У першому українському перекладі зібрано дванадцять знакових інтервʼю і розмов з Анрі Картьє-Брессоном, проведених між 1951 і 1998 роками, коли фотограф здобув найбільше уваги з боку засобів масової інформації. Ці усні, основоположні свідчення передають дух майстра фотографії і слугують тривким документом його життя й праці, що надихала покоління фотографів і митців. Здебільшого вони не перевидавалися з моменту публікації, а тому їх складно було знайти. Вони розкривають Картьє-Брессона, який захоплює й захоплюється, який розповідає про фотографію, коментує становище у світі й озирається на свій життєвий шлях.
Henri Cartier-Bresson was a French photographer considered to be the father of modern photojournalism, an early adopter of 35 mm format, and the master of candid photography. He helped develop the "street photography" or "real life reportage" style that has influenced generations of photographers that followed.
«Однак фотографія ніколи не має бути штучною. Потрібно вміти інтуїтивно розпізнавати ці два елементи. Зображення - це проєкція особистості фотографа. Ось чому в нашій роботі немає конкуренції. Єдина конкуренція, либонь, - це конкуренція на ринку. Конкуренції не існує, тому що люди бачать одні й ті самі речі зовсім по-різному, кожен виражає свою особистість, яка належить глобальному людству, а отже, перетворює фотографа водночас і на свідка, і на учасника». Після знайомства з роботами фотографа цікаво дізнатися його світогляд. У інтервʼю він розповідає, що вплинуло на його становлення, ділиться думками про фотографію та досвідом війни.
«У фотографії є дещо від пригадування. Деякі фотографії схожі на оповідання Чехова або Мопассана. Такі ж швидкоплинні й водночас містять у собі цілий світ. Але тієї миті, коли знімаєш, ти цього не усвідомлюеш. Оце і є дивовижа фотоапарата. Ніби фонтанує зсередини вас». Брессон порівнює фотографію з літературою та рисунком, підкреслюючи особливості, які вони запозичили одне в одного, зберігаючи характерні відмінності техніки.
«Ми говорили про наші заняття. Після того, як я описав йому, як проводжу час з фотоапаратом, він сказав мені: «Ти не працюєш, а отримуєш тяжке задоволення»». Більшість чули імʼя Брессона поряд із терміном вирішального моменту і для мене стало відкриттям, що це лише цитата винесена на початок книги, тобто це те, як його мистецтво назвали інші уже після того, як він став визнаним у світі. Його фотографії частково про це, але як на мене він більшою мірою намагався закарбувати світ, який мінявся перед його очима.
«Здається, то Роден сказав: речі, на які потрібен час, щоб їх зробити, час не знищує»
«Щоб фотографувати, треба повсякчас тримати апарат під рукою, а не в сумці. До того ж треба зосереджуватися... Дуже часто на вулиці я кажу собі: «Поглянь, он тут можна було б зробити фотографію», - але вже скінчилося, надто пізно, проминуло!». Мабуть це траплялось у кожного, хто брав на прогулянку фотопарат і у той самий момент його не було під рукою, тому порада проста: хочете чимось займатись – не випускайте це з рук.
Окрім того, що після прочитання інтерв'ю я почала інакше бачити фото Анрі Картьє-Брессона, я почала інакше бачити всі фото, на які дивлюся. Чутливість, геометрія, момент, який назавжди щез, табу на кадрування.
Слухаючи про філософію митця у фотографії, мимоволі трансполюєш їх у філософію життя: "Фотографію можна виправити, тільки ловлячи наступну фотографію, якщо реальність дає таку нагоду."
Митець не вельми охоче говорить про знимку. Як і рідко сам її переглядає. Але все, що змушує його їх робити, поставило переді мною питання: Чи не забула я, як дивитися? Чи можу я запитувати світ довкола поглядом? Чи ставлю я іще щось під сумнів, окрім власних невидимих переживань? Чи не чигає на мене за рогом інтелектуальна розслабленість, коли з головою зникаєш зі світу як такого у своїй тісній бульбашці?
