Клим Поліщук (1891–1937) — письменник доби Розстріляного Відродження, знищений в урочищі Сандармох разом із сотнями інших письменників, учених, митців і політичних діячів. Його захопливий роман «Гуляйпільський батько» про Нестора Махна, якого автор бачив особисто, є першим в українській літературі. Романи Клима Поліщука високо цінував Осип Турянський, пишучи: «Мова Поліщука дуже гарна. Про неї можна сказати те саме, що й про Коцюбинського, при читанні якого придніпрянець каже, що це чиста мова Великої України, а галичанин має враження, що так і в Галичині говорять. Оце секрет єдиної літературної мови... Ось яке літературне обличчя Клима Поліщука: оригінальний психолог, могутній маляр тайних тремтінь людської душі, поет боротьби й віри в сонце». Дія роману відбувається під час громадянської війни. Влада на теренах України змінюється з такою швидкістю, що до цього неможливо призвичаїтись — УНР, «махновці», «зелені», «білі», «червоні». Кожна влада контролює якусь частину і бореться за змогу правити на всій території розтерзаної країни. І яка непроста доля в героїв роману — жити, кохати і боротися в часи шалених змін.
Письменник, публіцист, автор історичних романів, дослідник культури народу комі.
Народився 25 листопада 1891 року в містечку Краснопіль Житомирського повіту Волинської губернії. Навчався в Петербурзі, в 1912 році повернувся в Житомир, де в серпні 1914 року був заарештований за «мазепинську» діяльність і висланий за межі України.
У 1920 році Клим Поліщук емігрував до Польщі, де у Львові познайомився зі своє майбутньою дружиною — письменницею Галиною Орлівною. Львівський період був дуже плідним для письменника. Він видає альманахи, організує журнали, публікує свої вірші, оповідання, повість «Світ червоний», романи «Гуляйпільській батько» і «Отаман Зелений».
У 1924 році Клим Поліщук з дружиною емігрує на територію України, окуповану СРСР. Вже 1930 заарештована і вислана до Казахстану його дружина, а потім позбавлено волі і його самого. 2 січня 1931 року він був засуджений до 10 років ув'язнення в таборах. Відбував покарання у концтаборі на Соловецьких островах (СТОН).
9 жовтня 1937 року справу «українських націоналістів» було переглянуто, і Клима Поліщука разом з великою групою діячів культури (Микола Зеров, Григорій Епік, Марко Вороний та інші) засудили до розстрілу. 3 листопада 1937 року він був розстріляний в лісовому карельскому урочищі Сандармох під м. Медвежьєгорськ (Каргумякі). (В ознаменування 20-річчя Великого Жовтня з 27 жовтня по 4 листопада 1937 року були розстріляні 1111 колишніх в'язнів Соловецького табору особливого призначення). Зараз в тому лісі меморіальне кладовище, хрести скорботи, дерев'яна капличка і пам'ятник — гранітна брила з написом: «Люди, не вбивайте один одного».
"Гуляйпільський батько" вийшов двома книгами 1925 р. Цей факт змушує до роману ставитися насторожено. По-перше, революція, завершилася лише чотири роки тому. До речі, саме з переходом Махна через Дністер та Другим Зимовим походом. Якими джерелами міг послуговуватися Поліщук, якщо сам Махно видасть мемуари лише 1926 р., тобто на рік пізніше?! Але це породжує і питання: наскільки твір Поліщука ґрунтовний, а не є просто фантазією на тему? По-друге, в цей час активно виходять тексти двох типів. Або мемуари (наприклад, Дорошенка, Мазепи, Винниченка, Скоропадського тощо), або перші історичні розвідки (наприклад, Христюка чи того ж Дорошенка). Що нового і цікавого міг запропонувати Поліщук? Його текст - белетристика, тобто красне писменьство, а не література факту.
Всі побоювання даремні. Насправді, текст Поліщука - про революцію та український народ. Саме він є головним героєм, а не Махно. Махно, фактично, інструмент розповісти про українців та революцію 1917-21 рр. Чимось цей прийом нагадує Богун Соколовського, тільки навпаки. Соколовський спершу розповідає про різних другорядних персонажів, а тоді вже вводить Богуна. А от Поліщук навпаки - починає і завершує роман Махном. А посередині Махна взагалі майже немає. Головними персонажами є зовсім інші люди. І завдяки цьому Махно постає загадкою - як Курц в Серце пітьми чи Джім в Лорд Джім. Ми не дізнаємося, якою ж була його справжня, істинна мотивація участі в революції. На початку він має голос, але дія відбувається в Сибіру, а тому він постає пристрасним каторжником-анархістом. Наприкінці він вже ватажок розбитої армії, а тому про революцію взагалі не говорить. Цим прийомом Клим Поліщук уникає проблем, про які мені йшлося вище, а саме - браку надійних історичних джерел, які б прояснювали постать Махна. По-друге, цим прийомом Поліщук зміщує фокус уваги з конкретного Махна - на революцію як таку.
