What do you think?
Rate this book
Заручники душі
Етьєн, військовий репортер-фотограф, переживає складний і драматичний період свого життя. Під час одного з відряджень в охоплену війною країну він опиняється в полоні. Коли нарешті Етьєна звільняють, перед ним постає проблема – як повернутися до нормального життя. Чоловік приїжджає у село, де минуло його дитинство, до втомленої безнастанним очікуванням матері, яка виростила його без батька. Морально підтримати Етьєна готовий його вірний друг Енцо та подруга дитинства Жофранка. Троє друзів об'єднуються навколо проблем теперішнього та загадок минулого через невідкладність важливого питання: яка ж частка заручника є в кожному із нас?
Історія, яку Жанна Бенамер оповідає у книжці «Заручники душі», нагородженій 2016 року літературною премією Жакі-Букен, глибоко вражає. Роман накреслює шляхи до істинної свободи – тієї, яку вдасться знайти, лише осягнувши потаємне в самому собі.
Історія, яку Жанна Бенамер оповідає у книжці «Заручники душі», нагородженій 2016 року літературною премією Жакі-Букен, глибоко вражає. Роман накреслює шляхи до істинної свободи – тієї, яку вдасться знайти, лише осягнувши потаємне в самому собі.
200 pages, Hardcover
First published August 19, 2015
8 people are currently reading
118 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 33 reviews
May 17, 2022
«На війні зґвалтування – зброя. Противника вражають через тіла його жінок.»
Книга про досвід, що гостро резонує з сучасними українськими реаліями, - головний герой Етьєн, військовий фотограф повертається з полону.
Один з епізодів справив на мене сильне враження. Етьєн, повернувшись з полону, не може заснути вдома. Виходить надвір, лягає на землю і занурює в неї пальці. Намагається відчути, що не в полоні, що вже вдома. Але це не рятує і думками він досі там, в тій миті, яка передувала полону, відволікла його і переслідувала.
Здебільшого ж історія сповнена рефлексій і спогадів, що, на мій подив, не могли втримати мою увагу взагалі. Мабуть, я геть не вдало обрала час для її читання.
Книга про досвід, що гостро резонує з сучасними українськими реаліями, - головний герой Етьєн, військовий фотограф повертається з полону.
Один з епізодів справив на мене сильне враження. Етьєн, повернувшись з полону, не може заснути вдома. Виходить надвір, лягає на землю і занурює в неї пальці. Намагається відчути, що не в полоні, що вже вдома. Але це не рятує і думками він досі там, в тій миті, яка передувала полону, відволікла його і переслідувала.
Здебільшого ж історія сповнена рефлексій і спогадів, що, на мій подив, не могли втримати мою увагу взагалі. Мабуть, я геть не вдало обрала час для її читання.
May 30, 2022
Не знаю, хто відбирав цей роман для видавничого портфелю "ВСЛ", але він чи вона вцілили [вочевидь, несподівано для себе] по важливому і болючому. "Заручники душі" дуже точно лягає на наш теперішній досвід — досвід війни.
Це історія про Етьєна, крутого фотокореспондента, який документує війну у якихось країнах третього світу. З одних зйомок він не повертається, а потрапляє в полон.
Читаючи про Етьєна, я думала про Макса Левіна, якого саме шукали. Хоч полон — штука досить паскудна, я сподівалася, що він десь там, переживає досвід Етьєна. Але потім його обов'язково обміняють, визволять, врятують.
Але цього не сталося. Макса Левіна вбили.
"Заручники душі" — це також історія Жофранки. Жінки, яка документує досвід інших жінок. Страшний досвід тих, хто зазнав насильства під час війни
Читаючи про Жофранку, я думала про українок в Маріуполі, Ірпені, Бучі. Їм було б що їй розказати...
Цей роман - історія про пошук можливості примирити звичний спокійний і мирний світ зі світом війни, куди герої зазирають одним оком. Читаючи його, я думала: Господи, як же так, що ми стали однією з тих країн третього світу, де йде війна і куди європейці дивляться — з цікавістю, але дозовано, без проблем повертаючись до звичного життя? Або й пірнають туди, водночас знаючи, що матимуть, куди повернутися?
Цей роман тригерний, але й важливий, от саме тут і зараз. Бо він також про те, як "заземлитися" після страшного досвіду, що лишає відбиток у душі. Як знайти власний спокій у звичному світі, в дитинстві, у людях. Смак вина, дотик відполірованої деревини, звуки фортепіано, віолончелі і флейти, голоси друзів, обійми матері — існує мільйон крихітних просто х речей, здатних допомогти нам вибудувати внутрішній спокій. А отже, є шанс зцілитися після війни.
Це історія про Етьєна, крутого фотокореспондента, який документує війну у якихось країнах третього світу. З одних зйомок він не повертається, а потрапляє в полон.
