What do you think?
Rate this book
Про що писати...
Книжка «Про що писати...» – це своєрідна «екранізація» живої, в стані її народження, образної думки про найрізноманітніше, навіяне моментом: від невловних порухів у світі людської душі, мікросвіту, – й до пейзажів макросвіту. Присутність у цій книжці творів європейської, передусім античної літератури, прозорий, близький до розмовного стиль викладу робить її цікавою художньою ілюстрацією найвагомішого, із класичної давнини, вислову: «Vivere est cogitare» – Жити означає мислити.
152 pages, Hardcover
Published January 1, 2022
2 people are currently reading
30 people want to read
About the author
Андрій Содомора
60 books12 followersАндрій Содомора, член СП України, кандидат філологічних наук, перекладач, письменник, автор численних, переважно поетичних перекладів творів письменників античної та післяантичної доби. Народився у священичій сім’ї 1 грудня 1937 року на Львівщині. Студіював класичну філологію у Львівському національному університеті ім. Івана Франка, ще студентом почав перекладати твори античних авторів. Андрій Содомора продовжує латинську «борозну» Миколи Зерова, грецьку — Бориса Тена.
Окремими виданнями вийшли твори грецьких драматургів в його перекладі: Есхіла (1990), Софокла (1989), Евріпіда (1993), Арістофана (1980), Менандра (1962); римських поетів та філософів: Горація (1982), Лукреція (1988), Овідія – «Метаморфози» (1985; 2008), «Любовні елегії», «Мистецтво кохання», «Скорботні елегії» (1999), Тібулла, Проперція, Овідія – «Римська елегія» (2009); Сенеки (1996, 1999, 2007), Боеція (2002), середньовічних латиномовних поетів – «Поезія ваганів» (2007); М. Гусовського – поема «Пісня про зубра» (2007); з німецької – віршові оповідки для дітей «Петер-нечесаха» Гайнріха Гоффмана (2007), багатьох інших авторів (у часописах та антологіях).
Автор оригінальних творів (працює у жанрі новели, есе, літературного портрета та ін.): «Жива античність»(1983, 2004, 2009), «Наодинці зі словом» (1999), «Під чужою тінню» (2000), «Сивий вітер» (2002), «Лініями долі» (2003), «Студії одного вірша» (2006), поетичних збірок «Наодинці зі Львовом» (2005) та «Пригорща хвилин» (2007). Член Національної спілки письменників України, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка. Лауреат премії імені Максима Рильського, літературної Нагороди Антоновичів та обласної премії імені Михайла Возняка.
Окремими виданнями вийшли твори грецьких драматургів в його перекладі: Есхіла (1990), Софокла (1989), Евріпіда (1993), Арістофана (1980), Менандра (1962); римських поетів та філософів: Горація (1982), Лукреція (1988), Овідія – «Метаморфози» (1985; 2008), «Любовні елегії», «Мистецтво кохання», «Скорботні елегії» (1999), Тібулла, Проперція, Овідія – «Римська елегія» (2009); Сенеки (1996, 1999, 2007), Боеція (2002), середньовічних латиномовних поетів – «Поезія ваганів» (2007); М. Гусовського – поема «Пісня про зубра» (2007); з німецької – віршові оповідки для дітей «Петер-нечесаха» Гайнріха Гоффмана (2007), багатьох інших авторів (у часописах та антологіях).
Автор оригінальних творів (працює у жанрі новели, есе, літературного портрета та ін.): «Жива античність»(1983, 2004, 2009), «Наодинці зі словом» (1999), «Під чужою тінню» (2000), «Сивий вітер» (2002), «Лініями долі» (2003), «Студії одного вірша» (2006), поетичних збірок «Наодинці зі Львовом» (2005) та «Пригорща хвилин» (2007). Член Національної спілки письменників України, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка. Лауреат премії імені Максима Рильського, літературної Нагороди Антоновичів та обласної премії імені Михайла Возняка.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 6 of 6 reviews
July 31, 2022
Не стільки есеї, скільки невеликі тематичні потічки свідомості. Роздуми та відчитування смислів як гра без мети й порядку.
September 23, 2025
Уявити важко, наскільки треба мати добру памʼять, щоб змогти буквально до кожного стану чи явища підібрати міркування давньогрецьких мислителів ще й це все прогнати крізь симантику та символічність образів. Демон!
December 18, 2022
Роздуми автора плинуть потоком від есе до есе розливаючись набоки, затікаючи в твори латинських та грецьких класиків, торкаються етимології слів і життєвих спогадів. Загалом Сожомора володіє словом пречудово, тому читання його книг можна порівняти з питтям води. Книга безсюжетна і ТОЧНО НЕ Є ПОРАДНИКОМ ДЛЯ МАЙБУТНІХ ПИСЬМЕННИКІВ, скоріше прикладом того, як людина може розгорнути думку вусібіч.
December 7, 2025
Легкі і приємні есеї, котрі, як виявилося, підходять широкому колу читачів. Дуже подобається як спостереження/думки автора переплітаються з творами давньогрецьких філософів. Хто в грецькій темі, тому дуже зайде. Єдине, що важливо знати: ця книга не є гайдом для майбутніх письменників.
January 5, 2024
Потрійна геніальність та лаконічність трьох геніїв в цьому короткому есеї Андрія Содомори. Так, я нарешті з превеликим задоволенням прочитав його збірку "Про що писати".