Відповідно до цього рішення Поліщук робить ще декілька цікавих ходів. По-перше, він уникає називати історичних діячів. Ми маємо Махна - і все. Є отаман Микола Григоренко, прототипом якого, вочевидь, є Никифор Григор'єв. Є гетьман Скоровпад, хоча ми розуміємо, що це Павло Скоропадський. Є Національна Рада, хоча з контексту зрозуміло, що йдеться про Українську Центральну Раду. Київ в частині тексту має назву Золотоверхий, хоча в ньому є район Дарниця. По-друге, Поліщук не прив'язується до реальних історичних подій. Таким чином роман - не про подієву історію революцію, не biopic Махна. Це не белетризований текст, який має розповісти, що ж діялося на Наддніпрянщині 1917-21 рр. Це не белетризована біографія Махна.
Чим же є цей текст? Дивовижним чином, це текст про революцію та причини її поразки. Поліщук націлюється на опис настроїв людей. Тому чітко в тексті відчувається - чи дія відбувається восени 1917 р., чи восени 1918 р., чи це буремний 1919 р., чи вже 1920 р. Ми бачимо галерею персонажів - і типажів! Є єврейка Орися, яка обирає українську ідентичність. Є єврейка Сара, яка ледь виживає в погромі, а тому переходить на бік більшовиків. Є отаман Дик, який через єврейський погром переходить на бік більшовиків. Але його причина інша - сором за український революційний рух. Є отаман Сокіл, який через любов приєднується до революції, але його ідейні переконання дуже слабкі. Є типажі вільного козацтва 1917-18 рр., є типажі махновців. Показано, як посередності силою моменту опинялися при владі - і до чого це вело. Показано, як народна маса творила собі кумирів. Показано, як ситуативно ворогуючі сторони обирали / формулювали свою ідеологію. Зокрема, як анархіст Махно раптом починає говорити про Запорозьку Січ як ідеал.
Клим Поліщук майстерно показує хаос революції. Показує, як революційна хвиля піднялася 1917 р. - і як вона поволі спадала протягом 1918-21 рр. Через репресії, через демагогію та популізм, через війну всіх проти всіх, реквізиції, грабунки та погроми.
Клим Поліщук своїм текстом змушує задуматися: чому одні революціонери впадали в шал отаманщини, а інші переходили на бік "червоних"? Клим Поліщук не забуває показати, як від постійних воєн страждав і потерпав простий народ. Не забуває він і показати розрив - як старих українофілів (поміщиків) руїна революції винищувала.
Під кінець не віриться, що цей текст було написано 1925 р. Він написаний майже одразу по революції, але в ньому відчувається виважений погляд. Це не текст людини, яка хоче звинувачувати. Це текст людини, яка хоче зрозуміти - і пояснити іншим! - чому Українська революція зазнала поразки.
Наразі для мене це найкращий художній текст про нашу революцію 1917-21 рр.
"Судите не Нестора Махна з Гуляйполе, а судите Українську революцію, яка щойно починає творити свою історію! Не знаю випадку, щоби хтось із людей сучасних міг осуджувати те, що належить до майбутнього. Я - майбутнє! Отже, судіть мене, коли можете судити!"
⚔ Слова Нестора Махна на судовому процесі у Варшаві, коли він був звинувачений у веденні переговорів з радянськими дипломатичними представниками, на яких обговорювалися питання про можливість підняття повстання в Західній Україні з метою приєднання її до УСРР. Був виправданий за недоведеністю вини, але з огляду на його постійну колаборації з червоними, то це досить ймовірна його поведінка.
📚 Історичні романи для мене один із найскладніших літературних жанрів - треба знайти межу і витримати баланс між історичною правдою і вигаданими подіями, оскільки,якщо буде лише історична правда, то це перетвориться у звичайний нонфікшн.
📚 Але і зворотня ситуація очевидно не краща - пожертва правдою заради поворотів сюжету швидко перетворить історичний роман на белетристику.
📚 Клим Поліщук написав свій роман про Нестора Махна у 1925 році, коли "батько" був ще живий. Роман виданий у Львові, який у той час входив до складу Польщі.
⚔ Гетьман Скоропадський у ньому Скоровпад, отаман Григор'єв - Григоренко, Центральна рада - Національна рада, Катеринослав - Січеслав, дружина Галина - Оксана - автор ніби натякає нам, що буде вільно розпоряджатися історичними фактами і по суті так воно і є, особливо у першій частині розповіді.