Читаючи про Етьєна, я думала про Макса Левіна, якого саме шукали. Хоч полон — штука досить паскудна, я сподівалася, що він десь там, переживає досвід Етьєна. Але потім його обов'язково обміняють, визволять, врятують.
Але цього не сталося. Макса Левіна вбили.
"Заручники душі" — це також історія Жофранки. Жінки, яка документує досвід інших жінок. Страшний досвід тих, хто зазнав насильства під час війни
Читаючи про Жофранку, я думала про українок в Маріуполі, Ірпені, Бучі. Їм було б що їй розказати...
Цей роман - історія про пошук можливості примирити звичний спокійний і мирний світ зі світом війни, куди герої зазирають одним оком. Читаючи його, я думала: Господи, як же так, що ми стали однією з тих країн третього світу, де йде війна і куди європейці дивляться — з цікавістю, але дозовано, без проблем повертаючись до звичного життя? Або й пірнають туди, водночас знаючи, що матимуть, куди повернутися?
Цей роман тригерний, але й важливий, от саме тут і зараз. Бо він також про те, як "заземлитися" після страшного досвіду, що лишає відбиток у душі. Як знайти власний спокій у звичному світі, в дитинстві, у людях. Смак вина, дотик відполірованої деревини, звуки фортепіано, віолончелі і флейти, голоси друзів, обійми матері — існує мільйон крихітних просто х речей, здатних допомогти нам вибудувати внутрішній спокій. А отже, є шанс зцілитися після війни.
July 28, 2022
ну нахєр це лайно.
навіть дочитувати не буду.
1/5 за деколи гарні порівняння, епітети та цитатки.
а так то це повна лажа.
на 120/190 зупинилась. шкода витраченого часу. витрачати його далі я не збираюсь.
прочитала останні сторінки і радію, як добре, що вирішила не дочитувати. повна і незрозуміла хєрня.
людина мучиться після свого перебування в полоні. мучиться від безсоння, від спогадів.
піти до психолога/психіатра/психотерапевта і припинити свої страждання? вилікувати свою травмовану душу? ні, не чули. будемо мучитись далі на самоті.
навіть дочитувати не буду.
1/5 за деколи гарні порівняння, епітети та цитатки.
а так то це повна лажа.
на 120/190 зупинилась. шкода витраченого часу. витрачати його далі я не збираюсь.
прочитала останні сторінки і радію, як добре, що вирішила не дочитувати. повна і незрозуміла хєрня.
людина мучиться після свого перебування в полоні. мучиться від безсоння, від спогадів.
піти до психолога/психіатра/психотерапевта і припинити свої страждання? вилікувати свою травмовану душу? ні, не чули. будемо мучитись далі на самоті.
February 9, 2022
Меланхолійна оповідь про внутрішні рефлексії людей, які є заручниками самих себе, заручниками своїх близьких і своїх же почуттів. Все крутиться навколо головного героя Етьєна, а правильніше - його полону. Етьєн воєнний фотограф, перебував все життя на межі між життям і смертю. Йому вдавалося бути непомітним, зберігати обличчя жертв і катів на своїх фотографіях. Під час останнього відрядження він потрапив в полон, пробув там не один місяць. Його нарешті звільнили, проте з внутрішнього полону звільнитися не так легко. Всі його рідні і близькі теж перебувають в полоні, а от в якому... Краще читати.
Книжка повільна, сюжет як такий стоїть на місці. Тут акцент на внутрішньому житті людини. Роман чуттєвий і душевний, але якщо любите екшн - минайте
Книжка повільна, сюжет як такий стоїть на місці. Тут акцент на внутрішньому житті людини. Роман чуттєвий і душевний, але якщо любите екшн - минайте
January 27, 2016
Voilà un livre que j'ai trouvé tout simplement magnifique et émouvant. La plume de Jeanne Benameur est splendide, poétique et touchante. Le sujet traité dans ce livre est d'actualité puisqu'il parle d'un homme, plus précisément d'un photographe de guerre pris en otage dans un pays non précisé.
Alors quand on commence le livre, on arrive à la fin de sa captivité. On ne sait pas pourquoi il a été kidnappé, par qui et pourquoi il a été libéré mais, on suit son petit parcours jusqu'à son arrivée sur Paris.
En parallèle, on découvre d'autres personnages qui sont dans la vie du protagoniste et qui vivent à travers l'écran de télévision et les journaux, cette angoisse. Une mère qui est dans l'attente de revoir son fils, un jour, tout en nous racontant par-ci, par-là, sa vie de femme, de mère, et d'épouse.
Nous avons aussi les meilleurs amis qui se connaissent depuis gamins. Une ex qui a refait sa vie mais qui tremble de peur pour lui....
L'auteure nous fait jongler entre tous ces personnages.
