What do you think?
Rate this book
Киянин
Уявіть собі, що серед нас у Києві живе нічим не примітний юнак Нестор. Та згодом над його рідною столицею нависає небезпека, а сам головний герой виявляється двійником сумнозвісної особи і на нього оголошують полювання. Герой перебуває на волосинці від загибелі, а наш Київ може бути знищений. Чи впорається герой з цими напастями?
Жанр міського фентезі не простий: лише взяти зі словника табун міфічних істот і наповнити ними міста не вдасться. Міське фентезі вимагає сучасних міфів, вибудованих на урбаністиці. Ці міфи повинні живитися соками міста, а легенди й історії мусять бути зрозумілими людям, що мешкають у кам’яних джунглях. Ще складніше створити всередині міської агломерації вигаданий світ, що живе за своїми законами й логічно вплітається у ритм мегаполісу. Тому за міське фентезі береться не кожен письменник.
Цінним є те, що письменнику Кирилу Талеру в своєму романі «Киянин» вдалося не тільки сконструювати унікальний і логічний світ, але й змусити читача повірити в його реальність. Проте складність світу не заважає сюжету бути закрученим і одночасно зрозумілим найширшій аудиторії. А багатогранність Всесвіту, котрий розгорнувся перед читачем на основі Києва, столиці України, свідчить про те, що однієї книги «Киянин» недостатньо, щоб розкрити його, — і автору знадобиться ціла серія романів.
Окремої згадки заслуговують описи Києва — Талеру фактично вдалося помістити у свій роман путівник древньою столицею Київської Русі, і навіть іноземець, не зайомий з Києвом досі, наприкінці книги відчує це місто рідним.
Жанр міського фентезі не простий: лише взяти зі словника табун міфічних істот і наповнити ними міста не вдасться. Міське фентезі вимагає сучасних міфів, вибудованих на урбаністиці. Ці міфи повинні живитися соками міста, а легенди й історії мусять бути зрозумілими людям, що мешкають у кам’яних джунглях. Ще складніше створити всередині міської агломерації вигаданий світ, що живе за своїми законами й логічно вплітається у ритм мегаполісу. Тому за міське фентезі береться не кожен письменник.
Цінним є те, що письменнику Кирилу Талеру в своєму романі «Киянин» вдалося не тільки сконструювати унікальний і логічний світ, але й змусити читача повірити в його реальність. Проте складність світу не заважає сюжету бути закрученим і одночасно зрозумілим найширшій аудиторії. А багатогранність Всесвіту, котрий розгорнувся перед читачем на основі Києва, столиці України, свідчить про те, що однієї книги «Киянин» недостатньо, щоб розкрити його, — і автору знадобиться ціла серія романів.
Окремої згадки заслуговують описи Києва — Талеру фактично вдалося помістити у свій роман путівник древньою столицею Київської Русі, і навіть іноземець, не зайомий з Києвом досі, наприкінці книги відчує це місто рідним.
296 pages, Paperback
First published October 31, 2021
3 people are currently reading
18 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 4 of 4 reviews
January 18, 2022
Перша третина роману схожа на вранішнє амбре лук’яненка з його дозорами, від якого нас взявся рятувати автор “Киянина”. Це виглядає дуже дивно, бо як декларував Кирило, його роман покликаний відвернути українського поціновувача міського фентезі від російського ширпотребу типу лукьяненків та панових. Все той же головний герой ініційований-проклятий, мандрівки між рівнями-містами, здавалося автор не надто заморочувався зав’язкою і зробив її максимально схожою на те міське фентезі, яке йому знайоме, на жаль, це не Ніл Ґейман чи Чайна М'євіль.
Також на перших п’яти розділах мене схарила огроменна кількість київських топонімів. Я розумію, звісно, що це одна з найголовніших ознак жанру, але на початку їх було аж занадто, автор ліпив їх всюди, де треба і не треба. Чесно, не знаю, як у киян, можливо, у них це викликає більший пієтет, але мені, черкащанину, було якось начхати, через Білогородку, Нові чи Старі Петрівці їде головний герой. До прикладу, в тому ж Лазарусі від Тараторіної топоніми влучно підвязані під містечкові легенди або є ареалом міфічних створінь - це виглядає логічно і не викликає запитань.