Цитата:
"Мовчання місячної повні"
«Вже з Тенеда тяглась до відомого ïм узбережжя/ Суден аргiвських стяга у люб'язному Люни мовчанні» ... per amica silentia lunae». Чи не кожен перекладач саме так тлумачить виділену курсивом кінцівку гекзаметра з Вергілієвої «Енеди» (1, 255), приймаючи мовчання за синонім тиші... Аргiвський (грецький) флот пiдпливав до берегів Іліона, де ось ось із «троянського коня» мав <<десантуватись» озбросний загін на чолі з Уліссом (Одіссеєм)... <<У нас відчуття передусім світлове, вiдчуття слухове і просторове, а також, насамперед, відчуття духовне: спокою, який боги дарують людям...>> так вiдгукнувся Поль Клодель, захоплений цим чудовим, сповненим місячного сяйва ноктюрном, що окреслений усього трьома словами геніального поета.
Серед незчисленних місячних нiчних пейзажів, починаючи від Гомера, Сапфо, багатьох інших грецьких та римських авторів, цей образ справді вражає своєю стислістю й водночас космічною неосяжністю, а ще якимсь особливим, що по вiнця сповнює душу, почуттям високої благодаті (про це, звісно, не лише Поль Клодель). Ця благодать - від тихості і ясності тих зворушливих дарiв місячноï повні, богині Люни (у греків - Селени)...
Та яким було моє здивування, а далі - й розчарування, коли, гортаючи твори Хорхе Луїса Борхеса, в есеї «Декілька слів щодо (або довкола) Бернард Шоу» я натрапив на ці ж знамениті Вергiлiєві слова: per amica silentia lunae.
Прочитавши стислу розвідку, точніше примітку до них, я зрозумiв, що всі ці розкішні візії - це лиш «солодкий манівець» (dulcis error). Адже silentium (мовчання) у цьому контексті означає «відсутність». Доказом цього - подібні рядки Дантового «Пекла» (1, бо та V, 28), де йдеться про темні місцевостi: d'ogni luce mutoт - де нiмує будь-яке світло, dove il sol tace-де мовчить сонце...
Отже, мова у Вергiлiя не про «тихе світло місяця», а про його відсутність: місячної повнi на небі не було.
Словами нашої пісні, замінивши <<гори>> на співзвучне море», можна сказати: <<Темна нiчка море вкрила.... Тим паче, що кількома рядками вище (250 251) читаємо; <<Зорі тим часом зійшли, з Океану ніч піднялася / Й темiнь на землю, на небо лягла й на підступи греків».
Закінчуючи короткий роздум про цей ноктюри, якого у Вергілія не було, все-таки ще бодай трохи побудьмо в тiй «солодкiй помилці>> - з тим незрівнянним у своїй солодкості мовчанням місячноï повні, радше - з її тихістю, з тим «тихесеньким променем», що його кинув на нас <<мiсяць яснесенький»...
Андрій Содомора "Про що писати"
Цитата:
"Мовчання місячної повні"
«Вже з Тенеда тяглась до відомого ïм узбережжя/ Суден аргiвських стяга у люб'язному Люни мовчанні» ... per amica silentia lunae». Чи не кожен перекладач саме так тлумачить виділену курсивом кінцівку гекзаметра з Вергілієвої «Енеди» (1, 255), приймаючи мовчання за синонім тиші... Аргiвський (грецький) флот пiдпливав до берегів Іліона, де ось ось із «троянського коня» мав <<десантуватись» озбросний загін на чолі з Уліссом (Одіссеєм)... <<У нас відчуття передусім світлове, вiдчуття слухове і просторове, а також, насамперед, відчуття духовне: спокою, який боги дарують людям...>> так вiдгукнувся Поль Клодель, захоплений цим чудовим, сповненим місячного сяйва ноктюрном, що окреслений усього трьома словами геніального поета.
Серед незчисленних місячних нiчних пейзажів, починаючи від Гомера, Сапфо, багатьох інших грецьких та римських авторів, цей образ справді вражає своєю стислістю й водночас космічною неосяжністю, а ще якимсь особливим, що по вiнця сповнює душу, почуттям високої благодаті (про це, звісно, не лише Поль Клодель). Ця благодать - від тихості і ясності тих зворушливих дарiв місячноï повні, богині Люни (у греків - Селени)...
Та яким було моє здивування, а далі - й розчарування, коли, гортаючи твори Хорхе Луїса Борхеса, в есеї «Декілька слів щодо (або довкола) Бернард Шоу» я натрапив на ці ж знамениті Вергiлiєві слова: per amica silentia lunae.
Прочитавши стислу розвідку, точніше примітку до них, я зрозумiв, що всі ці розкішні візії - це лиш «солодкий манівець» (dulcis error). Адже silentium (мовчання) у цьому контексті означає «відсутність». Доказом цього - подібні рядки Дантового «Пекла» (1, бо та V, 28), де йдеться про темні місцевостi: d'ogni luce mutoт - де нiмує будь-яке світло, dove il sol tace-де мовчить сонце...
Отже, мова у Вергiлiя не про «тихе світло місяця», а про його відсутність: місячної повнi на небі не було.
Словами нашої пісні, замінивши <<гори>> на співзвучне море», можна сказати: <<Темна нiчка море вкрила.... Тим паче, що кількома рядками вище (250 251) читаємо; <<Зорі тим часом зійшли, з Океану ніч піднялася / Й темiнь на землю, на небо лягла й на підступи греків».
Закінчуючи короткий роздум про цей ноктюри, якого у Вергілія не було, все-таки ще бодай трохи побудьмо в тiй «солодкiй помилці>> - з тим незрівнянним у своїй солодкості мовчанням місячноï повні, радше - з її тихістю, з тим «тихесеньким променем», що його кинув на нас <<мiсяць яснесенький»...
Андрій Содомора "Про що писати"
February 1, 2025
мені сподобалися ідеї п. Андрія Содомори, та не сподобалася форма, в яку їх втілено
Displaying 1 - 6 of 6 reviews