«Писати як дихати. 62 дні творчої свободи» — книжка для роботи, відпочинку і натхнення. Тут ви знайдете прості, мудрі, легковтілювані ідеї та поради, які стануть частиною вашого життя і повсякденної письменницької практики.
«Писати як дихати» — це книжка-імпульс. Її інтерактивна частина спонукає до творчості і водночас задає ритм та сприяє створенню звички писання, а заразом — і письменницької самодисципліни.
Не ставила високих очікувань, бо це далеко не перша книга про копірайтинг, тому 90% технік я знала. Але я власне прийшла за тими 10%! І вони безцінні, бо словами поясненні відчуття і стани, які блокують творчість.
Невдалий день не починається з чогось поганого, сумніви - найбільша перепона, руки працюють повільніше, ніж народжуються ідеї, про стиснену пружину, як не заставляючи - заставити себе рухатись далі… словом тут більше не про техніки написання, а про стани… і атмосфера! Нереальна! Надихає, навіює гармонію і правильний спокій. Гарно!
Я зовсім не цільова аудиторія цієї книжки. Ну, за описом мені все мало підійти, але не так сталося, як гадалося.
Шрифт тут гарний, папір приємний, книжка легенька. Літерації часом треба довго розшифровувати.
Для мене тут забагато загальних моментів, барвистих описів і кружлянь, які відвертали увагу від того, що мало би бути головним у розділі. А так з книжки я зрозуміла, що якщо хочеш писати, то було б добре мати хатинку в Греції, щоб насолоджуватися природою. Або хоча б приїхати туди на резиденцію.
А, і ті три третьорядні згадки російських митців можна було б і викинути чи замінити у новішому виданні року божого 2023. На розповідь вони не дуже то й впливають. Але це таке, дрібні деталі.
Книга дуже надихає на творчість. Є ідеї, які хочеться тут же втілити. А є ті, які змушують задуматися, заглибитися в себе, "дістати" щось потаємне. Я б сказала, що окрім творчої, це ще й терапевтична книга.
Мільйони зірок ростуть із темряви, перекриваючи блиском одна одну. Вони сяють і народжують життя довкола себе. Вони не знають, що треба жити, як усі - обов'язково ходити на роботу, народжувати дітей, визначитися з партнером на все життя, готувати омлети зі шпинатом щовівторка та по п'ятницях і щодня запивати каву свіжим помаранчевим соком. Зірки сяють, вони не можуть не сяяти. Письменник пише - не може не писати. Про буденне, дітей, чоловіків та жінок. Про тих, хто їздить на роботу у метро, про тих, хто вигодовує немовлят.
Зірки сяють - ми творимо.
Це мій улюблений уривок з книжки "Писати як дихати". Він скаже про неї більше, ніж будь-який відгук. Та я все ж додам трошки слів від себе.
З авторкою, письменницею з Харкова, що тепер мешкає на острові Закінтос, я познайомилась саме через цю книгу. Її сторінки одразу огорнули мене грецьким сонцем, теплими роздумами про творчу свободу, а ще - про перемогу над перфекціонізмом та вміння сповільнюватись, щоб помічати життя.
Ці 300 сторінок виявились справжньою скарбничкою. Мабуть, в жодній книзі я не виділяла стільки цитат, як в цій. Але щоб дістатись до них, довелось немало попрацювати.
Тримати концентрацію, повертатись до книги, навіть коли не хотілось виконувати чергове письмове завдання, що є майже після кожного розділу 🙈 Але воно точно-точно було того варте.