Якось я почав із негативу, тож давайте поговоримо і про хороше, бо насправді не все так погано, як могло здатися. НайперШіше, що мені припало до душі — це визначення “бокораші”. Як на мене, це надзвичайно харизматичне та влучне слово для означення стрімкого переміщення. Бокорашами (плисаками) називали плотогонів, які займалися сплавом лісу стрімкими річками українських Карпат. У автора — це люди які “сплавляються” таким собі мультивсесвітом, що складається з мільйонів Києвів. Друге — це навички персонажів, оці от “нюш”, “щек”, “град”, “либідь” вони здалися мені достатньо оригінальними, та й назви цікаві. Єдине, асоціації назв та здібностей не завжди інтуїтивно зрозумілі, та й визначення і юзабельність деяких навичок неконкретні та достатньо розпливчасті.
Також я б окремо відмітив прогрес автора, що простежується по ходу написання твору. Чим ближче до кінця, тим більш чіткою стає розповідь, автору ліпше вдається керувати темпом, він значно вправніший з динамікою конкретних епізодів. Все менше “води” та тексту-заради-тексту, з’явилися спроби пояснення механізму роботи інших Києвів, Химер та й загалом всієї цієї сплавницької кухні. Додався дійсно цікавий, історичний фактаж, окрім звичного “тікай-біжи”. Загалом ускладнилися діалоги, а дії персонажів стали менш передбачуваними та більш варіативними. Тут суб’єктивно та упереджено, але Кирило Талер потішив душу згадками про Демсокиру і близькі сокирянам теми, на кшталт легалізації медичного канабісу. Не вистачає про зброю та проституцію, але ж це тільки перша книга і сподіваюся автор надолужить у наступних.
У залишку у нас залишається достатньо неоднозначний роман, з дуже посереднім стартом, але достатньо динамічною розв’язкою. На мою думку, цикл “Бокораші” має достатньо непогану диспозицію завдяки “Киянину”. Я особисто дам шанс наступній книзі, адже спостерігати за прогресом автора не менш цікаво, аніж за розвитком книжкових персонажів.
Також на перших п’яти розділах мене схарила огроменна кількість київських топонімів. Я розумію, звісно, що це одна з найголовніших ознак жанру, але на початку їх було аж занадто, автор ліпив їх всюди, де треба і не треба. Чесно, не знаю, як у киян, можливо, у них це викликає більший пієтет, але мені, черкащанину, було якось начхати, через Білогородку, Нові чи Старі Петрівці їде головний герой. До прикладу, в тому ж Лазарусі від Тараторіної топоніми влучно підвязані під містечкові легенди або є ареалом міфічних створінь - це виглядає логічно і не викликає запитань.
Якось я почав із негативу, тож давайте поговоримо і про хороше, бо насправді не все так погано, як могло здатися. НайперШіше, що мені припало до душі — це визначення “бокораші”. Як на мене, це надзвичайно харизматичне та влучне слово для означення стрімкого переміщення. Бокорашами (плисаками) називали плотогонів, які займалися сплавом лісу стрімкими річками українських Карпат. У автора — це люди які “сплавляються” таким собі мультивсесвітом, що складається з мільйонів Києвів. Друге — це навички персонажів, оці от “нюш”, “щек”, “град”, “либідь” вони здалися мені достатньо оригінальними, та й назви цікаві. Єдине, асоціації назв та здібностей не завжди інтуїтивно зрозумілі, та й визначення і юзабельність деяких навичок неконкретні та достатньо розпливчасті.
Також я б окремо відмітив прогрес автора, що простежується по ходу написання твору. Чим ближче до кінця, тим більш чіткою стає розповідь, автору ліпше вдається керувати темпом, він значно вправніший з динамікою конкретних епізодів. Все менше “води” та тексту-заради-тексту, з’явилися спроби пояснення механізму роботи інших Києвів, Химер та й загалом всієї цієї сплавницької кухні. Додався дійсно цікавий, історичний фактаж, окрім звичного “тікай-біжи”. Загалом ускладнилися діалоги, а дії персонажів стали менш передбачуваними та більш варіативними. Тут суб’єктивно та упереджено, але Кирило Талер потішив душу згадками про Демсокиру і близькі сокирянам теми, на кшталт легалізації медичного канабісу. Не вистачає про зброю та проституцію, але ж це тільки перша книга і сподіваюся автор надолужить у наступних.
