Соняшні кларнети

by Pavlo Tychyna

Це друге видання першої книжки Павла Тичини «Соняшні кларнети» (1918). До збірки увійшли оригінальні твори, що друкувалися впродовж 1914–1918 років, деякі опубліковано вперше.

Друге видання збірки «Сонячні кларнети», що вийшло у 1920 році в київському видавництві «Друкарь», доповнено поезіями «О, панно Інно…», «Світає…», «А я у гай ходила…», «Хор лісових дзвіночків» (уривок із поеми) та «Зелена неділя».

Genres: Poetry, Classics, Ukrainian Literature, Ukraine

67 pages, Paperback

First published January 1, 1918

About the author

Poet; recipient of the highest Soviet awards and orders; member of the VUAN and the Academy of Sciences of the Ukrainian SSR (now NANU) from 1929; deputy of the Supreme Soviet of the Ukrainian SSR from 1938 and its chairman in 1953–9; deputy of the Supreme Soviet of the USSR from 1946; director of the Institute of Literature of the Academy of Sciences of the Ukrainian SSR in 1936–9 and 1941–3; and minister of education of the Ukrainian SSR in 1943–8. He graduated from the Chernihiv Theological Seminary in 1913. His first poems were in part influenced by Oleksander Oles, Mykola Vorony, and Mykhailo Kotsiubynsky. His first extant poem is dated 1906 (‘Synie nebo zakrylosia’ [The Blue Sky Closed]), and the first one published (‘Vy znaiete, iak lypa shelestyt'?’ [You Know How the Linden Rustles?]) appeared in Literaturno-naukovyi vistnyk in 1912. In 1913 Tychyna enrolled at the Kyiv Commercial Institute, and while a student, he worked on the editorial boards of the newspapers Rada (Kyiv) and Svitlo (Kyiv). Later he worked for the Chernihiv zemstvo administration.

His first collection of poetry, Soniashni kliarnety (Clarinets of the Sun, 1918; repr 1990), is a programmatic work, in which he created a uniquely Ukrainian form of symbolism and established his own poetic style, known as kliarnetyzm (clarinetism). Finding himself in the center of the turbulent events during Ukraine's struggle for independence, Tychyna was overcome by the elemental force of Ukraine's rebirth and created an opus suffused with the harmony of the universal rhythm of light.

Reviews

[verbava · Rating 4 out of 5]

після «соняшних кларнетів» ні разу не дивують міфи про зірковий час української мови на всіх на світі конкурсах милозвучності, бо якби конкурси милозвучності були, то мова, якою пише тичина, там не дала б конкурентам ні шансу. часом здається, що він сам ошелешений від того, що можна підходити так близько до межі чистої музики, кришталевої ономатопейності — і все одно лишатися осмисленим.

а потім — «армія червона стереже свого кордона», і незрозуміло, як після тичини — і всіх розстріляних, замучених, вихолощених до невпізнаваності — будь-яка русофобія може бути достатньою.

[Nastya Podhorna · Rating 5 out of 5]

Надзвичайно гарні, мелодійні вірші! Від легких, дзвінких, про почуття і про природу, до тужливих про війну. (Хоча природа присутня усюди, у кожному рядку)))

[DARIA]

Тичина майстерно створює природу і передає цілу картину трьома словами. читаєш рядок — і ось перед очима пейзаж, а навколо гомін арф, акордеонів, дзвонів, пташок, річок, сизокрилих голубок. а особливо мені подобається надання природі людської подоби: гай під снігом журиться, оселі замислилися, пташки блакитний день в піснях купають, туман пряде молоком над болотом, стежка співає на город, а Дніпро торкає струни. як би мені хотілося сказати про Тичину щось нове, але я сама переконалася, що його вірші — музика. а що взагалі можна думати після рядків «Обсипалась душа твоя — / (Вранішняя вишня...)»?!

[Іван Синєпалов · Rating 3 out of 5]

Для мене це занадто авангардно, але вражає, наскільки збірка буржуазно-націоналістична. Не знаю, чого вартувало Тичині схилитися перед режимом і дослужитися до цілого міністра освіти УРСР. Такого самостійництва, як у Кларнетах, ще пошукати.

[Kateřina Laníková · Rating 5 out of 5]

Moc pěkné. Studování ukrajinské literatury se zatím vyplácí. 😁