по колу. Хотілось би менше метафор та порівнянь, але - влучніших. Проглядається претензія на психологізм, але він дуже передбачуваний і шаблонний. Щодо сюжету - його можна переповісти одним абзацом, а фінал мені не зовсім зрозумілий. Текст пересипаний зайвими деталями, які особисто мене лише дратували і часто були неправдоподібними та невиправданими. Наприклад, обидві любові героя походять з України, і навіть з одного і того самого міста. І це тільки один приклад.
Основна моральна дилема головної героїні і підстави для її вибору не розкриті. Просто - бо так. Бо острів, голоси в голові і кам'яна богиня.
This entire review has been hidden because of spoilers.
July 5, 2023
Роман-медитація - спокусилася на красиву обкладинку і гарну назву, чекаючи чогось спокійного, затишного, наче погойдування на хвилях Егейського моря...
Але ніт, мене чекало цілковите розчарування. В автора дуже дивна манера написання. Важко розрізнити, що відбувається тепер, а що є спогадами про минуле. Один абзац - від героїні, другий - від героя, третій - знову від героїні. Абсолютно недоречні метафори, додані в абсолютно несподіваних місцях. Речення написані так, що доводиться перечитувати двічі, щоб зрозуміти їх.
До медитації не має жодного відношення, а от психувати змушує. Це перша і остання прочитана мною книга цього автора.
За обкладинку і сюжет - дві зірочки.
Але ніт, мене чекало цілковите розчарування. В автора дуже дивна манера написання. Важко розрізнити, що відбувається тепер, а що є спогадами про минуле. Один абзац - від героїні, другий - від героя, третій - знову від героїні. Абсолютно недоречні метафори, додані в абсолютно несподіваних місцях. Речення написані так, що доводиться перечитувати двічі, щоб зрозуміти їх.
До медитації не має жодного відношення, а от психувати змушує. Це перша і остання прочитана мною книга цього автора.
За обкладинку і сюжет - дві зірочки.
March 13, 2022
Ніжний роман, який повністю занурив мене в води Закинтоса, терпевтично знормалізував вічуття загубленості та емоційного дисбалансу.
August 2, 2023
Роман і правда медитація. Дуже хочу на море, дуже хочу на острів - опис природи супер, цікаво подається роман - з трьох сторін та вплітаються вставки про минуле, думки та голоси. Дуже красива обкладинка та текст легше легкого йде.
Я б такий роман прочитала взимку, мені по настрою було б)
Я б такий роман прочитала взимку, мені по настрою було б)
January 20, 2023
Тут мало би бути все як я люблю: грецький острів, і хвилі, і оливкові гаї, і роздуми про самотність і творчість, але… Але мені було нецікаво. Десь за 30% книги все вже стаж зрозуміло, я гортала сторінки, але не бачила нічого нового. Так, роман-медитація, але якось зовсім він не попав в мій настрій. Дочитала просто щоб дочитати.
Read
November 7, 2022Красива обкладинка, якої ще й приємно торкатися. Лише це спонукало мене її дочитати.
June 30, 2023
Ідея книжки чудова, стиль написання жахливий.
Мене спочатку ставили в тупик деякі речення, потім дратували, а потім я сміялась. Авторка намагалася прикрасити свої речення, написати якісь влучні на її думку порівняння, а в результаті- суцільний жах.
«… знову і знову вона позіхала, ніби вітер виходить на прогулянку після довгого літнього сну. Він виривається і мчить, змітаючи на своєму шляху недозрілі оливки, скидає апельсини і яблука, колише гілки мигдалевого дерева і збиває горіхи на землю».
Ви уявили собі таке позіхання, що збиває горіхи з дерева? І таке там на кожному кроці.
За цим губиться сюжет, ти вже не розумієш, чому Ніна тікає від Адама, а в наступному абзаці вони вже разом у нього дома.
Цьому роману потрібен професійний редактор.
Мене спочатку ставили в тупик деякі речення, потім дратували, а потім я сміялась. Авторка намагалася прикрасити свої речення, написати якісь влучні на її думку порівняння, а в результаті- суцільний жах.
«… знову і знову вона позіхала, ніби вітер виходить на прогулянку після довгого літнього сну. Він виривається і мчить, змітаючи на своєму шляху недозрілі оливки, скидає апельсини і яблука, колише гілки мигдалевого дерева і збиває горіхи на землю».
Ви уявили собі таке позіхання, що збиває горіхи з дерева? І таке там на кожному кроці.