У залишку у нас залишається достатньо неоднозначний роман, з дуже посереднім стартом, але достатньо динамічною розв’язкою. На мою думку, цикл “Бокораші” має достатньо непогану диспозицію завдяки “Киянину”. Я особисто дам шанс наступній книзі, адже спостерігати за прогресом автора не менш цікаво, аніж за розвитком книжкових персонажів.
April 19, 2022
Це дуже дивне відчуття - почати читати книгу наприкінці січня, а закінчити лише зараз, відновивши нарешті здатність зосереджуватися на тексті, інакшому ніж фронтові зведення.
Геть інакше сприймаються описи вибухів, руйнувань і згадки "скажених сусідів".
Для мене книга є дуже близькою тому що вона постійно згадує місця де я жила, де живу, і навіть маршрути якими я їздила чотири роки поспіль кожного дня.
Я бачила відгуки які дорікали авторові за неоригінальність історії про "попаданця" і надмірну "геройськість" промов протагоніста. Але я розумію чому Кирило обрав саме такий формат. І якщо я й косилася невдоволено на якісь дрібнички, то останні 50 сторінок так красиво склали орнамент, що зауважень я не маю.
Тому, мабуть просто дякую.
Я чекатиму і читатиму.
Геть інакше сприймаються описи вибухів, руйнувань і згадки "скажених сусідів".
Для мене книга є дуже близькою тому що вона постійно згадує місця де я жила, де живу, і навіть маршрути якими я їздила чотири роки поспіль кожного дня.
Я бачила відгуки які дорікали авторові за неоригінальність історії про "попаданця" і надмірну "геройськість" промов протагоніста. Але я розумію чому Кирило обрав саме такий формат. І якщо я й косилася невдоволено на якісь дрібнички, то останні 50 сторінок так красиво склали орнамент, що зауважень я не маю.
Тому, мабуть просто дякую.
Я чекатиму і читатиму.
January 16, 2022
Ну привіт, міське фентезі! Привіт, Бокораші!
Ідея і світ героїв – бімба. Книга – класна.
Читається легко, оповідка захоплює, мова і стиль приємні. Автору круто вдались описові частини; погодьтесь таке не часто зустрінеш.
Точно буду купувати і читати продовження. Є 2 моменти, які напружували, тому оцінка 4:
- розповідь книги ведеться від першої особи, головного героя. Як же ж можна описувати дівчину, на яку ти запав (хоч вона і мініатюрна), використовуючи слова «оченята», «рученята», «лобик». Тобі 24 роки і ти хочеш цю дівчину, а не 3-річну дитину
- коли хлопець патетично заявив 10й раз, що він «хоче врятувати свій Київ» - захотілось його вдарити чимось важким. «Героїчні герої» завжди мені відразливі. Сказати це один раз - як на мене було б достатньо.
Ідея і світ героїв – бімба. Книга – класна.
Читається легко, оповідка захоплює, мова і стиль приємні. Автору круто вдались описові частини; погодьтесь таке не часто зустрінеш.
Точно буду купувати і читати продовження. Є 2 моменти, які напружували, тому оцінка 4:
- розповідь книги ведеться від першої особи, головного героя. Як же ж можна описувати дівчину, на яку ти запав (хоч вона і мініатюрна), використовуючи слова «оченята», «рученята», «лобик». Тобі 24 роки і ти хочеш цю дівчину, а не 3-річну дитину
- коли хлопець патетично заявив 10й раз, що він «хоче врятувати свій Київ» - захотілось його вдарити чимось важким. «Героїчні герої» завжди мені відразливі. Сказати це один раз - як на мене було б достатньо.
February 16, 2022
Починалося майже як будь-яка оповідь про попаданця, що трохи налякало. Проте далі події розгортаються цікавіше, динаміка росте, і відкласти книжку все складніше. Водночас то тут, то там виринають знайомі дрібнички та цікаві подробиці. Ніколи б не подумала, що з книжки дізнаюся кілька цікавинок про рідне місто, за яким дуже сумую.
І мені подобається створений світ, у ньому може ще бути чимало цікавих пригод.
Знаю, що автор може ще краще, тож чекатиму наступну книгу.
І мені подобається створений світ, у ньому може ще бути чимало цікавих пригод.
Знаю, що автор може ще краще, тож чекатиму наступну книгу.
Displaying 1 - 4 of 4 reviews