Une fois arrivé parmi les siens, il faut réapprendre à vivre. Mais, les flashs, les visages, les morts, la peur, la guerre sont là, ne partent pas. Sont en lui. Comment vivre après une longue captivité ?
Essayer de comprendre, de faire le vide, de s'isoler mais est-ce la solution ?
Tandis que son entourage cherchent les gestes, les mots pour l'apaiser.
Ce livre est envoûtant malgré un sujet assez perturbant. Il y a les conséquences, toujours des conséquences ; ce risque de tout perdre, de se perdre. Photographe de guerre est un métier à risques mais un métier tout de même, qui nous permet d'avoir les images, de comprendre ce qui se passe dans ces pays où la guerre frappe encore et toujours. Mais l'élément principal dans ce récit est vraiment la reconstruction d'un homme après avoir frôlé la mort.
Très belle plume.
Alors quand on commence le livre, on arrive à la fin de sa captivité. On ne sait pas pourquoi il a été kidnappé, par qui et pourquoi il a été libéré mais, on suit son petit parcours jusqu'à son arrivée sur Paris.
En parallèle, on découvre d'autres personnages qui sont dans la vie du protagoniste et qui vivent à travers l'écran de télévision et les journaux, cette angoisse. Une mère qui est dans l'attente de revoir son fils, un jour, tout en nous racontant par-ci, par-là, sa vie de femme, de mère, et d'épouse.
Nous avons aussi les meilleurs amis qui se connaissent depuis gamins. Une ex qui a refait sa vie mais qui tremble de peur pour lui....
L'auteure nous fait jongler entre tous ces personnages.
Une fois arrivé parmi les siens, il faut réapprendre à vivre. Mais, les flashs, les visages, les morts, la peur, la guerre sont là, ne partent pas. Sont en lui. Comment vivre après une longue captivité ?
Essayer de comprendre, de faire le vide, de s'isoler mais est-ce la solution ?
Tandis que son entourage cherchent les gestes, les mots pour l'apaiser.
Ce livre est envoûtant malgré un sujet assez perturbant. Il y a les conséquences, toujours des conséquences ; ce risque de tout perdre, de se perdre. Photographe de guerre est un métier à risques mais un métier tout de même, qui nous permet d'avoir les images, de comprendre ce qui se passe dans ces pays où la guerre frappe encore et toujours. Mais l'élément principal dans ce récit est vraiment la reconstruction d'un homme après avoir frôlé la mort.
Très belle plume.
February 28, 2020
This is the second novel I've read from French author Jeanne Benameur and I loved reading this book too as much as I liked the first one. There are 2 different novels with different themes and different writing styles.
In this book, readers meet with Etienne, a French war reporter returning home after months of captivity. He returns to his native village to be with his mother, his friend Enzo and Jofranka in order to heal from captivity, remember his chilhood and return to a normal state both physically and mentally. While being physically a hostage, his mind was both hostage on the moment for survival and free to remember the great moments he lived during his childhood with his friends in his native village.
When the author wrote the "hostage" in the title in plural, readers discovers throughout the novel that all characters, whether really being held captive or not, are somewhat hostages of their own lives, their own choices in life. Etienne, his mother Irène, his friends Enzo and Jofranka, a war victim, are all hostages of their own life style. Anyone outside who cannot accept the character's lifestyle is rejected. Upon the return of Etienne in the village and the 4 characters finally reuniting themselves in a very long time, they each heal their wounds their own way and finally break themselves free from their past lifestyle.
The author choose a writing style that is clear, concise and easy to read and understand. The author wrote short sentences throughout the entire book. This style helps pinpoint at events, feelings, memories, which are important and specific to each character.
This great novel was a genuine positive surprise for me. It highlights that anyone can be hostage of him/herself due to repeating the same life style, same choices without letting anyone outside in our life and without changing unless we realize the need to break free from this. While the story of Etienne is specific to war , readers can easily relate to the story of other characters. Jeanne Benameur is a French reader to read.
In this book, readers meet with Etienne, a French war reporter returning home after months of captivity. He returns to his native village to be with his mother, his friend Enzo and Jofranka in order to heal from captivity, remember his chilhood and return to a normal state both physically and mentally. While being physically a hostage, his mind was both hostage on the moment for survival and free to remember the great moments he lived during his childhood with his friends in his native village.
When the author wrote the "hostage" in the title in plural, readers discovers throughout the novel that all characters, whether really being held captive or not, are somewhat hostages of their own lives, their own choices in life. Etienne, his mother Irène, his friends Enzo and Jofranka, a war victim, are all hostages of their own life style. Anyone outside who cannot accept the character's lifestyle is rejected. Upon the return of Etienne in the village and the 4 characters finally reuniting themselves in a very long time, they each heal their wounds their own way and finally break themselves free from their past lifestyle.