За цим губиться сюжет, ти вже не розумієш, чому Ніна тікає від Адама, а в наступному абзаці вони вже разом у нього дома.
Цьому роману потрібен професійний редактор.
March 9, 2023
Навіть сказати нічого. Зовсім не зайшов стиль, від деяких метафор пересмикувало. Цілком можу уявити, що комусь це дуже припаде в настрій, але на жаль, абсолютно не моя книга, хоча острови в несезон - це із мого незмінного must read.
June 6, 2023
Не хотілось, щоб цей роман закінчувався. Ще б на трохи затриматися з персонажами з їх білю на цьому зимньому острові.
Треба читати такі книги в правильний меланхолічний настрій 💔
Треба читати такі книги в правильний меланхолічний настрій 💔
August 31, 2022
Я не знайома з практикою медитації у її класичному розумінні, але читання це воно. Це мій спосіб концентрації уваги не тільки на книжці, але і на собі, на своєму стані тут і зараз. Роман "Несезон" ідеальний інструмент для цього, а Греція в несезон, здається, найкраще місце для подібних висновків.
По-перше, я таки переконалась в тому, що мій найулюбленіший стан погоди/природи це дощі, не саме дощі восени, як в книжці, а звичайні тихі дощі, похмуре небо, трохи бентежне море, з хвилями та все таке. Це стан, коли ти ви��равдано можеш насолоджуватись кавою або келихом на терасі, дивитись у горизонт, не робити зайвих рухів, бо це ж дощ на дворі)
По-друге, думки! Ми завжди думаємо, іноді занадто голосно, чи занадто багато. Ці думки переконують в тому, чого не має бути. Ці думки заважають зробити крок туди, куди дійсно бажаєш.
Я таки стала інтровертом, мені подобається це відчуття самотності, коли кожна хвиля на тому Грецькому острові належить тобі. Отже, роман-медитація, раджу розчинитись у ньому та відшукати свої справжні думки.
По-перше, я таки переконалась в тому, що мій найулюбленіший стан погоди/природи це дощі, не саме дощі восени, як в книжці, а звичайні тихі дощі, похмуре небо, трохи бентежне море, з хвилями та все таке. Це стан, коли ти ви��равдано можеш насолоджуватись кавою або келихом на терасі, дивитись у горизонт, не робити зайвих рухів, бо це ж дощ на дворі)
По-друге, думки! Ми завжди думаємо, іноді занадто голосно, чи занадто багато. Ці думки переконують в тому, чого не має бути. Ці думки заважають зробити крок туди, куди дійсно бажаєш.
Я таки стала інтровертом, мені подобається це відчуття самотності, коли кожна хвиля на тому Грецькому острові належить тобі. Отже, роман-медитація, раджу розчинитись у ньому та відшукати свої справжні думки.
Read
December 1, 2023DNF. не попало в настрій, відкладаю.
December 9, 2023
СПОЙЛЕРИ !!!!
Дисклеймер: у дописі описані власні враження, вони можуть не співпадати з вашими. Не маю на меті когось образити. Дякую!
1) Про що книга?
Пошук себе, своїх справжніх бажань і пріоритетів. Жінка не могла зізнатися собі та оточуючим, що прагне іншого життя, не бачить себе поряд з певною людиною.
Ця книга про те, що не треба боятися темряви невідомого, йти далі, відпускати людей; закликає прислухатися до свого серця, навіть якщо оточуючі тебе судять.
Вона нагадує, що натхнення можна знайти навіть у складній ситуації, не боятися арт-блоку, збирати текст по шматочкам, бути відкритим до підказок зовнішнього світу і людей.
2) Персонажі (перелічені основні, що впливають на сюжет)
· Ніна
Недостатньо характеру, не заціпила мене. Ця проблема з цигарками була ніби обгортка, що прилипла до підошви, шелестить під час ходьби і тримається там, поки не доведеться зняти власноруч. Недостатньо опису, як саме відбувався пошук тексту, як писалася книга. Все поверталося до внутрішніх переживань і описів природи. Оті літні греки, що палили, сидячи за столом у кафе викликали більше зацікавленості, ніж головна героїня. Два рази згадувалися мертві кошенята, при чому через невеликий проміжок. (То дитяча травма чи невдала спроба додати перцю в легку страву?)