Зрезонували його роздуми про відсутність "прірви між поколіннями" та його відносини із німцями свого віку. Чому? Бо питанням, котре він хотів їм задати, було "Що ви робили під час війни?".
Якщо ви хочете заглянути у світ Анрі Картьє-Брессона, перегляньте його роботи та прочитайте його відповіді на анкету Пруста. Проте вони набагато краще вам відкриються, якщо перечитаєте цю збірку інтерв'ю.
Ямочка над правою повікою. Шлях додому. Вдома по праву руку.
«Чукча не письменник» Брессон постійно заявляв, що писати він не любить, не хоче і не буде. Хоча врешті і витиснув їх себе пару брошур і книгу «Вирішальний момент», але не лишив по собі розлогого філосовствування на тему фотографіі - лише фотографію як таку. Так і акцій книзі:
- перед тим як говорити про фотографію треба перепросити, бо розповісти про неї нічого - треба дивитися.
- як ви ставитесь до фотошкіл? - це маячня
Загалом якщо ви хочете в цій книзі знайти «секрети майстерності», то вам краще не витрачати зайвий час і зайвих грошей. Брессон говорить про життя, про вміння його бачити і відчувати, про вміння дивитись в світ і любити людей. Багато речей в книзі повторюється через нав’язливе бажання репортерів вивідати «яка у час була перша камера?» «чому ви вибрали фотографію і тд і тп».
Радив би цю книгу всім кого цікавить психологія та філософія мистецтва.
Ця книга не про фотографію, бо про неї Анрі Картьє-Брессон не любив говорити. В мозаїці інтерв'ю можна знайти про його підхід до фотографування і про нелюбов до фотографії як такої. Складається часом неоднозначне враження про нього як про особистість через доволі радикальні висловлювання і доволі вузьке (інколи хочеться сказати "обмежене") бачення фотографії, які в якихось наступних інтерв'ю розгладжуються і більше імпонують мені особисто. Ох, і як чудово було розвіяти для себе міф визначального моменту! Якщо резюмувати - мені було цікаво, я відкрила для себе невідомого Анрі Картьє-Брессона і можливо тепер навіть по-іншому буду дивитись на його фотографії.
"A veces uno tiene que renunciar a saber y explicar. Limitarse a mirar. La gente identifica pero no mira. Usamos demasiadas palabras para no decir nada". Bresson es un poco David Lynch. Ahora quiero ir a un museo a mirar cuadros y ya está. No sabía expresar con palabras lo poco que me gusta ir con alguien a una exposición y tener la "responsabilidad" de explicar una obra que me guste. No tengo palabras para explicar absolutamente nada, por qué no puede una chica simplemente decir "porque es super chulo es que no lo ves" y ya está.
Excellent! I couldn't give it five stars because it is a simple interviews compilation. Bresson is not only a great photographer, but also a very interesting person. In this book you'll be able to read why his work is amazing and understand it. In the interviews he talks about his life, his thoughts on different art disciplines that he practiced and how they all were connected. A conclusion I would take out of this book: the only thing that really matters is how sensitive your eye is when you look. I recommend it.
Книжка, до якої безсумнівно повертатимусь. Не думав, що інтерв'ю можуть настільки мені сподобатись. Мені неймовірно імпонують погляди Картьє-Брессона на фотографію, який трактує її доволі широко. 10/10.
Impossível não se encantar com as conversas de um dos maiores fotógrafos do século xx. Com humildade e simplicidade vamos conhecendo um pouco sobre a pessoa Henri Cartier-Bresson, que fica escondida sempre atrás das lentes da sua Leica. Imperdível
Solo es una compilación de entrevistas con Henri Cartier-Bresson, pero sus respuestas están llenas de aprendizaje. Se lo recomiendo a todas las personas que trabajen en el ámbito creativoso o solo por cultura general.