The author choose a writing style that is clear, concise and easy to read and understand. The author wrote short sentences throughout the entire book. This style helps pinpoint at events, feelings, memories, which are important and specific to each character.
This great novel was a genuine positive surprise for me. It highlights that anyone can be hostage of him/herself due to repeating the same life style, same choices without letting anyone outside in our life and without changing unless we realize the need to break free from this. While the story of Etienne is specific to war , readers can easily relate to the story of other characters. Jeanne Benameur is a French reader to read.
August 21, 2022
Дуже гливка й, від того, нудна книга.
Оповідь ведеться в стилі «потік думок», тобто тут немає діалогів як таких, чи умовного «закадрового голосу автора», все йде потоком і, в кращому випадку, виділено окремими абзацами, й це.. й це збиває з пантелику.
Опис книги нас підводить до того, що Етьєн, фотограф, повернувшись із полону, намагається повернутися до мирного життя й ментально. Та по факту, книга – це не лише рефлексії Етьєна, а й рефлексії близьких йому людей.
Й тут, як на мене, манера письма авторки «потоком думок» знецінює біль Етьєна. Бо умовні любовні переживання инших персонажів [відчуттєво] ототожнюються із пост-полонними рефлексіями Етьєна.
Саме тому, початок книги мені сподобався, де у нас є лише Етьєн, що повертається з полону і його рефлексії. По ходу сюжету додаються нові персонажі зі своїми рефлексіями, і тому, власне, цих рефлексій стає забагато для того щоб розділити біль Етьєна.
Чи це було зроблено для того, щоб показати важливість моральних переживань кожної окремої людини? Можливо. Але тоді дивний вибір первинної однозначної тригерної теми полону й війни для головного героя.
Ще у книзі купа красивих речень, цитат, які цілком можуть жити й окремо від книги.
P.S. Коли вже писав відгук, подумалося, що можливо поточна війна в Україні додає цинізму, й тому ця книга не сприймається аж так переживально за героїв, як би хотілося авторці.
Оповідь ведеться в стилі «потік думок», тобто тут немає діалогів як таких, чи умовного «закадрового голосу автора», все йде потоком і, в кращому випадку, виділено окремими абзацами, й це.. й це збиває з пантелику.
Опис книги нас підводить до того, що Етьєн, фотограф, повернувшись із полону, намагається повернутися до мирного життя й ментально. Та по факту, книга – це не лише рефлексії Етьєна, а й рефлексії близьких йому людей.
Й тут, як на мене, манера письма авторки «потоком думок» знецінює біль Етьєна. Бо умовні любовні переживання инших персонажів [відчуттєво] ототожнюються із пост-полонними рефлексіями Етьєна.
Саме тому, початок книги мені сподобався, де у нас є лише Етьєн, що повертається з полону і його рефлексії. По ходу сюжету додаються нові персонажі зі своїми рефлексіями, і тому, власне, цих рефлексій стає забагато для того щоб розділити біль Етьєна.
Чи це було зроблено для того, щоб показати важливість моральних переживань кожної окремої людини? Можливо. Але тоді дивний вибір первинної однозначної тригерної теми полону й війни для головного героя.
Ще у книзі купа красивих речень, цитат, які цілком можуть жити й окремо від книги.
P.S. Коли вже писав відгук, подумалося, що можливо поточна війна в Україні додає цинізму, й тому ця книга не сприймається аж так переживально за героїв, як би хотілося авторці.
July 30, 2024
Головний герой – військовий журналіст, який певен, що страхи війн оминуть його, адже він лише спостерігач. Він потрапляє у полон, останнє, що він бачить- жінка, яка намагається вивезти своїх дітей і чоловіка, а скоріше його тіло, з міста охопленого війною.
Етьєна звільняють, проте, навіть повернувшись додому до свого рідного села, до матері та друзів, він не може позбутися відчуття страху, що переслідував його кожен день ув’язнення, а саме, чи не буде цей день останнім. Він постійно задається питанням, що сталося з тією жінкою, чи вона жива, чи міг він допомогти, чи міг він не потрапити до полону. Він не розуміє, що йому робити, адже він не зможе повернутися туди, де йде війна і працювати як раніше.
Його матір, в свою чергу, жінка, що втратила чоловіка-моряка. Вона нарешті зізнається собі, що чекаючи на чоловіка, на сина, на кохання, вона втратила частину свого життя, можливо варто перестати чекати.
Друг Енцо, повна протилежність Етьєну, він не покидав свого села, вдома він почувається спокійно, проте відчайдушно намагається злетіти вище неба на своєму пароплані.
А закінчує тріо друзів Жофранка, вона адвокатка у Гаазі, кожного дня вона стикається з історіями жінок, життя, яких закінчилося там, на війні, а зараз вони просто тримаються живими.