· Женя
Забив на дівчину з самого початку роману, в сцені проводів відразу бачимо, як йому начхати. Ніякої хімії між Ніною та Женею не відчувалось, хоча були описи побачень (що то була за сцена зі змією і до чого вона?) і як вони проводили час (вона йому під вино зізнавалась, що хоче дітей і писати книжки, але це дуже швидко зміниться), він навіть припинив в якийсь момент шукати її та дзвонити (було враження, ніби авторка просто забула про нього або їй було ліньки описувати думки і почуття чоловіка. Якщо кохаєш людину, то приїдеш до неї хоч на край світу. Не так вже вона була йому потрібна.
· Адам та Марія
Тільки в кінці роману ми переконаємося, що Марія все ж таки на тому світі, а до цього будемо отримувати скудні порції натяків, які за задумкою повинні підігрівати інтерес читача і прагнення дізнатися, що ж там трапилось. Перше враження від цієї парочки – відштовхуюче. Адам показується як чоловік 35-40 років, а по факту йому за 50. Застряг у скорботі, яка виставляється як клінічна прив’язаність з присмаком в’єтнамських флешбеків. Його частина роману не змогла викликати у мене співчуття (хоча я розумію, як важко втрачати кохану людину). Марія з минулого постійно смикає Адама, щоб він не пхав дужку окулярів до рота. Хтось побачить в цьому сексуальність, а на ділі виглядає так, ніби мамця незадоволена маленьким синочком і чіпляється через кожні 5 хвилин. Може авторка намагалася показати Марію як харизматичну аб’юзерку, але на ділі та харизма як картон. І ця картонність проглядається у багатьох персонажах, вони недостатньо прописані, інформація надається уривками.
· Софія
Дівчина з самого початку все бачила. Їй залишалося тільки варити каву і, відвернувшись, посміхатися.
· Річка
Взагалі не можу второпати, навіщо її засунули сюди. Саме просте пояснення – щоб «органічно» розповісти історію від третьої особи, але це так криво додано в книгу… Якщо прибрати маленькі згадки про персонажку, то нічого не зміниться. Було б набагато краще, якби в роман вставили сцени приходу головних героїв у студію, це додало б ваги Річці.
· Анна та Ектор
Сподобалося, як була описана оселя пари, одяг та інтер’єр домівок персонажів. Анна з одного боку цікава, бо у неї є «загадкова історія»; кликала на острів, не могла розповісти по телефону. На ділі поводиться як забита миша, жахається свого чоловіка, не може розтулити рота і нарешті розповісти. Ніна саме мріяла, щоб витягати з неї по одному слову в неділю.
Можна спостерігати багато відсилок до майбутньої книги (яка вже вийшла) «Босоніж на оливі». Не відпускає думка, що «Несезон» - це рекламна компанія до вищезгаданого роману.
Щоб зацікавитися, читачеві необхідно дати хоч невеликий шматок інформації, було б інше відношення до «Несезону».
Повеселив момент зі збором врожаю олив, який нагадав мем: хлопець запрошує дівчину до себе «на чай». Вона гарно вдягається, готується. На ділі хлопець дає їй робу, палку і каже «хєрачіть» по гілкам. LOL.
Зацікавлення викликав сусід Адама, бо він, як і Софія, все бачить, тільки й посміхається. А його романи з туристками тягнуть на окрему роботу (як і студія з Річкою).
Питання, які виникли під час читання:
1) Чому авторка іноді ставила літеру «І» з початку речення?
Ех: «І він зиркнув у дзеркало…»; «І так у Ніни з’явилися сумніви знання про те, як кермувати…».
2) Чому місце сили згадується тільки один раз у кінці роману?
Враження 6,5 незапалених цигарок з 10.
Знайшла відклик, бо я сама була в ситуації, коли різко для себе визнала, що не готова бути поряд з хлопцем і наважилася розірвати стосунки.
Раджу тим, хто любить описи природи, рваний темп повісті, романтику, душевні переживання, тим, хто застряг у творчості.
Обкладинка приємна на дотик, патріотичні кольори. Не розумію, чому багато білих пропусків (як і в «Писати як дихати»); так і кортить сказати про економію паперу.
Думаю, що згодом познайомлюсь з «Босоніж на оливі», задля якої була ця книга-аперитив.
Дисклеймер: у дописі описані власні враження, вони можуть не співпадати з вашими. Не маю на меті когось образити. Дякую!
1) Про що книга?
Пошук себе, своїх справжніх бажань і пріоритетів. Жінка не могла зізнатися собі та оточуючим, що прагне іншого життя, не бачить себе поряд з певною людиною.
Ця книга про те, що не треба боятися темряви невідомого, йти далі, відпускати людей; закликає прислухатися до свого серця, навіть якщо оточуючі тебе судять.
