Сергій Параджанов. Більший за легенду

by Ivan Dziuba, Marta Dziuba, Іван Дзюба

Книга Івана та Марти Дзюбів складається з текстів (мемуарні нариси, статті та інтерв’ю), які є своєрідними коментарями до життя і творчості Сергія Параджанова, одного з найвидатніших і найоригінальніших митців України та світу. Його образ складають міфи та міфологеми, переважно витворені самим Параджановим. Тексти авторів книги розширюють цей образ у найцікавіший спосіб – доповнюючи життєвими подробицями, сюжетами й концептуальними інтерпретаціями вчинків кіномитця, котрі однаковою мірою дотичні як до життя побутового, так і власне художнього. А ще ця книга дарує читачеві уявлення про те, як складався мистецький космос Параджанова, яким чином відбувся перехід від режисера, що працював з традиційними міфами комуністичної ідеології, до художника, що заговорив мовою національних міфологій в їхній авангардовій, напрочуд сучасній іпостасі.

Для людей, залюблених в культуру і її геніїв. Геніїв, що витворюють не тільки себе, а й світ, який формує людину і людство як субстанцію творчу, спрямовану у безмір історико-культурного часо-простору.

224 pages, Hardcover

Published January 1, 2021

Reviews

[Maxim Nep · Rating 5 out of 5]

Дуже мила книга спогадів подружжя Дзюбів про Параджанова. Для мене так і залишилось загадкою, яким чином такі інтелігенти та інтроверти змогли знайти спільну мову з такою шебутною людиною, ексцентричності якої вистачало на десятьох, яка заповнювала собою весь простір не даючи можливості спокійно подихати. Не знаю, чи були вони такі терпеливі, чи вони бачили в Параджанові малу дитину в тілі дорослого чоловіка і тому дещо поблажливо до нього ставились. Але факт – дружили вони щиро, з теплотою й повагою до останніх днів життя режисера.

Хоч фільми Параджанова мені не дуже подобаються, але у своєму роді людина дійсно геній. Знайти в собі сили й уяви зняти такі стрічки, як “Тіні забутих предків”, “Колір гранату” в тоталітарній державі, яка знімає лише фільми під замовлення партії або з її дозволу, а в будь-якій інакшості вбачає зазіхання на розкол скрєп і держави, то треба бути дійсно винятковим. За що, звісно, й був запроторений до тюрми. Диктатура не любить вискочок, вона їх знищує. Так відбулось і з Параджановим, по його листах дуже помітно наскільки йому погано, як йому хочеться жити й творити, але у нього забрали таку можливість. Після звільнення він сильно змінився, нові фільми вже не були такі яскраві, перестав бути яскравим і сам Параджанов. Система його таки зламала, як і обіцяв тюремний наглядач.
Добре, що в нас з'явилися вулиці на його честь, погано, що досі немає ніякого музею. Чи заслуговує людина, яка любила Україну та українців всім серцем, віддала своє здоров'я і роки життя репрезентуючи нас, створила окрему течію в українському кінематографі і надихнула тим самим багатьох інших, на маленький музейчик? По-моєму, відповідь очевидна і тут не може бути ніяких суперечностей.

Шкода, що більшість ідей Параджанова так і не була втілена в реальність. Людина могла увійти до списку найвідоміших режисерів, стояти поруч з Фелліні, Антоніоні, Бергманом, Годаром, отримувати нагороди й визнання всього світу, на які заслуговувала на всі 102 відсотки, але… Але ї*аний совок знову все знищив. Ах, ета вєлікая, русская душа!

[Inna Zolotar · Rating 5 out of 5]

Це не класична біографія. Це колаж спогадів та документів про Параджанова. Сподобалось дуже, єдине але - мало!