Відчуття героїв прописані чудово, ти їм дійсно співчуваєш і відчуваєш їх біль та вагання, . Вони відчайдушно намагаються віднайти спокій і баланс у житті, проте чи вдасться їм, враховуючи навколишній світ це питання.
Мені дуже сподобалася книги і емоції, які вона передала. Проте читалося важко, текст суцільний і коли говорять герої, то не зрозуміло, хто це. З часом входиш в ритм, проте я б воліла бачити пряму мову, як звикла
Етьєна звільняють, проте, навіть повернувшись додому до свого рідного села, до матері та друзів, він не може позбутися відчуття страху, що переслідував його кожен день ув’язнення, а саме, чи не буде цей день останнім. Він постійно задається питанням, що сталося з тією жінкою, чи вона жива, чи міг він допомогти, чи міг він не потрапити до полону. Він не розуміє, що йому робити, адже він не зможе повернутися туди, де йде війна і працювати як раніше.
Його матір, в свою чергу, жінка, що втратила чоловіка-моряка. Вона нарешті зізнається собі, що чекаючи на чоловіка, на сина, на кохання, вона втратила частину свого життя, можливо варто перестати чекати.
Друг Енцо, повна протилежність Етьєну, він не покидав свого села, вдома він почувається спокійно, проте відчайдушно намагається злетіти вище неба на своєму пароплані.
А закінчує тріо друзів Жофранка, вона адвокатка у Гаазі, кожного дня вона стикається з історіями жінок, життя, яких закінчилося там, на війні, а зараз вони просто тримаються живими.
Відчуття героїв прописані чудово, ти їм дійсно співчуваєш і відчуваєш їх біль та вагання, . Вони відчайдушно намагаються віднайти спокій і баланс у житті, проте чи вдасться їм, враховуючи навколишній світ це питання.
Мені дуже сподобалася книги і емоції, які вона передала. Проте читалося важко, текст суцільний і коли говорять герої, то не зрозуміло, хто це. З часом входиш в ритм, проте я б воліла бачити пряму мову, як звикла
October 7, 2023
Étienne, photographe de guerre, a été pris en otage pendant des mois dans une ville en guerre. le roman s'ouvre alors qu'il est sur le point d'être libéré. Commence alors pour lui un difficile retour à la vie.
Pour se libérer des images qui l'obsèdent, il part s'installer chez sa mère dans son village natal. Il y retrouve aussi son meilleur ami d'enfance que vient rejoindre le troisième membre du trio d'inséparables , une jeune femme devenue avocate au tribunal de la Haye auprès de femmes torturées dans les pays en guerre.
Petit à petit, Étienne arrive lentement à surmonter ses peurs et à apprivoiser ses souvenirs.
Au delà de l'enfermement d'un otage aux mains de ses geôliers, Jeanne Benameur s'interroge sur « la part d'otages en chacun de nous ». Ceux qui restent et qui attendent , comme la mère d'Etienne qui a tant attendu son mari navigateur ou sa compagne Emma à chacun de ses départs : « A chaque fois que tu pars, jusqu'à ton retour, je t'attends…. Je me sens prise en otage, moi, ici » lui a t-elle dit lors de leur rupture. Et de façon plus générale, ne sommes nous pas tous un peu « captifs » de notre passé, de notre enfance, de nos choix de vie…?
Un livre intimiste, écrit dans une langue très travaillée, épurée et poétique qui peut plaire ou déplaire…moi, elle me plait !
Pour se libérer des images qui l'obsèdent, il part s'installer chez sa mère dans son village natal. Il y retrouve aussi son meilleur ami d'enfance que vient rejoindre le troisième membre du trio d'inséparables , une jeune femme devenue avocate au tribunal de la Haye auprès de femmes torturées dans les pays en guerre.
Petit à petit, Étienne arrive lentement à surmonter ses peurs et à apprivoiser ses souvenirs.
Au delà de l'enfermement d'un otage aux mains de ses geôliers, Jeanne Benameur s'interroge sur « la part d'otages en chacun de nous ». Ceux qui restent et qui attendent , comme la mère d'Etienne qui a tant attendu son mari navigateur ou sa compagne Emma à chacun de ses départs : « A chaque fois que tu pars, jusqu'à ton retour, je t'attends…. Je me sens prise en otage, moi, ici » lui a t-elle dit lors de leur rupture. Et de façon plus générale, ne sommes nous pas tous un peu « captifs » de notre passé, de notre enfance, de nos choix de vie…?
Un livre intimiste, écrit dans une langue très travaillée, épurée et poétique qui peut plaire ou déplaire…moi, elle me plait !
December 9, 2022
"Тут не було ні цунамі, ні землетрусу. Тут лютувала людська ненависть."