Вона нагадує, що натхнення можна знайти навіть у складній ситуації, не боятися арт-блоку, збирати текст по шматочкам, бути відкритим до підказок зовнішнього світу і людей.
2) Персонажі (перелічені основні, що впливають на сюжет)
· Ніна
Недостатньо характеру, не заціпила мене. Ця проблема з цигарками була ніби обгортка, що прилипла до підошви, шелестить під час ходьби і тримається там, поки не доведеться зняти власноруч. Недостатньо опису, як саме відбувався пошук тексту, як писалася книга. Все поверталося до внутрішніх переживань і описів природи. Оті літні греки, що палили, сидячи за столом у кафе викликали більше зацікавленості, ніж головна героїня. Два рази згадувалися мертві кошенята, при чому через невеликий проміжок. (То дитяча травма чи невдала спроба додати перцю в легку страву?)
· Женя
Забив на дівчину з самого початку роману, в сцені проводів відразу бачимо, як йому начхати. Ніякої хімії між Ніною та Женею не відчувалось, хоча були описи побачень (що то була за сцена зі змією і до чого вона?) і як вони проводили час (вона йому під вино зізнавалась, що хоче дітей і писати книжки, але це дуже швидко зміниться), він навіть припинив в якийсь момент шукати її та дзвонити (було враження, ніби авторка просто забула про нього або їй було ліньки описувати думки і почуття чоловіка. Якщо кохаєш людину, то приїдеш до неї хоч на край світу. Не так вже вона була йому потрібна.
· Адам та Марія
Тільки в кінці роману ми переконаємося, що Марія все ж таки на тому світі, а до цього будемо отримувати скудні порції натяків, які за задумкою повинні підігрівати інтерес читача і прагнення дізнатися, що ж там трапилось. Перше враження від цієї парочки – відштовхуюче. Адам показується як чоловік 35-40 років, а по факту йому за 50. Застряг у скорботі, яка виставляється як клінічна прив’язаність з присмаком в’єтнамських флешбеків. Його частина роману не змогла викликати у мене співчуття (хоча я розумію, як важко втрачати кохану людину). Марія з минулого постійно смикає Адама, щоб він не пхав дужку окулярів до рота. Хтось побачить в цьому сексуальність, а на ділі виглядає так, ніби мамця незадоволена маленьким синочком і чіпляється через кожні 5 хвилин. Може авторка намагалася показати Марію як харизматичну аб’юзерку, але на ділі та харизма як картон. І ця картонність проглядається у багатьох персонажах, вони недостатньо прописані, інформація надається уривками.
· Софія
Дівчина з самого початку все бачила. Їй залишалося тільки варити каву і, відвернувшись, посміхатися.
· Річка
Взагалі не можу второпати, навіщо її засунули сюди. Саме просте пояснення – щоб «органічно» розповісти історію від третьої особи, але це так криво додано в книгу… Якщо прибрати маленькі згадки про персонажку, то нічого не зміниться. Було б набагато краще, якби в роман вставили сцени приходу головних героїв у студію, це додало б ваги Річці.
· Анна та Ектор
Сподобалося, як була описана оселя пари, одяг та інтер’єр домівок персонажів. Анна з одного боку цікава, бо у неї є «загадкова історія»; кликала на острів, не могла розповісти по телефону. На ділі поводиться як забита миша, жахається свого чоловіка, не може розтулити рота і нарешті розповісти. Ніна саме мріяла, щоб витягати з неї по одному слову в неділю.
Можна спостерігати багато відсилок до майбутньої книги (яка вже вийшла) «Босоніж на оливі». Не відпускає думка, що «Несезон» - це рекламна компанія до вищезгаданого роману.
Щоб зацікавитися, читачеві необхідно дати хоч невеликий шматок інформації, було б інше відношення до «Несезону».
Повеселив момент зі збором врожаю олив, який нагадав мем: хлопець запрошує дівчину до себе «на чай». Вона гарно вдягається, готується. На ділі хлопець дає їй робу, палку і каже «хєрачіть» по гілкам. LOL.
Зацікавлення викликав сусід Адама, бо він, як і Софія, все бачить, тільки й посміхається. А його романи з туристками тягнуть на окрему роботу (як і студія з Річкою).
Питання, які виникли під час читання:
1) Чому авторка іноді ставила літеру «І» з початку речення?
Ех: «І він зиркнув у дзеркало…»; «І так у Ніни з’явилися сумніви знання про те, як кермувати…».