⚔ Перша частина взагалі така авантюрно-пригодницька, де про правду дуже мало, друга - більш реальна, але до половини теж автор досить вільно з фактами поводився.
📚 Чесно кажучи, подобалося не дуже, але все перевернула остання чверть роману, коли "батька" вже втретє зраджений червоними мітався по Україні і ніде йому не було прихистку. І вже всі інші супротивники червоними були знищені, зокрема і за допомогою самого Махна, і ні з ким йому було вже вступати в союзи і колаборації.
📚 І цю ситуацію автор, як на мене, виписав найкраще - тут і невгамовний біль від поразок і зрад, і неможливість повернутися до Гуляй Поля, і втрата побратимів, і сила ворогів, і нарешті рішення про еміграцію...
📌 Говорять, що за життя Поліщук зустрічався з Махном особисто, а пишучи роман, очевидно подальшу долю батьки не міг знати, тому і фінал є таким відкритим.
📌 Доля самого автора трагічна. Клим Поліщук став чи не першим представником "розстріляного відродження", повірив радянський владі, приїхав разом із сім'єю до радянської України у 1925 році, але вже у 1929-му був арештований і засуджений. У подальшому розстріляний разом із багатьма іншими видатними українськими митцями 3 листопада 1937 року у горезвісному урочищі Сандармох.
"Гуляйпільський батько": українська катастрофа Клима Поліщука
На поверхню іноді випливають питання, які починають кричати і волати до людей, а відповідей в людей тих-таки ніц нема. Одним із стало саме чому ми програвали, хоча радше не дожимали Визвольні Змагання, що нам заважало?
Роботу Поліщука я взяв з цілком інших причин – мені хотілося більше взнати про "низовий рух" і "батька Махна", але натомість – зріз історії революції 1917-1922 років.
І книга ця страшна. Жодного позитивного героя. Сокіл, який зраджує постійно, близько двадцяти разів за книгу, а в ній лише 220 сторінок, він бігає з боку на бік і всім присягається на вірність, хоча жодне його слово нічого не варто.
Махно, який ріже, ґвалтує, грабує, вбиває, зраджує (не менше за Сокола), винищує все на своїм шляху і якимсь шалено мерзотним робом перевзувається на ходу.
Ті ж герої, яким дійсно симпатизуєш (Дик, Орися, Сара), або теж кудись не туди звертають (ну які червоні в справі врятування України?), або гинуть від погромів. Смерть і далі сіє свої семена усюди. Кров ллється потоками.
Відчувається, що Поліщук тяжіє до боку УНР, хоча й серед них багато хто скидається на людей сірого ґатунку. Ті ж, хто дійсно є людиною доброю, гинуть дуже швидко. І не дуже героїчно.
Так про що роман? Про причини поразки. Про те, чому ми йшли в безодню і замість зґуртування лише вбивали одне одного. А перемогли наші вороги – червоні... Ось це і страшно. Здається, Горліс-Горський, автор роману "Холодний Яр", писав, що якби всі вчасно об'єдналися, СССР ніколи би не постав. Не так сталося, як гадалося.
Один із неповерхневих лейтмотивів – ставлення до жінок. Дике жахливе ставлення. Гірше ніж до предмета. Я більше люблю свої книжки в бібліотеці, які написано російською мовою, ніж герої своїх жінок. Уявили рівень жаху?
Книга, повторюся, страшна. Читати її треба, але, по-перше, бажано, мати щось документальне під рукою, а по-друге готуйтеся – майже безпросвітня пітьма, жодного промінчика світла...
«За хвилину вернувся до хати. Виніс її на двір, заніс до якогось саду, поклав на зрошену траву і став копати яму. Коли викопав, то став і промовив: - Ось тобі й уся революція!»
Знищений в урочищі Сандармох автор, який бачив Нестора Махна особисто, написав книгу, яку я після перегляду серіалу про Махна не могла не придбати суто з дослідницького інтересу.
Оповідь починається з опису Гуляйполя. Зріє революція, Махно втікає з каторги і починає наводити суєту або ж у його розумінні анархію. Чим це все закінчилось ми всі чудово знаємо, але поглянути на біло-червоно-блакитно-чорні збройні сутички зсередини очима сучасника безцінно, хоча й викликає подекуди сумніви у правдивості відображення.
Збройна чи то революція чи то війна охопила усю країну і вже незрозуміло було хто проти кого, а головне - за кого. Козак запорізький переходить на сторону Махна, але шпигуном. Махновець йде до червоних, щоб будувати савєтську власть. Подвійна і навіть потрійна зрада, жадібність, пекуча любов, болюча відданість рідній землі і серед цього всього хаосу і туги то тут, то там виринає нізвідки людина з льодяними сталевими очима - Махно.