Етьєн крутий фотокориспондент, який документує військові конфлікти у всьому світі. Він побував у багатьх гарячих точках і побачив всю багатоликість війни, він вміє виживати у своїй роботі і швидко реагувати на кожну ситуацію. І от один погляд, одна картина перед очами і він втратив пильність. Чоловік потрапляє в полон, та йому вдалось вижити і повернутися, однак все має свою ціну. Нічого більше не буде як раніше. Він повертається у місце свого дитинства надламаний і повністю понівечений морально. Більше не фотографує, не відчуває смаку життя, не бачить краси світу і живе у величезній прірві між мирним життям і війною.
Це роман, де не буде динаміки і розвитку подій. Він повільний, меланхолійний і дуже важкий. Війна, полон, відновлення і лікування душевного болю, а ще чекання - на сина, друга, чоловіка.
Я не можу сказати, що мені сподобалось. Мені місцями було дуже затягнуто, а місцями боляче і страшно. Але вона торкає, бо окрім важливого змісту вона красиво і дуже тонко написана. І якщо ви любите книги про роздуми і без осоливого розвитку подій, я думаю вам сподобається.
"Вона знала, що добро і зло - виключно улюдях, лише у людях. І це ще гірше."
Етьєн крутий фотокориспондент, який документує військові конфлікти у всьому світі. Він побував у багатьх гарячих точках і побачив всю багатоликість війни, він вміє виживати у своїй роботі і швидко реагувати на кожну ситуацію. І от один погляд, одна картина перед очами і він втратив пильність. Чоловік потрапляє в полон, та йому вдалось вижити і повернутися, однак все має свою ціну. Нічого більше не буде як раніше. Він повертається у місце свого дитинства надламаний і повністю понівечений морально. Більше не фотографує, не відчуває смаку життя, не бачить краси світу і живе у величезній прірві між мирним життям і війною.
Це роман, де не буде динаміки і розвитку подій. Він повільний, меланхолійний і дуже важкий. Війна, полон, відновлення і лікування душевного болю, а ще чекання - на сина, друга, чоловіка.
Я не можу сказати, що мені сподобалось. Мені місцями було дуже затягнуто, а місцями боляче і страшно. Але вона торкає, бо окрім важливого змісту вона красиво і дуже тонко написана. І якщо ви любите книги про роздуми і без осоливого розвитку подій, я думаю вам сподобається.
"Вона знала, що добро і зло - виключно улюдях, лише у людях. І це ще гірше."
August 8, 2024
Потік свідомості людини, яка звільнилася з полону і переживає ПТСР. Важлива тема, стиль написання автора чудовий, але в умовах життя під час повномасштабної війни опис війни для мене був трохи поетичним і «романтизованим». Є розуміння, що людина, яка написала цей роман, не переживала війну. Тут війна - це дуже-дуже погано, всі страждають, але в зруйнованих будинках грають на фортепіано і музика всім лікує душі. І все це, можливо, могло б бути правдою, але все занадто чисто. Напевно, до 2022 року я десь так і уявляла ідеальний «воєнний роман» (тут більше про ПТСР, але все одно). У будь-якому разі, читати було легко, не грузило, але тримало мене в приємно меланхолічному настрої. Не було ніяких відкриттів особисто для мене, але враження позитивні
January 11, 2024
Книга про 3-х друзів дитинства, кожен із них пережив власні травми, які дали відбиток на їхньому житті. Головний герой, Етьєн, який страждає від птср, після того, як потрапив в полон і чудом звідти врятувався. Мені не вистачило глибокого розкриття героїв, вся книга про біль війни і загоєння ран в маленькому французькому селі. Жозефіна працює з жінками , які постраждали від згвалтувань, переслідувань, побоїв. Проживати травму даючи показання в суді, це біль багатьох жінок, заради висвітлення жахіть війни, заради правди. Енцо, мені схожий на самого гармонійного персонажа, цього роману. Він столяр, який любить працювати з деревом і літати на пароплані.
May 30, 2020
Étienne est photographe de guerre, il est libéré après une longue période de captivité et retrouve sa maison natale ainsi que ses 2 amis d'enfance au début du roman. Les horreurs connues, la peur de mourir l'ont changé, comment peut-il se reconstruire ? La présence d'êtres chers et leurs gestes délicats sont apaisants mais les blessures sont profondes... Un récit plutôt poétique, fait d'implicite et des points de vue internes sur le parcours de chacun des personnages intimement liés.
July 1, 2023
Wait a minute. So the main character suffered through the entire book after being captured, and in the last pages he fucked his childhood friend, who is also the ex-wife of his best friend, and he immediately felt better?
This entire review has been hidden because of spoilers.
June 21, 2025
написано гарно. власне, як для книжки про визволення з полону військового фотографа я очікувала більше. або повномасштабне вторгнення мені настільки розтлумачило поняття 'полон', що ця історія здалася мені надто романтизованою.