2) Чому місце сили згадується тільки один раз у кінці роману?
Враження 6,5 незапалених цигарок з 10.
Знайшла відклик, бо я сама була в ситуації, коли різко для себе визнала, що не готова бути поряд з хлопцем і наважилася розірвати стосунки.
Раджу тим, хто любить описи природи, рваний темп повісті, романтику, душевні переживання, тим, хто застряг у творчості.
Обкладинка приємна на дотик, патріотичні кольори. Не розумію, чому багато білих пропусків (як і в «Писати як дихати»); так і кортить сказати про економію паперу.
Думаю, що згодом познайомлюсь з «Босоніж на оливі», задля якої була ця книга-аперитив.
This entire review has been hidden because of spoilers.
September 9, 2024
Гортаючи роман після прочитання, переглядаючи свої замітки, маю теплі враження, але загалом книга не втрапила в настрій. І я вважаю, що це цілком мої проблеми. Для когось, я впевнена, вона матиме терапевтичний ефект.
Окремо кожен герой зрозумілий, їхне пережите, передумане і відчуте (особливо відгукнулася розповідь про дитинство Адама, коли дитина почувалася настільки самотньою і неприйнятою своїми з батьками, це так гірко і поширено; і тема пам'яті – ми запам'ятовуємо не те, що хочемо, а якісь, здавалося б, непотрібні деталі). А от що стосується їхньої спільної історії – темний ліс. Страшенно заплутували ті голоси, коли важко розрізнити справжній діалог і думки. Головна думка, як на мене: час лікує, треба дати собі цей час, поки чесно не поговориш із собою, не відчуєш свої істинні бажання, так і скнітимеш у минулому або ж у стосунках, де сам нічого не вирішуєш, бо пливеш за течією.
Дуже гарна обкладинка і ці "хвилі" всередині.
"... старий здався їй мушлею: якщо притулитися вухом до його серця, можна почути шепіт минулого, історії..."
"Ох, вже ці греки. Змалку граються у схованки серед тисячолітніх руїн. Дозволяють їм танути та перетворюватися на порох.
Італійці ж навпаки, знають, як зробити пам'ятку навіть зі зруйнованого курника."
"...цей чоловік любив її в шовку... Вона ж не любила його ані в кашемірі, ані у вельветі."
Окремо кожен герой зрозумілий, їхне пережите, передумане і відчуте (особливо відгукнулася розповідь про дитинство Адама, коли дитина почувалася настільки самотньою і неприйнятою своїми з батьками, це так гірко і поширено; і тема пам'яті – ми запам'ятовуємо не те, що хочемо, а якісь, здавалося б, непотрібні деталі). А от що стосується їхньої спільної історії – темний ліс. Страшенно заплутували ті голоси, коли важко розрізнити справжній діалог і думки. Головна думка, як на мене: час лікує, треба дати собі цей час, поки чесно не поговориш із собою, не відчуєш свої істинні бажання, так і скнітимеш у минулому або ж у стосунках, де сам нічого не вирішуєш, бо пливеш за течією.
Дуже гарна обкладинка і ці "хвилі" всередині.
"... старий здався їй мушлею: якщо притулитися вухом до його серця, можна почути шепіт минулого, історії..."
"Ох, вже ці греки. Змалку граються у схованки серед тисячолітніх руїн. Дозволяють їм танути та перетворюватися на порох.
Італійці ж навпаки, знають, як зробити пам'ятку навіть зі зруйнованого курника."
"...цей чоловік любив її в шовку... Вона ж не любила його ані в кашемірі, ані у вельветі."
December 9, 2022
Вона пливе з Харкова. Він летить з Рима. Вона прагне усамітнення. Він шукає товариства. Вона заручена, він одружений. Вона боїться собак, він їх обожнює. Вона, як і він, дуже самотня. Жінка, чоловік і острів у несезон.
📍Закінтос, Греція🇬🇷
Люди часто самотні з різних причин, хтось через власний вибір, хтось через страх довіриться, а хтось через втрату. Ця історія саме про те, як двоє людей знайшли одни одного у час апогею своєї самотності. А ще вона про хвилі, небо, оливки, вечори біля каміну перекладача і письменницю.
Тут красиві описи острова і почуттів, тут глибокі роздуми і переживання, гарно передана атмосфера і колорит, але у цьому всьому мені було трохи нудно. Я люблю неспішні історії, розповіді про людей і долі, але ця історія якась не моя. Мені забракло тут емоцій, розвитку і почуттів.
