Методичний, багатий на барвисті метафори, але при цьому дуже стриманий у тоні виклад основних перипетій першого десятиліття української дипломатії. Одразу скажу, що книга aged horribly (цитата «…зусиллями нового російського президента завершується протистояння Росії та Західної Європи» має на увазі зовсім не Єльцина).
Звичайно, в 2003-му певний рівень короткозорості щодо російської загрози можна пробачити, навіть – із великою натяжкою – від глави МЗС, який детально пригадує різні вкрай важкі переговори двох країн у перші роки після розпаду СРСР, в яких особисто брав участь. Але, на жаль, глибина наївності щодо майбутнього українсько-російських відносин, присутня в книзі, зашкалює (станом на початок двохтисячних проблема РФ вважається автором «вирішеною», у відносинах «знайдена рівновага»).
Поза цим, цікаво зустрічати побіжні згадки політичних фігур, впливу яких згодом судилося надзвичайно вирости, таких як Гутерреш або Меркель, ну й, звичайно, руского воєнного корабля «Москва».