про що книжка я так і не зрозуміла, на жаль
про що книжка я так і не зрозуміла, на жаль
March 25, 2019
Ceux qui attendent ; ceux qui partent. Se retrouver dans la musique et renaître à la vie
April 13, 2019
Retrouver le monde
June 10, 2019
Très beau récit de vie et de survie.
Le recoupement des histoires des trois amis et bien fait.
Le recoupement des histoires des trois amis et bien fait.
April 18, 2021
Superbe écriture, histoire poignante, parlé de 2 types de personnes (ceux qui ont envie de bouger, ceux qui vivent en paix vs. en temps de guerre).
October 26, 2022
"жодної рівноваги у цьому світі немає і не може бути. Мир і спокій, що тут панує, не в змозі урівноважити жахи війни в іншому місці планети. Тут — життя, а там — виживання".
July 16, 2023
Чуттєва, драматична історія! Психологічний аналіз думок людини після перебування в полоні.
This entire review has been hidden because of spoilers.
July 9, 2025
expected something... different. and more. maybe living in a war affected me so i can't take this book i don't know
March 7, 2022
Grande découverte du mois. Le travail de l'écriture de l'autrice est sublime. J'aime beaucoup sa recherche de "faire vibrer les mots" qui place l'émotion au cœur du processus créatif. L'histoire suit le retour d'un photographe de guerre, qui revient dans son village d'enfance.
Je recommande le visionnage des interventions de Jeanne Benameur sur son rapport à la langue et à l'écriture.
my link text
Je recommande le visionnage des interventions de Jeanne Benameur sur son rapport à la langue et à l'écriture.
my link text
October 9, 2024
Toujours CES/ses merveilles ! .... Syntaxe, vocabulaire, construction(s) .... A quand UNE proposition pour UN NOBEL !
December 28, 2015
Un récit coup de poing, malgré quelques longueurs !
C’est le tout premier livre de Jeanne Benameur que je lis. J’ai beaucoup aimé l’histoire. Malheureusement, je n’ai pas tellement accroché à l’écriture. Je l’ai trouvé trop longue pour moi, et par moment je trouvais la lecture trop compliqué du fait de ces longueurs. De plus, il m’arrivait parfois de me perdre un peu lors du commencement d’un nouveau chapitre, et de ne plus savoir qui on suivait. Il fallait parfois que je remonte un peu plus haut et que je recommence. Cependant, je me suis rendue compte que cette lenteur d’écriture avait un sens : elle nous enveloppe totalement et permet de travailler toutes ces émotions. Cette écriture à un rôle particulier dans notre lecture. Mais malgré cette difficulté pour moi, l’histoire m’a touché et marqué. On ne reste pas indifférent à tout cela. Il y a également un petit point que j’ai beaucoup apprécié dans cette histoire, c’est la musique. La musique est évoquée à plusieurs reprises dans la vie d’Etienne et de ses proches. Elle joue en quelque sorte un rôle à part, et renforce un peu plus les émotions et la vie retrouvée, les souvenirs qui refont surface. L’écriture est donc émouvante et nous plonge au cœur de l’intimité du personnage, au fond de son cœur. Une histoire bouleversante et poignante.
http://nuagesdelivres.blogspot.fr/201...
C’est le tout premier livre de Jeanne Benameur que je lis. J’ai beaucoup aimé l’histoire. Malheureusement, je n’ai pas tellement accroché à l’écriture. Je l’ai trouvé trop longue pour moi, et par moment je trouvais la lecture trop compliqué du fait de ces longueurs. De plus, il m’arrivait parfois de me perdre un peu lors du commencement d’un nouveau chapitre, et de ne plus savoir qui on suivait. Il fallait parfois que je remonte un peu plus haut et que je recommence. Cependant, je me suis rendue compte que cette lenteur d’écriture avait un sens : elle nous enveloppe totalement et permet de travailler toutes ces émotions. Cette écriture à un rôle particulier dans notre lecture. Mais malgré cette difficulté pour moi, l’histoire m’a touché et marqué. On ne reste pas indifférent à tout cela. Il y a également un petit point que j’ai beaucoup apprécié dans cette histoire, c’est la musique. La musique est évoquée à plusieurs reprises dans la vie d’Etienne et de ses proches. Elle joue en quelque sorte un rôle à part, et renforce un peu plus les émotions et la vie retrouvée, les souvenirs qui refont surface. L’écriture est donc émouvante et nous plonge au cœur de l’intimité du personnage, au fond de son cœur. Une histoire bouleversante et poignante.
http://nuagesdelivres.blogspot.fr/201...
January 23, 2016
Etienne, photographe de guerre, a eu la chance que beaucoup de ses confrères partis sur le terrain et pris en otages n’auront pas: retrouver son pays, ses racines, ses amis, la douceur d’un foyer … Mais après avoir vécu cet enfer, il est bien difficile de vivre dans le présent, de se laisser aller à rêver, à espérer. Ancien otage dans un pays en guerre, il devient otage de ses propres pensées, de son propre vécu.