Читаючи цю історію я постійно згадувала про «Острів» Жанни Слоньовської. Бо там мені було цікавіше і затишніше. Так, там інший сюжет, але загалом один лейтмотив : чоловік, жінка і острів.
А «Несезон» просто хотіла в��е дочитати…
Хоча як написано мені сподобалось. Мова автора красива і легка.
📍Закінтос, Греція🇬🇷
Люди часто самотні з різних причин, хтось через власний вибір, хтось через страх довіриться, а хтось через втрату. Ця історія саме про те, як двоє людей знайшли одни одного у час апогею своєї самотності. А ще вона про хвилі, небо, оливки, вечори біля каміну перекладача і письменницю.
Тут красиві описи острова і почуттів, тут глибокі роздуми і переживання, гарно передана атмосфера і колорит, але у цьому всьому мені було трохи нудно. Я люблю неспішні історії, розповіді про людей і долі, але ця історія якась не моя. Мені забракло тут емоцій, розвитку і почуттів.
Читаючи цю історію я постійно згадувала про «Острів» Жанни Слоньовської. Бо там мені було цікавіше і затишніше. Так, там інший сюжет, але загалом один лейтмотив : чоловік, жінка і острів.
А «Несезон» просто хотіла в��е дочитати…
Хоча як написано мені сподобалось. Мова автора красива і легка.
June 17, 2024
Сонячна Греція.Якшо ви очікуєте на динамічний роман з спекотним сонцем то Несезон не для вас.Вже за назвою можна зрозуміти,що хоч події і відбуваються у Греції але вже взимку,коли немає такої спеки і купи туристів.Це не роман для розваг про море,це,як гарно було сказано, роман - медитація,тут треба розслабитись і подумати.З одного боку у нас Ніна,яка невпевнена у своєму майбутньому,а з іншого-Адам,який не може відпустити минуле.Тільки під кінець книги ми розуміємо,що колишня дружина Адама померла і тому йому так важко відпустити її.
This entire review has been hidden because of spoilers.
November 1, 2024
Мене повинні були насторожити слова «роман-медитація», бо ця медитація мені зовсім не зрозуміла. Не сподобалось, що немає динаміки (але ж попереджали: «медитація»! :)). Не сподобався стиль авторки: деякі речення треба було перечитувати, щоб зрозуміти; не зрозуміло виділення діалогів, то курсивом, то по канону. Не сподобався і сюжет: так любили тих, кого залишили в Харкові і Римі, що аж «сталося те, що сталося».
January 11, 2024
Мені дуже сподобалась книга. Сподобалась мова. Сподобалась тональна динаміка, ритм. Ніби хиталась на хвилях. На Закінтосі я побувала в серпні 2020 року і закохалася в острів. Тож читаючи, пірнала в атмосферу чарівного місця.
June 23, 2025
Абсолютно не мій стиль написання. Мільярд незрозумілих метафор, переплетення минулого і сьогодення. Іноді взагалі не розумієш, про що саме ти читаєш.
І в усьому цьому хаосі чіткого сюжету десь на сторінок 50.
Не сказала б, що це роман-медитація. Це швидше потік думок із натяком на роман.
І в усьому цьому хаосі чіткого сюжету десь на сторінок 50.
Не сказала б, що це роман-медитація. Це швидше потік думок із натяком на роман.
December 30, 2023
Дійсно роман-медитація про чудовий грецький острів щ величезною кількістю описів цього острову. Фінал зрозумілий з самого початку, але читати дуже приємно, особливо в зимовий час далеко від моря.
July 4, 2024
Трішки забагато описів було для мене. Та й описи іноді були занадто помпезні, але це такий стиль письменниці. Сама історія мені сподобалась👍
July 12, 2024
Хороша історія
July 20, 2024
Суто суб'єктивно просто не моє, абсолютно мимо...нажаль ,і добре що я нічого не очікувала адже було б значно прикро, а так ...ні то й ні, на колір та смак...
October 12, 2023
Книзі дуже личило б бути в аудіо форматі: роман-медитація з потрібними паузами і інтонаціями, як задумувала авторка. Часто ритм втрачався, а з ним і сенс.
Книга має приємний вайб важкого але важливого проживання травм і буття на перехресті життєвого вибору. Це не про романтизацію, скоріше про певний кут зору на важкі часи. А ось ті, хто пишуть, що це "легке читання" - романтизують. Або я драматизую.
У всякому разі, кожен бачить те, що відгукується з його досвідом.
О, а як книга пробуджує жагу до проведення осіні в Греції 🙂 Зазиває до диких, первородних купань і співжиття з природою - тихою, магічною, сильною.
"Несезон" відгукнулася мені описами Харкова, дитячими спогадами відпочинку в Криму і любовʼю до книг.
Книга має приємний вайб важкого але важливого проживання травм і буття на перехресті життєвого вибору. Це не про романтизацію, скоріше про певний кут зору на важкі часи. А ось ті, хто пишуть, що це "легке читання" - романтизують. Або я драматизую.
У всякому разі, кожен бачить те, що відгукується з його досвідом.
О, а як книга пробуджує жагу до проведення осіні в Греції 🙂 Зазиває до диких, первородних купань і співжиття з природою - тихою, магічною, сильною.
"Несезон" відгукнулася мені описами Харкова, дитячими спогадами відпочинку в Криму і любовʼю до книг.
September 29, 2025
Не розуміла, шо відбувається, добру третину книги.
Важко читалось на початку, по декілька сенсів в одному реченні, обривками спогади, думки про теперішнє, описи навколо. Через постійний минулий час на початку зовсім не зрозуміло, шо відбувається зараз, а що вже було. Потім почались ігри з теперішнім, і це зробило ше більше сумбуру. І дуже, дууууже мені дивні метафори, порівняння. Чхнув револьверним пострілом, позіхнув так шо аж горіхи позбивались з дерева, натисла кнопку наче придушила кошеня, викинула туфлі наче мертвого хомʼяка. ШО. Таке враження, шо в пошуках чогось незвичайного вийшло… ну як вийшло. Надто драматично і надто екстравагантно, що відволікало від історії. Змія на побачення теж окрема тема. Єдиний плюс – від цих порівнянь хоча б посміялась.
Склалось враження, що наративу більше до вподоби природа, ніж люди. Природу я бачила навколо гарно. Але образи головних героїв не промальовувались, окрім того, що Адам з сивими скронями, а Ніна в квіткових сукнях. Лише з другої половини почали складатись мотиви героїв, і то більше Адама, ніж Ніни. Зате одномоментні герої іноді описувались прям дуже гарно, я могла їх побачити, якісь деталі отримати. І вони зникали назавжди з історії. Дивне рішення, хотілось би навпаки.
Ну і сорі, але роман-медитація, в якій постійно згадуються мертві кошенята, а потім і просто мертві тварини - це якийсь крінж для мене. До біса такі медитації. Здавалось, наче нам хотіли зробити трошки встряски, а вийшло – романтика, пляж, інтимний момент, О ДИВИСЬ МЕРТВА ВІВЦЯ.
🔻🔻🔻🔻🔻далі трошки спойлери🔻🔻🔻🔻🔻
З хорошого, шо хочу відмітити, з другої половини книги я чи звикла до стилю написання, чи історія якось виписалась, але читати стало легше, сумбуру в реченнях поменшало. Хоча прикалдесні метафори не закінчувались. Власне, тільки дякуючи цьому, дочитала, бо вже була за сторінку до "кинути і не згадувати більше".
Важко читалось на початку, по декілька сенсів в одному реченні, обривками спогади, думки про теперішнє, описи навколо. Через постійний минулий час на початку зовсім не зрозуміло, шо відбувається зараз, а що вже було. Потім почались ігри з теперішнім, і це зробило ше більше сумбуру. І дуже, дууууже мені дивні метафори, порівняння. Чхнув револьверним пострілом, позіхнув так шо аж горіхи позбивались з дерева, натисла кнопку наче придушила кошеня, викинула туфлі наче мертвого хомʼяка. ШО. Таке враження, шо в пошуках чогось незвичайного вийшло… ну як вийшло. Надто драматично і надто екстравагантно, що відволікало від історії. Змія на побачення теж окрема тема. Єдиний плюс – від цих порівнянь хоча б посміялась.
Склалось враження, що наративу більше до вподоби природа, ніж люди. Природу я бачила навколо гарно. Але образи головних героїв не промальовувались, окрім того, що Адам з сивими скронями, а Ніна в квіткових сукнях. Лише з другої половини почали складатись мотиви героїв, і то більше Адама, ніж Ніни. Зате одномоментні герої іноді описувались прям дуже гарно, я могла їх побачити, якісь деталі отримати. І вони зникали назавжди з історії. Дивне рішення, хотілось би навпаки.