A travers des mots doux, nous envoûtant presque, à travers une écriture si fluide que l’on s’y perdrait volontiers, Jeanne Benameur réussit néanmoins ici à aborder un sujet extrêmement délicat… celui de la reconstruction, du retour à la liberté. Celle d’Etienne bien entendu mais également celle de ses proches qui étaient otages de son absence.
Un roman fort dont il est difficile de sortir sans avoir une pensée pour tous ceux qui sont encore à l’heure actuelle loin de chez eux…
Ce livre a été lu dans le cadre des Matchs de la rentrée littéraire 2015 #MRL15
Je remercie Price Minister et les éditions Actes Sud pour l’envoi de ce livre.
Jeanne Benameur, « Otages intimes », Actes Sud, Août 2015, 208 pages.
A travers des mots doux, nous envoûtant presque, à travers une écriture si fluide que l’on s’y perdrait volontiers, Jeanne Benameur réussit néanmoins ici à aborder un sujet extrêmement délicat… celui de la reconstruction, du retour à la liberté. Celle d’Etienne bien entendu mais également celle de ses proches qui étaient otages de son absence.
Un roman fort dont il est difficile de sortir sans avoir une pensée pour tous ceux qui sont encore à l’heure actuelle loin de chez eux…
Ce livre a été lu dans le cadre des Matchs de la rentrée littéraire 2015 #MRL15
Je remercie Price Minister et les éditions Actes Sud pour l’envoi de ce livre.
Jeanne Benameur, « Otages intimes », Actes Sud, Août 2015, 208 pages.
September 8, 2016
Que dire...
Etienne est photographe de guerre. Au cours d'un énième reportage, il est fait otage. S'en suit sa libération et son retour à la vie quotidienne. Sa mère, Irene, personnage empli d'amour. Enzo et Jo, ses deux meilleurs amis. Mais aussi Emma, son ancienne compagne.
Il ne se passe pas grand chose dans ce roman psychologique aux chapitres courts et à la ponctuation douteuse.
Je n'ai pas aimé. Le style d'écriture me paraît brouillon, cela me fait penser aux
Nouvelles des "nouveaux écrivain" narré à la façon d'un roman oral, dans la nouvelle vague du roman d'émotion "Gavalda Pancol & co". Bref, je ne suis pas convaincue.
Etienne est photographe de guerre. Au cours d'un énième reportage, il est fait otage. S'en suit sa libération et son retour à la vie quotidienne. Sa mère, Irene, personnage empli d'amour. Enzo et Jo, ses deux meilleurs amis. Mais aussi Emma, son ancienne compagne.
Il ne se passe pas grand chose dans ce roman psychologique aux chapitres courts et à la ponctuation douteuse.
Je n'ai pas aimé. Le style d'écriture me paraît brouillon, cela me fait penser aux
Nouvelles des "nouveaux écrivain" narré à la façon d'un roman oral, dans la nouvelle vague du roman d'émotion "Gavalda Pancol & co". Bref, je ne suis pas convaincue.
November 10, 2015
3.5
Un roman court, ramassé, qui se plonge au coeur de la vie d'un photographe de guerre, enfin libéré de ses ravisseurs, alors qu'il est en route pour la France et la maison. C'est à travers ses relations avec sa mère et ses amis, et même par sa rupture avec Emma, qu'il tente de retrouver l'équilibre. Un style lyrique, où l'émotion et les belles images abondent. Parfois un peu trop, même. Le passage où la mère voit son fils descendre de l'avion est d'une grande beauté...et j'avoue avoir versé une larme. Plaira aux lecteurs aimant un style imagé, lyrique, plein d'émotion.
Un roman court, ramassé, qui se plonge au coeur de la vie d'un photographe de guerre, enfin libéré de ses ravisseurs, alors qu'il est en route pour la France et la maison. C'est à travers ses relations avec sa mère et ses amis, et même par sa rupture avec Emma, qu'il tente de retrouver l'équilibre. Un style lyrique, où l'émotion et les belles images abondent. Parfois un peu trop, même. Le passage où la mère voit son fils descendre de l'avion est d'une grande beauté...et j'avoue avoir versé une larme. Plaira aux lecteurs aimant un style imagé, lyrique, plein d'émotion.
December 5, 2015
Retour de captivité d'un Otage, dans toujours le très beau Style de J Benameur. Retour à la "maison". Au travers de ce réapprentissage, interrogations sur nos moteurs et nos peurs, sur ce qui nous fais rester et ce qui nous fait partir, sur l'action et l'acceptation.
March 3, 2016
J'ai eu du mal à rentrer dans ce livre. mais avec de la persévérance, j'ai retrouvé la plume de Jeanne Benameur. Encore un superbe livre.
Displaying 1 - 30 of 33 reviews