Ну і сорі, але роман-медитація, в якій постійно згадуються мертві кошенята, а потім і просто мертві тварини - це якийсь крінж для мене. До біса такі медитації. Здавалось, наче нам хотіли зробити трошки встряски, а вийшло – романтика, пляж, інтимний момент, О ДИВИСЬ МЕРТВА ВІВЦЯ.
🔻🔻🔻🔻🔻далі трошки спойлери🔻🔻🔻🔻🔻
З хорошого, шо хочу відмітити, з другої половини книги я чи звикла до стилю написання, чи історія якось виписалась, але читати стало легше, сумбуру в реченнях поменшало. Хоча прикалдесні метафори не закінчувались. Власне, тільки дякуючи цьому, дочитала, бо вже була за сторінку до "кинути і не згадувати більше".
July 1, 2023
Роман дійсно медитативний. Він лагідно та ритмічно гойдає вас на хвилях своєї історії.
Острів, море, неквапливе життя мешканців у несезон, розмови, роздуми, сумніви та трохи таємниць. Тут немає екшену чи карколомних пригод. Ні, він доволі спокійний та плавний.
Ну і окрема подяка за гарну обкладинку та нормальний шрифт, після якого у мене не вилазили очі. Читати було тактильно приємно, зручно для очей і заспокійливо для розшатаних війною нервів)
Острів, море, неквапливе життя мешканців у несезон, розмови, роздуми, сумніви та трохи таємниць. Тут немає екшену чи карколомних пригод. Ні, він доволі спокійний та плавний.
Ну і окрема подяка за гарну обкладинку та нормальний шрифт, після якого у мене не вилазили очі. Читати було тактильно приємно, зручно для очей і заспокійливо для розшатаних війною нервів)
November 6, 2023
Почну з того, що не сподобалося і з-за чого мені було важко читати.
Я візуал і кожне прочитане речення встає у мене картинкою, образом, в моїй уяві. А тут по кілька образів на одне коротке речення. Читалося досить важко. Не дарма на курсах по копірайтингу вчать "одне речення - одна думка". Але це мій випадок.
З приємного.
Простий роман про спокійне життя. Про кохання. Про те, що варто прислухатися ��о себе і йти за своїм внутрішнім голосом. І що варто не боятися змін і вибирати своє життя. І своє щастя.
Також видно лінію, яка показує, що не варто боятися впускати у своє життя кохання. Це досить поширений сценарій у багатьох людей.
Якщо ти обираєш впустити у своє життя кохання - то отримуєш набагато більше. Адже розписане життя до самої смерті щастя не приносить.
Мені сподобалися описи природи. Пляжів та доріг. Природніх явищ. Наче сам це все відчуваєш і бачиш. Місця вимальовуються перед очима.
В цьому ще зіграло роль те, що я часто дивлюся сторіз Таїс. Вона показує природу острова Закінтос, на якому живе. І акцентує увагу на місцях, які прописані в романі.
Загалом роман насичений на образи, але не на події. Така собі повільна плинність буття. Справи буденні і ті, що стають сенсом життя. Кохання, таке справжнє і несподіване. Вибір такий очевидний і важкий водночас, між відомим і невідомим.
Я візуал і кожне прочитане речення встає у мене картинкою, образом, в моїй уяві. А тут по кілька образів на одне коротке речення. Читалося досить важко. Не дарма на курсах по копірайтингу вчать "одне речення - одна думка". Але це мій випадок.
З приємного.
Простий роман про спокійне життя. Про кохання. Про те, що варто прислухатися ��о себе і йти за своїм внутрішнім голосом. І що варто не боятися змін і вибирати своє життя. І своє щастя.
Також видно лінію, яка показує, що не варто боятися впускати у своє життя кохання. Це досить поширений сценарій у багатьох людей.
Якщо ти обираєш впустити у своє життя кохання - то отримуєш набагато більше. Адже розписане життя до самої смерті щастя не приносить.
Мені сподобалися описи природи. Пляжів та доріг. Природніх явищ. Наче сам це все відчуваєш і бачиш. Місця вимальовуються перед очима.
В цьому ще зіграло роль те, що я часто дивлюся сторіз Таїс. Вона показує природу острова Закінтос, на якому живе. І акцентує увагу на місцях, які прописані в романі.
Загалом роман насичений на образи, але не на події. Така собі повільна плинність буття. Справи буденні і ті, що стають сенсом життя. Кохання, таке справжнє і несподіване. Вибір такий очевидний і важкий водночас, між відомим і невідомим.
Displaying 1 - 29 of 29 reviews